Рішення

від 16.12.2020 по справі 120/2398/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 грудня 2020 р. Справа № 120/2398/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного сільськогосподарського підприємства "Фортуна" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) з адміністративним позовом до приватного сільськогосподарського підприємства "Фортуна" (далі - відповідач, ПСП "Фортуна") про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що ПСП "Фортуна" не забезпечено встановленого нормативу одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю та не сплачено адміністративно-господарську санкцію в сумі 78810,91 гривень, що зумовило нарахування пені в сумі 1016,52 гривень. В зв"язку з несплатою відповідачем зазначених сум, позивач звернувся до суду з позовом про їх стягнення.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - відповіді на відзив.

У встановлений судом строк від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» ПСП "Фортуна" виконало свій обов`язок щодо створення встановленої для нього кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та протягом 2019 року до центру зайнятості регулярно направлялись звіти форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", в яких вказувалась наявність вакансій робочих місць, створених для працевлаштування осіб з інвалідністю. За даними Вінницького обласного центру зайнятості фактів відмов роботодавця у працевлаштуванні інвалідів не було. За наведених обставин представник відповідача вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Суд констатує, що на дату прийняття рішення в справі позивачем не подано до суду відповідь на відзив.

При цьому суд приймає до уваги, що відповідно до пункту 3 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731 - IX пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Згідно з п. 1 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 18.06.2020 №731 - IX, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Зазначений Закон набрав чинності 17.07.2020 року.

Разом з тим, відповідно до п. 2 розділу II " Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 18.06.2020 №731 - IX, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Суд констатує, що станом на дату прийняття рішення в даній справі зазначений 20-денний строк, протягом якого учасники справи мали право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом № 540-IX від 30 березня 2020, закінчився.

В той же час, будь - яких заяв від позивача щодо поновлення процесуальних строків на адресу суду не надходило.

Таким чином суд приходить до висновку про можливість розгляду та вирішення даної справи на підставі наявних в ній доказів, в порядку письмового провадження.

З"ясувавши доводи сторін, викладені в поданих заявах по суті справи, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Приватне сільськогосподарське підприємство "Фортуна" використовує найману працю та зобов`язане виконувати соціальні програми по охороні прав малозахищених верств населення, в тому числі осіб з інвалідністю, зокрема, шляхом створення чи виділення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю згідно з чинним законодавством України.

Відповідач до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 13.02.2020 року подавав звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, згідно із яким самостійно визначив середньооблікову кількість штатних працівників в кількості 55 особа, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", становить 2 особа, фонд оплати праці штатних працівників - 4334,60 гривень, середньорічна заробітна плата штатного працівника - 78811 гривень.

Оскільки відповідач не забезпечив встановленого нормативу одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю та не сплатив адміністративно-господарські санкції, Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з вимогами про їх стягнення в сумі 78810,91 гривень, а також про стягнення нарахованої пені у сумі 1016,52 гривень.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та заявленим позовним вимогам суд зважає на таке.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні врегульовано однойменним Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (надалі - Закон).

Так, статтею 17 цього Закону визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (частина 1 статті 18 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 18-1 Закону особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендацій МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань. Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для осіб з інвалідністю, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 9 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Частиною 3 статті 20 згаданого Закону визначено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Водночас, відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 31 січня 2007 року №70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" передбачено відповідним Порядком, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року.

Відповідно до пунктів 2, 5, 6 розділу І Порядку форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнююча.

Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії).

Уточнююча звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Згідно із пунктом 1 Розділу ІІІ Порядку за наявності у роботодавців коментарів до вакансії заповнюється розділ ІІ, у якому відображаються порядковий номер відповідного запису в розділі І, а також характеристики вакансій (умови праці, розмір заробітної плати та вимоги до претендентів).

У пункті 1 зазначається порядковий номер відповідного запису з розділу І та вказується кількість вакансій.

У пункті 2 наводиться загальна кількість осіб із числа громадян, що мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України Про зайнятість населення ), яких роботодавець може працевлаштувати. За бажанням роботодавця може проводитись деталізація категорій претендентів на вакансію з урахуванням категорій громадян, перелік яких наведений у статті 14 Закону України Про зайнятість населення , а також внутрішньо переміщених осіб.

Отже, звіт за формою 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

Як встановлено судом, відповідачем протягом 2019 року до центру зайнятості подавались звіти про наявність вакансій за формою №3-ПН та інформацію про попит на робочу силу (вакансії), у яких вказано наявність вакансії на посаду сторожа, із зазначенням можливості працевлаштування особи з інвалідністю. Такі звіти форми №3-ПН подавались відповідачем до центру зайнятості щомісяця у 2019 році.

Суд звертає увагу на те, що періодичність подання звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлена, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі у встановленому порядку подання інформації про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 806/1368/17 та в інших рішеннях Верховного Суду.

Відтак, суд констатує, що відповідачем подавалися звіти форми №3-ПН до центру зайнятості, що свідчить про дотримання ним вимог Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", що затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316.

Позивачем не спростовано зазначені фактичні обставини, відповіді на відзив відповідача не подано.

Більш того, суд зауважує, що з наданих самим же позивачем доказів, зокрема зі змісту листа Вінницького обласного центру зайнятості від 04.05.2020 року, слідує, що, відповідно до наданої відповідачем інформації про потребу в працівниках, до приватного сільськогосподарського підприємства "Фортуна" протягом 2019 року було направлено для працевлаштування 6 осіб з інвалідністю. Проте, всі зазначені особи самостійно відмовились від запропонованої посади.

Також у листі Вінницького обласного центру зайнятості вказано, що відповідач протягом 2019 року приймав участь в інформаційному семінарі з питань організації працевлаштування людей з інвалідністю.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем виконано вимоги, передбачені чинним законодавством України, щодо створення робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю та повідомлення про це компетентний державний орган.

Частиною 10 статті 19 Закону передбачено, що керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що роботодавець не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю за умови створення ним робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю згідно із нормативом та інформування про це відповідні установи, незалежно від того, чи відбулось таке працевлаштування.

Таким чином, посилання позивача у позові на вимоги статей 18 та 19 Закону щодо обов`язку відповідача працевлаштовувати осіб з інвалідністю не може трактуватися як обов`язок відповідача самостійно розшукувати осіб з інвалідністю для їх працевлаштування.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, наявні в матеріалах справі, та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що за вище наведених мотивів і підстав позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір в сумі 2102 гривні, проте з урахуванням приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для його відшкодування.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. вул. Пирогова, 135-А, м. Вінниця, 21037, код ЄДРПОУ 13308892);

Відповідач: Приватне сільськогосподарське підприємство "Фортуна" (вул. Леніна, с. Брицьке, Липовецький район, Вінницька область, 22523, код ЄДРПОУ 32780561).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна