Ухвала

від 17.12.2020 по справі 545/545/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/545/20 Номер провадження 11-кп/814/1164/20Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтава кримінальнепровадження №12019170300000340 від 05.04.19 щодо:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лубни, громадянина України, українця, освіта середня-спеціальна, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , судимого:

- 29.11.1999 Лубенським міським судом Полтавської області за ч.2 ст. 143 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 45 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік та 680грн. штрафу;

- 15.06.2000 Ленінським районним судом м. Харкова за ч.1 ст.229-6 КК України на 2 роки позбавлення волі;

- 05.11.2001 Лубенським міським судом Полтавської області за ст.295, ч.2 ст. 140 КК України на 1 ріку 3 місяці позбавлення волі;

- 08.05.2003 Лубенським міським судом Полтавської області за ч.2 ст.309 КК України на 2роки позбавлення волі;

- 31.08.2005 Лубенським міськрайонним судом Полтавської області за ч. 1 ст. 185 КК на 2 роки позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки;

- 26.01.2007 Лубенським міськрайонним судом Полтавської області за ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 289, ч.3 ст.357, ст.71 КК України на б років 1 місяць позбавлення волі;

- 09.10.2007 Лубенським міськрайонним судом Полтавської області за ч.З ст. 185, ч.2 ст. 186, ст. 70, до 4 р. 6 міс. п/в, ст. 71 ст.71 КК України на 6 років 1 місяців позбавлення волі; - 11.08.2010 звільнений з місць позбавлення волі умовно-достроково на невідбуту частину покарання строком на 1 рік 10 місяців 1 день;

- 05.05.2011 Лубенським міськрайонним судом Полтавської області за ч.2 185, ст. 71 КК України на 2 роки 1 місяць позбавлення волі, 15.12.2012 звільнений із місць позбавлення волі умовно-достроково на не відбуту частину покарання строком 5 місяців 3 дні;

- 09.12.2014 Лубенським міськрайонним судом Полтавської області за ч.2 ст. 185 КК України на 5 місяців арешту;

- 23.11.2015 Лубенським міськрайонним судом Полтавської області за ч.2 ст. 185 КК України на 1 рік позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік;

- 21.02.2017 Лубенським міськрайонним судом Полтавської області за ч.2 ст. 185, ст. 395, ч.1 ст. 70, ч.1 ст.71 КК України на 1 ріку 1 місяць позбавлення волі. 25.07.2017 звільнений з місця позбавлення волі по відбуттю покарання;

- 21.11.2019 Лубенським міськрайонним судом Полтавської області за ч.2 ст.185, ч.2 ст.15, ч.2 ст.185, ст.395, ч.1 ст.70 КК України на 2 роки позбавлення волі;

- 05.03.2020 Київським районним судом м. Полтави за ч. 2 ст. 185 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України приєднано вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21.11.2019 року та остаточно засуджено на 2 роки позбавлення волі. Строк відбування покарання рахується з 03.10.2019 року.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України,

за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2020 року., -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 07 жовтня 2020 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді 1 року 9 місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання за даним вироком більш суворим покаранням за вироком Київського районного суду м. Полтави від 05.03.2020 року, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 2 років позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили обрано відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Строк відбування покарання визначено рахувати з 03.10.2019.

Судом вирішено питання щодо речових доказів та задоволено цивільний позов ПАТ «Полтаваобленерго» в особі Полтавської філії районних електромереж, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ «Полтаваобленерго» в особі Полтавської філії районних електромереж на відшкодування матеріальних збитків від злочину у сумі 12394,69 гривні.

Як зазначено у вироку, ОСОБА_7 винуватий у вчиненні 3 епізодів злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.

Не погоджуючись з рішенням суду, до апеляційного суду з апеляційною скаргою звернувся обвинувачений, який не оспорюючи фактичні обставини справи та правову кваліфікацію, в поданій апеляційній скарзі просить вирок змінити в частині призначеного покарання та призначити покарання із застосуванням положень ст.69 КК України у виді обмеження волі.

В обґрунтування апеляційних вимог посилається на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його суворість.

Вказує, що судом першої інстанції не враховано всіх пом`якшуючих покарання обставин, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та наявність тяжких захворювань, а саме «гепатиту «С».

Інші учасники кримінального провадження вирок суду не оскаржили.

Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого, який підтримав подану ним апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора, який просив залишити вирок суду без змін та заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.

У відповідності зіст. 370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до вимог ч.1 ст.404КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Згідно ч.2 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Статтею 414 КПК України визначено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Суд першої інстанції, роз`яснивши учасникам процесу положення ст.349 КПК України, провів судовий розгляд даного провадження щодо всіх його обставин із застосуванням правил ч.3 ст.349 КПК України, та визнав недоцільним дослідження інших доказів по справі щодо тих обставин, які ніким не оспорювались, оскільки учасники судового провадження правильно розуміли зміст цих обставин, і у суду не було сумнівів у добровільності та істинності їх позицій. В зв`язку із цим, суд правомірно розглянув кримінальне провадження в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 , за обставин, викладених у вироку, та юридична кваліфікація дій обвинуваченого є правильним, обґрунтованим і в цій частині ніким по справі не оспорюється і згідно ч. 1ст. 404 КПК Українисудом апеляційної інстанції вирок суду в цій частині не переглядається.

