Рішення

від 19.11.2020 по справі 921/399/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 листопада 2020 року м. ТернопільСправа № 921/399/20

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянув справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група Слов"янський альянс", вул. Першотравнева, 56, смт. Доброслав, Лиманський район, Одеська область

до відповідача Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері", вул. Бариська, 8-А, м. Бучач , Тернопільська область

про стягнення заборгованості у розмірі 121 137,17 грн,

За участю учасників судового процесу:

від позивача: не з"явився

від відповідача: не з"явився

Судові процедури.

Судом, учасникам судового процесу, роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Сторони повідомлені про дату, час та місце розгляду даної справи, за правилами статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд", відповідно до вимог статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

16 червня 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група Слов"янський альянс" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері" про стягнення заборгованості у розмірі 121 137,17 грн.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 16.06.2020, для розгляду справи №921/399/20 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 22.06.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група Слов"янський альянс" залишено без руху, на підставі частини 1 статті 174 ГПК України, для надання можливості позивачу усунути недоліки позовної заяви.

06.07.2020 на адресу Господарського суду Тернопільської області надійшла заява б/н від 03.07.2020 (вх. №4289) ТОВ "Інвестиційна група Слов"янський альянс", зі змісту якої вбачається, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, які визначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 22.06.2020.

Ухвалою суду від 17.07.2020 відкрито провадження у справі №921/399/20 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 03.08.2020.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначене на 03.08.2020.

Ухвалою суду від 03.08.2020 підготовче засідання відкладалось на 16.09.2020 з підстав, викладених в ній.

Відповідно до частини 4 статті 233 ГПК України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

У підготовчих засіданнях 16.09.2020 та 06.10.2020 оголошувалися протокольні ухвали про відкладення підготовчого засідання відповідно на 06.10.2020 та на 19.10.2020, в порядку ст.ст. 120. 121 ГПК України.

Пунктом 3 частини 2 статті 185 ГПК України встановлено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 19.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/399/20 до судового розгляду по суті на 05.11.2020.

Розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 05.11.2020 судовий розгляд по суті відкладався на 19.11.2020 з підстав, викладених в ній.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Слід зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", загальнонаціональний карантин запроваджений з 12.03.2020 до 03.04.2020, який продовжено до 31.12.2020 (востаннє).

При цьому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

У подальшому, на підставі Закону України №731-IХ від 18.06.2020, п. 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України викладено в такій редакції: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

З врахуванням карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) строк розгляду даної справи судом продовжено з урахуванням розумності тривалості розгляду справи по суті.

При цьому, суд, враховує приписи статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає що є усі підстави завершити розгляд у справі № 921/399/20 та прийняти у ній рішення, і що таке не порушить будь - яких прав жодного із учасників у справі.

Інші процесуальні дії.

06.10.2020 Приватне акціонерне товариство "Галіція Дистилері" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із клопотанням № 229 від 05.10.2020 про залишення позовної заяви без розгляду (вх. №7009).

Ухвалою суду від 19.10.2020 у задоволенні клопотання № 229 від 05.10.2020 Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері" про залишення позовної заяви без розгляду, відмовлено.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови договору суборенди нежитлових приміщень №1 від 17.03.2016, в частині несвоєчасного здійснення орендної плати.

У судове засідання 19.11.2020 представник позивача не з"явився, однак, 07.10.2020 подано до суду заяву вх. № 7050, в якій зазначено, що 03.09.2020 відповідачем проведено оплату основного боргу у розмірі 53 843, 30 грн, долучивши при цьому платіжне доручення №4724. У зв"язку з цим, позивач підтримує позовні вимоги щодо стягнення неустойки у розмірі 54 027,80 грн, інфляційний втрат у розмірі 9209,79 грн та 3% річних у розмірі 4056,28 грн та просить суд задоволити.

Також, зазначає, що у зв"язку із продовженням дії карантину на території України, просить дану справу розглядати без участі представника товариства.

Заперечення відповідача.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (вх. №5063 від 03.08.2020), в якому не заперечує щодо наявності заборгованості перед позивачем за надані послуги суборенди нежитлового приміщення у розмірі 53 843,30 грн.

Проте, заперечує щодо вимоги стягнення неустойки у розмірі 54 027,80 грн, посилаючись на норми ст.ст. 256, 257, 260, 261, 267 Цивільного кодексу України, просить суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову в цій частині позовних вимог.

Також, 16.09.2020 відповідачем подано до суду письмові пояснення (вх. № 6333), в яких зазначено, що 03.09.2020 відповідачем проведено оплату основного боргу у розмірі 53 843, 30 грн, долучивши при цьому платіжне доручення №4724.

Фактичні обставини, встановлені судом.

17.03.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група "Слов"янський альянс", як Орендодавець/позивач та Приватним акціонерним товариством "Галіція Дистилері" , як Суборендар/відповідач укладено договір суборенди нежитлових приміщень №1, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Суборендар приймає у строкове платне користування частину нежитлових приміщень першого поверху. Схема якого представлена в додатку 2 до даного договору і знаходяться за адресою: місто Одеса вулиця Літературна в будинку під номером 1 -А, на умовах, визначених даним договором. Загальна площа вищевказаних нежитлових приміщень 153,4 кв.м. ( п.1.1 Договору).

Пунктом 2.2 Договору сторони домовилися, що передання Суборендарю нежитлових приміщень оформляється актом приймання - передачі, який підписується Сторонами даного договору. З моменту підписання зазначеного акта починається обчислення строку даного договору і нарахування орендної плати.

Згідно п.п. 3.1, 3.2., 3.3 Договору, орендна плата за користування нежитловими приміщеннями фіксується в еквіваленті до долара США та складає 1000 доларів США на місяць . Суборендар сплачує Орендодавцю еквівалент суми орендної плати вказаної в п.3.1 в гривнях, відповідно до курсу НБУ на останній робочий день місяця. Суборендар сплачує орендодавцю орендну плату за попередній місяць, не пізніше п"яти робочих днів наступного місяця.

Факт передачі позивачем та отримання відповідачем нежитлового приміщення площею 153,40 кв.м. за адресою м. Одеса, вул. Літературна , 1-А, свідчить акт від 01.04.2016 приймання - передачі до договору суборенди нежитлових приміщень від 17.03.2016, підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб.

На виконання умов договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги щодо надання в платне користування нежитлових приміщень за адресою : м. Одеса, вул. Літературна, 1-А в період з квітня 2016 року по листопад 2017 року, про що свідчать Акти №1 від 30.04.2016, №2 від 31.05.2016, №2 від 30.06.2016, №4 від 29.07.2016, №5 від 31.08.2016, №6 від 30.09.2016, №7 від 31.10.2016, №8 від 30.11.2016, №9 від 31.12.2016, №9 від 31.01.2017, №9 від 28.02.2017, №11 від 31.03.2017, №12 від 30.04.2017, №12 від 31.05.2017, №6 від 30.06.2017, №6 від 31.07.2017, №8 від 31.08.2017, №9 від 29.09.2017, №9 від 31.10.2017, №11 від 30.11.2017.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору щодо строків оплати орендної плати, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 53 843,30 грн (на момент звернення з даним позовом до суду).

Позивачем, відповідно до п. 6.2 Договору, нараховано відповідачу неустойку на суму 54 027,80 грн, у розмірі подвійної плати за користування орендованими нежитловими приміщеннями за весь час прострочення у зв"язку з порушенням строків розрахунків.

Крім того, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано 3% річних в розмірі 4 056,28 грн та інфляційні втрати у розмірі 9209,79 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Оцінивши подані позивачем обґрунтування позовних вимог, пояснення та докази, заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з укладенням договору суборенди нежитлових приміщень №1 від 17.03.2016, який за своєю правовою природою є договором оренди та які регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України .

Норми права, які застосував суд.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Як визначено статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності ( стаття 283 Господарського кодексу України).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 625 Цивільного кодексу України зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (П.п. 3.1., 3.2.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до вимог статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Мотивована оцінка судом.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до частково задоволення, з огляду на наступне.

Взаємовідносини сторін у даній справі виникли на підставі Договору суборенди нежитлових приміщень №1 від 17.03.2016, який за правовою природою є договором оренди.

Як визначено статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічне положення містить стаття 283 Господарського кодексу України.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов Договору суборенди нежитлових приміщень №1 від 17.03.2016 (відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Суборендар приймає у строкове платне користування частину нежитлових приміщень першого поверху. Схема якого представлена в додатку 2 до даного договору і знаходяться за адресою: місто Одеса вулиця Літературна в будинку під номером 1 -А, на умовах, визначених даним договором. Загальна площа вищевказаних нежитлових приміщень 153,4 кв.м. ( п.1.1). Передання Суборендарю нежитлових приміщень оформляється актом приймання - передачі, який підписується Сторонами даного договору. З моменту підписання зазначеного акта починається обчислення строку даного договору і нарахування орендної плати (п.2.2)) позивач передав, а відповідач отримав нежитлове приміщення площею 153,40 кв.м. за адресою м. Одеса, вул. Літературна , 1-А, що підтверджується актом від 01.04.2016 приймання - передачі до договору суборенди нежитлових приміщень від 17.03.2016, підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб (міститься в матеріалах справи).

Згідно п.п. 3.1, 3.2., 3.3 Договору, орендна плата за користування нежитловими приміщеннями фіксується в еквіваленті до долара США та складає 1000 доларів США на місяць . Суборендар сплачує Орендодавцю еквівалент суми орендної плати вказаної в п.3.1 в гривнях, відповідно до курсу НБУ на останній робочий день місяця. Суборендар сплачує орендодавцю орендну плату за попередній місяць, не пізніше п"яти робочих днів наступного місяця.

Фактом надання позивачем та отримання відповідачем послуг щодо надання в платне користування нежитлових приміщень за адресою : м. Одеса, вул. Літературна, 1-А в період з квітня 2016 року по листопад 2017 року, підтверджується Актами №1 від 30.04.2016, №2 від 31.05.2016, №2 від 30.06.2016, №4 від 29.07.2016, №5 від 31.08.2016, №6 від 30.09.2016, №7 від 31.10.2016, №8 від 30.11.2016, №9 від 31.12.2016, №9 від 31.01.2017, №9 від 28.02.2017, №11 від 31.03.2017, №12 від 30.04.2017, №12 від 31.05.2017, №6 від 30.06.2017, №6 від 31.07.2017, №8 від 31.08.2017, №9 від 29.09.2017, №9 від 31.10.2017, №11 від 30.11.2017, підписані повноважними представниками сторін та містять відтиски печаток юридичних осіб.

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що під час розгляду справи в суді відповідачем, здійснено погашення основного боргу у розмірі 53 843, 30 грн повністю у добровільному порядку, що підтверджується копією платіжного доручення №4724 від 03.09.2020 (міститься в матеріалах справи).

Отже, основний борг відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення відсутній.

Пунктом 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на викладене, враховуючи повністю погашення основного боргу, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 53 843,30 грн, слід закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо вимог про стягнення 3% річних у розмірі 4056,28 грн, суд зазначає наступне:

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Судом, перевірено розрахунок, за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", 3% річних за період з 01.12.2017 по 04.06.2020 та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 4056,28 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат за період з 01.12.2017 по 04.06.2020 в розмірі 9209,79 грн, суд зазначає наступне:

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Проте, наведене позивачем при нарахуванні інфляційних втрат враховано не було, оскільки вказано період у поданому розрахунку, а саме - 04.06.2020 .

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом, здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга" та встановлено, що під час його проведення позивачем, вірно визначено суми заборгованості, але періоди нарахування інфляційних втрат зазначено невірно.

Отже, суд дійшов висновку, що безпідставним є нарахування позивачем втрат від інфляції за червень 2020 року, оскільки прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становило менше місяця.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, а також вказані вище вимоги щодо порядку розрахунку інфляційних втрат, здійснивши власний їх розрахунок за допомогою інформаційно-аналітичного центру "Ліга", за період з 01.12.2017 по 31.05.2020 та вважає, вірно обрахованими та правомірно заявленими до стягнення 8212,92 грн інфляційний втрат, та такими, що підлягають до задоволення.

В іншій частині щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 996,87 грн, то суд вважає їх безпідставно нарахованими, необґрунтованими й стягненню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення неустойки у розмірі 54 027,80 грн, суд відмовляє у задоволенні, з наступних підстав.

Пунктом 6.2 Договору сторони домовилися, що якщо Суборендар не виконує обов"язку щодо повернення орендованих нежитлових приміщень або порушує строки розрахунків, Орендодавець має право вимагати від Суборендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованими нежитловими приміщеннями за час прострочення.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або несвоєчасне виконання обов`язку.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 стаття 550 Цивільного кодексу України).

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Згідно з частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на порушника невигідних правових наслідків, що ґрунтуються на умовах договору або на законі та які полягають у позбавленні його певних прав, або в заміні невиконання обов`язку новим, або в покладенні на цю особу нового додаткового обов`язку. Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності відбувається, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).

