Рішення

від 22.12.2020 по справі 328/2154/20

ТОКМАЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

328/2154/20

22.12.2020

2/328/766/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

22 грудня 2020 року м. Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді: Петренко Л.В., за участі секретаря судового засідання Величко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Токмак, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу № 328/2154/20 (номер провадження 2/328/766/20) за позовною заявою ОСОБА_1 , в особі представника за довіреністю ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Токмацької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням ,-

встановив:

15 жовтня 2020 року представник позивача за довіреністю звернулася до Токмацького районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому просить визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 06.07.2006 року вона являється власницею квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

В даній квартирі зареєстрована її племінниця ОСОБА_2 та її колишній чоловік ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки виданої ОСББ № 48 м. Токмак Надія від 09.10.2020 року ОСОБА_3 зареєстрований але з 01.10.2019 року фактично не проживає в квартирі.

Оскільки, відповідач за вказаною адресою не проживає, ця квартира не є його місцем проживання або місцем перебування, він має бути знятий з реєстрації за цією адресою.

Відповідач зніматися з реєстрації місця проживання у добровільному порядку не збирається. Особистих речей його в будинку не має.

Ухвалою судді Токмацького районного суду Запорізької області від 23 жовтня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Токмацької міської ради. Роз`яснено відповідачу право на подання відзиву на позовну заяву, також роз`яснено сторонам право на подання відповіді на відзив та заперечення. Роз`яснено третій особі право подати до суду пояснення щодо позову.

Позивач в судове засідання не з`явилася, була повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Від представника за довіреністю Смірнової К.В. надійшла письмова заява про розгляд справи без її участі, на позовних вимогах наполягає, не заперечує проти проведення заочного розгляду справи та винесення заочного рішення.

Відповідач в судові засідання 23.11.2020 року та 22.12.2020 року не з`явився, про день, час та місце слухання справи повідомлявся шляхом направлення кореспонденції за адресою його місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку, згідно зі ст.128 ЦПК України, вважається повідомленим належним чином; клопотань про перенесення розгляду справи чи розгляд справи за його відсутності не надходило. Відзиву на позовну заяву не надходило.

Представник третьої особи Виконавчий комітет Токмацької міської радив судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Надали заяву про розгляд справи за відсутності представника третьої особи, просили справу розглянути на розсуд суду.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Умови проведення заочного розгляду справи визначені ст. 280 ЦПК України, де передбачено, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

В даному випадку наявна вся сукупність умов для проведення заочного розгляду справи, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалює заочне рішення, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 8 ст.279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06 липня 2006 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2053, витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 5661992 від 06 липня 2006 року, свідоцтвом про право власності на житло від 31 травня 1993 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 10532501 від 03 травня 2006 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 11380739 від 31 липня 2006 року, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23 листопада 2020 року № 233593797, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо суб`єкта від 23 листопада 2020 року № 233594963 (а.п. 15-19, 36-40).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , проте не проживає з 01 жовтня 2019 року, що підтверджується довідкою ОСББ Надія № 56 від 01 жовтня 2020 року (а.п. 20).

Відповідно до відповіді на запит Токмацького районного суду Запорізької області від 16.10.2020 року щодо інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, Відділ надання адміністративних послуг та реєстрації виконавчого комітету Токмацької міської ради повідомив, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.п. 23).

Відповідач ОСОБА_3 був вселений та зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 за згодою власниці квартири ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно з п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року №9 Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя , при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідач не проживає в даному будинку, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не бере, особистих речей не має. Не проживає у зазначеному будинку з 01 жовтня 2019 року.

Згідно ст. 15 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Конституцією України (ст.41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідності до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (BUDCHENKO v. UKRAINE, N 38677/06, § 40, ЄСПЛ, від 24 квітня 2014 року).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 ЦК України. Тлумачення частини третьої статті 16 ЦК України свідчить, що, за загальним правилом, при наявності порушення цивільного права або інтересу не допускається відмова в їх захисті. Винятком, який дозволяє відмовити в захисті цивільного права або інтересу, є недотримання частин другої - п`ятої статті 13 ЦК України.

Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, N 19336/04, § 166 - 168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Згідно зі ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Відповідно до ст. 6 ЖК УРСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 38, 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі N 653/1096/16-ц зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

За положеннями статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Велика палата Верховного Суду в постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) звернула увагу на те, що ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення. В свою чергу Цивільний кодекс є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.

Законодавець при прийнятті ЦК України не визначив особливостей застосування норм ЦК України до житлових правовідносин в цілому, разом з тим, відносини, які регулюються ЖК УРСР, у своїй більшості є цивільно-правовими та мають регулюватися саме нормами ЦК України.

Частиною першою статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

За положеннями ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Відповідно до частини другої, четвертої статті 406 ЦК України Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Якщо відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язаний, його право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Аналогічний по суті висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року в справі N 734/387/15-ц, що користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України, Верховним Судом у складі колегії суддів Другої цивільної палати Касаційного цивільного суду у постановах від 16 січня 2019 року в справі N 243/7004/17-ц (провадження N 61-25371св18), від 16 жовтня 2019 року у справі 243/9627/16-ц (провадження N 61-34009св18), від 23 жовтня 2019 року у справі N 766/12748/16-ц (провадження N 61-31405св18).

Судом встановлено, що позивач є власником будинку і як власник цього майна надавала право відповідачу користуватись ним. З 01 жовтня 2019 року відповідач спільним побутом із позивачем не пов`язаний, тобто припинені обставини, які були підставою для сервітутних відносин. Тому право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Зазначені обставини є підставами для визнання відповідача ОСОБА_3 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

За змістом ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 №1382-IV Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні , зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Щодо судових витрат

Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивач при подачі позову за вимогу немайнового характеру сплатила судовий збір в розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.1867184496.1 від 13 жовтня 2020 року.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до п.2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги задоволено, то суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 840,80 грн. у порядку передбаченому ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 10, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 273, 280-284, 289, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в особі представника за довіреністю ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Токмацької міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відповідно до п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, судові рішення оскаржуються до Запорізького апеляційного суду через Токмацький районний суд Запорізької області.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Представник позивача - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , діє на підставі довіреності № 50 А Б 4689732 від 27 серпня 2020 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Виконавчий комітет Токмацької міської ради : код ЄДРПОУ 02140828, місцезнаходження: Запорізька область, м. Токмак, вул. Центральна, буд. 45.

Дата складання повного судового рішення 22 грудня 2020 року.

Суддя: