Рішення

від 22.12.2020 по справі 160/11551/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 року Справа № 160/11551/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В. розглянувши у спрощеному провадженні (письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області, відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 27.01.2020 № 13-1345/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» , яким ОСОБА_1 відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.);

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (ідентифікаційний код юридичної особи 39769942) надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Соколянської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він звернувся до відповідача із клопотанням, в якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Соколянської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 4620685800:07:000:0106. За результатами розгляду клопотання Головне управління Держгеокадастру у Львівській області видало наказ від 27.01.2020 №13-1237/16-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , за змістом якого Позивачеві відмовлено у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відмова обгрунтована тим, що земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4620685800:07:000:0106, загальна шг 19,6749 га), поділ якого не проведено.

Ухвалою суду від 28.09.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

27.10.2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов, у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що приймаючи оскаржений наказ діяв у спосіб, передбачений законодавством України з посиланням на те, що запитувана позивачем земельна ділянка входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 4620685800:07:000:0106, площею 19,6749 га, яка вже є сформованою шляхом інвентаризації на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що виключає можливість сформувати нову земельні ділянки без її поділу. Звертає увагу, що технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є зовсім іншим видом документації, як проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок, та законодавчо визначені підстави розробки проекту землеустрою є зовсім іншими ніж при розробленні технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. У межах спірних правовідносин позивач звернувся із клопотанням про надання саме дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у зв`язку з чим отримав цілком обґрунтовану відмову у отриманні такого дозволу.

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

З матеріалів справи встановлено, що 12.12.2019 року представник позивача за довіреністю звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення КВЦПЗ 01.03), орієнтовною площею 2,0000 га, яка знаходиться на території Соколянської сільської ради Бузького району Львівської області (за межами населених пунктів) за рухунок земельної ділянки з кадастровим номером 4620685800:07:000:0106.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 27.01.2020 року №13-1237/16-20-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою позивачеві відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Заводської сільської ради Буського району Львівської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Мотивом відмови слугувала та обставина, що земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4620685800:07:000:0106, площею 19,6749 га), поділ якої не проведено.

Вказаний наказ і є предметом розгляду у вказаному спорі.

При вирішенні спору суд виходить із того, що спірні правовідносини врегульовані Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та Законом України Про землеустрій .

Так, відповідно до ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із ч.ч. 1-5 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У ч. 6 ст. 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про землеустрій проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Відповідно до ст. 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Тобто, згідно ЗК України способами формування земельної ділянки, є: у порядку відведення земельної ділянки із земель комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок) та шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що на одній частині земної поверхні є неможливим існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до відповідача саме із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення КВЦПЗ 01.03), орієнтовною площею 2,0000 га, яка знаходиться на території Соколянської сільської ради Буського району Львівської області (за межами населених пунктів) за рухунок земельної ділянки з кадастровим номером 4620685800:07:000:0106.

Однак, оскарженим наказом позивачеві відмовлено у наданні такого дозволу з тих підстав, що запитувана земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4620685800:07:000:0106, площею 19,6749 га), поділ якої не проведено.

Разом з тим, на підтвердження правової позиції відповідач не надав суду доказів того, що формування земельної в площею 19,6749 га відбувалось із дотриманням статті 79-1 ЗК України та присвоєння їй єдиного кадастрового номеру.

Також, суд зазначає, що у відзиві відповідач звертає увагу, що запитувана земельна ділянка перебуває у користуванні третіх осіб, на підтвердження чого надає суду копію листа сільського голови Соколянської сільської ради від 22.10.2020 року №131.

Суд критично оцінює дану інформацію, оскільки оскаржуваний наказ винесено значно раніше (27.01.2020 року) відповіді сільського голови (22.10.2020 року) та не містить в своєму змісті такої підстави для відмови у наданні дозволу як перебування земельної ділянки у користуванні третіх осіб.

Слід також зазначити, що за приписами статті 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок

У межах спірних правовідносин, відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 4620685800:07:000:0106, площею 19,6749 га має цільове призначення 16.00 землі запасу, тоді як позивач прохав надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення КВЦПЗ 01.03), тобто із зміною її цільового призначення. З цього приводу відповідач жодних аргументів не навів та за відсутності матеріалів технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель у суду відсутня можливість для встановлення фактичних обставин з цього приводу.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України підставою відмови у наданні дозволу може бути, зокрема, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації.

Згідно із ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У розглянутому випадку, відповідачем обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення у повному обсязі не виконав, у зв`язку з чим суд доходить висновку, що приймаючи оскаржений наказ останній діяв не у спосіб, передбачений законодавством України.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд зазначає, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання вмотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18 та від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18.

Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Оцінка правомірності рішення стосувалася лише того мотиву, який наведено у оскарженому наказі. Однак судом під час розгляду справи не встановлено того чи цей мотив є вичерпним і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що належним способом захисту, відновлення права позивача за вказаних фактичних обставин, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання (заяву) позивача про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Стосовно клопотання позивача про встановлення судового контролю шляхом подання звіту про виконання судового рішення, суд зазначає, що положеннями статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, а саме: суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Судове рішення, яке набрало законної сили згідно зі статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Даною нормою встановлено, що законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що встановлені рішенням суду права підлягають беззаперечному відновленню на вимогу уповноважених осіб.

Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не обов`язком, яке не виключає існування принципу обов`язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання.

Вирішуючи заявлену вимогу суд виходить з того, що станом на час винесення рішення у справі жодні передумови вважати, що рішення суду не буде виконане ГУ Держгеокадастру у Львівській області своєчасно - відсутні.

Таким чином, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень.

27.10.2020 року до суду представником відповідача надано клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

За правилами частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд, може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

З позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання.

Врахувавши обставини, передбачені частиною 3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить висновку, що зазначена справа є справою незначної складності, не підпадає під винятки, передбачені частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, тому у відповідності до пункту 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відтак, у задоволенні клопотання представника ГУ Держгеокадастру у Львівській області про розгляд справи в порядку загального позовного провадження слід відмовити.

27.10.2020 року до суду представником відповідача надано клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Солонянську сільську раду Буського району.

Відповідно до частини другої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Враховуючи встановлені у справі обставини, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини та правові позиції Верховного Суду, рішення по даній справі не впливає на права та обов`язки Солонянської сільської ради Буського району, внаслідок чого відсутні правові підстави для задоволення клопотання представника ГУ Держгеокадастру у Львівській області та залучення її в якості третьої особи.

Отже, суд відмовляє в задоволенні клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Солонянську сільську раду Буського району.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI Про судовий збір .

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення сторонами судових витрат, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці, рішення винесено в перший робочий день судді 22.12.2020 року.

Керуючись ст.ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (адреса:79019, м.Львів, пр.В.Чорновола, 4, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39769942) про визнання протиправним наказу та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 27.01.2020 року № 13-1345/16-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» , яким ОСОБА_1 відмовлено у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 12.12.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Соколянської сільської ради Буського району Львівської області за межами населених пунктів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар