Ухвала

від 21.12.2020 по справі 140/2678/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

21 грудня 2020року

м. Київ

справа № 140/2678/18

провадження № 61-18426ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

розглянув касаційну скаргу селянського (фермерського) господарства Відродження на постанову Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до селянського (фермерського) господарства Відродження про припинення договору оренди та повернення земельної ділянки; за зустрічним позовом селянського (фермерського) господарства Відродження (далі - СФГ Відродження ) до ОСОБА_1 про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом до СФГ Відродження , в якому просила припинити договір оренди земельної ділянки площею 3,3024 га, кадастровий номер 0523086000:01:001:0054, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що укладений 17 січня 2008 року між СФГ Відродження та ОСОБА_1 , та повернути вказану земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначала, що згідно державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН № 007245 від 21 грудня 2005 року вона є власником земельної ділянки площею 3,3024 га на території Обідненської сільської ради Немирівського району Вінницької області, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий номер 0523086000:01:001:0054.

17 січня 2008 року між нею та СФГ Відродження укладено договір оренди землі, відповідно до акта-прийому передачі об`єкта оренди вказана земельна ділянка була передана орендарю, який станом на день звернення до суду користується земельною ділянкою. Однак ні другого примірника договору, ні акта-прийому передачі землі відповідачем їй не надано.

Підтвердженням того, що вказана земельна ділянка перебуває в оренді у СФГ Відродження є інформація Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.

27 вересня 2017 року вона звернулась до відповідача із заявою не засівати її земельну ділянку, оскільки термін дії договору оренди землі закінчується 17 березня 2018 року і вона має намір самостійно обробляти свою земельну ділянку.

18 січня 2018 року вона звернулася до відповідача із повідомленням про намір розірвати договір, однак до цього часу відповідей ні на заяву від 27 вересня 2017 року, ні на повідомлення від 18 січня 2018 року не отримала.

Відповідач протягом останніх декількох місяців з пропозиціями продовжити дію договору оренди на тих же умовах чи укладати будь-які додаткові угоди до неї не звертався.

Станом на день звернення до суду відповідач продовжує використовувати земельну ділянку та не реагує на її звернення щодо розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, чим порушує її конституційне право на володіння, користування, що прямо передбачено статтею 41 Конституції України.

У листопаді 2018 року СФГ Відродження звернулось до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , в якому просило визнати договір оренди земельної ділянки від 17 січня 2008 року площею 3,3024 га, кадастровий номер 0523086000:01:001:0054, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений між СФГ Відродження та ОСОБА_1 , поновленим з 16 травня 2018 року по 16 травня 2025 року.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що 17 січня 2008 року між сторонами укладений договір оренди земельної ділянки площею 3,3024 га, кадастровий номер 0523086000:01:001:0054 , що знаходиться на території Обідненської сільської ради Немирівського району Вінницької області. Договір укладений строком на 10 років, зареєстрований у Немирівській філії державного підприємства Центр ДЗК , про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 15 травня 2008 року за № 040886000358.

Враховуючи, що державна реєстрація договору оренди земельної ділянки відбулась 15 травня 2008 року, а строк дії договору становить 10 років, договір є чинним до 15 травня 2018 року.

Пунктом 8 укладеного договору, визначено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінченням строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

05 квітня 2018 року СФГ Відродження складений лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки від 17 січня 2008 року, який разом з проектом додаткової угоди від 05 квітня 2018 року, направлений на адресу ОСОБА_1 07 квітня 2018 року.

Заявник вказував, що після закінчення строку дії договору надалі продовжує користування орендованою земельною ділянкою, здійснюючи її обробіток.

Вважає, що дії ОСОБА_1 свідчать про згоду на поновлення договору оренди земельної ділянки на той самий строк і на тих самих умовах, які передбачені договором, оскільки будь-яких листів-повідомлень з відповіддю про прийняте орендодавцем рішення не надходило.

Крім того, ці листи не можна вважати відмовою в поновленні договору оренди землі, оскільки вони датовані до моменту направлення відповідачем повідомлення про намір поновити договір оренди землі.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 09 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов СФГ Відродження задоволено.

Визнано договір оренди земельної ділянки від 17 січня 2008 року, площею 3,3024 га, кадастровий номер земельної ділянки № 0523086000:01:001:0054, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що укладений між СФГ Відродження та ОСОБА_1 , поновленим з 16 травня 2018 року по 16 травня 2025 року.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що орендарем дотримано вимоги статті 33 Закону України Про оренду землі та направлено лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки від 17 січня 2008 року, однак ОСОБА_1 , крім поданих раніше заяв, заперечення щодо поновлення договору оренди землі не надала, чим порушила вимоги чинного законодавства.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 09 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано припиненим договір оренди земельної ділянки № б/н, укладений 17 січня 2008 року між ОСОБА_1 та СФГ Відродження у зв`язку із закінченням строку дії договору.

Зобов`язано СФГ Відродження повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 3,3024 га, кадастровий номер 0523086000:01:001:0054, розташовану на території Обідненської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

У задоволенні зустрічного позову СФГ Відродження відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що переважне право орендаря не порушено й не підлягає відновленню в обраний ним спосіб, оскільки сторони не досягли згоди щодо умов договору оренди на новий строк, запропоновані орендарем умови не були погоджені з орендарем. Власник земельної ділянки у своїх зверненнях до СФГ Відродження вказував на відсутність наміру продовжувати договірні відносини з оренди землі, що беззаперечно свідчить про відсутність його волевиявлення на поновлення договору оренди землі.

У грудні 2020 року СФГ Відродження звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 09 червня 2020 року.

Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року в справі № 6-4цс15, 18 жовтня 2017 року в справі № 237/143/16-ц, Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 547/89/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Апеляційним судом встановлено, що на підставі державного акта серії ВН №007245 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,3024 га, кадастровий номер 0523086000:01:001:0054, яка розташована на території Обідненської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

Відповідно до інформації з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру право оренди вище вказаної земельної ділянки належить СФГ Відродження .

17 січня 2008 року між ОСОБА_1 та СФГ Відродження укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого, в оренду передана земельна ділянка загальною площею 3,3024 га, строком на 10 років.

Згідно з пунктом 43 даного договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, яка була здійснена 15 травня 2008 року за № 040886000358.

16 травня 2008 року згідно акта приймання-передачі об`єкта оренди ОСОБА_1 передала у користування СФГ Відродження земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення, що знаходиться на території Обіднянської сільської ради загальною площею 3,3024.

27 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до СФГ Відродження про намір обробляти власну земельну ділянку самостійно у зв`язку із закінченням договору оренди землі від 17 березня 2018 року, яка направлена нею на адресу СФГ Відродження .

Апеляційним судом встановлено, що вказаний лист був вручений СФГ Відродження 29 вересня 2017 року.

18 січня 2018 року ОСОБА_1 складено повідомлення про намір розірвати договір оренди, у зв`язку із закінченням 17 березня 2018 терміну договору оренди земельної ділянки та прохання повернути земельну ділянку, оскільки вона має намір самостійно користуватись власною земельною ділянкою.

18 січня 2018 року вказане повідомлення направлено на адресу СФГ Відродження та вручено 22 січня 2018 року, про що свідчить довідка Укрпошти про рух поштового відправлення.

02 квітня 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Боголюб А. В. звернувся до СФГ Відродження з адвокатським запитом, в якому просив надати відповідь на повідомлення ОСОБА_1 про намір розірвати договір оренди землі, який вручений відповідачу 16 квітня 2018 року.

Відповіді на повідомлення про намір розірвати договір оренди від 18 січня 2018 року і запит адвоката від 02 квітня 2018 року ОСОБА_1 не отримала.

05 квітня 2018 року СФГ Відродження був складений лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки від 17 січня 2008 року, який разом з проектом додаткової угоди від 05 квітня 2018 року, направлений на адресу ОСОБА_1 07 квітня 2018 року.

Протягом часу перебування вищевказаної земельної ділянки в оренді СФГ Відродження належним чином виконувало умови договору, про що свідчать копії видаткових касових ордерів.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України Про оренду землі , яка фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 цього Закону (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.

Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України.

Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Таким чином, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами другою - п`ятою цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 4 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.

Такий висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц (провадження № 14-65цс18).

Пунктом 8 договору оренди земельної ділянки від 17 січня 2008 року передбачено, що після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно пунктом 37 цього Договору його дія припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Адвокатським запитом від 02 квітня 2018 року, який отриманий СФГ Відродження 16 квітня 2018 року - за місяць до закінчення строку дії договору, представник ОСОБА_1 - адвокат Боголюб А. В. повідомив сторону договору про бажання орендодавця припинити дію договору оренди після закінчення строку, на який його було укладено, повторно надав копії повідомлень ОСОБА_1 про це, а також, просив повідомити про надання відповіді на них або причини ненадання такої відповіді та надати копію договору оренди землі.

Установивши, що сторони не досягли згоди щодо умов договору оренди на новий строк, орендарем не надано договору з умовами, які б були погоджені орендодавцем, а також те, що власник земельної ділянки у своїх зверненнях вказував на відсутність наміру продовжувати договірні відносини з оренди землі, що беззаперечно свідчить про відсутність його волевиявлення на поновлення договору оренди землі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що переважне право орендаря не порушено й не підлягає відновленню в обраний ним спосіб.

Доводи касаційної скарги про те, що лист-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки надісланий орендодавцю ОСОБА_1 07 квітня 2018 року, на який остання заперечень не надала, не спростовують вказаний вище висновок апеляційного суду, оскільки у разі незгоди орендодавця у поновленні договору оренди, направленої орендарю у місячний строк до закінчення строку його дії, переважне право на укладення договору оренди землі припиняється. Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк, не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.

Такий висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі № 272/440/18 (провадження № 61-3276св19).

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) міститься висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

З огляду на це, дії СФГ Відродження щодо ігнорування повідомлень орендодавця та відмови в наданні йому копії договору оренди земельної ділянки, які були спрямовані на формальне порушення ОСОБА_1 умов договору та вимог Закону України Про оренду землі щодо поновлення договору оренди не можна вважати добросовісними.

Сам по собі факт продовження користування СФГ Відродження орендованою земельної ділянкою, після закінчення строку дії договору оренди землі не має самостійного правового значення для вирішення питання про можливість поновлення договору оренди землі на підставі частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі , оскільки орендодавець вже висловив свою відмову в поновленні договору оренди.

Таким чином, апеляційний суд дійшов до обґрунтованого висновку, що переважне право орендаря не порушено й не підлягає відновленню в обраний ним спосіб, оскільки сторони не досягли згоди щодо умов договору оренди на новий строк, запропоновані орендарем умови не були погоджені з орендарем. Власник земельної ділянки у своїх зверненнях вказував на відсутність наміру продовжувати договірні відносини з оренди землі, що беззаперечно свідчить про відсутність його волевиявлення на поновлення договору оренди землі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваного судового рішення.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою СФГ Відродження на постанову Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року необхідно відмовити, оскільки, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів встановила, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки висновок апеляційного суду перебуває у відповідності до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 10 квітня 2018 року в справі № 594/376/17-ц, а також у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі № 272/440/18.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року в справі № 6-4цс15, 18 жовтня 2017 року в справі № 237/143/16-ц, Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 547/89/16-ц, є необґрунтованими, оскільки вказані постанови прийняті за наявності інших фактичних обставин справи.

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом апеляційної інстанції вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга СФГ Відродження на постанову Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

У Х В А Л И В :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою селянського (фермерського) господарства Відродження на постанову Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до селянського (фермерського) господарства Відродження про припинення договору оренди та повернення земельної ділянки; за зустрічним позовом селянського (фермерського) господарства Відродження до ОСОБА_1 про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко