УХВАЛА
про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі
м. Вінниця
22 грудня 2020 р. Справа № 120/7975/20-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Чернюк Алла Юріївна, розглянувши матеріали позовної заяви:
за позовом: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
про: визнання протиправним та скасування розпорядження,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Немирівської районної державної адміністрації, у якому просить:
- визнати протиправними та скасувати розпорядження відповідача від 10.10.2019 року № 204 про надання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування.
- визнати протиправними та скасувати розпорядження голови відповідача від 24.10.2019 року № 211 про встановлення над дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , опіки та призначення опікуна.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.
Частиною 2 статті 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Завданням адміністративного судочинства, за приписами частини 1 статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з пунктом першим, другим частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - це спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Частиною першою статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Визначення поняття суб`єкта владних повноважень міститься у пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України, згідно з якою суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Суд враховує, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Як встановлено зі змісту позовної заяви, відповідач у справі (Немирівська районна державна адміністрація) є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Проте, із урахуванням наведених вище критеріїв для розмежування судової юрисдикції, необхідно врахувати, що помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 823/2042/16.
Такий висновок узгоджується з нормою частини 1, 2 статті 2 Цивільного кодексу України, в силу якої учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Відтак, нормами Цивільного кодексу України передбачено, що орган виконавчої влади (суб`єкт публічного права) може бути учасником цивільних відносин.
Окрім того, відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною 1 статті 19 цього Кодексу визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.
Отже, сам факт участі Немирівської районної державної адміністрації (її посадової особи) у спірних правовідносинах, попри статус відповідача як місцевого органу виконавчої влади, не змінює їх правової природи та не вказує імперативно на публічно-правовий характер правовідносин. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Тому, визначальною ознакою для правильного вирішення питання щодо юрисдикційної належності цього спору є характер правовідносин, у яких виник спір, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Як встановлено судом, позивач мотивує позовні вимоги протиправністю розпорядження голови Немирівської районної державної адміністрації від 10.10.2019 року № 204 про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, та від 24.10.2019 року № 211 про встановлення над дитиною опіки та призначення опікуна, як похідного.
Обраний у цій справі спосіб захисту спрямований на скасування рішень місцевого органу виконавчої влади індивідуальної дії, які, на думку позивача, суперечать Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866 (далі за текстом Порядок № 866).
У відповідності до статті 17 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування надає допомогу особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов`язків в обсязі та в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.
Способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб (пункт 8 частини другої статті 18 Сімейного кодексу України).
Відповідно до Порядку № 866 органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім`ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей.
Згідно з пунктом 22 цього Порядку рішення про надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської чи районної у місті (в разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за місцем походження такої дитини за поданням служби у справах дітей.
Аналіз зазначених обставин справи дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а стосується захисту приватних інтересів у сфері сімейних відносин та підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.08.2018 року у справі № 203/4901/16-ц.
Частиною першою, другою статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати у своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" у рішенні від 12.10.1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом
Згідно з пунктом 1 частини першої, частини шостої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
У разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
З огляду на викладене, суд роз`яснює позивачу, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, є підставою для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Керуючись статтями 4, 6, 19, 20, 170, 248, 256 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Немирівської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження.
Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження разом із заявою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка подала заяву.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Чернюк Алла Юріївна
Суд | Вінницький окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 22.12.2020 |
Оприлюднено | 23.12.2020 |
Номер документу | 93701667 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вінницький окружний адміністративний суд
Чернюк Алла Юріївна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні