Постанова

від 10.12.2020 по справі 914/1201/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2020 р. Справа №914/1201/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Федорів Н.В.,

розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства "К.Р.О.К.-7"

на рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2019 (повне рішення складено 11.11.2019, суддя Синчук М.М.)

у справі №914/1201/19

за позовом Львівської міської ради

до відповідача-1 Приватного підприємства "ТМ Тріада", м. Миколаїв

до відповідача-2 Приватного підприємства "К.Р.О.К.-7", с. Петропавлівська Борщагівка, Києво-Святошинський район, Київська область

до відповідача-3 Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача приватного нотаріуса Загвойської Н.І.,

про скасування державної реєстрації права власності і визнання недійсним договору купівлі-продажу

представники сторін:

від позивача - Шевченко М.І.,

від відповідача-1 - не з`явилися,

від відповідача-2 - Станько Т.Р.,

від відповідача-3 - не з`явилися.

24 червня 2019 року Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства (надалі - ПП) ТМ Тріада , ПП К.Р.О.К.-7 та Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про:

1) скасування рішення приватного нотаріуса Загвойської Н.І. від 13.11.2016 за №32353088 про державну реєстрацію права власності ПП фірма Грот на нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв. м. на вулиці Замковій, 9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1083787946101);

2) визнання недійсним договору купівлі - продажу №893 від 17.11.2016, посвідченого приватним нотаріусом Загвойською Н.І., укладеного між ПП фірма Грот та ПП К.Р.О.К.-7 ;

3) скасування рішення приватного нотаріуса Загвойської Н.І. від 19.11.2016 за №32446369 про державну реєстрацію права власності ПП К.Р.О.К.-7 на нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв. м. на вулиці Замковій, 9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1083787946101).

Обґрунтовуючи позовну заяву позивач послався на наступне:

1) територіальна громада міста Львова в особі Львівської міської ради є власником земельної ділянки на вул. Замковій, 9 у м. Львові. Також за територіальною громадою у 2003 році було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - будинок площею 185,6 кв.м, що знаходиться на вказаній земельній ділянці. Однак, фактично, вказаний будинок не існує як об`єкт матеріального світу, а на земельній ділянці знаходяться лише залишки фундаменту;

2) 13.11.2016 на підставі неіснуючих документів (розпорядження Галицької районної адміністрації № 201 від 12.03.2001 та реєстраційного посвідчення №148 від 14.05.2001, виданого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації) за ПП Фірма Грот , правонаступником якого є ПП ТМ Тріада , було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Замкова, 9. З огляду на фактичну відсутність вказаної будівлі, а також на відсутність правовстановлюючих документів, позивач вважає, що ПП Фірма Грот не стало належним власником будівлі і не мало повноважень розпоряджатись нею, а внаслідок спірної реєстрації було порушено права та майнові інтереси законного власника земельної ділянки - територіальної громади м. Львова. В подальшому, вказане нежитлове приміщення було відчужене ПП фірма Грот на користь ПП К.Р.О.К.-7 і за останнім було зареєстровано право власності на це майно.

09 вересня 2019 року позивач подав до суду заяву про відмову від позовних вимог, заявлених до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.10.2019 позов у даній справі було задоволено; скасовано державну реєстрацію права власності на вищезгаданий об`єкт нерухомого майна за ПП фірма Грот та ПП К.Р.О.К.-7 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17.11.2016; прийнято відмову позивача від позовних вимог до відповідача-3 та закрито провадження у справі в цій частині відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив, зокрема, з наступного:

1) з огляду на положення ст. 377 ЦК України та ст. 83, 120 Земельного кодексу України, спірні реєстраційні дії та правочин щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: м.Львів, вул. Замкова, 9, стосуються прав та інтересів Львівської міської ради, яка представляє інтереси територіальної громади м.Львова як власника відповідної земельної ділянки;

2) спірна реєстрація права власності на нерухоме майно за відповідачем-1 та, відповідно, подальша реєстрація права власності на нього за відповідачем-2 проведена з порушенням вимог ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки правовстановлюючий документ, на підставі якого, як стверджує відповідач-1, у нього виникло право власності на це майно (розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 12.03.1997 за № 201) не приймався, а на земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9, відсутнє нерухоме майно щодо якого проведено оскаржувану державну реєстрацію права власності та укладено договір купівлі-продажу від 17.11.2016;

3) враховуючи, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17.11.2016 було укладено на підставі неіснуючих правовстановлюючих документів особою (продавцем), яка, відповідно, не мала права відчужувати нерухоме майно, вказаний договір суперечить вимогам закону, а саме нормам ст. ст. 203, 2015, 655, 656, 658 ЦК України та ст. 207 ГК України, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним.

