Рішення

від 15.12.2020 по справі 910/12849/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.12.2020Справа №910/12849/20

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Девіком" доДержавного підприємства "Нове життя" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерства розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України проповернення речей з відповідального зберігання Суддя Бойко Р.В.

Секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники учасників справи:

від позивача:Старіковський Б.Г. від відповідача:не з`явився від третьої особи:не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Девіком" (надалі - "Товариство") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Нове життя" (надалі - "Підприємство"), в якому просить суд зобов`язати відповідача забрати обладнання з відповідального зберігання позивача протягом 10 робочих днів з моменту вступу судового рішення в законну силу, направивши своїх співробітників з метою вивезення основних засобів у будь-який робочий день.

В обґрунтування позовних вимог Товариство вказувало, що Підприємством на підставі Договору зберігання №0102-163 від 01.02.2016 було передано позивачу на відповідальне зберігання майно, однак після закінчення строку дії вказаного договору та строку зберігання (30.05.2019) відповідачем не було забрано відповідне майно з відповідального зберігання позивача, в той час як у Товариства відсутні правові підстави та фінансова можливість для подальшого безкоштовного зберігання такого майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/12849/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 29.09.2020; визначено учасникам справи строки для надання заяв по суті спору.

В подальшому, у зв`язку в т.ч. з неявкою представника відповідача та неповідомлення суду про причини неявки, розгляд справи в межах підготовчого провадження відкладався на 20.10.2020, 03.11.2020, 26.11.2020 та в підготовчому засіданні 26.11.2020 протокольною ухвалою суду було закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті на 15.12.2020.

В судове засідання 15.12.2020 з`явився представник позивача, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю.

Одночасно з цим, відповідач своїх уповноважених представників для участі в судових засіданнях не направляв, про поважні причини неявки суд не повідомляв, правом на подачу відзиву на позов не скористався.

При цьому, ухвала Господарського суду міста Києва від 01.09.2020 про відкриття провадження у справі, як і послідуючі ухвали суду про повідомлення дати, часу та місця проведення засідання в межах даної справи направлялась відповідачу рекомендованими листами з повідомленнями про вручення, що підтверджується відтисками печаток про відправлення на зворотних боках відповідних ухвал, на адресу його місцезнаходження, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 65Б, однак всі поштові відправлення поверталися до суду із зазначенням причин не вручення - "не знаходиться" та "вибули", що підтверджується довідками відділення поштового зв`язку на конвертах.

Тому, з метою забезпечення права кожного на доступ до суду, враховуючи, що Державне підприємство "Нове життя" не отримує поштову кореспонденцію за своїм місцезнаходженням, судом було вирішено залучити Міністерство розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України, до сфери управління якого належить таке підприємство, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору, на стороні відповідача, адже спір у даній справі фактично стосується повернення державі Україні в особі державного органу та підприємства майна, яке придбано за кошти держави, проте відповідач не отримує поштову кореспонденцію за адресою місцезнаходження, матеріали справи не містять інформації щодо повідомлення відповідачем іншої адреси та у суду відсутні підстави для висновку, що Державне підприємство "Нове життя" обізнане про розгляд даної справи.

Відповідна ухвала суду про залучення третьої особи та послідуючі ухвали суду про повідомлення дати, часу та місця були надіслані на адресу Міністерства розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України і отримані останні, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленням про вручення поштових відправлень 0105474961083, №0105476170199, №0105474218666 та №0105476218825.

Однак, Міністерством розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства України не було направлено до суду своїх представників чи будь-яких пояснень з приводу місцезнаходження Державного підприємства "Нове життя", доведення до його відома інформації про існування даної справи або ж по суті спору.

Згідно із ч. 4 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Цей термін може бути скорочений судом у випадку, коли цього вимагає терміновість вчинення відповідної процесуальної дії (огляд доказів, що швидко псуються, неможливість захисту прав особи у випадку зволікання тощо).

Частинами 7, 8 вказаної статті Кодексу визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи. Положення частини сьомої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, судом було вжито всіх можливих та передбачених процесуальним законом заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи №910/12849/20 виходячи із відомої йому згідно наявних в матеріалах справи документів та відомостей Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адреси місцезнаходження відповідача та за наслідками залучення до участі у справі в якості третьої особи центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого входить Підприємство.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 15.12.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2016 між Державним підприємством "Національний проект "Нове життя" (після зміни назви - Державне підприємство "Нове життя") (поклажодавець) та Товариством (зберігач) було укладено договір зберігання №0102-16З (надалі - "Договір"), відповідно до п. 1.1 якого було визначено, що поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майном, повний перелік якого та його характеристик вказано в додатку №1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 1.2 Договору право власності на майно до зберігача не переходить, воно не може бути задіяне в господарському обороті зберігача або бути передане ним третмі особам.

Згідно із п. 2.1 Договору зберігач, зокрема, зобов`язався: забезпечити повне збереження майна, а після закінчення зберігання повернути поклажодавцю те саме майно (для індивідуально-визначених речей) або рівну кількість речей того самого роду і якості (для речей, визначених родовими ознаками) (п.п. 2.1.1); забезпечити наявність пристосованих для зберігання майна приміщень, що охороняються, виключає доступ сторонніх осіб до майна (п.п. 2.1.2); зберігати майно та дбати про нього, як про власне, вживати всіх заходів для його збереження від знищення, пошкодження, іншого зниження споживчих якостей (п.п. 2.1.6); повернути майно поклажодавцю по закінченню терміну зберігання майна (п.п. 2.1.8).

У відповідності до п. 2.3 Договору поклажодавець зобов`язався забрати майно після припинення договору в місці його здавання, якщо інше не встановлено сторонами додатково.

Положеннями п.п. 4.1 - 4.4 Договору встановлено, що майно, що приймається на зберігання за цим договором, передається зберігачу в момент підписання цього договору. Передання майна на зберігання, а також повернення майна зі зберігання оформлюється відповідним актом приймання-передачі. Платежі, не обумовлені цим договором, поклажодавцем не здійснюються. Майна на зберігання за цим договором передається на строк до 31.12.2016.

Відповідно до п. 8.1 Договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2016.

В положеннях Додатку №1 до Договору сторонами було визначено перелік майна, що передається на відповідальне зберігання.

На виконання умов Договору 01.02.2016 поклажодавець передав, а зберігач прийняв на зберігання майно, визначене в додатку №1 до договору, про що між сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі №1 від 01.02.2016, а саме: 1) принтер ОКІ В721dn у кількості 1 (одна) шт.; 2) принтер ОКІ МВ451 у кількості 1 (одна) шт.; 3) ноутбук HP ProBook 470 у кількості 7 (сім) шт.; 4) Монітор HP ProDisplay P201 у кількості 36 (тридцять шість) шт.; 5) планшет SM-T311 Galaxy Tab 3 у кількості 154 (сто п`ятдесят чотири) шт.; 6) Avaya IP-Телефон у кількості 25 (двадцять п`ять) шт.; 7) сервер HP DL360G7 Server QW036A у кількості 1 (одна) шт.; 8) сервер 579237-В21 у кількості 1 (одна) шт.; 9) HP DL360p Server Gen8 10-SFF CTO 666532-B21 у кількості 1 (одна) шт.; 10) HP DL360p Server Gen8 8-SFF CTO 654081-B21 у кількості 2 (дві) шт.; 11) ПК HP Compaq Pro 6300 у кількості 15 (п`ятнадцять) шт.; 12) 679368-001 "рельсы для установки сервера" у кількості 3 (три) шт.; 13) 651089-001 "кабеля для подключения сервера" у кількості 2 (дві) шт.; 14) Avaya MP80 кт медиа процесор у кількості 2 (дві) шт. (повна і пуста коробка); 15) модуль ММ710В Т1/Е1 - пуста коробка; 16) Avaya 450MP80 кт медиа-шлюз у кількості 1 (одна) шт.; 17) стерео-гарнітура типу Jabra у кількості 16 (шістнадцять) шт.; 18) ДЖБ Black-UPS ES-400VA у кількості 15 (п`ятнадцять) шт.; 19) GPS трекер М3 у кількості 187 (сто вісімдесят сім) шт.

Укладеними між сторонам и додатковими угодами №2 від 31.03.2017 та №3 від 29.05.2018 сторонами було внесено зміни до Договору в частині продовження строків його дії та зберігання майно, у зв`язку з чим встановлений кінцевий строк зберігання до 30.05.2019.

Листом №21/10 від 21.10.2019 Товариство звернулося до Підприємства з претензією про повернення речей з відповідального зберігання та відшкодування витрат за зберігання речей, відповідно до якої вказував на те, що 30.05.2019 сплив строк зберігання за Договором, однак, відповідне майно не було забрано Підприємством, у зв`язку з чим запропонував забрати обладнання з відповідального зберігання протягом 10 робочих днів з моменту отримання даної претензії, направивши своїх співробітників з метою вивезення основних засобів у будь-який робочий день, а також відшкодувати витрати на зберігання речей у сумі 14 400,00 грн. та сплатити пеню в сумі 16 350,91 грн.

20.12.2019 листом №20/12-1 Товариство звернулося до Підприємства з вимогою про повернення речей з відповідального зберігання, згідно якої вимагало забрати обладнання з нашого відповідального зберігання протягом 10 робочих днів з моменту отримання даної вимоги, направивши своїх співробітників з метою вивезення основних засобів у будь-який робочий день.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов`язання по забиранню своїх речей із зберігання за сплив визначеного Договором строку зберігання, у зв`язку з чим вказує на існування правових підстав для зобов`язання відповідача забрати обладнання з відповідального зберігання позивача протягом 10 робочих днів з моменту вступу судового рішення в законну силу, направивши своїх співробітників з метою вивезення основних засобів у будь-який робочий день.

Договір за своєю правовою природою є договором зберігання, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання в тому числі Глави 66 Цивільного кодексу України.

Вказаний правочин є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Наявними в матеріалах справи документами (актом приймання-передачі №1 від 01.02.2016) підтверджується прийняття позивачем від відповідача на зберігання визначеного додатком №1 до Договору майна.

Статтею 938 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до ст. 948 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частинами 1 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Положеннями ст. 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

З огляду на викладені норми вбачається, що з закінченням визначеного строку зберігання у поклажодавця виникає обов`язок забрати передані на зберігання речі, що є обов`язковим до виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, в силу приписів ст.ст. 530, 948 Цивільного кодексу України, п. 2.3.1 Договору та визначеного сторонами в положеннях Договору, в редакції додаткової угоди №3 від 29.05.2018, строку зберігання, зобов`язання відповідача забрати обладнання з відповідального зберігання мало бути виконано з 31.05.2019 (дня, наступного за останнім днем строку зберігання).

Однак, матеріалів справи не містять доказів виконання Підприємством визначеного зобов`язання.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за встановлених судом обставин спірних правовідносин доводи Товариства про наявність правових підстав для зобов`язання Підприємства забрати із зберігання передане ним майно є такими, що ґрунтуються на приписах ст. 948 Цивільного кодексу України та умовах Договору.

Разом з цим, суд враховує, що судове рішення не може бути умовним, у зв`язку з чим у рішенні за позовами про вчинення певних дій суди повинні зазначати не тільки особу, яка повинна вчинити певні дії, а й зазначати перелік конкретних дій (наприклад: прийняти таке-то (конкретно-визначене) майно, передати таке-то (конкретно-визначене) майно, забрати таке-то (конкретно-визначене) майно тощо), які повинна вчинити така особа.

Тобто, фактична можливість виконання судового рішення про задоволення вимог щодо зобов`язання поклажодавця забрати із зберігання майно зводиться до обов`язку суду зазначення в резолютивній частині рішення чіткої ідентифікації такого майна та його місце знаходження (особи, у володінні якої воно перебуває).

В даному випадку, викладена в прохальній частині позову вимога позивача не містить конкретно-визначеного переліку майна, який зобов`язаний забрати відповідач.

Однак, із самої суті спору, викладеного в позові мотивування та наданих на підтвердження своїх доводів доказів вбачається, що заявлена позовна вимога в межах даного спору спрямована саме на зобов`язання відповідача забрати зі зберігання, що здійснювалося в межах дії Договору, передане на зберігання майно, яке було конкретно-визначено в додатку №1 до Договору та акті приймання-передачі №1 від 01.02.2016.

До того ж, суд враховує, що спору між сторонами відносно обставин передачі такого майна на зберігання, його переліку та ідентифікації чи знаходження його станом на сьогоднішній день саме у позивача не існує.

Відтак, задовольняючи вимогу Товариства про зобов`язання Підприємства забрати із зберігання передане ним майно суд вважає за доцільне здійснити в резолютивній частині рішення посилання на перелік та кількість такого майна, визначений сторонами в акті приймання-передачі №1 від 01.02.2016.

При цьому, здійснюючи відповідні дії суд не вбачає в даному випадку можливості для висновку про вихід за межі позовних вимог шляхом самостійного викладення конкретно-визначеного переліку майна, яке зобов`язаний забрати відповідач, адже спору щодо такого переліку між сторонами не існує, а матеріалами справи підтверджується ініціювання звернення з даним позовом до суду саме задля повернення такого переліку майна поклажодавцю, який вчиняє бездіяльність щодо цього.

Більш того, суд впевнений, що такі дії будуть відповідати визначеним ст. 2 Господарського процесуального кодексу України засадам здійснення господарського судочинства, основною метою визначення яких є забезпечення ефективного судочинства, яке гарантує кожному можливість захисту своїх порушених прав та інтересів в суді, в той час як відмова в задоволенні даного позову за визначених обставин перебігу спірних правовідносин (безоплатного зберігання переданого відповідачем майна; бездіяльності останнього щодо його забирання за спливом строку зберігання, яка триває вже півтора року; неотримання відповідачем жодної кореспонденції, в т.ч. від суду; пасивна поведінка центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого входить Підприємство, відносно врегулювання питання обліку державного майна) буде надмірним формалізмом та зумовить виключно понесення додаткових витрат позивачем на ініціювання повторного позову та подальшого понесення збитків, пов`язаних з продовженням зберігання спірного майна.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та зобов`язання відповідача забрати обладнання (перелік та кількість якого викладено в акті приймання-передачі №1 від 01.02.2016 до Договору) з відповідального зберігання позивача.

При цьому, як положення чинного законодавства України, так і умови Договору не містять визначення порядку та строків забирання відповідного майна із зберігання, а тому правові підстави для зобов`язання відповідача до вчинення таких дій саме у визначеному позивачем порядку та строк відсутні.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 2 102,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Девіком" задовольнити частково.

2. Зобов`язати Державне підприємство "Нове життя" (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 65Б; ідентифікаційний код 37816094) забрати обладнання (перелік і кількість обладнання, наведений в акті приймання-передачі №1 від 01.02.2016 до договору зберігання №0102-16З від 01.02.2016) з відповідального зберігання у Товариства з обмеженою відповідальністю "Девіком" (01042, м. Київ, вул. Тверський тупік, буд. 5-А; ідентифікаційний код 24596836), Видати наказ.

3. Стягнути з Державного підприємства "Нове життя" (01054, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 65Б; ідентифікаційний код 37816094) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Девіком" (01042, м. Київ, вул. Тверський тупік, буд. 5-А; ідентифікаційний код 24596836) судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. Видати наказ.

4. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через Господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 22.12.2020.

Суддя Р.В. Бойко