Рішення

від 23.12.2020 по справі 360/1216/20

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1216/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 23 березня 2020 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Луганській області), в якому позивач просить:

1) визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 18 листопада 2019 року № 12-3584/15-19 СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою ;

2) зобов`язати відповідача видати позивачу наказ про дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними Державного земельного кадастру, враховується в Вільхівській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області, орієнтовною площею 2,00 га, у власність, для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у жовтні 2019 року звернулась до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку документації щодо відведення земельної ділянки. До заяви додано копії паспорту позивача, ідентифікаційного номеру, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідач 18 листопада 2019 року прийняв наказ № 12-3584/15-19 СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , яким відмовив у задоволенні клопотання позивача з тих підстав, що земельна ділянки, вказана позивачем у клопотанні, відноситься до земельної ділянки з кадастровим номером 4424884500:14:001:0056, на яку вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі.

З посиланням на положення статей 14, 19, 41 Конституції України, статей 3, 22, 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України, позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскаржуваний наказ, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Ухвалою від 30 березня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (арк. спр. 11-12).

Ухвалою від 15 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі (арк. спр. 23-24).

Від ГУ Держгеокадастру у Луганській області 29 квітня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 30-33).

Згідно з інформацією наданою відділом у Станично-Луганському районі ГУ Держгеокадастру у Луганській області спірна земельна ділянка входить до складу земель, які згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ЛГ № 12253 надані у постійне користування ОСОБА_2 для розширення селянського (фермерського) господарства. ОСОБА_2 20 квітня 2004 року створено та зареєстровано Фермерське господарство Еммануіл , код за ЄДРПОУ 32838108, яке діє до теперішнього часу. Розпорядженням голови Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 20 квітня 2004 року № 1097 членам ФГ Еммануіл надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства, зі змінами, внесеними розпорядженнями від 06 квітня 2010 року № 223 та від 06 квітня 2010 року № 225. У зв`язку зі смертю голови Фермерського господарства Еммануіл ОСОБА_2 зазначені розпорядження не виконані.

Крім цього, 26 грудня 2012 року на зазначену земельну ділянку розпорядженням голови Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області № 835 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства із складу земель запасу КСП Вільхівське Вільхівської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області, який також був включений до списку громадян - членів ФГ Еммануіл , яким надано дозвіл на розробку технічної документації щодо передачі в приватну власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Тобто, спірна земельна ділянка була розпайована та передана Станично-Луганською районною державною адміністрацією Луганської області у власність членам Фермерського господарства Еммануіл , а також цією ж районною державною адміністрацією передана в оренду громадянину ОСОБА_3 - члену ФГ Еммануіл . На підставі розпорядження від 26 грудня 2012 року № 835 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та 15 жовтня 2013 року сформовано та зареєстровано спірну земельну ділянку у Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 4424884500:14:001:0054.

Враховуючи наведене, відповідач вважає, що розпорядження Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області 2004 року (зі змінами) та 2012 року породили у громадянина ОСОБА_3 право правомірних очікувань та законного сподівання на отримання спірної земельної ділянки. Тобто, надання районною державною адміністрацією зазначених дозволів створило для нього правомірне очікування від уповноважених органів щодо оформлення права користування на спірну земельну ділянку відповідно до розробленої за його замовленням технічної документації на спірну земельну ділянку. На думку відповідача, таке правомірне очікування повинне враховуватися уповноваженим органом при прийнятті розпорядчих рішень про виділення зазначеної земельної ділянки іншим особам.

Також 02 жовтня 2019 року громадянин ОСОБА_3 звернувся до відповідача з заявою про затвердження проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки. В свою чергу, відповідач відмовив у затвердженні документації із землеустрою та наданні в оренду земельної ділянки до моменту усунення зауважень у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки та приведення його у відповідність до вимог чинного законодавства України.

З посиланням на положення статті 118 Земельного кодексу України, статті 22 Закону України Про землеустрій , відповідач зазначає, що підставою для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, окрім рішення про надання дозволу, також може бути договір або судове рішення. Земельний кодекс України не передбачає можливості оскарження відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідач зауважує, що вимогою стосовно зобов`язання відповідача надати дозвіл позивач намагається усунути перешкоду у реалізації його прав, якої у дійсності немає. Натомість, відповідно до частини десятої статті 118 Земельного кодексу України рішенням, яке може порушити права особи і яке може бути оскаржене до суду, може вважатися рішення про відмову органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду. Відтак, в судовому порядку підлягає захисту саме право на отримання земельної ділянки у власність.

Таким чином, відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (наказ від 18 листопада 2019 року № 12-3584/15-19сг) не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку.

Також відповідач зазначив про те, що у даному випадку суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою від 15 травня 2020 року провадження у справі зупинено (арк. спр. 73-74).

Ухвалою від 08 грудня 2020 року провадження у справі поновлено (арк. спр. 80).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

Відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії ЛГ № 12253, зареєстрованого у книзі записів Державних актів на право постійного користування землею 30 березня 2001 року за № 355, на підставі рішення Станично-Луганської районної державної адміністрації від 08 листопада 2000 року № 605 громадянину ОСОБА_2 надана у постійне користування земельна ділянка площею 37,0000 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Вільхівської сільської ради, з метою розширення селянського (фермерського) господарства (арк. спр. 34).

Розпорядженням голови Станично-Луганської районної державної адміністрації від 20 грудня 2004 року № 1097 Про надання членам фермерського господарства Еммануіл дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства членам фермерського господарства Еммануіл надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки в розмірі середньої частки (паю) членів сільськогосподарських підприємств на території Вільхівської сільської ради згідно з додатком № 1, та зобов`язано членів фермерського господарства Еммануіл замовити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки в розмірі середньої частки (паю) членів сільськогосподарських підприємств на території Вільхівської сільської ради згідно з додатком № 1 (арк. спр. 35).

Розпорядженням голови Станично-Луганської районної державної адміністрації від 06 квітня 2010 року № 223 Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 20.12.2004 р. № 1097 Про надання членам фермерського господарства Еммануіл дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства внесено зміни до додатку № 1 розпорядження голови Станично-Луганської районної державної адміністрації від 20 грудня 2004 року № 1097 Про надання членам фермерського господарства Еммануіл дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства , а саме виключено зі списку громадян-членів фермерського господарства Еммануіл , яким надано дозвіл на розробку технічної документації щодо передачі в приватну власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ОСОБА_4 за АДРЕСА_1 та ОСОБА_5 за № 7 (арк. спр. 36).

Розпорядженням голови Станично-Луганської районної державної адміністрації від 06 квітня 2010 року № 225 Про надання членам фермерського господарства Еммануіл дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства членам фермерського господарства Еммануіл надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі середньої частки (паю) членів сільськогосподарських підприємств, розташованих за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Вільхівській сільській раді Станично-Луганського району згідно зі списком, що додається, та зобов`язано членів фермерського господарства Еммануіл замовити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі середньої частки (паю) членів сільськогосподарських підприємств, розташованих за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Вільхівській сільській раді Станично-Луганського району, проектній землевпорядній організації, яка має відповідну ліцензію (арк. спр. 37).

Розпорядженням голови Станично-Луганської районної державної адміністрації від 13 листопада 2012 року № 691 Про скасування деяких розпоряджень голови райдержадміністрації та припинення права постійного користування земельними ділянками ОСОБА_2 серед іншого скасовані розпорядження голови райдержадміністрації від 20 грудня 2004 року № 1097 Про надання членам фермерського господарства Еммануіл дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства , від 06 квітня 2010 року № 225 Про надання членам фермерського господарства Еммануіл дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства , розпорядження голови райдержадміністрації від 07.08.2012 № 470 Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 20.12.2004 №1097 Про надання членам фермерського господарства Еммануіл дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для ведення фермерського господарства Сидоренко Любові , як такі, що не були реалізовані. Припинено право постійного користування ОСОБА_2 на земельні ділянки загальною площею 47,00 га ріллі для ведення фермерського господарства, розташовані за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Вільхівській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області та державні акти на право постійного користування землею серії ЛГ № 12253, зареєстрований за № 355 від 30 березня 2001 року, та серії ЛГ без номеру, зареєстрований за № 341 від 21 вересня 1998 року, визнано такими, що втратили чинність (арк. спр. 86).

Розпорядженням голови Станично-Луганської районної державної адміністрації від 26 грудня 2012 року № 835 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства із складу земель запасу КСП Вільхівське Вільхівської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області громадянину ОСОБА_3 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 40,0000 га ріллі із складу земель запасу КСП Вільхівське Вільхівської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області для ведення фермерського господарства (арк. спр. 38).

На підставі розпорядження від 26 грудня 2012 року № 835 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та 15 жовтня 2013 року сформовано та зареєстровано у державному земельному кадастрі земельну ділянку з кадастровим номером 4424884500:14:001:0056 площею 10.0001 га (арк. спр. 40).

ОСОБА_3 27 квітня 2019 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області із заявою, про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання в оренду земельних ділянок загальною площею 40,0000 га, кадастрові №№ 4424884500:14:001:0054, 4424884500:14:001:0055, 4424884500:14:001:0056, які розташовані за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Вільхівській сільській раді Станично-Луганського району (арк. спр. 41).

Наказом від 17 жовтня 2019 року № 2860-СГ Про відмову у затверджені документації із землеустрою та наданні в оренду земельної ділянки ГУ Держгеокадастру у Луганській області відмовило громадянину ОСОБА_3 у передачі в оренду земельних ділянок загальною площею 40,0000 га (в тому числі ділянка № НОМЕР_1 площею 6,9279 га, ділянка № НОМЕР_2 площею 10,0001 га, ділянка № НОМЕР_3 площею 23,0720 га), кадастрові номера 4424884500:14:001:0054, 4424884500:14:001:0055, 4424884500:14:001:0056, для ведення фермерського господарства, розташованих за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Вільхівській сільській раді Станично-Луганського району, до моменту усунення зауваження у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки та приведення його у відповідність до вимог чинного законодавства України (арк. спр. 42).

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) 30 жовтня 2019 року звернулась до ГУ Держгеокадастру у Луганській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га у власність із земель державної власності сільськогосподарського призначення, що розташовані за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Вільхівській сільській раді Станично-Луганського району, для ведення особистого селянського господарства (арк. спр. 44-47).

ГУ Держгеокадастру у Луганській області 18 листопада 2019 року винесено наказ № 3584-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою , яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Вільхівській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з підстав невідповідності вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, а саме земельна ділянка (відповідно до графічного матеріалу, доданого до клопотання) відноситься до земельної ділянки з кадастровим № 4424884500:14:0056, на яку вже надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі (арк. спр. 43).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23 грудня 2020 року за № 238340887 відомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, в Державному реєстрі Іпотек, в Єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна відносно земельної ділянки кадастровий № 4424884500:14:001:0056 відсутні (арк. спр. 89).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року № 442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади вирішено утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення, а також установлено, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються (абзац третій пункту 1, пункт 5 постанови).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, згідно з підпунктом 31 пункту 4 якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) наділена повноваженнями розпоряджатись землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно із пунктами 7, 9 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи. Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Відповідно до пункту 1, підпункту 13 пункту 4, пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Луганській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року № 308 (у редакції наказу Держгеокадастру від 20 лютого 2020 року № 53), Головне управління Держгеокадастру у Луганській області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Луганської області. Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Луганської області, і єдиною формою рішення, що приймається Головним управлінням Держгеокадастру у Луганській області при реалізації повноважень щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Луганської області, у тому числі при розгляді заяв про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства, є наказ.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (часина перша статті 3 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Частинами першою та другою, пунктом а частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначено:

землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей;

до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо);

землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини першої статті 33 Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Згідно з пунктом б частини першої статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Абзацом першим частини першої та частиною другою статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом в частини третьої цієї статті передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною першою статті 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктом б частини першої статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Такої підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі частиною сьомої статті 118 Земельного кодексу України не передбачено.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 22 лютого 2019 року у справі № 813/1631/14 (№ рішення в ЄДРСР 80037091), від 15 жовтня 2019 року у справі № 813/1922/14 (№ рішення в ЄДРСР 84923636) та від 28 жовтня 2019 року у справі № 183/4197/15 (№ рішення в ЄДРСР 85226753).

Відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 815/5987/14 (№ рішення в ЄДРСР 63749413), постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17 (№ рішення в ЄДРСР 72532460), від 11 червня 2019 року у справі № 826/841/17 (№ рішення в ЄДРСР 82315498) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (№ рішення в ЄДРСР 92137264).

Твердження відповідача про те, що суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд відхиляє з огляду на таке.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

За своїм змістом дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначати повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни може , має право , за власної ініціативи , дбає , забезпечує , веде діяльність , встановлює , визначає , на свій розсуд . Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб`єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним.

При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження Головного управління Держгеокадастру у Луганській області щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки передбачені Земельним кодексом України.

Умови, за яких Головне управління Держгеокадастру у Луганській області відмовляє у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, Головне управління Держгеокадастру у Луганській області повинене надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Повноваження Головного управління Держгеокадастру у Луганській області та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови відсутності підстав, визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, - надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не довів суду правомірність оскарженого рішення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Разом з тим суд зауважує, що правильним номером оскарженого рішення є номер 3584-СГ, а не номер 12-3584/15-19-СГ, як зазначає позивач в уточненій позовній заяві.

З огляду на викладене, позовні вимоги належить задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги носять немайновий характер і позов підлягає задоволенню повністю, відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Луганській області понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, проспект Центральний, будинок 17, корпус 2, код за ЄДРПОУ 39771244) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 18 листопада 2019 року № 3584-СГ Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Луганській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Вільхівській сільській раді Станично-Луганського району Луганської області та відноситься до земельної ділянки з кадастровим номером 4424884500:14:001:0056, орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова