Рішення

від 14.12.2020 по справі 903/832/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 грудня 2020 року Справа № 903/832/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Русинчук М.М. розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Західмолоко» , м. Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена країна-2000» , м.Луцьк

про стягнення 1 174 980,89 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув;

Встановив: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Західмолоко» звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена країна-2000» про стягнення 1 174 980,89 грн., з них: 1 078 342,54 грн. понесених позивачем витрат на охорону та збереження майна відповідача за договором, 14 142,20 грн. пені, 82 496, 15 грн. річних згідно ст.625 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про відшкодування понесених витрат на утримання майна від 01.10.2020, в частині своєчасної оплати.

Ухвалою суду від 13.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження підготовче засідання призначено на 30.11.2020.

Ухвалою суду від 30.11.2020 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 14.12.2020

Разом з тим, в попередньому судовому засіданні 30.11.2020 через відділ документального забезпечення та контролю суду сторони подали спільну заяву за вх. №01-76/29/20 від 30.11.2020, в якій просили затвердити мирову угоду в редакції поданій.

Розглянувши заяву про затвердження мирової угоди, дослідивши зміст її, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 7 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 192 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

Як встановлено судом, сторони звернулися із спільною заявою про укладення мирової угоди на підставі якої відповідач передає належне йому на праві приватної власності згідно переліку визначеному в мировій угоді нерухоме і рухоме майно в тому числі земельну ділянку у приватну власність позивачу.

Однак, укладення даної мирової угоди про погашення заборгованості шляхом звернення стягнення на рухоме і нерухоме майно не стосується предмету спору у даній справі, оскільки за даним позовом предметом судового розгляду є стягнення грошових коштів.

Крім того, в межах заявленого предмету спору суд позбавлений процесуальної можливості дослідити чи не порушує укладена мирова угода корпоративних прав та інтересів третіх осіб, що є прямою вказівкою ст. 192 ГПК України.

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про укладення мирової угоди від 30.11.2020 за вх.№01-76/29/20.

Представник позивача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву за вх. №01-57/7786/20 від 14.12.2020, в якій позовні вимоги підтримує, просить заводоволити повністю, прийняти рішення в підготовчому засіданні та розгляд справи здійснювати без його участі.

Представник відповідача через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву за вх. №01-57/7785/20 від 14.12.2020, в якій визнає позовні вимоги, просить в підготовчому засіданні прийняти рішення та розглядати справу без його участі.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

01.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Західмолоко» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена країна-2000» укладено договір про відшкодування понесених витрат на утримання майна. (а.с. 14-16)

Згідно п.1.1 договору визначено, що боржник зобов`язується відшкодувати кредитору понесені останнім витрати на охорону та збереження майна боржника, яке знаходиться за адресою: вул. Привокзальна,1 с. Бар, Барський р-н., Вінницька обл. за період з 2018 по 2020 рік.

Відповідно до п.п1.2 договору передбачено, що на день укладення договору становлять 1 078 342,54 грн. і складаються із наступних сплачених кредитором витрат по охороні і збереженню майна.

Згідно з п.п. 2.1 договору, боржник зобов`язується кредитору в п.п 1.2 договору суму витрат на утримання майна до 30.10.2020 шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок. Допускається повернення суми витрат як повністю, так і частинами, однак в межах зазначеного в цьому пункті строку.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.10.2020 включно, але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов`язань по даному договору. (п.6.1 даного договору).

Сплив строку дії договору не є підставою для звільнення боржника від виконання ним своїх обов`язків за цим договором. (п.6.2 даного договору).

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV, зі змінами та доповненнями (далі ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта(виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але йому не суперечить.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

.Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.10.2020 включно, але в будь-якому випадку до виконання сторонами своїх зобов`язань по даному договору. (п.6.1 даного договору).

Сплив строку дії договору не є підставою для звільнення боржника від виконання ним своїх обов`язків за цим договором. (п.6.2 даного договору).

Сплив строку дії договору не є підставою для звільнення боржника від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час строку дії даного договору. (п.6.3 даного договору).

На виконання умов договору, відповідач зобов`язався відповідно до умов договору від 01.10.2020 відшкодувати позивачу понесені витрати на охорону та збереження майна відповідача на суму 1 078 342, 54 грн., які визнані відповідачем в повному обсязі в заяві від 14.12.2020 за вх.№01-57/7785/20.

Враховуючи вищевикладене основний борг в сумі 1 078 342, 54 грн. є підставним та підлягає до задоволення в повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача пені в сумі 14 142,20 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Вказаний пункт договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996 (з змінами): платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ч. 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється в письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу приписів ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Ст. ст. 546-551 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч. 2 ст. 551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", передбачено, що пеня нараховується в розмірі, встановленому умовами договору, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який стягується пеня.

Окрім того, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Пунктом 3.2 договору визначено, що за прострочення боржником встановленого п. 2.1 договору строку повернення суми витрат за утримання майна, божник сплачує кредитору в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неповернутої суми за кожний день прострочення, а також 70% річних та інфляційні витрати в подку т. 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок заборгованості за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ в частині стягнення пені підлягає до задоволення в сумі 14 142,20 грн.

Щодо нарахованих позивачем 82 496,15 грн. - 3% річних, суд вказує наступне.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки, відповідачем не виконано умови договору щодо відшкодування витрат на утримання майна він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з 3% процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок заборгованості за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ щодо стягнення 3% річних в розмірі 82 496,15 грн., суд дійшов висновку, що останні підставні та підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про задоволення позову.

Згідно ч.1 ст.130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно підпункту 4 п.6 ч.2 ст.238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про повернення судового збору.

Суд із врахуванням вищенаведеного, приходить висновку про необхідність повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору (8812,35 грн.), сплаченого при поданні позову, а також про необхідність компенсації позивачу іншої частини сплаченого судового збору (8812,35 грн.) за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 174, 193, 265 ГК України, ст.ст. 655, 692 ЦК України, 73 , 74, 76-80, 129, 231, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зелена країна-2000» (43010, м. Луцьк, вул. Дубнівська, 23, код ЄДРПОУ 38831223) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Західмолоко» (43010, м. Луцьк, вул. Дубнівська, 23, код ЄДРПОУ 30349632) 1 174 980,89 грн., з них: 1 078 342,54 грн. понесених позивачем витрат на охорону та збереження майна відповідача за договором, 14 142,20 грн. пені, 82 496, 15 грн. річних та 8812,35 грн. витрат позивача по сплаті судового збору.

3. Повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю «Західмолоко» (43010, м. Луцьк, вул. Дубнівська, 23, код ЄДРПОУ 30349632) 50 відсотків судового збору в сумі 8812,35 грн., сплаченого згідно платіжного доручення №726 від 03.11.2020 на суму 17 624,71 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення .

Повний текст рішення складено

22 .12.2020.

Суддя В. М. Дем`як