Постанова

від 22.12.2020 по справі 127/20577/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/20577/20

Провадження № 22-ц/801/2208/2020

Категорія: 76

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2020 рокуСправа № 127/20577/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого Ковальчука О.В.,

суддів : Сала Т. Б., Якименко М. М.,

за участі секретаря Куленко О. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Вінницький регіональний клінічний лікувально-діагностичний центр серцево-судинної патології про визнання наказу про переведення незаконним, скасування наказу та поновлення на роботі,

за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства Вінницький регіональний клінічний лікувально-діагностичний центр серцево-судинної патології на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 16 жовтня 2020 року у м. Вінниці суддею цього суду Ан О. В., зі складанням його повного тексту 16 жовтня 2020 року,

В С Т А Н О В И В:

В вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Вінницький регіональний клінічний лікувально-діагностичний центр серцево-судинної патології (далі - КНП ВРЦСП ) про визнання наказу про переведення незаконним, скасування наказу та поновлення на роботі, мотивуючи його тим, що з 01 липня 2014 року він працював завідуючим відділення, лікарем кардіологом кардіологічного відділення для хворих з порушенням ритму. Відповідно до наказу № 58-ОС від 17 серпня 2020 року позивач переведений з вказаної посади на 0,5 посади лікаря-кардіолога кардіологічного відділення для хворих з порушенням ритму КНП ВРЦСП з посадовим окладом згідно штатного розпису у зв`язку з виявленими недоліками при госпіталізації хворих та враховуючи рішення медичної ради по розбору випадків Департаменту охорони здоров`я Вінницької міської ради від 12 серпня 2020 року. Проте, ОСОБА_1 з заявою про переведення на іншу посаду до відповідача не звертався, згоди на таке переведення не надавав.

Разом з тим, з тексту оскаржуваного наказу вбачається, що переведення позивача на нижче оплачувану роботу відбулося як дисциплінарне стягнення за недоліки у роботі, яких, на його думку, не було, оскільки він дотримувався затверджених алгоритмів лікування.

Пославшись на викладене та на те, що внаслідок переведення на іншу посаду суттєво змінились умови оплати праці, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ КНП ВРЦСП № 58-ОС від 17 серпня 2020 року про переведення його з 25 серпня 2020 року з посади завідуючого відділення, лікаря кардіолога кардіологічного відділення для хворих з порушенням ритму на 0,5 посади лікаря-кардіолога кардіологічного відділення для хворих з порушенням ритму КНП ВРЦСП , поновити його на попередній посаді.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено, визнано незаконним і скасовано наказ КНП ВРЦСП № 58-ОС від 17 серпня 2020 року, поновлено ОСОБА_1 на посаді завідуючого відділення, - лікаря кардіолога кардіологічного відділення для хворих з порушенням ритму КНП ВРЦСП .

Не погодившись із ухваленим рішенням, КНП ВРЦСП , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві позивач зазначив, що оскаржуване відповідачем рішення вважає законним, а тому просить апеляційний суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що посадова інструкція завідувача кардіологічного відділення для хворих з порушенням ритму - лікаря-кардіолога Комунального некомерційного підприємства Вінницький регіональний клінічний лікувально-діагностичний центр серцево-судинної патології , затверджена 01 жовтня 2018 року, з якою ОСОБА_1 ознайомився 01 жовтня 2018 року (а. с. 7-10), не передбачає дисциплінарних стягнень за її невиконання та не містить положень щодо міри та способів відповідальності за невиконання посадових завдань та обов`язків.

Відповідно до протоколу засідання Медичної ради від 12 серпня 2020 року з розгляду випадку смерті на дому гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 , директору КНП ВРЦСП рекомендовано звільнити з посади завідуючого відділення порушення ритму ОСОБА_1 за допущені етико-деонтологічні і організаційні помилки під час огляду пацієнтки, що призвело до летального випадку на дому (а. с. 20-27).

У зв`язку з виявленими недоліками при госпіталізації хворих та враховуючи рішення медичної ради по розбору випадків Департаменту охорони здоров`я Вінницької міської ради від 12 серпня 2020 року КНП ВРЦСП 17 серпня 2020 року прийнято наказ № 58-ОС про переведення ОСОБА_1 з 25 серпня 2020 року з посади завідувача відділення, - лікаря кардіолога кардіологічного відділення для хворих з порушенням ритму на 0,5 посади лікаря-кардіолога кардіологічного відділення для хворих з порушенням ритму КНП ВРЦСП з посадовим окладом згідно штатного розпису (а. с. 5).

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавця покладено обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. Під час обрання виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 760/7225/16-ц (провадження № 61-35225св18), від 18 березня 2020 року у справі № 484/2962/17 (провадження № 61-3225св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 757/28453/14-ц (провадження № 61-10309св18), від 27 червня 2018 року у справі № 664/2820/15-ц (провадження № 61-19602св18).

Відповідно до положень частини першої статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та інших випадках, передбачених законодавством.

Тобто, переведення на іншу роботу це переміщення працівника, при якому змінюється робота, яку виконує працівник, його спеціалізація, кваліфікація, посада.

У частині другій статті 32 КЗпП України вказано, що не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров`я.

Отже, з урахуванням зазначених норм власник не має права вийти за межі трудового договору і його право на переміщення працівників обмежується умовами трудового договору: в межах цих умов переміщення можливе, поза ним - протизаконне. Таким чином, при переміщенні діє принцип незмінності істотних умов договору, тобто залишаються незмінними всі суттєві умови трудового договору (спеціальність, кваліфікація, найменування посади).

Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Верховного Суду у постанові від 01 серпня 2019 року у справі № 496/2277/16-ц.

Згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Згідно роз`яснень у пункті 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06 листопада 1992 року, № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , відповідно до статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. Переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором. Не вважається переведенням, що потребує згоди працівника, переміщення його на тому ж підприємстві (в установі, організації) на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ на території підприємства в межах тієї ж місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою і з тими ж істотними умовами праці. Однак і переміщення не може бути безмотивним, не обумовленим інтересами виробництва. Згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці.

Законодавець не визначає, яким чином повинна бути отримана згода працівника на переведення, однак, така згода має відповідати дійсному волевиявленню працівника та однозначно сприйматись сторонами трудового договору. Надання працівником згоди зазвичай оформляється шляхом подання ним відповідної письмової заяви. Про свою незгоду на переведення на іншу роботу працівник може зазначити при ознайомленні з наказом про переведення та оскаржити в установленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З урахуванням наведеного та встановлених у справі обставин, зокрема зміни суттєвих умов трудового договору, невиконання відповідачем вимог ст. 32 КЗпП України щодо попередження позивача про зміну істотних умов праці та відсутності його згоди на переведення на 0,5 посади лікаря-кардіолога кардіологічного відділення для хворих з порушенням ритму КНП ВРЦСП , апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що наказ № 58-ос від 17 серпня 2020 року є незаконним і підлягає скасуванню з поновленням ОСОБА_1 на попередній роботі.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що позивач відмовився від повної зайнятості та посади з вищим окладом (лікар-кардіолог палат інтенсивної терапії), а погодився на 0,5 посади лікаря-кардіолога у зв`язку з бажанням допрацювати без навантажень до настання пенсійного віку, оскільки відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження цих доводів.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували доводи апеляційної скарги про те, що змін істотних умов праці ОСОБА_1 фактично не відбулось у зв`язку з тим, що коло його професійних обов`язків залишилось тим самим, робоче місце територіально не змінилось, як і не змінилось прикріплення його посади до того ж самого структурного підрозділу. Водночас, апеляційний суд звертає увагу, що незмінність істотних умов договору полягає у залишенні без змін усіх суттєвих його умов, зокрема і розміру заробітної плати, спеціальності, кваліфікації і найменування посади.

Доводи апеляційної скарги про те, що в оскаржуваному наказі не зазначено, що переведення застосовуються як захід стягнення, а в підставах наказу немає посилань на службові документи, які обґрунтовують застосування стягнення, апеляційним судом не приймаються, оскільки зі змісту наказу № 58-ос від 17 серпня 2020 року вбачається, що його винесено у зв`язку з виявленими недоліками при госпіталізації хворих та враховуючи рішення медичної ради по розбору випадків Департаменту охорони здоров`я Вінницької міської ради від 12 серпня 2020 року. Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про скасування оскаржуваного наказу у зв`язку з переведенням ОСОБА_3 без його згоди, а не з підстав порушення процедури притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Всі інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак висновків суду не спростовують, а тому відхиляються.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а вказане рішення - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Вінницький регіональний клінічний лікувально-діагностичний центр серцево-судинної патології залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Головуючий О.В. Ковальчук

Судді : Т. Б. Сало

М. М. Якименко

Повний текст постанови виготовлено 22 грудня 2020 року