Крім цього, суд відхилив як безпідставну та необґрунтовану заяву відповідача-2 про застосування позовної давності, зазначивши, що право позивача було порушено прийняттям оспорюваних рішень приватного нотаріуса Загвойської Наталії Ігорівни від 13.11.2016 та від 19.11.2016, а позовну заяву позивачем було подано 24.06.2019, тобто, в межах трьохрічного строку загальної позовної давності.

Не погодившись з даним рішенням, відповідач-2 оскаржив його в апеляційному порядку з огляду на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

У своїй апеляційній скарзі скаржник послався на наступне:

1) суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки предметом позову були вимоги позивача про скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності, а суд ухвалив рішення про скасування державної реєстрації права власності;

2) скасування державної реєстрації права власності є неналежним способом захисту, оскільки за змістом ст. 6, 9, 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень скасування державної реєстрації прав є реєстраційною дією і належить до виключної компетенції суб`єктів державної реєстрації, а не суду;

3) скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав не є належним способом захисту, оскільки, після внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису про право власності на підставі цього рішення, таке рішення вичерпує свою дію, а позовних вимог про скасування записів про державну реєстрацію прав власності позивачем не заявлено;

4) правовстановлюючими документами, на підставі яких було зареєстровано право власності на нерухоме майно є розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 12.03.2001 за № 201 та реєстраційне посвідчення №148 від 14.05.2001, видане Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, інформація про що відображена у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на які в силу закону розповсюджується презумпція правомірності; надані позивачем докази не підтверджують, що вказані правовстановлюючі документи не видавались чи були підроблені, а лише вказують на те, що такі документи на даний момент відсутні;

5) суд дійшов до безпідставного висновку про здійснення державної реєстрації права власності щодо неіснуючих об`єктів, оскільки державна реєстрація права власності була здійснена у 2016 році, а позивачем не надано доказів відсутності спірних об`єктів станом на 2016 рік;

6) позивач не довів порушення його прав реєстрацією права власності на нерухоме майно, оскільки позовні вимоги не обґрунтовані наявністю у Львівської міської ради будь-яких прав щодо нерухомого майна, а в матеріалах справи відсутні докази порушення прав позивача, як власника земельної ділянки;

7) позивач не є стороною договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.11.2016, а тому вправі вживати заходів щодо захисту свого права власності на майно лише шляхом пред`явлення віндикаційного позову до добросовісного набувача в порядку ст. 388 ЦК України;

8) висновки суду першої інстанції про подання позову в межах строку позовної давності не відповідають дійсності, оскільки момент порушення права позивача слід пов`язувати саме з моментом вибуття спірного майна із володіння позивача, а не з моментом державної реєстрації цих прав чи укладення наступних правочинів про відчуження цього майна.

Позивач подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначив наступне:

1) Львівська міська рада не вважає себе власником нежитлових приміщень на вул. Замковій, 9 та не ставить вимоги про витребування майна, оскільки таких нежитлових приміщень не існує;

2) незаконною реєстрацією права власності на неіснуючий об`єкт порушено права та інтереси Львівської міської ради, як власника земельної ділянки, оскільки внаслідок відчуження об`єкта нерухомості, що розташований на певній земельній ділянці, права власника земельної ділянки щодо користування чи розпорядження такою земельною ділянкою обмежуються або припиняються у відповідній частині в силу закону;

3) наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що документи, на підставі яких було зареєстровано право власності на нерухоме майно не приймались, відповідачем доказів протилежного суду не подано, а тому правові підстави для їх скасування чи визнання недійсними відсутні;

4) окрім факту реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідач жодними доказами не обґрунтовує факту існування в натурі нежитлових приміщень площею 175,7 кв.м. на вул. Замковій, 9 у м. Львові. Натомість, в матеріалах справи достатньо доказів, які підтверджують відсутність вказаного нерухомого майна, а залишки фундаменту за своєю правовою природою та фізичними характеристиками не можуть вважатись нежитловими приміщеннями площею 175,7 кв.м.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 (головуюча суддя Кордюк Г.Т., судді Кравчук Н.М., Скрипчук О.С.) рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2019 було скасовано в частині задоволення позовних вимог та прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено; в частині прийняття відмови позивача від позовних вимог до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради та закриття провадження у справі - рішення залишено без змін.

Приймаючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції виходив з наступного:

1) предметом позову у даній справі є вимоги про скасування рішень приватного нотаріуса Загвойської Н.І. про державну реєстрацію права власності відповідача-1 та відповідача-2 на нежитлове приміщення та про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.11.2016. Враховуючи ч. 2 ст. 237 ГПК України та принцип диспозитивності господарського судочинства, суд першої інстанції повинен був розглянути позовну заяву в межах вимог позивача, а не вирішувати питання про скасування державної реєстрації права власності на вказане нежитлове приміщення;

2) Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права та інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 04.09.2018 у справі №915/127/18, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Львівської міської ради про скасування рішень приватного нотаріуса Загвойської Н.І. про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення за відповідачем-1 та відповідачем-2 задоволенню не підлягають. Крім того, позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.11.2016 не підлягає задоволенню як похідна вимога.

Постановою Верховного Суду від 03.09.2020 вищезазначену постанову суду апеляційної інстанції було скасовано, а справу №914/1201/19 направлено на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду, з огляду на наступне:

1) Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено у новій редакції. Таким чином на час ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції про відмову у позові матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, на що суд не звернув уваги. Станом на момент прийняття судом апеляційної інстанції своєї постанови закон не передбачав такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому суд помилково констатував необхідність застосування позивачем цього способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав;

2) зважаючи на істотну зміну з 16.01.2020 матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для врахування при вирішенні спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду (постанови від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 і від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц) щодо застосування норми частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в редакції, яка вже втратила свою чинність, оскільки через наведену зміну законодавства має місце неоднакове правове регулювання відносин (різні редакції статті 26), що виключає подібність правовідносин у наведених справах з правовідносинами у цій справі.

В той же час, суд касаційної інстанції, не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції про неналежність і неефективність обраного позивачем способу захисту порушених прав, однак не перевіряв доводів позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги та не надавав оцінки змісту порушеного права позивача.

Матеріали даної справи надійшли на адресу Західного апеляційного господарського суду 21.09.2020. На підставі автоматизованого розподілу було визначено колегію суддів для розгляду справи №914/1201/19 у складі головуючої судді Орищин Г.В., суддів Желіка М.Б. та Галушко Н.А.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючої судді Орищин Г.В. та члена колегії судді Галушко Н.А. розгляд даної справи, призначений в судовому засіданні на 29.10.2020, не відбувся. З врахуванням зазначеної обставини, колегія суддів розглянула справу в судових засіданнях 26.11.2020 та 10.12.2020.

В судове засідання, призначене на 10.12.2020, відповідач-1 та відповідач-3 не забезпечили явку повноважних представників. Судова колегія встановила, що сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судових засідань. Також в матеріалах даної справи міститься лист Франківського районного у місті Львові відділу державної реєстрації актів цивільного стану від 21 грудня 2017 року № 4463/02-19, з якого вбачається факт наявності актового запису про смерть № 7 від 04.01.2017 ОСОБА_1 (третя особа у справі).

З огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, а також на те, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо завершити без представників відповідача-1 та відповідача-3.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:

Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої вказаної статті, відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Водночас, у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" визначено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Також, відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у своїй постанові від 03.09.2020 у даній справі зазначив, що за змістом статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

З огляду на вищезазначені положення законодавства, а також на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03.09.2020 у даній справі, колегія суддів зазначає, що резолютивна частина рішення місцевого господарського суду визначає такий спосіб захисту прав позивача, який не суперечить закону та є ефективним при поновленні його порушених прав. Таким чином, суд відхиляє доводи скаржника про неналежність способу захисту прав позивача, який зазначений у рішенні суду першої інстанції.

Суд відхиляє доводи скаржника щодо виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 ГПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

На переконання суду, визначення судом першої інстанції такого способу захисту права позивача як скасування державної реєстрації права відповідача на нежитлове приміщення замість заявленого у позові скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності відповідача на нежитлове приміщення відбулося в рамках, що визначені у ч.2 ст. 5 ГПК України і таке не можна трактувати, як вихід судом за межі позовних вимог.

Стосовно суті спору, колегія суддів зазначає таке:

13.11.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н.І. на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 12.03.2001 за № 201 та реєстраційного посвідчення №148, виданого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 14.05.2001, проведено державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв. м, розташоване за адресою: м.Львів, вул. Замкова, 9 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083787946101) за Приватним підприємством Фірма "Грот" (запис №17421666).

Наведене підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого, сформованою станом на 23.05.2019, номер інформаційної довідки 167774846.

Згідно з інформацією Галицької районної адміністрації, що наведена у листі №4-31-1791 від 29.03.2019, остання не приймала і не видавала розпорядження за №201 від 12.03.2001. Так, розпорядження, що датовані 12.03.2001, мають номери 278-281 та не стосуються питань, пов`язаних із нерухомим майном, що розташоване за адресою: м.Львів, вул. Замкова, 9. Розпорядження №201 датоване 23.02.2001 та також не стосується вказаних питань (копії відповідних розпоряджень наявні в матеріалах справи).

Відповідачами не долучено до матеріалів даної справи розпорядження Галицької районної адміністрації №201 від 12.03.2001.

Відповідно до листа Обласного комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки №1995 від 17.04.2019, в матеріалах інвентаризаційної справи за адресою: м.Львів, вул. Замкова, 9, відсутня інформація та запис щодо зареєстрованих за ПП фірма Грот нежитлових приміщень площею 175,7 кв.м з видачею реєстраційного посвідчення за р. № 148 від 14.05.2001.

Копії відповідно реєстраційного посвідчення також не долучено відповідачами до матеріалів даної справи.

17.11.2016 між ПП Фірма Грот (продавцем) та ПП К.Р.О.К.-7 (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н.І. та зареєстрований в реєстрі за № 893 (а.с. 174, т.2). Відповідно до п. 1 цього договору ПП Фірма Грот продала ПП К.Р.О.К.-7 нежитлові приміщення, які складалися з житлового будинку площею 175,7 кв. м, у тому числі житлова площа 92,5 кв.м, які розташовані на вул. Замкова, 9 у м. Львові.

У пункті 2 договору перелічено наведені вище правовстановлюючі документи на майно, що належало продавцю на праві власності (розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 12.03.1997 за № 201 та реєстраційне посвідчення від 14.05.1997, видане Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації).

Пункт 4 договору містить покликання на звіт суб`єкта оціночної діяльності, у якому встановлюється ринкова вартість відчужуваного об`єкта нерухомості.

Однак, суд констатує, що вказаного звіту в матеріалах даної справи також немає.

19.11.2016 приватним нотаріусом Загвойською Н.І. було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно факт відчуження згаданого нерухомого майна на підставі договору від 17.11.2016 та перехід права власності до ПП К.Р.О.К.-7 , про що свідчить відповідні записи про припинення права власності та про виникнення права власності (запис №17519861). Вказане підтверджується згаданою вище Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Державна реєстрація за Приватним підприємством Фірма Грот права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9 та подальше відчуження цього об`єкта на користь ПП К.Р.О.К.-7 з відповідною державною реєстрацією, стало підставою для звернення Львівської міської ради з позовом у даній справі в інтересах територіальної громади м. Львова, яку позивач уповноважений представляти на підставі норм Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Крім того, наявними у матеріалах справи витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 19.03.2017 та 05.06.2019, підтверджується державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи ПП Фірма Грот (ідентифікаційний код 21923720) про зміну назви вказаної юридичної особи на ПП ТМ Тріада .

Зі згаданої вище Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 23.05.2019 за №167774846, яка формувалася за параметрами запиту права власності, інші речові права та Львівська область, місто Львів, вулиця Замкова, будинок 9 вбачається, що:

- 29.05.2003 за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна - будинок на вул. Замковій, 9 у м. Львові (номер об`єкта 1266703);

- загальна площа будинку становить 185,6 кв.м, а вартість - 1805 грн. При цьому, розділ Технічний опис майна містить відомості про те, що площа об`єкта визначена станом на 12.04.1984, а його вартість вказана із врахуванням відсутності конструктивних елементів (стін, перегородок, перекриття, покрівлі, підлоги, вікон та дверей);

- підстава виникнення права власності - рішення Шевченківського райвиконкому міста Львова №192 від 14.04.1987;

- в Реєстр прав власності на нерухоме майно не вносились записи щодо припинення вказаного права власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради.

В матеріалах справи наявний акт перевірки Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради №10-НП/19 від 22.01.2019, яким встановлено, що будинок по вул. Замкова, 9 у м. Львові зруйнований, наявні лише залишки фундаменту.

Актом обстеження земельної ділянки на вул. Замковій, 9 від 18.06.2019, складеним комісією Львівської міської ради у складі представників відділу ринку землі управління земельних ресурсів департаменту містобудування, відділу землеустрою управління земельних ресурсів департаменту містобудування, відділу правової експертизи з економічних та інфраструктурних питань управління правової роботи юридичного департаменту, відділу житлової забудови та реконструкції управління регулювання забудови департаменту містобудування, а також провідного спеціаліста відділу у м. Львові ГУ Держгеокадастру у Львівській області, затвердженим директором Департаменту містобудування з доданими до нього фотографіями та копією наявних в геофонді Управління архітектури та урбаністики матеріалів топографічного плану встановлено наступне:

- Львівською міською радою рішень (ухвал) про передачу у власність чи надання у користування фізичним або юридичним особам земельної ділянки на вул. Замковій, 9 у м. Львові для обслуговування нежитлового приміщення не приймалось;

- при обстеженні комісією встановлено, що на земельній ділянці на вул. Замковій, 9 у м. Львові відсутня будь-яка споруда. На зазначеній ділянці розташовано залишки фундаменту розміри якого встановити не вдалось.

Згідно ч.4 ст.41 Конституції України та ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується; це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 ст.143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно з частиною 1, пунктом "а" частини 2 статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Частиною 5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ч.8 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів; об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до довідки Відділу у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 13.03.2019 за № 18-13-0.37-185/109-19, земельна ділянка на вул. Замкова, 9 у м. Львові належить до земель м. Львова, що не надані у власність або користування іншим особам.

Відповідачами не доведено того, що земельна ділянка на вул. Замкова, 9 у м. Львові перебуває у їх власності чи у власності інших осіб.

З огляду на вищенаведене, положення ст. 83 Земельного кодексу України, а також на факт реєстрації 29.05.2003 у Реєстрі прав власності на нерухоме майно права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою вул. Замкова, 9 за територіальною громадою м. Львова, колегія суддів вважає достатньо обґрунтованим той факт, що земельна ділянка на вул. Замкова, 9 у м. Львові перебуває у комунальній власності.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України, положення якої кореспондують змісту статті 377 Цивільного кодексу України, передбачено перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

У пунктах 45-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц зазначено, що частина 2 статті 120 Земельного кодексу України закріплює принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Згідно з цією частиною визначення правового режиму земельної ділянки прямо узалежнено від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16).

Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (пункт 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).

Із моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій розташовано це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права та обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній (пункти 8.16 і 8.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16; пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц).

Таким чином, внаслідок відчуження об`єкта нерухомості, що розташований на певній земельній ділянці, права власника земельної ділянки щодо користування чи розпорядження такою земельною ділянкою обмежуються або припиняються у відповідній частині в силу закону.

Отже, спірні реєстраційні дії та правочин щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9, стосуються, в тому числі, прав та інтересів Львівської міської ради, яка представляє інтереси територіальної громади м. Львова як власника відповідної земельної ділянки. При цьому, відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З огляду на це, колегія суддів вважає безпідставними твердження скаржника про недоведеність факту перебування вказаної земельної ділянки у комунальній власності, а також його твердження про те, що права територіальної громади м.Львова у спірних правовідносинах не порушені.

Як було зазначено вище, правовстановлюючими документами, на підставі яких 13.11.2016 було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна за ПП "Фірма "Грот", а також на підставі яких було укладено договір купівлі-продажу від 17.11.2016, є розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 12.03.1997 за № 201 та реєстраційне посвідчення №148 від 14.05.2001, видане Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації.

Однак, як було також зазначено вище, у матеріалах справи відсутні такі документи, а позивач заперечує їхнє існування.

Так, з наданих Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради розпоряджень, що датовані 12.03.2001, а також яким присвоєно номер 201 вбачається наступне:

- розпорядження за № 201 датоване 23.02.2001 та стосується річного бюджету на 2001 рік;

- розпорядженням, що датовані 12.03.2001, присвоєно інші номери та такі не стосуються спірних правовідносин (розпорядження №277 стосується влаштування в державний комунальний будинок дитини №1 неповнолітнього, розпорядження №278, №279 та №281 стосуються питань розгляду заяв фізичних осіб, розпорядження №280 стосується питання внесення змін в інше розпорядження від 21.05.1998 за №594).

Таким чином, в матеріалах справи немає доказів існування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, яке б стосувалось виникнення права власності Приватного підприємства Фірма "Грот" на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Замкова, 9.

Також в матеріалах справи відсутні докази існування реєстраційного посвідчення № 148 від 14.05.2001, виданого Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації.

Матеріали даної справи свідчать про те, що у 2003 році, станом на момент первинної реєстрації права власності територіальної громади м.Львова на об`єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Замкова, 9, вказаний об`єкт не мав стін, перегородок, перекриттів, покрівлі, підлоги, вікон та дверей.

Аналогічна інформація підтверджується і актом перевірки №10-НП/19 від 22.01.2019 та актом обстеження земельної ділянки від 18.06.2019, до яких додано матеріали фотофіксації та якими встановлено, що на земельній ділянці на вул. Замковій, 9 у м. Львові відсутня будь-яка споруда; на зазначеній ділянці розташовано залишки фундаменту, розміри якого встановити не вдалось.

З огляду на відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 29.05.2003, а також відсутність будь-яких інших доказів, які би свідчили про протилежне, колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 17.11.2016 об`єкт нерухомого майна існував (міг існувати).

Суд наголошує на тому, що відповідачі не долучили до матеріалів справи жодних належних доказів в обґрунтування своїх позицій, зокрема, тих документів, посилання на які містяться у даній справі (наприклад, звіту про оцінку, покликання на яке міститься в спірному договорі купівлі-продажу від 17.11.2016).

Залишки фундаменту, розміри якого неможливо визначити, за своєю правовою природою та об`єктивними фізичними характеристиками не можуть вважатися будівлею з певною площею та іншими технічними характеристиками в розумінні чинного законодавства та відповідних будівельних норм та правил.

Крім того, згідно з інформацією, наданою Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові у листі від 18.02.2019 за №4-0006-72, відповідно до даних Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресою м. Львів вул. Замкова, 9, відомості про зареєстровані дозвільні документи на виконання будівельних робіт та про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання цих документів відсутні.

Вищенаведене в сукупності свідчить про те, що на земельній ділянці, розташованій за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9 була відсутня будівля, щодо якої проведено оскаржувану державну реєстрацію права власності та укладено договір про купівлю-продаж від 17.11.2016.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 182, ч.2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації; державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Пунктом 1 ч.1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Приписами ч.1, ч.2 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення; якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону. За таких обставин, суд зазначає, що в Державному реєстрі реєструються речові права лише на існуюче нерухоме майно.

При цьому, статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких може проводитися державна реєстрація права власності чи інших речових прав на об`єкт нерухомого майна.

Проаналізувавши матеріали справи та враховуючи те, що ні розпорядження №201 від 23.02.2001, ні інші розпорядження Галицької районної адміністрації від 12.03.2001 не стосуються об`єкта нерухомого майна по вул. Замкова, 9 у м. Львові; розпорядження Галицької районної адміністрації від 12.03.2001 №201 чи будь-яких інших доказів існування такого розпорядження сторонами суду не подано, а також те, що на земельній ділянці за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9 відсутня будівля щодо якої проведено оскаржувану державну реєстрацію права власності, суд апеляційної інстанції вважає, що державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 175,7 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Замкова, 9 за ПП "Фірма "Грот" проведена з порушенням вимог ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , що, в свою чергу, потягло неправомірність державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ПП К.Р.О.К.-7 .

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що ґрунтуються на ст. 12 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та твердженні про достовірність відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З огляду на підстави та предмет позову у даній справі, які базуються на твердженнях позивача про незаконність внесення у Реєстр спірних записів про право власності, а також про відсутність у відповідача-1 належних правовстановлюючих документів на нерухоме майно, як і відсутність самого нерухомого майна, обставини даної справи підлягають встановленню, в першу чергу, на підставі належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст. 76-78 ГПК України, тобто, первинних правовстановлюючих документів, а не відомостей, які відображені у Реєстрі та є похідними.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Згідно з ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Враховуючи, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 17.11.2016 було укладено особою (продавцем), яка не мала права відчужувати нерухоме майно, а також, що нерухоме майно, яке відповідно до п.1 договору є предметом договору, відсутнє на земельній ділянці по вул. Замкова, 9 у м. Львові, колегія суддів вважає, що цей договір суперечить вимогам закону, а саме нормам ст. ст. 203, 205, 655, 656, 658 ЦК України та ст. 207 ГК України, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним.

Твердження ПП "К.Р.О.К.-7" про те, що воно є добросовісним набувачем майна за договором купівлі-продажу - безпідставні, оскільки, як було зазначено вище, з огляду на встановлені у даній справі обставини, ПП "К.Р.О.К.-7" не могло не знати, що нерухоме майно, яке є предметом договору, відсутнє як об`єкт матеріального світу і фізично не знаходиться на земельній ділянці по вул. Замкова, 9 у м. Львові.

Суд відхиляє покликання скаржника на те, що позивач не є стороною оскаржуваного договору купівлі-продажу від 17.11.2016, а, отже, не може звертатись із позовом про визнання його недійсним. Попри те, що позивач не є стороною оскаржуваного договору купівлі-продажу, він має право звернутися із позовом про визнання його недійсним в силу ч.3 ст. 215 ЦК України як особа, права якої порушуються оскаржуваним правочином.

Покликання скаржника на те, що позивач вправі захистити своє порушене право лише шляхом пред`явлення віндикаційного позову в порядку ст. 388 ЦК України також відхиляються судом, оскільки: 1) як було зазначено вище, матеріали даної справи не свідчать про те, що ПП "К.Р.О.К.-7" є добросовісним набувачем нерухомого майна; 2) звернення з позовом про витребування майна на може вважатись ефективним способом захисту права позивача з огляду на відсутність відповідного об`єкта нерухомості в натурі; 3) при зверненні з позовом у даній справі позивач використав інший спосіб захисту свого порушеного права, який передбачений чинним законодавством і в межах якого здійснюється розгляд даної справи.

Беручи до уваги вищенаведене, позивач належним чином обґрунтував позовні вимоги наявністю порушених прав та інтересів територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради, як власника земельної ділянки, на якій зареєстрований спірний об`єкт нерухомого майна, в зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення позову у даній справі.

Стосовно твердження скаржника про пропуск позивачем позовної давності, оскільки момент порушення його права слід пов`язувати саме з моментом вибуття спірного майна із володіння позивача, а не з моментом державної реєстрації цих прав чи укладення наступних правочинів про відчуження цього майна, судова колегія зазначає таке:

Предметом позову у даній справі є вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності за ПП фірма "Грот" та за ПП "К.Р.О.К.-7" на нерухоме майно, яка вчинена на підставі відповідних рішень приватного нотаріуса Загвойської Наталії Ігорівни №32353088 від 13.11.2016 та №32446369 від 19.11.2016, а також про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.11.2016.

З огляду на предмет та підстави, яким обґрунтовано позов, датами порушення прав позивача слід вважати дати вчинення вищезазначених спірних реєстраційних дій та дату укладення спірного договору, від яких і підлягає обрахуванню позовна давність. Покликання ПП "К.Р.О.К.-7" на лист Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради №5620/2302 від 22.09.2008 в розрізі спірних правовідносин не свідчить про наявність права власності ПП фірма "Грот" на відповідне нерухоме майно та не впливає на вищезазначені висновки суду про початок перебігу позовної давності.

Позовну заяву у даній справі було подано 24.06.2019, тобто, в межах загального трьохрічного строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягають покладенню на скаржника (відповідача-2) як ініціатора апеляційного провадження, а судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції - покладенню на відповідача-1 та відповідача-2 порівну.

Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 30.10.2019 у справі №914/1201/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "К.Р.О.К.-7" - без задоволення.

Стягнути з Приватного підприємства ТМ Тріада (54000, м. Миколаїв, вул. Архітектора Старова, 4Ж/27, ідентифікаційний код 21923720) на користь Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код 04055896) 5763 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з Приватного підприємства К.Р.О.К.-7 (08130, Київська область, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Соборна, 1Б, ідентифікаційний код 40953117) на користь Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, ідентифікаційний код 04055896) 5763 грн судового збору за подання касаційної скарги.

Господарському суду Львівської області видати накази на виконання даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно статтей 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст складено 22.12.2020.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік