УКРАЇНА
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
10.12.2020 м. Ужгород Справа № 907/351/20
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
За участю секретаря судового засідання Мешко Р.В.
розглянувши позовну заяву Кам`яницької сільської ради Ужгородського району
до відповідача приватного підприємства «Савміл» , с. Кам`яниця Ужгородського району
про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва та примусове повернення земельної ділянки -
За участю представників:
від відповідача - не з`явився
від відповідача - не з`явився
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області із позовом до відповідача про скасування рішення від 20.03.08 про державну реєстрацію права власності Приватного підприємства «Савміл» на об`єкт незавершеного будівництва - деревообробний цех ступеню готовності 63,00 %, загальною площею 405,6км.в. за адресою: вул. Ужанська б/н, с. Кам`яниця Ужгородського району Закарпатської області та зобов`язання Приватного підприємства «Савміл» повернути Кам`яницькій сільській раді Ужгородського району Закарпатської області земельну ділянку, загальною площею 0,3160 га, в с. Кам`яниця Ужгородського району, яка була раніше орендована за відповідним договором від 28.09.2005 року, з посиланням на порушення вимог ст.ст.317, 319, 321, 387, 525, 526, 759, 785 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 15.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у розгляді справи №907/351/20, призначено підготовче засідання на 08.07.2020.
У підготовчому засіданні 08.07.2020 судом було у відповідності до ст. 183 ГПК України оголошено перерву до 23.07.2020.
В судовому засіданні 23.07.2020 відповідно до ст. 183 ГПК України та враховуючи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за згодою представників сторін було оголошено перерву до 13 серпня 2020 р.
Ухвалою суду від 13.08.2020 було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 15 вересня 2020.
У засіданні суду відповідно до ст. 216 ГПК України та враховуючи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошено перерву на 02 жовтня 2020 р.
У засіданні суду 02.10.2020 відповідно до ст. 216 ГПК України та враховуючи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошено перерву до 22 жовтня 2020 року.
У засіданні суду від 22.10.2020 за згодою представників сторін та відповідно до ст. 216 ГПК України та враховуючи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошено перерву до 25.11.2020 року
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.11.2020 відкладено розгляд справи по суті на 10.11.2020.
Позивачем 10.12.2020 подано письмове клопотання про розгляд справи за відсутності повноваженого представника позивача, разом з тим Позивач заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, посилаючись на обгрунтованість позовних вимог наявними у справі матеріалами. Просить суд взяти до уваги те, що відповідно до п.4 договору оренди останній укладено строком на 1 рік, тобто до 28 вересня 2006 року. При цьому, після закінчення строку договору оренди орендар (Відповідач) має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар (Відповідач) повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
15 вересня 2006 року сторонами договору оренди шляхом підписання додатку №1 до договору внесено зміни в останній, продовживши його дію до 28 вересня 2007 року. Після цього, жодних договорів оренди чи відчуження земельної ділянки між сторонами спору не укладалося.
Проте, всупереч наведеному обов`язку з повернення раніше орендованої земельної ділянки Відповідач не повернув її, у зв`язку з чим уповноважений представник Позивача звернувся до нього з вимогою від 10.04.20, якою просив виконати вказане зобов`язання. Зазначена вимога залишена Відповідачем без задоволення, а земельна ділянка до теперішнього часу не повернута Позивачу.
Більше того, з Реєстру прав власності на нерухоме майно Позивачу стало відомо, що 20 березня 2008 року прийнято рішення про державну реєстрацію права власності Відповідача на об`єкт незавершеного будівництва - деревообробний цех ступеню готовності 63,00 %, загальною площею 405,6 км.в. за адресою розташування раніше орендованої земельної ділянки по вул. Ужанська, б/н в с. Кам`яниця Ужгородського району. Підставою виникнення права власності на вказаний об`єкт незавершеного будівництва зазначено Договір оренди.
Однак, цей Договір не є і не міг бути підставою для реєстрації за Відповідачем права власності на об`єкт незавершеного будівництва, оскільки згідно вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , який є спеціальним законодавчим актом, не передбачено можливості державної реєстрації права власності на незавершений будівництвом об`єкт нерухомого майна на підставі договору оренди земельної ділянки.
Отже, Відповідач мав тільки право на користування орендованою земельною ділянкою, яке жодним чином не зумовлює виникнення права власності на розташовані на ній об`єкти нерухомого майна.
В той же час, будь-які рішення щодо визнання права власності чи передачу у власність Відповідача об`єкту незавершеного будівництва - деревообробного цеху, загальною площею 405,6 км.в., Відповідач немає і не отримав. Таким чином, незаконно зареєстроване на належній Позивачу земельній ділянці право власності Відповідача на зазначений вище об`єкт незавершеного будівництва беззаперечно впливає на права та інтереси Позивача.
Також позивач заперечує обгрунтованість поданого відповідачем клопотання про відмову у задоволенні позову за спливом строку позовної давності з підстав, наведених у засіданні суду. Стверджує, що позивачем не пропущено строк позовної давності на звернення з відповідним позовом на захист порушених прав позивача.
Відповідач свого повноважного представника у засідання суду не направив, разом з тим, заперечує по суті заявлених позовних вимог у повному обсязі з підстав, наведених у поданому суду письмовому поясненні. Просить суд взяти до уваги те, що договір оренди земельної ділянки продовжено за наявності мовчазної згоди власника щодо його припинення. Відповідна земельна ділянка була отримана відповідачем з метою для будівництва деревообробного цеху. У ході оформлення права власності на об`єкт незавершеного будівництва відповідного нерухомого майна відповідачем було отримано відповідні дозвільні документи для будівництва цеху.
Просить суд застосувати до вимог позивача строк позовної давності, який на думку відповідача сплинув з 20.03.2011р.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, який завершується розгляд справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно рішення 27 сесії 4 скликання Кам`яницької сільської ради від 19.07.2005 року було погоджено місце розташування об`єкту - земельної ділянки для відведення ПП Савміл під будівництво деревообробного цеху.
Рішенням 28 сесії 4 скликання Кам`яницької сільської ради від 23.09.2005 затверджено проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПП Савміл , надано відповідну земельну ділянку в оренду терміном на один рік.
28 вересня 2005 року між Кам`яницькою сільською радою Ужгородського району Закарпатської області (далі - Позивач) та Приватним підприємством Савміл (далі - Відповідач) укладено договір оренди землі (далі - Договір оренди). Договір зареєстрований у Закарпатській регіональній філії ДП ЦДЗК 14.02.2006 р. за №0406071000037.
Згідно з умовами Акту прийому-передачі земельної ділянки від 26.12.2005 року сільською радою було передано відповідачу земельну ділянку під будівництво відповідного об`єкту.
За умовами цього договору оренди Позивач передав, а Відповідач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 0,3160 га, в с. Кам`яниця Ужгородського району.
Відповідно до п.4 договору оренди останній укладено строком на 1 рік, тобто до 28 вересня 2006 року . При цьому, після закінчення строку договору оренди орендар (Відповідач) має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар (Відповідач) повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
15 вересня 2006 року сторонами договору оренди шляхом підписання додатку №1 до договору внесено зміни в останній, продовживши його дію до 28 вересня 2007 року (додаткова угода зареєстрована 21.03.2007р.) .
Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-2101700082016 від 27.12.2016 вбачається що за наслідками складення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 29.09.2005 року Управлінням Держгеокадастру в Ужгородському районі проведено реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку 07.09.2006 року за ТОВ Савміл .
Як вбачається з матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 29.09.2005 року, Кам`яницькою сільською радою згідно листа за липень 2005 року №484 надано ТОВ Савміл дозвіл на оформлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,3160га для будівництва деревообробного цеху. Збірний кадастровий план земельної ділянки під відведену мету було також погоджено Кам`яницькою сільською радою.
Після цього, жодних договорів оренди чи відчуження земельної ділянки між сторонами спору не укладалося.
Відповідно до п.15 договору оренди після припинення його дії орендар (Відповідач) повертає орендодавцеві (Позивачеві) земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.
Проте, всупереч наведеному обов`язку з повернення раніше орендованої земельної ділянки Відповідач не повернув її, у зв`язку з чим уповноважений представник Позивача звернувся до нього з вимогою від 10.04.20, якою просив виконати вказане зобов`язання.
Зазначена вимога залишена Відповідачем без задоволення, а земельна ділянка до теперішнього часу не повернута Позивачу.
Також з матеріалів справи вбачається, що у відповідності до відомостей Реєстру прав власності на нерухоме майно Позивачу стало відомо, що 20 березня 2008 року було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності Відповідача на об`єкт незавершеного будівництва - деревообробний цех ступеню готовності 63,00 %, загальною площею 405,6 км.в. за адресою розташування раніше орендованої земельної ділянки по вул. Ужанська, б/н в с. Кам`яниця Ужгородського району.
В той же час позивач стверджує, що будь-які рішення щодо визнання права власності чи передачу у власність Відповідача об`єкту незавершеного будівництва - деревообробного цеху, загальною площею 405,6 км.в., селищною радою не приймались враховуючи будівництво такого об`єкту на земельній ділянці, що належить до комунальної власності.
Таким чином, незаконно зареєстроване на належній Позивачу земельній ділянці право власності Відповідача на зазначений вище об`єкт незавершеного будівництва беззаперечно впливає на права та інтереси Позивача.
З огляду на такі обставини, позивач просить скасувати рішення від 20.03.08 про державну реєстрацію права власності Приватного підприємства «Савміл» на об`єкт незавершеного будівництва - деревообробний цех ступеню готовності 63,00 %, загальною площею 405,6км.в. за адресою: вул. Ужанська б/н, с. Кам`яниця Ужгородського району Закарпатської області та зобов`язати Приватне підприємство «Савміл» повернути Кам`яницькій сільській раді Ужгородського району Закарпатської області земельну ділянку, загальною площею 0,3160 га, в с. Кам`яниця Ужгородського району, яка була раніше орендована за відповідним договором від 28.09.2005 року.
Відповідачем подано суду докази про те, що з метою використання земельної ділянки у відповідності до цілей договору оренди землі, ним 03.10.2005 року було отримано Витяг з технічної документації з нормативно грошової оцінки земельної ділянки несільськогосподарського призначення для розміщення деревообробного цеху.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; за статтями 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.
Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України Про оренду землі , ст. 1 якого визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності.
За статтею 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами перебування у користуванні відповідача земельної ділянки комунальної форми власності на умовах оренди строком на один рік, тобто до 28.09.2006 року. Згідно додаткової угоди від 15.09.2006 року, сторонами узгоджено продовження терміну дії договору до 28.09.2007 року.
Відповідно до вимог пункту 29 Договору оренди землі від 28.09.2005 року, дія договору припиняється, у тому числі, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Дія договору припиняється шляхом його розірвання (пункт 30 договору) за взаємною угодою сторін, або за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.
При цьому, умови договору оренди не містять у собі згоди сторін стосовно можливості пролонгації договірних правовідносин при закінченні строку дії договору за мовчазної згоди сторін та продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди землі. А відтак, доводи відповідача про застосування до умов договору оренди землі положень ст. 33 Закону України Про оренду землі щодо автоматичного продовження строку дії договору оренди не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 33 Закону України Про оренду землі , що діяла на час закінчення строку дії договору оренди землі (вересень 2007 року) передбачено, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.
У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.
Відтак, умовами чинного законодавства не передбачалось автоматичної пролонгації договірних правовідносин, а такі, за наявності спливу строку дії договору оренди повинні були оформлені відповідними додатковими угодами.
Згідно з пунктом 2.17 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 р. Про деякі питання практики розгляду справ спорах, то виникають із земельних відносин відповідно до яких, у вирішенні спорів пов`язаних з поновленням (пролонгацією) договорів оренди земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, судам слід враховувати положення статті 33 Закону України Про оренду землі .
Разом з тим судам слід враховувати, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України Про регулювання містобудівної діяльності (набрав чинності з 12.03.2011 р.) до статті 33 Закону України Про оренду землі , судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України Про оренду землі не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов`язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Відтак, правовідносини сторін за договором оренди землі припинились 28.09.2007 року.
З огляду на вищенаведене, враховуючи те, що відповідачем не подано суду доказів стосовно повернення земельної ділянки власнику, вимоги сільської ради про повернення об`єкту оренди - земельної ділянки загальною площею 0,3160 га, в с. Кам`яниця Ужгородського району підлягають задоволенню.
Також з матеріалів справи вбачається, що 20.03.2008 року проведено державну реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва - деревообробний цех у с. кам`яниця Ужгородського району, вул. Ужанська, б/н за ПП Савміл . Підставою проведення державної реєстрації права власності вказано договір оренди землі від 28.09.2005 року.
Позивач просить скасувати державну реєстрацію права власності на відповідне майно за ПП Савміл , оскільки таке зачіпає права та охоронювані законом інтереси Кам`яницької сільської ради з приводу володіння та розпорядження земельною ділянкою, на якій такий об`єкт розташований, оскільки відповідні рішення про оформлення права власності за відповідачем не приймались та сільською радою відповідний дозвіл на будівництво об`єкту не надавався.
Аналізуючи вимоги позивача та заперечення відповідача з цього приводу, суд констатує наступне.
Відповідно до частини 1 статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Згідно з частиною 2 статті 190 Цивільного кодексу України майнові права визнаються речовими правами.
Відповідно до частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Згідно з частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації, а в разі, коли право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Надання Кам`яницькою сільською радою земельної ділянки у користування юридичній особі не тягне за собою припинення права власності на таку земельну ділянку, тобто власником зазначеної земельної ділянки залишається територіальна громада села Кам`яниця.
Таким чином, саме до виключної компетенції Кам`яницької сільської ради, як органу місцевого самоврядування, відноситься право розпоряджатися земельними ділянками в межах села, в тому числі і вимагати усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка належить до власності територіальної громади села, а також вимагати знести самочинно збудовані на цій ділянці споруди.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
З викладеного вбачається, що особа, яка здійснила самочинне будівництво не набуває право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно. Такий об`єкт не може бути прийнятий в експлуатацію, зареєстрований і оформлений в загальному порядку на власника земельної ділянки чи іншу особу, яка не має прав на земельну ділянку, оскільки це майно не є об`єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів. Тобто вказане майно знаходиться поза межами цивільного обігу.
Лише власник землі може ввести самочинно збудоване на ній нерухоме майно до цивільного обігу шляхом подання позову про визнання права власності на вказане майно або прийняття рішення про надання земельної ділянки особі під уже збудоване нерухоме майно (ч.ч. 3, 5 ст. ст. 376 ЦК України).
У разі, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на це майно за особою, що його збудувала або якщо це порушує права інших осіб, то збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення (ч. 4 ст. 376 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва вказано договір оренди землі від 28.09.2005 року,
Відповідно до вимог статті 19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції на день проведення державної реєстрації права власності на відповідне майно) передбачено, що підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є:
державний акт про право власності на земельну ділянку;
нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна;
договір про приватизацію майна державних підприємств;
договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на біржі в установленому порядку;
нотаріально посвідчений договір про поділ, перерозподіл, об`єднання нерухомого майна;
свідоцтво про право на спадщину;
свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя;
свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів;
свідоцтво про право власності на будівлю (частину будівлі), споруду;
рішення суду про право власності на об`єкт незавершеного будівництва;
акти прийому нерухомого майна до експлуатації;
договори про іпотеку, оренду строком більше одного року, інші визначені законом документи щодо речових прав на нерухоме майно;
рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, що набрали законної сили;
інші акти органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом.
Вищенаведене дає підстави стверджувати, що державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво деревообробного цеху проведено у порушення вимоги чинного законодавства, оскільки договір оренди земельної ділянки строком на один рік, не відноситься до правовстановлюючих документів.
Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту порушеного права відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).
З огляду на вищенаведене, суд вважає за можливе заявлені позовні вимоги про скасування рішення від 20.03.08 про державну реєстрацію права власності Приватного підприємства «Савміл» на об`єкт незавершеного будівництва - деревообробний цех ступеню готовності 63,00 %, загальною площею 405,6км.в. за адресою: вул. Ужанська б/н, с. Кам`яниця Ужгородського району Закарпатської області задовільнити у повному обсязі.
Стосовно заяви відповідача щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності до заявлених позовних вимог, слід зазначити таке.
Статтями 256, 257 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Пунктами 3-5 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 № 10, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Матеріали справи не дають підстав стверджувати про те, що позивачу було відомо про проведення державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва з моменту будівництва або з дня укладення договору оренди землі. Натомість, позивачем подано суду докази про те, що про наявність порушення прав сільської ради стало відомо тільки після отримання відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме, з 29.05.2020 року.
Відтак, доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності з відповідним позовом не можуть бути взяті судом до уваги.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНВІЛ» , м. Київ до Свалявської районної державної адміністрації, м. Свалява про зобов`язання вчинити дії підлягають задоволенню повністю.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст.231, 232, 233, 237, 238, 239, 240 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1.Позов задовольнити повністю.
2. Скасувати рішення від 20.03.08 про державну реєстрацію права власності Приватного підприємства Савміл (код ЄДРПОУ 31225322) на об`єкт незавершеного будівництва - деревообробний цех ступеню готовності 63,00 %, загальною площею 405,6км.в. за адресою: вул. Ужанська б/н, с. Кам`яниця Ужгородського району Закарпатської області.
3. Зобов`язати Приватне підприємство Савміл (код ЄДРПОУ 31225322) повернути Кам`яницькій сільській раді Ужгородського району Закарпатської області (код ЄДРПОУ 22110189) земельну ділянку, загальною площею 0,3160 га, в с. Кам`яниця Ужгородського району за відповідним актом прийому-передачі.
3. Стягути з приватного підприємства Савміл (89411, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, село Кам`яниця, б/н, код ЄДРПОУ 31225322) на користь Кам`яницької сільської ради Ужгородського району (89411, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, село Кам`яниця, вул. Ужанська, буд. 105, код ЄДРПОУ 22110189) суму 4204,00 грн. (чотири тисячі двісті чотири гривні 00 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Видати накази на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено: 23.12.2020.
Суддя О. Ф. Ремецькі
Суд | Господарський суд Закарпатської області |
Дата ухвалення рішення | 10.12.2020 |
Оприлюднено | 24.12.2020 |
Номер документу | 93741215 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Закарпатської області
Ремецькі О.Ф.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні