Рішення

від 22.12.2020 по справі 904/5240/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2020м. ДніпроСправа № 904/5240/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Михайлової К.В.

та представників:

від позивача: Шахов О.В.;

від відповідача: Іванова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електал" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Гранд-Інвест" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором поставки № ЄЛ-313-О від 24.06.2019 у загальному розмірі 1 622 289 грн. 94 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Електал" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Гранд-Інвест" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № ЄЛ-313-О від 24.06.2019 у загальному розмірі 1 622 289 грн. 94 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 1 474 809 грн. 04 коп. - основний борг;

- 147 480 грн. 90 коп. - штрафу.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 24 334 грн. 34 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № ЄЛ-313-О від 24.06.2019 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем у період з 03.12.2019 по 21.02.2020 товар, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 1 474 809 грн. 04 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 10% від загальної суми боргу у розмірі 147 480 грн. 90 коп.

Ухвалою суду від 28.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 20.10.2020.

У підготовче засідання 20.10.2020 представники позивача та відповідача не з`явилися, причини неявки суду не повідомили.

Судом було зауважено, що в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 20.10.2020 підготовче засідання було відкладено на 10.11.2020.

Від відповідача надійшло клопотання (вх. суду 52814/20 від 09.11.2020), в якому він просив суд відкласти розгляд справи, посилаючись на перебування директора підприємства у відрядженні, на підтвердження чого було долучено наказ № 9 від 09.11.2020.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду 52816/20 від 09.11.2020), в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем до позовної заяви не додано видаткові накладні за весь період дії договору на загальну суму 12 227 144 грн. 60 коп., отже не доведено наявність заборгованості у заявленому розмірі. Крім того, відповідач посилається на те, що додатковою угодою № 1 від 31.12.2019 дію договору було продовжено до 31.12.2020, отже покупець має можливість замовити наступну партію товару та провести з постачальником повний розрахунок до 31.12.2020. Таким чином, відповідач вважає, що допущення прострочення позивачем не доведено.

У підготовче засідання 10.11.2020 представники позивача та відповідача не з`явилися, при цьому, судом було враховано наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом, а також те, що відзив на позовну заяву направлений позивачу лише 09.11.2020, отже строк для надання відповіді на відзив - не закінчився.

У відповідності до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Враховуючи, що встановлений Господарським процесуальним кодексом шістдесятиденний строк проведення підготовчого провадження закінчувався 27.11.2020, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України (зокрема, подання до суду додаткових доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень), та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, а також для належної підготовки справи для розгляду по суті, суд вважав за необхідне продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.

Так, ухвалою суду від 10.11.2020 строк проведення підготовчого провадження було продовжено на 30 днів, а саме: по 07.12.2020 включно та відкладено підготовче засідання на 07.12.2020.

Від відповідача надійшло клопотання про зменшення штрафних санкцій (вх. суду № 57962/20 від 07.12.2020), в якому він просив суд зменшити розмір штрафу на 100%, посилаючись на те, що штрафні санкції, передбачені частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, застосовуються лише за допущене прострочення негрошового зобов`язання, а також на те, що відповідач є доброчесним суб`єктом підприємницької діяльності, який допустив порушення зобов`язання через наявність форс-мажорних обставин (запровадження карантину); більше того, розмір штрафу є надмірно великим у порівнянні зі збитками, про наявність яких позивач не зазначає.

У підготовче засідання 07.12.2020 з`явилися представники позивача та відповідача.

У вказаному підготовчому засіданні представником відповідача було заявлено усне клопотання про надання сторонам часу для мирного врегулювання спору. Представник проти задоволення вказаного клопотання відповідача не заперечував.

Враховуючи вказане, у судовому засіданні 07.12.2020 протокольно було оголошено перерву до 22.12.2020.

Від відповідача надійшла заява про визнання позовних вимог , в якій він визнає позовні вимоги відповідача, але просить суд врахувати добросовісність відповідача, його важке фінансове становище та наявність форс-мажорних обставин та зменшити штрафні санкції, задовольнивши раніше подане відповідачем клопотання.

У підготовче засідання 22.12.2020 з`явилися представники позивача та відповідача.

У підготовчому засіданні 22.12.2020 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 22.12.2020 позивачем та відповідачем було подано письмову згоду на початок розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Враховуючи викладене, у підготовчому засіданні 22.12.2020 було закрито підготовче провадженя та призначено справу до судового розгляду по суті у той самий день - 22.12.2020, після закінчення підготовчого судового засідання.

У судовому засіданні 22.12.2020 представник позивача виклав зміст позовних вимог, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 22.12.2020 проти задоволення позовних вимог не заперечував, посилався на визнання відповідачем позовних вимог у повному обсязі, але просив задовольнити подане відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкції на 100%. Вказував про те, що правова позиція відповідача у даному спорі змінилися; просив суд врахувати доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, лише ті, які стосуються підстав для зменшення штрафу.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів..

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 22.12.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 24.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Електал" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "Гранд-Інвест" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № ЄЛ-313-О (далі - договір, а.с.11-15), відповідно до умов якого постачальник зобов`язаний поставити, а покупець прийняти та сплатити на умовах діючого договору продукцію електротехнічного призначення (далі - товар), згідно відповідних специфікацій і накладних, які є невід`ємними додатками до договору та визначають: найменування товару, кількість товару, вартість товару (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1 договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків.

В подальшому, уклавши додаткову угоду № 1 від 27.12.2019 до договору, сторони погодили викласти пункт 8.1. договору в наступній редакції: Договір діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (а.с.27).

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до умов пункту 1.1. договору, позивачем та відповідачем було підписано специфікації, в яких вони погодили найменування товару, його кількість, ціну, загальну вартість, а також умови поставки та оплати, а саме:

- специфікацію № 1 від 24.06.2019 до договору, в якій сторони погодили поставку товару на загальну суму 3 129 519 грн. 63 коп. (а.с.16-19);

- специфікацію № 2 від 24.06.2019 до договору, в якій сторони погодили поставку товару на загальну суму 3 620 799 грн. 91 коп. (а.с.20-22);

- специфікацію № 3 від 24.06.2019 до договору, в якій сторони погодили поставку товару на загальну суму 1 485 418 грн. 86 коп. (а.с.23-26).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до умов пункту 2.1. договору постачальник поставляє товар на умовах постачання: DDP, в розумінні Міжнародних правил тлумачення торгових термінів Інкотермс у редакції 2010 року. Мінімальна сума поставки однієї партії товару: 3 000 грн. 00 коп.

Аналогічні умови були погоджені у специфікаціях №№ 1, 2, 3.

У розділі 2 договору сторони визначили умови поставки, зокрема:

- поставка товару здійснюється окремими партіями, згідно Специфікації які підписуються сторонами та є невід`ємною частиною договору, а також згідно відповідних накладних постачальника, оформлених на товар (пункт 2.2. договору);

- перехід права власності на товар від постачальника до покупця відбувається у момент виконання зобов`язання постачальника з передачі товару покупцю (пункт 2.4. договору).

Відповідно до умов пункту 3.1. договору загальна сума діючого договору визначається сумою вартості товару, вказаною у видаткових накладних, котрі постачальник передав покупцю протягом строку дії договору. Всі розрахунки за договором здійснюються в національній валюті України

На виконання умов договору, позивачем в період з 03.12.2019 по 21.02.2020 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 475 825 грн. 36 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, а саме:

- видатковою накладною № 251 від 03.12.2019 на суму 7 758 грн. 00 коп. (а.с.47);

- видатковою накладною № 254 від 03.12.2019 на суму 11 793 грн. 29 коп. (а.с.48);

- видатковою накладною № 269 від 10.12.2019 на суму 18 876 грн. 00 коп. (а.с.49);

- видатковою накладною № 274 від 10.12.2019 на суму 226 594 грн. 94 коп. (а.с.50);

- видатковою накладною № 280 від 11.12.2019 на суму 185 177 грн. 34 коп. (а.с.51);

- видатковою накладною № 208 від 12.12.2019 на суму 16 966 грн. 27 коп. (а.с.52);

- видатковою накладною № 283 від 13.12.2019 на суму 42 075 грн. 00 коп. (а.с.53);

- видатковою накладною № 314 від 17.12.2019 на суму 2 581 грн. 20 коп. (а.с.54);

- видатковою накладною № 290 від 17.12.2019 на суму 95 601 грн. 12 коп. (а.с.55);

- видатковою накладною № 306 від 18.12.2019 на суму 188 020 грн. 87 коп. (а.с.56);

- видатковою накладною № 309 від 19.12.2019 на суму 33 390 грн. 22 коп. (а.с.57);

- видатковою накладною № 310 від 19.12.2019 на суму 3 538 грн. 13 коп. (а.с.58);

- видатковою накладною № 291 від 20.12.2019 на суму 57 988 грн. 98 коп. (а.с.59);

- видатковою накладною № 292 від 20.12.2019 на суму 82 773 грн. 28 коп. (а.с.60);

- видатковою накладною № 313 від 20.12.2019 на суму 8 766 грн. 00 коп. (а.с.61);

- видатковою накладною № 315 від 20.12.2019 на суму 15 326 грн. 92 коп. (а.с.62);

- видатковою накладною № 319 від 23.12.2019 на суму 21 374 грн. 27 коп. (а.с.63);

- видатковою накладною № 265 від 24.12.2019 на суму 6 480 грн. 00 коп. (а.с.64);

- видатковою накладною № 321 від 24.12.2019 на суму 70 788 грн. 00 коп. (а.с.65);

- видатковою накладною № 325 від 24.12.2019 на суму 20 325 грн. 32 коп. (а.с.66);

- видатковою накладною № 330 від 26.12.2019 на суму 62 332 грн. 51 коп. (а.с.67);

- видатковою накладною № 331 від 26.12.2019 на суму 17 791 грн. 42 коп. (а.с.68);

- видатковою накладною № 11 від 13.01.2020 на суму 104 821 грн. 48 коп. (а.с.69);

- видатковою накладною № 12 від 13.01.2020 на суму 2 880 грн. 00 коп. (а.с.70);

- видатковою накладною № 25 від 15.01.2020 на суму 11 604 грн. 60 коп. (а.с.71);

- видатковою накладною № 26 від 15.01.2020 на суму 37 125 грн. 00 коп. (а.с.72);

- видатковою накладною № 33 від 20.01.2020 на суму 67 248 грн. 60 коп. (а.с.73);

- видатковою накладною № 40 від 27.01.2020 на суму 18 567 грн. 36 коп. (а.с.74);

- видатковою накладною № 45 від 30.01.2020 на суму 23 670 грн. 53 коп. (а.с.75);

- видатковою накладною № 86 від 21.02.2020 на суму 13 588 грн. 73 коп. (а.с.76).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору (специфікацій), у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними накладними відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, відповідно до умов пунктів 3.2. та 3.3. договору покупець оплачує кожну поставлену партію товару в безготівковій формі на поточний рахунок постачальника, авансовим платежем у розмірі 50% від суми зазначеної у відповідному рахунку-фактурі постачальника. Остаточний розрахунок у розмірі 50% від суми зазначеної у відповідному рахунку-фактурі, покупець сплачує в безготівковій формі, на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту попередньої оплати за товар, якщо інше не передбачено відповідною специфікацією , яка є невід`ємною частиною договору поставки. Фактом сплати за товар вважається зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Як вбачається зі Специфікацій №№ 1, 2, 3 від 24.06.2019, у вказаних специфікаціях сторони визначили такі умови оплати товару, що за ними постачається:

- 1-й платіж покупцем здійснюється на поточний рахунок постачальника, авансовим платежем, у безготівковій формі, у розмірі 50% від загальної суми вартості товару, зазначеній у специфікації; 2-й платіж покупцем здійснюється на поточний рахунок постачальника, у безготівковій формі, у розмірі 50% від загальної суми вартості товару, зазначеній у специфікації, протягом 30 календарних днів з моменту отримання постачальником товару.

Позивач посилається на те, що поставлений у період з 03.12.2019 по 21.02.2020 товар на загальну суму 1 475 825 грн. 36 коп. відповідачем у визначені договором (специфікаціями №№ 1, 2, 3) порядку та строки оплачений у повному обсязі не був, внаслідок чого утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 1 474 809 грн. 04 коп. Вказане і є причиною спору.

Крім того, в матеріалах справи наявний підписаний позивачем та відповідачем акт звірки взаємних розрахунків сформований 02.12.2019, в якому сторони підтвердили факт існування заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 1 949 060 грн. 65 коп. (а.с.78-79).

В той же час, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що поставлений позивачем у спірний період товар не був у повному обсязі оплачений відповідачем у встановлені договором (Специфікаціями №№ 1, 2, 3 до договору) строки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов`язання за договором щодо своєчасного розрахунку за переданий йому товар не виконав, оплату в установлені в договорі (Специфікаціях) строки у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 1 474 809 грн. 04 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи встановлений строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірними видатковими накладними, судом встановлено, що строк оплати поставленого за ними товару, є таким, що настав.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем у період з 03.12.2019 по 21.02.2020 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 1 474 809 грн. 04 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Слід також відзначити, що відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.

Більше того, у заяві, поданій у судовому засіданні 22.12.2020, відповідач визнав позовні вимоги позивача.

З приводу вказаної заяви відповідача суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві (частина 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами частини 6 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

У частині 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом встановлено, що заява про визнання позову підписана представником, якому відповідно до наявних в матеріалах справи договору про надання правової допомоги та ордеру від 07.12.2020 надане відповідне право (а.с.157-159).

Таким чином, визнання відповідачем позову за встановлених судом обставин (встановленого факту наявності заборгованості за договором в сумі 1 474 809 грн. 04 коп.), не суперечить закону та не порушує прав чи інтересів інших осіб, у зв`язку з чим приймається судом.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 1 474 809 грн. 04 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Так, у пункті 6.1. договору сторони передбачили, що в разі несплати товару по закінченню терміну, визначеного пунктом 3.2., покупець зобов`язаний сплатити постачальника пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення. Нарахування пені проводиться за весь період існування простроченої заборгованості і припиняється з моменту повного погашення простроченої заборгованості. У разі прострочення оплати товару понад 30 календарних днів з моменту закінчення терміну, визначеного пунктом 3.2. договору, покупець додатково зобов`язаний сплатити постачальнику штраф у розмірі 10% від загальної суми такої простроченої заборгованості.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 10% від загальної суми боргу у розмірі 147 480 грн. 90 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Розрахунок заявленого до стягнення штрафу в сумі 147 480 грн. 90 коп. (а.с.6) здійснено позивачем у відповідності до умов договору, обставин справи та допущеного відповідачем порушення, отже його розмір є обґрунтованим.

З приводу посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на наявність форс-мажорних обставин суд зазначає таке.

Суд зазначає, що форс-мажор (переклад з французької мови - вища сила) - це непередбачувані обставини, які не залежать від волі сторін договору, за яких неможливо виконати покладені на них зобов`язання.

Компетентними органами щодо засвідчення обставин непереборної сили законодавством визначено Торгово-промислову палату України та 25 регіональних торгово-промислових палат: 24 обласних та міста Києва (далі - ТПП).

Згідно із частиною 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та пункту 3.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (далі також - Регламент ТПП) форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Згідно із пунктом 3.3. Регламенту ТПП сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

За результатами розгляду документів ТПП України/регіональна ТПП видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (пункт 6.11. Регламенту ТПП).

Варто зазначити, що просто існування таких обставини не є форс-мажором. Така обставина стане форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе неможливість виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, саме через неї . Щоб засвідчити форс-мажорні обставини, потрібно звернутися до Торгово-промислової палати. Для того, щоб отримати сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов`язання.

Обов`язок доказування настання форс-мажорних обставин покладено на заявника, який несе відповідальність за повне та належне оформлення заяви, достовірність викладених фактів, наданих документів, відомостей та доказів. І вже за результатами розгляду таких документів Торгово-промислова палата видає сертифікат про форс-мажорні обставини.

Отже, на підтвердження карантину як форс-мажорної обставини, яка свідчить про відсутність вини відповідача у порушенні зобов`язання з оплати поставленого товару за договором, останній мав би пред`явити відповідний сертифікат Торгово-промислової палати.

Однак, в матеріалах справи відсутні сертифікати, видані Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання відповідачем договору поставки № ЄЛ-313-О від 24.06.2019.

Отже, зважаючи на викладене, в матеріалах справи відсутні належні доказів, які б свідчили про звільнення відповідача від відповідальності за невиконання умов договору, а саме: стягнення штрафу за порушення строків оплати поставленого в період з 03.12.2019 по 21.02.2020 товару.

Однак, згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості .

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності , приймаючи до уваги, що:

- відповідач, підтверджуючи свою добросовісність, не ухиляється від відповідальності за порушення умов договору, наявність прострочення під час розгляду даної справи судом не заперечував;

- штраф - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов`язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення;

- пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може; отже, при зменшенні розміру штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;

- позивачем не було подано будь-яких доказів понесення ним збитків чи додаткових витрат внаслідок допущеного відповідачем порушення;

- беручи до уваги як інтереси позивача, так і відповідача, суд дійшов висновку про можливість застосування приписів статей 233 Господарського кодексу України, 551 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та вважає за необхідне зменшити суму штрафу, який підлягає до стягнення з відповідача до 73 740 грн. 45 коп. (до 50%).

Таке зменшення розміру штрафу суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 73 740 грн. 45 коп., з урахуванням їх зменшення, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При цьому, оскільки суд зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 2 102 грн. 00 коп.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду:

- позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн. 00 коп.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (735 700 грн. 00 коп.);

- позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Під час звернення до суду із даною позовною заявою позивачем було заявлено одну вимогу майнового характеру на суму 1 622 289 грн. 89 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 24 334 грн. 34 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

При цьому, згідно з частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма закріплена в частині 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" унормовано підстави повернення судового збору, яким зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе в порядку, визначеному частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України та частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути позивачу 50% сплаченого ним при поданні позову судового збору у розмірі 12 167 грн. 17 коп..

В іншій частині витрати по сплаті судового збору судом покладаються на відповідача у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, що встановлено судом та не заперечувалося останнім під час розгляду справи; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 12 167 грн. 17 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Електал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Гранд-Інвест" про стягнення заборгованості за договором поставки № ЄЛ-313-О від 24.06.2019 у загальному розмірі 1 622 289 грн. 94 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Група "Гранд-Інвест" (49000, м. Дніпро, вулиця Шинна, будинок 4; ідентифікаційний код 35166313) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електал" (49107, м. Дніпро, вулиця Генерала Пушкіна, будинок 26; ідентифікаційний код 31540498) 1 474 809 грн. 04 коп. - основного боргу, 73 740 грн. 45 коп. - штрафу та 12 167 грн. 17 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Електал" (49107, м. Дніпро, вулиця Генерала Пушкіна, будинок 26; ідентифікаційний код 31540498) частину сплаченого судового збору у сумі 12 167 грн. 17 коп., перерахованого згідно з платіжним дорученням № 2069 від 21.09.2020, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 23.12.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко