Постанова

від 16.12.2020 по справі 331/5545/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 331/5545/17

провадження № 61-14054св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач: комунальне підприємство Аптечне об`єднання Фармація Запорізької обласної ради,

третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2019 року у складі судді Скользнєвої Н. Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 липня

2019 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Бєлки В. Ю., Полякова О. З.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до комунального підприємства Аптечне об`єднання Фармація Запорізької обласної ради (далі - КП Аптечне об`єднання Фармація Запорізької обласної ради), третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП

ОСОБА_2 ), про визнання недійсним пункту договору оренди нежитлового приміщення, стягнення сум.

Позовна заява мотивована тим, що 01 серпня 2016 року між ФОП ОСОБА_2 та КП Аптечне об`єднання Фармація укладений договір оренди щодо користування нежитловим приміщенням ХVІ підвалу та напівпідвалу (літ. А -9), загальною площею 98,3 кв. м, яке розташовано за адресою:

АДРЕСА_1 (далі - приміщення).

31 серпня 2016 року на підставі свідоцтва про придбання майна з електронних торгів право власності на приміщення зареєстровано за ОСОБА_1 .

Всі права та зобов`язання орендодавця за договором оренди приміщення відповідно до частини першої статті 770 ЦК України перейшли від

ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .

Представник позивача - ОСОБА_3 в усній формі повідомив КП Аптечне об`єднання Фармація про перехід прав та зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення до ОСОБА_1 , а також про сплату орендної плати за договором на користь позивача.

27 листопада 2016 року позивач повторно письмово повідомив відповідача про перехід прав та зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення,

а також про необхідність сплати орендної плати за договором на користь позивача.

Але відповідач з цим не погодився, посилаючись на положення пункту 6.2.2. договору оренди, згідно з яким зміна орендодавця відбувається шляхом укладення додаткової угоди до договору, яка підписується старим орендодавцем, новим орендодавцем, орендарем, продовжив сплачувати орендні платежі за користування приміщення на користь ФОП ОСОБА_2 , про що свідчать листи відповідача № 01-239 та № 01-239 від 01 листопада 2016 року.

Листом від 23 грудня 2016 року позивач повідомила відповідача про відмову від договору оренди нежитлового приміщення у зв`язку з несплатою орендної плати впродовж 3-х місяців поспіль. Відповідач отримав цього листа 23 грудня

2016 року, тому договір оренди нежитлового приміщення є розірваним з цієї дати.

Проте, відповідач не виконав свої зобов`язання щодо передачі позивачу приміщення у зв`язку з розірванням договору.

На вимогу позивача про негайну сплату суми заборгованості з орендної плати та повернення приміщення за актом прийому передачі відповідач листом від

06 лютого 2017 року повідомив, що договір оренди нежитлового приміщення припинив свою дію 30 грудня 2016 року за згодою сторін між відповідачем та колишім орендодавцем, якому і повернуто приміщення.

Пункт 6.2.2 договору оренди суперечить вимогам частини першої статті 770 ЦК України та незаконно обмежує повноваження власника приміщення.

Посилаючись на зазначені обставини просила суд: визнати недійсним пункт 6.2.2. договору оренди нежитлового приміщення; стягнути суму основного боргу зі сплати орендної плати в сумі 37 419,35 грн, 3% річних в розмірі 912,14 грн, інфляційні втрати в розмірі 4 173,75 грн, пеню в розмірі 8 200,00 грн, неустойку за прострочення повернення приміщення в розмірі 14 0000, 00 грн, а всього на загальну суму 190 705,24 грн.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 липня

2019 року , в задоволенні позову відмовлено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь КП Аптечне об`єднання Фармація Запорізької обласної ради витрати на оплату правничої допомоги адвоката

у розмірі 13 247, 72 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що у листах позивача було недостатньо інформації для того, щоб відповідач припинив виконання на користь первісного кредитора. У зв`язку із ненаданням позивачем доказів переходу до нього прав та обов`язків орендодавця за договором оренди відповідач мав право не виконувати свого обов`язку зі сплати орендної плати позивачеві та повернення об`єкту оренди на вимогу позивача. Зобов`язання зі сплати орендної плати та повернення об`єкта оренди відповідач здійснив первісному кредиторові

ФОП ОСОБА_2 , що відповідно до статті 516 ЦК України є належним виконанням.

Пунктом 6.2.2 договору сторонами врегульовані відносини щодо заміни орендодавця у зобов`язані, які не пов`язані із зміною власника речі переданої

в найм (оренду), а тому його зміст не суперечить законодавству.Апеляційний суд також вказав, що зазначений договір не може бути підданий будь-якій оцінці щодо його правомірності без залучення в якості відповідача однієї із сторін договору, на час укладення цього договору жодні права та інтереси позивача порушені не були.

Аргументи учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що передбачений у ЦК України порядок заміни кредитора у зобов`язання передбачає певні зобов`язання кредитора, але не містить такого зобов`язання щодо надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Письмові докази, що додані до матеріалів справи, однозначно свідчать, що у відповідача не було сумнівів щодо переходу до позивача права власності на приміщення, однак, відповідач не визнавав права позивача як орендодавця за договором оренди з посиланням на оспорюваний пункт 6.2.2 договору, а не необхідності надання доказів переходу прав у зобов`язанні. Крім того, належним доказом переходу права власності на приміщення до ОСОБА_1 був відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у чому відповідач мав можливість пересвідчитись після здійснення реєстрації права власності за новим власником. Помилковим є застосування судами до правовідносин, що виникли між сторонами, положень частини другої 2 статті 517 ЦК України, що призвело до постановлення незаконного рішення. Правонаступництво, як підстава для заміни сторони у зобов`язання, не потребує будь-яких додаткових угод для передачі прав від кредитора до нового кредитора, тому положення пункту 6.2.2 договору оренди є порушенням прав ОСОБА_1 як правонаступника. Розмір витрат відповідача на правову допомогу не підтверджені належними та допустимими доказами.

У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

КП Аптечне об`єднання Фармація Запорізької обласної ради - Стеценка А. В. на касаційну скаргу, в яких він зазначає те, що оскаржені судові рішення

є законними і обґрунтованими.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що 01 серпня 2016 року між ФОП ОСОБА_2 та КП Аптечне об`єднання Фармація Запорізької обласної ради укладено договір оренди нежитлового приміщення.

У пункті 6.2 договору оренди від 1 серпня 2016 року сторони передбачили, що

у разі зміни власника об`єкту оренди договір не припиняє своєї дії та відповідно до статті 770 ЦК України до нового власника переходять права та обов`язки орендодавця.

Згідно пункту 6.2.2 договору оренди зміна орендодавця за договором відбувається шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору, яка підписується старим орендодавцем, новим орендодавцем, орендарем та

є невід`ємною частиною договору.

31 серпня 2016 року на підставі свідоцтва про придбання майна з електронних торгів право власності на приміщення зареєстровано за ОСОБА_1

27 жовтня 2016 року відповідач отримав від позивача повідомлення про набуття позивачем права власності на приміщення та намір проведення ремонтних робіт.

Листом від 01 листопада 2016 року за № 01-240 відповідач повідомив позивача, що в приміщенні знаходиться діючий заклад та відповідно до частини сьомої статті 319 ЦК України його дії як власника обмежені діючим договором оренди. Разом з цим відповідачу повідомлено, що на підставі пункту 6.2.2. договору оренди зміна орендодавця відбувається шляхом укладання відповідної додаткової угоди до договору оренди, яка підписується старим орендодавцем, новим орендодавцем, орендарем, та є невід`ємною частиною договору, запропоновано вжити відповідні передбачені договором оренди заходи.

Орендну плату за користуванням приміщення за період вересень-грудень

2016 року відповідач сплатив у повному обсязі ФОП ОСОБА_2 .

Відповідно до акта приймання-передачі від 30 грудня 2016 року відповідачем повернуто приміщення ФОП ОСОБА_2 .

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19 ) зроблено висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів

є недопустимим .

Згідно зі статтями 16 , 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту

є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини першої статі 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно

у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (частина перша статті 761 ЦК України).

У частині першій статті 770 ЦК України визначено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Зміст оспорюваного пункту 6.2.2 договору оренди свідчить, що ним визначений порядок дій сторін договору внаслідок зміни орендодавця на підставі договору.

Отже, такий порядок не міг бути застосований до спірних правовідносин, оскільки позивач придбала приміщення на електронних торгах в порядку, передбаченому Законом України Про виконавче провадження , та у договірних відносинах з попереднім власником приміщення не перебувала.

За таких обставин та в межах спірних правовідносин пункт 6.2.2 договору орендине порушує права або інтереси позивача, тому суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для визнання його недійсним, проте помилились у мотивах такого висновку.

За змістом статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають в його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження

№ 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору

в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як свідчать установлені судами обставини, відповідач був поінформований про зміну власника об`єкту оренди, відповідно, зміну орендодавця приміщення, зокрема письмово - 27 жовтня 2016 року (т. 1 а. с. 15?17) , зазначену обставину сумніву не піддівав, певних доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні не вимагав, а лише помилково посилався на необхідність виконання позивачем умов пункту 6.2.2. договору оренди.

За таких обставин виконання відповідачем договору оренди нежитлового приміщення від 01 серпня 2016 року на користь ФОП ОСОБА_2 після 27 жовтня 2016 року не є належним.

Суди зазначеного не врахували, внаслідок чого зробили помилковий висновок, що узв`язку із ненаданням позивачем доказів переходу до нього прав та обов`язків орендодавця за договором оренди відповідач мав право не виконувати обов`язки за ним на користь позивача, тому його вимоги та відповідні їм доводи в частині стягнення орендної плати, 3% річних, інфляційних втрат, пені та неустойки не розглянули, фактичні обставини, необхідні для вирішення спору в цій частині, не встановили.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення

в частині вимог про визнання недійсним пункту договору змінити

в мотивувальній частині, а в частині позовних вимог про стягнення коштів скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 412, 416 ЦПК України (у редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 липня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до комунального підприємства Аптечне об`єднання Фармація Запорізької обласної ради про визнання недійсним пункту договору оренди нежитлового приміщення змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 липня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до комунального підприємства Аптечне об`єднання Фармація Запорізької обласної ради про стягнення коштів - скасувати.

Передати справу № 331/5545/17 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до комунального підприємства Аптечне об`єднання Фармація Запорізької обласної ради про стягнення коштівна новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2019 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 02 липня 2019 року в скасованих частинах втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов