Рішення

від 22.12.2020 по справі 903/820/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 грудня 2020 року Справа № 903/820/20

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович

за участю представників сторін:

від позивача: Токарчук В.М. - ордер серія ВЛ №000,081256 від 15.10.2020

від відповідача: Єрьомкін М.В. - довіреність від 03.11.2020, Кавалерова Н.В. - довіреність від 03.11.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/820/20 за позовом Українсько-чеського спільного підприємства НЕРІС в формі товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління ДФС у Волинській області про зняття арешту за заборони відчуження майна,

ВСТАНОВИВ:

02.11.2020 Українсько-чеське спільне підприємство НЕРІС в формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулося в суд з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області, в якому просить зняти арешт та заборону відчуження з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна з наступного нерухомого майна:

Тип обтяження: заборона на нерухоме майно

Реєстраційний номер обтяження: 9515219

Зареєстровано: 12.02.2010 14:19:20 за № 9515219 реєстратором: Волинська філія державного підприємства інформаційний центр Міністерства юстиції України, 43005, Волинська обл., м. Луцьк, вул, Восьмого Березня, 1, к. 217, (0332) 77-05-05, 77-02-58

Підстава обтяження: Постанова про порушення кримінальної справи, 55-033-09, 29.05.2009, Слідчий відділ податкової міліції ДПА у Волинській області, Заступник начальника відділення розслідування кримінальних справ Гаргола О.А.

Об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно

Власник: Спільне українсько-чеське підприємство Неріс , Код: 20136434, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Єршова, 11, кв. 412

Обтяжувач: Слідчий відділ податкової міліції ДПА у Волинській області, Причина відсутності коду: інша причина відсутності коду, Волинська обл,, м. Луцьк, Київський майдан,4.

Заявник: Слідчий відділ податкової міліції ДПА у Волинській області, Гаргола О.А.

Ухвалою суду від 03.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

16.11.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що не визнає позовних вимог, оскільки у справі відсутній предмет спору, а в разі відсутності предмету спору на момент подання позову в задоволенні таких позовних вимог має бути відмовлено.

В обґрунтування зазначає, що протягом 2009-2010 років у провадженні слідчого відділу податкової міліції ДПА у Волинській області перебувала кримінальна справа №55-033-09, за ознаками вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 212, 366 КК України, службовими особами українсько-чеського спільного підприємства «Неріс» .

В ході досудового розслідування у вказаній кримінальній справі, відповідно до чинних на той час норм Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (з наступними змінами та доповненнями), зокрема - ст. 126, було накладено арешт на нерухоме майно юридичної особи (СП «Неріс» ) шляхом внесення відомостей про заборону відчуження такого майна у відповідний державний реєстр - Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, який діяв на момент накладення цього арешту.

30.11.2010 кримінальна справа №55-033-09, про обвинувачення службових осіб СП Неріс» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 366 КК України, направлена прокурору з обвинувальним висновком для подальшого скерування до суду.

Положеннями Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (з наступними змінами та доповненнями) передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження в кримінальній справі; або одночасно з винесенням постанови про її закриття (ч.1 ст.214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (ч.б ст.126). При направленні кримінальної справи до суду питання щодо арешту, накладеного на майно підозрюваних, обвинувачених та осіб, які за законом несуть матеріальну відповідальність за дії підозрюваних, обвинувач них, було віднесено виключно До компетенції суду і підлягало вирішенню судом в ході судового розгляду справи.

Згідно наявної в архіві слідчого відділу податкової міліції ДПА у Волинській області постанови Луцького міськрайонного суду від 11 лютого 2011 року у справі №1-198/2011 (суддя Клок О.М.) провадження у справі закрите, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. Тією ж постановою суду арешт, накладений на майно СП «Неріс» , було скасовано.

Таким чином, арешт на майно українсько-чеського спільного підприємства «Неріс» було накладено слідчим у 2009 році і скасовано Луцьким місьрайонним судом у 2011 році у відповідності до чинних на час прийняття цих рішень норм законодавства України, зокрема - Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (з наступними змінами та доповненнями).

З цього слідує, що дії органу досудового розслідування (слідчого відділу податкової міліції ДПА у Волинській області, функції якого на даний час виконує слідче управління ГУ ДФС у Волинській області) щодо накладення арешту на майно юридичної особи (СП «Неріс» ) не були ні протиправними, ні винними і не спричинили якоїсь шкоди правам чи законним інтересам Позивача. А сам арешт майна СП «Неріс» був скасований у встановленому порядку судом при закритті кримінального провадження з нереабілітуючих підстав 11 лютого 2011 року.

Вказує, що з 01.01.2013 реєстрація в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна припинена, а його відомості увійшли як складова частина до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і містяться в розділі Реєстри до 2013 року .

На даний час внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно здійснюється виключно державними реєстраторами.

Однак, в Єдиному реєстрі судових рішень відсутня постанова Луцького міськрайонного суду від 11 лютого 2011 року у справі №1-198/2011 про звільнення від кримінальної відповідальності службових осіб, закриття провадження і зняття арешту з майна СП «Неріс» .

Таким чином, вважає, що у даній справі предмет позову був відсутній на момент подання позовної заяви, а Відповідач не вчиняв порушення, оспорювання чи невизнання права Позивача і взагалі не наділений повноваженнями для реалізації права Позивача, з захистом якого той звернувся до суду. Даних про те, що Позивач намагався реалізувати своє правову встановленому законом порядку через осіб, уповноважених на вчинення відповідних дій, в матеріалах позову немає.

07.12.2020 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій вказав, що предметом позову в даній справі є зняття арешту та заборони відчуження майна . В позовній заяві чітко конкретизовано зняття арешту та заборони відчуження якого саме нерухомого майна просить Позивач.

Щодо долученої до матеріалів справи Постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11.02.2011 у справі № 1-198/2011, повідомляє суд, що про існування даного судового рішення позивачу стало відомо лише після отримання Відзиву на позовну заяву. На адвокатський запит Відповідач теж не повідомляв нас про його існування.

Вказує, що в мотивувальній частині даного судового рішення, крім інших висновків, зокрема, зазначено, дослівно арешт, накладений на майно СП Неріс, скасувати , тобто, даним судовим рішенням визначено лише загальний висновок про зняття саме арешту, а не арешту і заборони, відчуження майна, що є предметом даного позову, також не конкретизовано додаткові ознаки необхідні для його виконання, зокрема: тип обтяження, реєстраційний номер обтяження, ким дане обтяження зареєстроване, що є підставою обтяження, який об`єкт обтяження, хто є обтяжувачем майна та заявником. Таке судове рішення виконати на даний час не можливо.

11.12.2020 представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, в яких просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримує та просить суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в задоволенні позову просить відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як слідує з матеріалів справи, 26.08.2020 СП НЕРІС отримано Інформаційну довідку (індексний номер 221533891 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта СП НЕРІС , згідно якої Слідчим відділу податкової поліції ДПА у Волинській області винесено Постанову порушення кримінальної справи, 55-033-09, 29.05.2009 згідно якої заступником начальника відділення розслідування кримінальних справ Гарголою О.А. накладено арешт на невизначене майно, все нерухоме майно СП НЕРІС . (а.с.8-11).

19.10.2020 представник позивача звертався до Головного управління ДФС у Волинській області (а.с.6) з запитом, в якому просив повідомити чи існує на даний час будь-яке кримінальне провадження щодо посадових осіб Спільного українсько-чеського підприємства Неріс у формі товариства з обмеженою відповідальністю, якщо так, то надати відповідні підтверджуючі документи, або документи про закриття провадження.

Також просив виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна інформацію щодо заборони та відчудження на нерухоме майно.

З відповіді на адвокатський запит Головне управління ДФС у Волинській області повідомило, що в провадженні слідчого управління ГУ ДФС у Волинській області перебувала кримінальна справа 55-033-09 від 01.06.2009 щодо вчинення службовими особами СП НЕРІС (ЄДРПОУ 20136434) кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. За результатами розслідування вказана кримінальна справа скерована до суду з обвинувальним висновком.

На даний час відсутні кримінальні провадження відносно службових осіб СП НЕРІС (ЄДРПОУ 20136434).

Зняти обтяження Відповідач відмовився, посилаючись на те, що таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом (а.с.7).

З доводів позивача слідує, що станом на 02.11.2020 будь-які кримінальні провадження щодо службових осіб СП НЕРІС відсутні, а наявність арешту, перешкоджає реалізації позивачем права на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому майном, що стало підставою для звернення до суду із зазначеним позовом.

Статтею 41 Конституції України визначено право кожного вільно володіти користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Положенням ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог ст. 9 Конституції України визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Приписами ст. 321 ЦК України встановлено, шо ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 328 ІІК України право власності набувається на підставах, шо не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із частинами 1, 3, 4 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.ст. 15-16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Після закриття кримінальної справи (за процедурою КПК України 1960 року) відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його закриття. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому у статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції головному обов`язку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Під час розгляду справи суд керується тим, що арешт на майно позивача було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ Перехідні положення КПК України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі.

Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку з неприйняттям обов`язкового рішення про скасування арешту майна, після закриття кримінальної справи КПК України 1960 року не встановлював.

З урахуванням зазначеного, а також тривалого часу, що минув після постанови про звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися в правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності позивача шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року не буде ефективним способом захисту порушеного права.

КПК України 1960 року не містив інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Згідно зі статтею 174 КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя наділений повноваженнями вирішувати такі клопотання під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у закінченій кримінальній справі, даний Кодекс не передбачає.

Водночас слідчий суддя, як і інші органи державної влади та їх посадові особи, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, вимог інших актів законодавства.

Оскільки відповідно до вимог кримінального процесуального закону вирішення питання про зняття арешту з майна можливе лише в межах кримінального провадження, розгляд відповідного клопотання Позивача за правилами кримінального судочинства вимагав би повторного порушення кримінальної справи щодо неї. Проте початок нового розслідування додатково зумовить правову невизначеність у зв`язку з повторенням ризиків офіційної констатації злочинності поведінки позивача і таким чином призведе до погіршення її правового становища. Означений спосіб розв`язання порушеного позивачем питання є недопустимим з точки зору досягнення мети захисту її прав та законних інтересів.

Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року).

Українсько-чеське спільне підприємство НЕРІС пред`являє позов з підстави обмеження його права власності на нерухоме майно.

Разом з тим, нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час.

Кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області закрито провадження у кримінальній справі, винесеною за процедурою КПК України 1960 року, було юридичним фактом, який припиняв кримінальні процесуальні відносини. Після цього арешт майна, застосований у кримінальній справі як засіб забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, втрачав відповідну концептуальну властивість.

Після закриття кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних та господарських правовідносин, можуть бути вирішені судом цивільної або господарської юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №372/2904/17-ц, від 12.06.2019 у справі № 766/21865/17, від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11, і підстав для відступу від нього не вбачається.

Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку закрито, не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

За таких обставин вирішення зазначеного питання судом у порядку господарського судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження. Відтак немає підстав для висновку про те, що суд господарської юрисдикції у справі за позовом Українсько-чеського спільного підприємства НЕРІС в формі товариства з обмеженою відповідальністю не є судом, установленим законом.

Зважаючи на ту обставину, що накладення арешту має своїм наслідком заборону на відчуження арештованого майна, ним порушується право власника вільно розпоряджатись своїм майном.

З огляду на викладене та враховуючи, що жодних кримінальних проваджень відносно службових осіб СП НЕРІС на день розгляду справи немає, а тому накладений у 2010 на майно позивача арешт, перешкоджає здійсненню ним у повному обсязі права власності на це майно.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, на думку суду, слід залишити за Українсько-чеським спільним підприємством НЕРІС в формі товариства з обмеженою відповідальністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236- 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зняти арешт та заборону відчуження з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна з наступного нерухомого майна:

Тип обтяження: заборона на нерухоме майно

Реєстраційний номер обтяження: 9515219

Зареєстровано: 12.02.2010 14:19:20 за № 9515219 реєстратором: Волинська філія державного підприємства інформаційний центр Міністерства юстиції України, 43005, Волинська обл., м. Луцьк, вул, Восьмого Березня, 1, к. 217, (0332) 77-05-05, 77-02-58

Підстава обтяження: Постанова про порушення кримінальної справи, 55-033-09, 29.05.2009, Слідчий відділ податкової міліції ДПА у Волинській області, Заступник начальника відділення розслідування кримінальних справ Гаргола О.А.

Об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно

Власник: Спільне українсько-чеське підприємство Неріс , Код: 20136434, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Єршова, 11, кв. 412

Обтяжувач: Слідчий відділ податкової міліції ДПА у Волинській області, Причина відсутності коду: інша причина відсутності коду, Волинська обл,, м. Луцьк, Київський майдан,4.

Заявник: Слідчий відділ податкової міліції ДПА у Волинській області, Гаргола О.А.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено 22.12.2020.

Суддя І. О. Гарбар