Судом встановлено, що позивачем нараховано неустойку у розмірі подвійної плати за користування орендованими нежитловими приміщеннями за час прострочення - за порушення строків розрахунків за орендну плату Суборендарем, чим порушено норми статті 549 Цивільного кодексу України, якою чітко встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже за змістом наведених норм законодавства України, розмір пені за порушення грошових зобов"язань встановлюється в договорі за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу та в будь-якому разі не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, Орендодавець має право вимагати від Суборендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованими нежитловими приміщеннями за час прострочення, якщо Суборендар не виконує обов"язку щодо повернення орендованих нежитлових приміщень, що визначено частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Проте, спірні правовідносини між сторонами виникли у зв"язку порушенням строків розрахунків за орендну плату Суборендарем, а не за невиконання обов"язку щодо повернення орендованих нежитлових приміщень.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення неустойки у розмірі 54 027,80 грн, не підлягають до задоволення.

Щодо клопотання відповідача про застосування наслідків позовної давності, то суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги щодо стягнення неустойки у розмірі 54 027,80 грн, не підлягають до задоволення з підстав необґрунтованості, а тому позовна давність судом не застосовується.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи наведене, суд позовні вимоги визнає такими, що підлягають до часткового задоволення.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно з статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група Слов"янський альянс" - 4056,28 грн 3% річних, 8212,92 грн інфляційних втрат. В частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 53 843,30 грн, закрити провадження у справі № 921/399/20. В решті позовних вимог щодо стягнення неустойки у розмірі 54027,80 грн та інфляційних втрат у розмірі 996,87 грн, відмовити.

Судові витрати.

Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (частина 1 стаття 124 ГПК України).

Так, у позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 102,00 грн та витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 3000,00 грн.

Щодо судового збору у розмірі 2102,00 грн.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 2102,00 грн покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а саме судовий збір у розмірі 1147,20 грн - на відповідача та судовий збір у розмірі 954,80 грн - на позивача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положення частин 1, 2, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як визначено статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Факт надання адвокатських послуг підтверджується Актом виконаних робіт від 23.06.2020, рахунком - фактура від 05.06.2020 на суму 3000,00 грн та платіжним дорученням №144 від 23.06.2020 на суму 3000,00 грн.

Отже, вказані документи є належними доказами понесених позивачем витрат на правову допомогу під час розгляду справи.

Витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави ( ч.1 ст. 126 ГПК України).

Як визначено частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 3, 4 статті 126 ГПК України).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, витрати, які поніс позивач згідно договору про надання правової допомоги є витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час

Як зазначає Верховний Суд у постанові КГС ВС від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

За приписами частин 5 та 6 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність заперечень відповідача, оцінюючи докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також беручи до уваги часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про їх задоволення у розмірі 3 000,00 грн.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 1147,20 грн та витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 3000,00 грн покласти на відповідача.

3. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 954,80 грн покласти на позивача.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері", вул. Бариська, 8-А, м. Бучач, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 31274359 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група Слов"янський альянс", вул. Першотравнева, 56, смт. Доброслав, Лиманський район, Одеська область, код ЄДРПОУ 35695500 - 4056,28 грн 3% річних, 8212,92 грн інфляційних втрат, 3000,00 грн витрат на оплату послуг адвоката та 1147,20 грн судового збору.

5. В частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 53 843,30 грн, закрити провадження у справі № 921/399/20.

6. В решті позовних вимог щодо стягнення неустойки у розмірі 54027,80 грн та інфляційних втрат у розмірі 996,87 грн , відмовити.

7. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Позивач (стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група Слов"янський альянс", вул. Першотравнева, 56, смт. Доброслав, Лиманський район, Одеська область, код ЄДРПОУ 35695500.

Відповідач (боржник): Приватне акціонерне товариство "Галіція Дистилері", вул. Бариська, 8-А, м. Бучач, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 31274359.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Примірник рішення надіслати учасникам справи, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:

Позивачу: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група Слов"янський альянс", вул. Першотравнева, 56, смт. Доброслав, Лиманський район, Одеська область

Відповідачу: Приватне акціонерне товариство "Галіція Дистилері", вул. Бариська, 8-А, м. Бучач , Тернопільська область

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повний текст рішення складено та підписано "22" грудня 2020 року.

Суддя Я.Я. Боровець