Доводи апеляційної скарги обвинуваченого про невідповідність призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого через суворість, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до вимогст.65 КК Українисуд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. А згідно з ч 2ст.50 КК Українипокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Крім того, відповідно до роз`яснень, що містяться у п.3постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, дані про його особу та інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності.

Так, обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого місцевим судом визнано повне щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та згідно ст.67 КК України обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого є рецидив злочину.

Також місцевимсудом врахованоступінь тяжкостівчинених злочинів,які є нетяжкими та особу обвинуваченого.

Разом з тим, враховуючи особу обвинуваченого, який вину в інкримінованих злочинах визнав, щиро розкаявся, та активно сприяв розкриттю злочинів, проте раніше неодноразово судимий за вчинення злочинів проти власності, та маючи не зняті і не погашені судимості вчинив нові кримінальні правопорушення, що свідчить про небажання стати на шлях виправлення, згідно характеристики з місця проживання ОСОБА_7 характеризується негативно, згідно довідок з диспансерів ОСОБА_7 здоровий, працездатний, примусового лікування не потребує, на обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебував та не перебуває, заподіяні потерпілому збитки не відшкодував, колегія суддів вважає, що місцевий суд належним чином обґрунтувавши своє рішення, дійшов правильного висновку про призначення обвинуваченому покарання, яке пов`язане із позбавлення волі в межах санкції інкримінованої йому статті без застосування положень ст.75 або ст. 69 КК України.

Також судом першої інстанції враховано, що вироком Київського районного суду м. Полтави від 05.03.2020 за ч. 2 ст. 185 КК України ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі , на підставі ч. 4 ст. 70 КК України приєднано вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21.11.2019 року та остаточно засуджено на 2 роки позбавлення волі, а тому застосовано положення ч. 4 ст. 70 КК України, з якої вбачається, що за правилами, передбаченими в частинах першій -третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення ним попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Щодо доводів обвинуваченого, про необхідність застосування до нього положень ст.69 КК України колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

При цьому, відповідно до п.8 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного обов`язкового додаткового покарання може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Отже, обов`язковими умовами для правомірного застосування ст. 69 КК України законодавець передбачив наявність обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості злочину та особу винного в їх сукупності та єдності. Якщо судом встановлені тільки обставини, що пом`якшують покарання, хоча і такі, що істотно знижують ступінь тяжкості злочину, але разом з тим у справі відсутні дані, які позитивно характеризують особу винного, застосування ст. 69 КК України недопустимо, як і неможливо її застосування при наявності лише даних, що позитивно характеризують особу винного, але відсутні обставини, що пом`якшують покарання.

Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи апеляційної скарги обвинуваченого. про необхідність призначення йому покарання із застосуванням положень ст.69 КК України, оскільки обвинувачений вже неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності, проте належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та маючі непогашені та незняті в установленому законом порядку судимості, повторно вчинив злочини проти власності.

Така поведінка обвинуваченого свідчить про її підвищену суспільну небезпечність та явне небажання вести законослухняний спосіб життя, а тому, на думку апеляційного суду, його виправлення і перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Посилань на інші обставини, які були б підставами для застосування положень ст. 69 КК та призначення ОСОБА_7 більш м`якого виду покарання у апеляційній скарзі обвинуваченого та в суді апеляційної інстанції не наведено.

Колегія суддів також враховує ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які відповідно до ст.12КК України відноситься до нетяжких злочинів, дані про особу винного, який не працює, неодноразово судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, по місцю проживання характеризується негативно.

Зазначене в апеляційній скарзі про наявність у нього тяжкого захворювання «гепатит «С», жодним документом не підтверджено, а тому ці доводи обвинуваченого не впливають на правильність призначеного судом покарання.

За таких обставин, з урахуванням пом`якшуючих покарання обставини та відсутності обтяжуючих, апеляційний суд приходить до висновку, що вирок суду в частині призначеного покарання відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Призначене обвинуваченому покарання відповідає вимогам закону, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення обвинувачених та попередження вчинення ними нових злочинів і не є надто суворим чи м`яким.

Посилань на інші обставини, які були б підставами для зменшення покарання або заміну його на інший вид покарання у апеляційній скарзі обвинуваченого та в суді апеляційної інстанції не наведено.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 задоволенню не підлягає, невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості злочинів та особі обвинуваченого, що могло б бути підставою для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції не встановлено, вирок суду першої інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим.

Керуючись ст. ст.404,405,407КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишитибез задоволення, авирок Полтавськогорайонного судуПолтавської областівід 07жовтня 2020 рокущодо нього - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення, а засудженим який перебуває під вартою, в той же строк з дня отримання копії ухвали.

Головуючий суддя: ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4