Рішення

від 22.12.2020 по справі 910/15877/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.12.2020Справа № 910/15877/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПАКМА

до Товариства з обмежено відповідальністю МАЯК-КАП

про стягнення 47 612, 75 грн

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю ПАКМА (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю МАЯК-КАП (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 47 612, 75 грн.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 525, 526, 530, 610, 629, 692, 712 ЦК України, мотивовані неналежним виконанням зобов`язань відповідачем перед позивачем за укладеним у спрощений спосіб договором поставки, в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар згідно видаткових накладних від 07.02.2020 №45, від 06.03.2020 №78, від 06.04.2020 №105, від 13.05.2020 №137, від 16.01.2020 № 13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

23.11.2020 від позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи, а саме виписки банку про рух коштів між позивачем та відповідачем за період з 16.01.2020 по 31.08.2020.

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 21.10.2020 про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04073, місто Київ, проспект Московський, будинок 8.

Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0105475009408, відповідно до якого ухвала Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 була вручена відповідачу 02.11.2020.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними в ній документами відповідно до ч.5 ст.252 ГПК України.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, між ним (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено в спрощений спосіб договір поставки, за якою позивач зобов`язався передати у власність відповідача товар, а саме стрічку клейку та стретч-плівку, а відповідач зобов`язався прийняти товар та оплатити його вартість, на виконання якого, ним було виставлено відповідачу рахунки на оплату № 109 від 06.04.2020 на суму 12 116, 88 грн, № 134 від 12.05.2020 на суму 18 694, 80 грн, № 81 від 06.03.2020 на суму 14 733, 36 грн, № 41 від 06.02.2020 на суму 28 153, 44 грн, а всього на суму 73 698, 48 грн.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору, ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 87 156, 86 грн, що підтверджується належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, а саме:

- № 45 від 07.02.2020 на суму 28 153, 44 грн;

- № 78 від 06.03.2020 на суму 14 733, 36 грн;

- № 105 від 06.04.2020 на суму 12 116, 88 грн;

- № 137 від 13.05.2020 на суму 18 694, 80 грн;

- № 13 від 16.01.2020 на суму 13 458, 38 грн.

Товар було прийнято відповідачем, що підтверджується підписами його представника та відтисками печатки відповідача на зазначених вище видаткових накладних.

22.05.2020 за вих №1 у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятого на себе грошового зобов`язання за договором, позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою про сплату заборгованості за договором в розмірі 54 251, 55 грн, що підтверджується фіскальним чеком та рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, яка була отримана відповідачем 03.07.2020 та залишена без відповіді та задоволення з боку відповідача.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 47 251, 55 грн основного боргу.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 ЦК України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом, відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки видаткові накладні № 45 від 07.02.2020 на суму 28 153, 44 грн, № 78 від 06.03.2020 на суму 14 733, 36 грн, № 105 від 06.04.2020 на суму 12 116, 88 грн, № 137 від 13.05.2020 на суму 18 694, 80 грн, № 13 від 16.01.2020 на суму 13 458, 38 грн містять найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість, суд дійшов висновку, що сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов договору поставки (щодо кожної накладної окремо).

Так, вказані видаткові накладні, як первинний документ у розумінні ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1994, містить печатку відповідача, що відноситься до інших вказаних у первинному документі даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, і можливість накладення печатки прямо передбачено вказаним вище Положенням, яке також передбачає проставлення її уповноваженою на це особою відповідного підприємства.

Оскільки печатка є власністю підприємства, то саме підприємство, як власник, який розпоряджається своїм майно, призначає осіб, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства.

Тому відповідач, як суб`єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, в тому числі за засвідчення видаткових накладних.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження втрати відповідачем проставленої на вказаних вище накладних печатки, її підробки чи іншого незаконного використання третіми особами всупереч волі відповідача.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - у прийнятті товару відповідачем на загальну суму 87 156, 86 грн за видаткови накладними № 45 від 07.02.2020 на суму 28 153, 44 грн, № 78 від 06.03.2020 на суму 14 733, 36 грн, № 105 від 06.04.2020 на суму 12 116, 88 грн, № 137 від 13.05.2020 на суму 18 694, 80 грн, № 13 від 16.01.2020 на суму 13 458, 38 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

За приписами ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи зазначене, суд встановив, що між сторонами було укладено договір поставки в спрощений спосіб.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару на суму 87 156, 86 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, та факт прийняття товару відповідачем, про що свідчать підписи його представника та відтиски печатки відповідача на зазначених вище видаткових накладних.

Згідно з частинами 1, 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В силу ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.05.2020 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою за вих. № 1, в якій просив останнього сплатити борг за поставлений товар у розмірі 54 251, 55 грн у семиденний строк.

Оскільки відповідач отримав зазначену вище вимогу 03.07.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням № 0209911703790, таким чином останній мав здійснити оплату за поставлений товар в розмірі 54 251, 55 грн до 10.07.2020.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач частково сплатив заборгованість в розмірі 7 000, 00 грн, що підтверджується випискою з банку про рух коштів між позивачем та відповідачем з 16.01.2020 по 18.11.2020.

Крім цього, матеріали справи містять акт звірки взаєморозрахунків, підписаний сторонами.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.

Таким чином, суд розцінює часткову оплату здійснену відповідачем та підписання акту звірки взаєморозрахунків, як визнання ним основного боргу.

Отже, сума заборгованості складає 47 251, 55 грн (54 251, 55 грн - 7 000, 00 грн).

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 361, 20 грн 3% річних за період з 11.07.2020 по 08.10.2020.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши вказаний розрахунок 3% річних за загальний період з 11.07.2020 по 08.10.2020, суд встановив, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення 3 % річних в розмірі 361, 20 грн підлягає задоволенню.

Відповідач доводів позивача на спростував, контррозрахунку заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 47 251, 55 грн основного боргу та 361, 20 грн 3 % річних.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 102, 00 грн відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 233, 236, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмежено відповідальністю МАЯК-КАП (04073, місто Київ, проспект Московський, будинок 8, ідентифікаційний код 32914508) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПАКМА (02660, місто Київ, вулиця Борисоглібська, будинок 9, корпус 61, офіс 4, ідентифікаційний код 40099569) 47 251 (сорок сім тисяч двісті п`ятдесят одна) грн 55 коп. основної заборгованості, 361 (триста шістдесят одна) грн 20 коп. 3 % річних та судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань