Рішення

від 22.12.2020 по справі 904/5616/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2020м. ДніпроСправа № 904/5616/20

за позовом Підприємства "БАРЕКС ЛТД", м. Київ

до Фізичної особи-підприємеця Шпак Ганни Микитівни, м. Дніпро

про стягнення заборгованості у розмірі 32 548,04 грн

Суддя Золотарьова Я.С.

Без участі представників сторін.

ПРОЦЕДУРА

Підприємство "БАРЕКС ЛТД" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Фізичної особи-підприємеця Шпак Ганни Микитівни та просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 32 548,04 грн, з яких: основний борг у розмірі 21 867,66 грн, пеня у розмірі 1 882,65 грн, 3% річних у розмірі 454,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 218,67 грн, 25 % річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3 789,45 грн, збитки у розмірі 4 334,87 грн.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 20.10.2020 відповідач отримав 29.10.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 4930013891182. Відповідач відзив на позов не надав.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв рішення по справі у нарадчій кімнаті.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач вказує на неналежне виконання відповідачем умов господарського договору поставки № 1-02/0120 від 02.01.2020. Так, відповідач лише частково оплатив поставлений товар, у зв`язку з чим заборгованість становить 21 867,66 грн.

Позивачем за неналежне виконання відповідачем договору поставки нараховано пеню у розмірі 1 882,65 грн, 3% річних у розмірі 454,74 грн, інфляційні втрати у розмірі 218,67 грн, 25 % річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3 789,45 грн, збитки у розмірі 4 334,87 грн.

Позивач ґрунтує свої вимоги на статтях 22, 526, 530, 536, 624, 625 Цивільного кодексу України.

Позиція відповідача

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

02.01.2020 між Підприємством "БАРЕКС ЛТД" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Шпак Ганною Микитівною (покупець) було укладено господарський договір поставки № 1-02/0120 (арк.с.10).

Відповідно до пункту 1.1 договору, постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товару), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товару) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатково-прибутковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, при наявності оригіналу довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, оформленої згідно чинного законодавства. Дата, вказана у видатково-прибутковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару постачальником.

Згідно пункту 7.3 договору, сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником на протязі строку дії договору.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв у власність товар на загальну суму 23 795,26 грн, що підтверджується підписаною обома сторонами видатковою накладною № 505 від 29.01.2020 (арк.с.15).

Відповідачем було частково оплачено поставлений товар на суму 1 927,60 грн.

27.06.2020 позивачем на адресу відповідача була направлена претензія (арк.с.16-17), в якій позивач просить сплатити заборгованість у розмірі 21 867,66 грн. Відповідач отримав вищезазначену претензію 02.07.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням № 0208804300198.

Також, позивачем було направлено 03.09.2020 претензію (арк.с.18), в якій позивач просить сплатити заборгованість у розмірі 21 867,66 грн з урахуванням штрафних санкцій.

На час прийняття рішення, доказів оплати товару у повному обсязі сторонами до матеріалів справи не надано.

Відтак, несплачена відповідачем сума становить 21 867,66 грн.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір, між сторонами склались правовідносини поставки товару.

Щодо суми основного боргу

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Суд зазначає, що умовами договору не передбачено строк оплати поставленого товару.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відтак, строк оплати поставленого товар є таким, що настав 30.01.2020.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Станом на час розгляду справи доказів сплати заборгованості у повному обсязі від представників сторін не надійшло.

Перевіривши розрахунок наданий позивачем, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 21 867,66 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо суми пені

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 9.7 договору, в разі прострочення оплати товару покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожний день прострочення оплати.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару, позивачем останньому нараховано пеню у розмірі 1 882,65 грн за період з 30.01.2020 по 29.07.2020.

Суд перевіривши розрахунок пені, зазначає, що він є неправильним. Позивачем невірно взято період нарахування пені, а саме позивачем нараховано пеню з 30.01.2020, тоді як, судом встановлено, що строк оплати поставленого товару є таким, що настав 30.01.2020, відповідно прострочення починається з 31.01.2020.

Здійснивши перерахунок суд встановив, що сума пені, яка підлягає задоволенню становить 1 866,52 грн за період з 31.01.2020 по 29.07.2020.

Щодо суми 25% річних за користування чужими грошовими коштами

Позивач на підставі пункту 8.7 договору та статті 536 Цивільного кодексу України заявив вимогу про стягнення з відповідача 25% річних за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3 789,45 грн за період 30.01.2020 по 08.10.2020.

Пунктом 8.7 договору передбачено, що у разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов`язаний сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25 % річних, які нараховуються на суму заборгованості покупця за весь період користування ним грошовими коштами, які належать до сплатити постачальнику.

Зі змісту цього пункту вбачається, що нарахування відсотків передбачається у разі неправомірного користування грошовими коштами (прострочення оплати товару).

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Вказана стаття може бути застосована до правовідносин сторін тільки у випадку правомірного користування грошовими коштами.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що проценти річних, про які йдеться у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, способом захисту майнового права та інтересу кредитора. Тоді як проценти, передбачені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (правомірне користування). Тому, суд доходить висновку про те, що позивач помилково грунтуж свої вимоги на статті 536 Цивільного кодексу України.

Незважаючи на те, що позивачем невірно застосовані норми матеріального права, суд звертає увагу на те, що відповідно до статей 4, 86, 162 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи за позовами юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів та органів місцевого самоврядування, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі лише посилання позивача на певну норму закону) позову.

При цьому, господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію відносин та застосовує для прийняття рішення саме ті норми, предметом регулювання яких є відповідні відносини.

Відтак, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Тому, суд не застосовує до правовідносин сторін статтю 536 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, сторони у пункту 8.7 договору встановили інший розмір річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Здійснивши перерахунок, суд дійшов висновку, що сума 25% річних, яка підлягає задоволенню становить 3 764,11 грн за період з 31.01.2020 по 08.10.2020.

Щодо суми 3% річних

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 454,74 грн за період 30.01.2020 по 08.10.2020.

Як вже зазначалось, судом задоволено вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 25% річних у розмірі 3 779,04 грн.

Суд зазначає, що одночасне стягнення з відповідача відсотків річних відповідно до пункту 8.7 договору (25% річних) та відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (3% річних) є покладенням на відповідача подвійної відповідальності за одне й те саме порушення, тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Щодо суми інфляційних втрат

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 218,67 грн за період лютий - серпень 2020.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 218,67 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо суми збитків

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача збитки у розмірі 4 334,87 грн.

Позивачем розраховані збитки як різниця вартості поставленого товару відповідачеві, та вартість такого товару станом на момент звернення до суду із цим позовом.

Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини четвертої статті 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 Цивільного кодексу України).

Відтак, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16.

Позивач розраховує вартість заявлених до стягнення збитків як різницю між вартістю поставленого товару на момент передання його відповідачу, та вартістю такого товару станом на момент звернення позивача до суду. Тобто, фактично позивачем заявлено до стягнення з відповідача розмір упущеної вигоди (неотриманого прибутку) на загальну суму 4 334,87 грн.

Суд зазначає, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження реальності отримання доходів на заявлену до стягнення суму.

Відтак, позивачем не доведено суду існування всіх елементів цивільного правопорушення, за наявності яких приписи чинного законодавства України пов`язують можливість стягнення з відповідача завданих збитків, тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

До того ж, стягнення заборгованості з урахуванням інфляційних втрат, 25% річних, пені повністю компенсує усі негативні наслідки, яких зазначив позивач у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому судовий збір позивача у розмірі 1 790,00 грн слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шпак Ганни Микитівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Підприємства "БАРЕКС ЛТД" (01601, м. Київ, вул. Шовковична, буд. 42-44, офіс 317-1; ідентифікаційний код 20070451) основний борг у розмірі 21 867,66 грн, пеня у розмірі 1 866,52 грн, 25% річних у розмірі 3 764,11 грн, інфляційні втрати у розмірі 218,67 грн та судовий збір у розмірі 1 790,00 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Центрального апеляційного господарського суду.

Оскільки Єдина судова інформаційно-телекомунікаційної система не почала функціонувати, відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги подаються учасниками справи до господарського суду Дніпропетровської області.

Суддя Я.С. Золотарьова