Рішення

від 21.12.2020 по справі 910/14613/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.12.2020Справа № 910/14613/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Новаторбуд

до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Стальінвест

про стягнення 265335,51 грн

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Новаторбуд звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Стальінвест про стягнення 265335,51 грн.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем не виконано взяті на себе зобов`язання поставки оплаченого товару відповідно до виставленого останнім рахунку замовлення від 17.07.2020 №14724, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 265335,51 грн яку позивач просить стягнути на свою користь.

Окрім того, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 2073,37 грн інфляційних втрат, 2467,95 грн пені та 1233,97 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Новаторбуд залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви.

19.10.2020 через загальний відділ діловодства господарського суду міста Києва позивачем на виконання вимог ухвали господарського суду міста Києва від 01.10.2020 подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 30.10.2020, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 09.11.2020 та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив, але не пізніше 20.11.2020. Позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня його отримання, але не пізніше 16.11.2020.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.10.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03113, м. Київ, пров. Артилерійський, буд. 5А, офіс 11.

Станом на дату розгляду справи на адресу Господарського суду міста Києва повернулось повідомлення про вручення поштового відправлення №0105476003764 з відміткою про вручення конверту представнику відповідача за довіреністю 29.10.2020.

В силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Частиною 7 вказаної статті Кодексу визначено, що якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Таким чином, суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач вказує, що 17.07.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія Стальінвест (відповідач, постачальник) було виставлено рахунок №14724 на оплату товару замовленого Товариство з обмеженою відповідальністю Новаторбуд (позивач, покупець).

Відповідно до долучених до матеріалів справи доказів, позивачем було оплачено вищезазначений рахунок, що підтверджується платіжним доручення №8931 від 20.07.2020 на суму 259560,22 грн.

При цьому, у вказаному рахунку сторонами погоджено умови поставки обумовленого товару, а саме зазначено: Увага! Оплата даного рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов`язковим, в інакшому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта .

28.08.2020 року позивач засобами поштового зв`язку направив на адресу відповідача вимогу вих. №105-28.08.2020 від 28.08.2020, в якій просив відповідача повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Новаторбуд сплачені грошові кошти за неотриманий товар у розмірі 259560,22 грн. Дана вимога згідно з наявною в матеріалах справи копією відповідного поштового повідомлення була отримана відповідачем 02.09.2020 року, проте залишена останнім без відповіді та задоволення.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі ст. 627, 628 та 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що шляхом складання та надання відповідачем рахунка, а також сплати його позивачем, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, на виконання укладеного сторонами у спрощений спосіб договору позивачем сплачено на користь відповідача грошові кошти в якості передоплати за товар, однак товар від відповідача на суму попередньої оплати у розмірі 259560,22 грн. позивач не отримав.

При цьому, судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 259560,22 грн саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Питання щодо повернення попередньої оплати у випадку непоставки товару врегульовано ст. 693 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Водночас ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, тобто в установлений строк. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Таким чином, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати лише у випадку, якщо продавець не здійснить поставку товару покупцю в установлений строк.

Матеріали справи свідчать про те, що сторонами не узгоджено строк поставки товару, в зв`язку з чим суд вважає, що така поставка мала бути здійснена відповідачем після спливу семиденного строку від дня пред`явлення позивачем вимоги про поставку товару в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Проте, звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не було надано жодних доказів, які містять відомості щодо конкретних дат і термінів поставки товару, зазначеного у рахунку №14724 від 17.07.2020.

Так само, позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження направлення відповідачу вимоги про поставку товару чи повідомлення про конкретну дату прибуття уповноваженої особи покупця на склад продавця за отриманням цього товару.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем обов`язку передати товар на суму попередньої оплати, яка дорівнює 259560,22 грн, на момент звернення позивача до суду з даним позовом не настав.

Крім того, ст. 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 662 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Як вбачається зі змісту наявного у матеріалах справи рахунка № 14455 від 01.07.2020 на загальну суму 259560,22 грн, в ньому сторони погодили умови поставки товару шляхом його поставки за фактом надходження коштів на п/р постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.

Суд зазначає, що шляхом оплати рахунка № 14455 від 01.07.2020, який містить застереження щодо самовивозу погодженого між сторонами товару, позивач погодився з отриманням цього товару в місці його виготовлення (фактичного знаходження).

Проте, звертаючись до відповідача з вимогою на підставі ст. 530 Цивільного кодексу України про повернення сплаченого авансу в семиденний строк із дня пред`явлення цієї вимоги, позивачем не було враховано приписів ст. 662, 663 та 693 Цивільного кодексу України та умови, погоджені сторонами щодо поставки товару, зокрема щодо його самовивозу зі складу продавця.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження відповідних обставин стосовно вчинення саме позивачем дій, спрямованих на отримання товару, а отже і порушення відповідачем зобов`язань з поставки товару.

Відповідно до ст. 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться, зокрема, за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов`язання; за іншим зобов`язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника. Зобов`язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі ст. 197 Господарського кодексу України господарське зобов`язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов`язання. У разі якщо місце виконання зобов`язання не визначено, зобов`язання повинно бути виконано: за іншими зобов`язаннями - за місцезнаходженням (місцем проживання) зобов`язаної сторони, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 689 Цивільного кодексу України встановлено обов`язок покупця щодо прийняття товару, зокрема, покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Тобто договір купівлі-продажу є взаємно зобов`язуючим, де кожна із сторін договору наділена взаємними правами та обов`язками.

За аналізом зазначеної статті покупець для виконання продавцем обов`язку із передачі товару, відповідно до правовідносин, що фактично склалися між сторонами, зобов`язаний був забезпечити вивезення товару власними силами зі складу продавця.

Проте, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як зобов`язана сторона договору, вчиняв максимально необхідні дії для належного виконання досягнутих між сторонами домовленостей, зокрема, позивачем не надано належних доказів звернення до відповідача у встановленому порядку про отримання товару самовивозом, за наявності довіреності та паспорта, але відповідачем було відмовлено у передачі товару.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 267 Господарського кодексу України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

За умовами ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що мало місце порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, відмови продавця від здійснення своїх обов`язків; не надано доказів на підтвердження добросовісності поведінки покупця для встановлення належного виконання покупцем свого кореспондуючого обов`язку щодо прийняття товару, в даному випадку, враховуючи характерні властивості предмета поставки, шляхом самовивозу; не надано доказів на підтвердження вчинення позивачем належним чином всіх дій, регламентованих законодавством, для уникнення неналежного виконання зобов`язань, що склалися між сторонами. Також позивачем не надано доказів на підтвердження закінчення строку відповідного договору поставки, що свідчило б про наявність підстав для повернення відповідачем спірних грошових коштів.

За таких обставин, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів прострочення продавця виконання його обов`язку щодо передачі товару (зокрема доказів, які підтверджують конкретну дату виникнення такого прострочення), зважаючи на те, що поставка мала відбутись на умовах самовивозу, про що позивач був обізнаний, і доказів відмови відповідача в передачі товару позивачу на його вимогу матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 259650,22 грн є передчасними та не доведеними належним чином.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем свого зобов`язання зі своєчасної поставки товару позивачу, що є умовою для застосування положень ст. 693 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 259650,22 грн у зв`язку з його передчасністю.

Згідно із ч.2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони позивача.

Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 21.12.2020

Суддя Я.В. Маринченко