Рішення

від 18.12.2020 по справі 340/3689/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/3689/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Знам`янської Другої селищної ради м. Знам`янка Кіровоградської області (27411, Кіровоградська область, м. Знам`янка, смт. Знам`янка Друга, вул. Перспективна, 51, код ЄДРПОУ - 04366442) провизнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Знам`янської Другої селищної ради м. Знам`янка Кіровоградської області щодо розгляду її клопотання, яка полягала у ненаданні позивачу ані дозволу на розробку проекту землеустрою, ані вмотивованої відмови;

- визнати протиправним та скасувати рішення Знам`янської Другої селищної ради м. Знам`янка Кіровоградської області від 23.09.2020 року №782 "Про відмову у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 ";

- зобов`язати Знам`янську Другу селищну ради м. Знам`янка Кіровоградської області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства, площею 2,00 га, яка знаходиться на території Знам`янської Другої селищної ради за межами населеного пункту, згідно поданого нею клопотання від 04.08.2020 року за №С-135/02-24.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона маючи намір отримати земельну ділянку у приватну власність, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку та виготовлення проекту землеустрою для відведення відповідної земельної ділянки у приватну власність. 26.08.2020 року відбулась чергова сесія Знам`янської Другої селищної ради м. Знам`янка Кіровоградської області на якій питання щодо надання дозволу на розробку та виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у приватну власність позивачки не розглянуто.

Натомість, рішенням №782 від 23 вересня 2020 року Знам`янською Другою селищною радою м. Знам`янка Кіровоградської області відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, тому позивач, вважає, що її права порушені та наполягає на задоволенні адміністративного позову.

Представником відповідача по справі подано до суду відзив на позовну заяву в якому він заперечує проти позову у повному обсязі, вважає його не обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню. Разом з тим, зазначено, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач діяв у встановленому законом порядку оскільки бажана земельна ділянка є частиною іншої земельної частки паю, що перебуває у приватній власності (а.с.24-26).

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (а.с.19).

На виконання процесуальних приписів КАС України відповідачем надано до суду відзив та клопотання відмову або зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (а.с.24-28).

13.10.2020 року від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог (а.с.42-45).

Інших додаткових заяв чи клопотань до суду подано не було.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи перебування головуючого судді по справі на лікарняному, з урахуванням положень ч.ч.1, 6 ст.120, ст.193 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст.193, 263 КАС України.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, судом встановлені відповідні обставини.

Встановлено, що 04.08.2020 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку та виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області (а.с.9).

До даного клопотання позивачем було додано копію паспорта та ідентифікаційного коду; графічні матеріали щодо бажаного місця розташування земельної ділянки.

Клопотання надійшло до відповідача 04.08.2020 р. вх.№С-135/02-24.

Рішенням шістдесят другої сесії Знам`янської Другої селищної ради сьомого скликання №782 від 23.09.2020 р. розглянувши заяву позивача та враховуючи лист відділу Держгеокадастру у Знам`янському районі, згідно якого запропонована земельна ділянка орієнтовною площею 2,00 га є частиною земельної частки (паю) № НОМЕР_2 , тобто не відповідає бажаному місцю розташування земельної ділянки, відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою (а.с.34).

Листом від 24.09.2020 №С-145/02-24 позивачку проінформовано про прийняте рішення (а.с.35).

Не погоджуючись з діями відповідача та відмовою, що відображена у вказаному рішенні, позивачка звернулась до суду з даним позовом, за захистом порушеного на її думку права.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються: Конституцією України, Цивільним кодексом України, правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» .

Згідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 55 Конституції України вказує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Водночас, суд зауважує, як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто, спірним правовідносинам, що можуть бути предметом розгляду в адміністративних справах, повинні бути притаманні такі ознаки як порушення прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, що вчинені обов`язково у сфері публічно-правових відносин.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Слід зазначити, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантується кожному (в тому числі юридичним особам) статтею 55 Конституції України.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Частиною третьою статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, зокрема.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом "в" ч.3 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частинами 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, чинним законодавством передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відтак, до повноважень відповідача належить розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передача таких земельних ділянок у власність або користування у порядку, передбачених статтями 118, 123 Земельного кодексу України.

Частинами 1,5 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" чітко передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Відповідно до ч. ч.1, 4 ст.47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням.

Отже, отримавши клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області, відповідач згідно до вимог ч.7 ст.118 ЗК України повинен був у місячний строк прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти рішення про відмову у наданні такого дозволу з наведенням відповідних мотивів.

Розгляд цього питання повинен був відбуватись в порядку, визначеному Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", тобто на пленарному засіданні ради з прийняттям вмотивованого рішення, оскільки саме такий спосіб прийняття рішення з питань відведення земельних ділянок і надання документів дозвільного характеру передбачений законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулась до відповідача з клопотанням 04.08.2020 року, а рішення по суті за результатами розгляду такого клопотання відповідач прийняв 23.09.2020 року, отже з порушенням строку, встановленого ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Вказані представником відповідача у відзиві обставини не спростовують даний висновок суду.

Як вже зазначено судом вище підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, суд звертає увагу на те, що стаття 118 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою . Отже відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України і покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.

Згідно до абзацу 1 та 2 частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідач у рішенні від 23.09.2020 року №782 зазначив, що згідно листа відділу Держгеокадастру у Знам`янському районі запропонована земельна ділянка орієнтовною площею 2,00 га є частиною земельної частки паю №025-030, тобто не відповідає бажаному місцю розташування земельної ділянки (а.с.34).

На підтвердження вищевказаного відповідачем було надано до суду лист відділу Держгеокадастру у Знам`янському районі від 11.08.2020 №18-11-0/24-247/112-20 (про надання інформації на лист селищної ради від 07.08.2020 №269/02-26 про земельні ділянки, які зазначені на доданих до листа схемах) (а.с.31 зворот).

Відповідно до листа від 11.08.2020 №18-11-0/24-247/112-20, запитувані земельні ділянки, розташовані за межами населеного пункту відносяться до земель сільськогосподарського призначення та є земельними частками (паями). Відповідно до Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) та організації території КСП ім. Кірова Знам`янської селищної ради Знам`янського району вищезазначені земельні ділянки відносяться до загального масиву розпаювання площею 214,0200 га, є частинами земельних часток (паїв) №№ НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .

Однак, суд зауважує, що письмових доказів того, яке відношення вищевказана інформація має до земельної ділянки, яка зображена на поданих позивачкою графічних матеріалах, відповідачем не надано та не обгрунтовано, а вказані ним обставини спростовані відомостями Публічної кадастрової карти України щодо спірної земельної ділянки.

Суд зазначає, що публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

В розумінні статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07.07.2011 р. №3613-VI (далі - Закон №3613-VI), Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами;

державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера;

кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Частиною 5 статті 5 Закон №3613-VI визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

Відповідно до положень частин 1, 8 статті 9 вказаного Закону, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Частиною першою статті 15 Закон №3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що додані позивачкою до клопотання графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, інформація у якій створена належним суб`єктом, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив`язку спірної земельної ділянки площею 2 га до відповідного населеного пункту та земельної ділянки з кадастровим номером: 3510645300:02:000:0025, яка знаходиться поруч (а.с.10, 46).

Враховуючи наведене, відповідач мав можливість та засоби щоб ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки. При цьому, будь-яких перешкод або обставин, що унеможливлювало ідентифікувати земельну ділянку не існувало.

Земельним кодексом України не встановлюється жодних вимог до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Доказів перебування спірної земельної ділянки на праві власності чи користуванні в інших осіб суду не надано.

Також, в матеріалах справи відсутні докази невідповідності земельної ділянки, вказаної позивачем у роздруківці з Публічної кадастрової карти України, доданій до клопотання, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відтак, в порушення норм Земельного кодексу України відповідач протиправно відмовив позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, тому рішення від 23.09.2020 року №782 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою суд зазначає наступне.

Згідно ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, щодо ефективності обраного судом апеляційної інстанції способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

Тобто, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов`язання уповноваженого суб`єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов`язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач відмовив у наданні дозволу позивачці на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки шляхом прийняття відповідного рішення. Отже, відповідач вирішив клопотання позивачки у порядку, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом встановлено, що вказане рішення є необґрунтованим, оскільки не містить жодної визначеної положенням ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України правової підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відтак, суд погоджується з позивачкою, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачки, є зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Щодо доводів відповідача, що суд не може зобов`язати орган владних повноважень до прийняття конкретного рішення, оскільки це буде фактичне втручання в його дискреційні повноваження, то суд зазначає, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Відтак, зазначені доводи представника відповідача суд не приймає до уваги.

На думку Кіровоградського окружного адміністративного суду, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність оскаржуваного рішення, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій під час прийняття оскаржуваного рішення про відмову з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 КАС України).

Відтак, з огляду на вказані положення КАС України вбачається, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суду суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Зазначене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованому в ухвалі від 06.05.2019 р. у справі № 826/9960/15.

В даному випадку, позивачкою не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Крім того, суд також вважає, що станом на момент розгляду справи підстави для встановлення обов`язку подати звіт про виконання судового рішення також відсутні.

VI. Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Таким чином, суд стягує на користь позивача здійснені документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1681,60 грн. (а.с.5-6) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

У позовній заяві представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн.

Представник відповідача подав клопотання про відмову або зменшення розміру зазначених витрат, оскільки такі на його думку є безпідставними та необґрунтованими (а.с.27-28).

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 КАС України ("Витрати на професійну правничу допомогу") витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 , склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Представник позивачки на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката надав копії таких документів:

- договору про надання правової допомоги від 07.09.2020 року, укладений між адвокатом Майданюком С.І. та ОСОБА_1 з додатком (а.с.12-13);

- акту приймання - передачі правової допомоги до договору від 07.09.2020 року (а.с.14);

- квитанції від 07.09.2020 року про отримання від ОСОБА_1 гонорару в розмірі 5000 грн. (а.с.15).

В акті приймання - передачі правової допомоги до договору від 07.09.2020 року наведений такий опис робіт (наданих послуг) та їх вартість:

- ознайомлення з матеріалами справи та дослідження законодавства, яке регламентує порядок безоплатної приватизації земельних ділянок (2 год.) - 1000,00 грн.;

- підготовка позовної заяви, оформлення додатків та розрахунків (4 год.) - 4000,00 грн.

Слід зазначити про те, що такі послуги адвоката як дослідження законодавства, яке регламентує порядок безоплатної приватизації земельних ділянок, охоплюються послугою щодо підготовки та подання позовної заяви. Водночас представник з матеріалами цієї справи не знайомився.

Також, суд бере до уваги відомості з ОКПП Діловодство про те, що до Кіровоградського окружного адміністративного суду адвокатом Майданюком С.І. 10.09.2020 року одночасно подано 3 аналогічних адміністративних позовів, які мають однаковий предмет спору, вимоги яких звернено до одного відповідача.

При цьому, суд зазначає, що підготовка адміністративного позову у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, а розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою, не є співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Крім того, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.

Отже, враховуючи вищевикладене, за рахунок бюджетних асигнувань Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області необхідно стягнути на користь позивача витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 1000,00 грн.

Керуючись ст.ст.9, 77-79, 90, 132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Знам`янської Другої селищної ради м. Знам`янка Кіровоградської області щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 , яка полягала у ненаданні ані дозволу на розробку проекту землеустрою, ані вмотивованої відмови у строки, передбачені частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України.

Визнати протиправним та скасувати рішенням шістдесят другої сесії Знам`янської Другої селищної ради м. Знам`янка Кіровоградської області від 23.09.2020 року №782 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянці ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Знам`янську Другу селищну раду м. Знам`янка Кіровоградської області надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, яка знаходиться на території Знам`янської Другої селищної ради Кіровоградської області за межами населеного пункту згідно поданого клопотання від 04.08.2020 року №С-135/02-24.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Знам`янської Другої селищної ради м. Знам`янка Кіровоградської області (27411, Кіровоградська область, м. Знам`янка, смт. Знам`янка Друга, вул. Перспективна, 51, код ЄДРПОУ - 04366442) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1681,60 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук