Рішення

від 23.12.2020 по справі 656/959/20

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 656/959/20

Номер провадження 2-о/656/35/20

22.12.2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 грудня 2020 року смт. Іванівка

Іванівський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Ференц Р.І.,

секретаря судового засідання Малишевської Т.В.,

за участі учасників окремого провадження:

заявниця - ОСОБА_1 - не з`явилася,

заінтересована особа - Іванівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Іванівка Херсонської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Іванівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про встановлення факту смерті,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, заінтересована особа Іванівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про встановлення факту смерті ОСОБА_2 .

Свої вимоги заявник мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Косточковка Нижньогірського району Республіки Крим померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка являлась заявниці хрещеною матір`ю. Дітей та чоловіка у померлої не було.

Факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 13 жовтня 2020 року, виданим Нижньогірським районним відділом записів актів громадянського стану Міністерства Юстиції Республіки Крим.

При зверненні заявника в Іванівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) з метою отримання свідоцтва про смерть встановленого зразку, їй було відмовлено, оскільки документи про смерть, що підтверджують факт смерті особи, було видано органом окупованої території та вважаються недійсними.

На підставі вище викладеного, приймаючи до уваги неможливість реєстрації смерті особи органами державної реєстрації актів цивільного стану, заявник був вимушений звернутися до суду для встановлення факту смерті особи. Встановлення даного факту йому необхідно для відкриття спадкової справи на спадщину на земельні ділянки після смерті ОСОБА_2 , оскільки є спадкоємцем за заповітом.

В судове засіданні заявник ОСОБА_1 не з`явилась, подала заяву про слухання справи у її відсутність.

Представник зацікавленої особи Іванівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на розгляд справи не з`явився, подавши заяву про розгляд справи без його участі, заяву визнає повністю.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, вважає встановленими наступні факти і обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У відповідності до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи, в тому числі, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 25.05.2016 року заповіла заявниці ОСОБА_1 належну їй на праві власності земельну ділянку площею 7.75 га, що підтверджується заповітом від 25.05.2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Іванівського районного нотаріального округу Херсонської області Шляховою С.В.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Зі змісту поданої в суд заяви та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 13 жовтня 2020 року, виданим Нижньогірським районним відділом записів актів громадянського стану Міністерства юстиції Республіки Крим вбачається, що смерть ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала місце ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Косточковка, Нижньогірського району, Республіки Крим.

Вказане свідоцтво про смерть не має юридичної сили на території України, оскільки складений і виданий органом окупованої території та вважаються недійсними на території України.

Відповідно до роз`яснень, наданих в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення , суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин. Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланням на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

На даний час заявник вирішує питання з приводу отримання свідоцтва про смерть встановленого зразку, однак через невідповідність документів, що підтверджують смерть особи вимогам національного законодавства, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про смерть зразка, що відповідає вимогам України.

Встановивши дійсні обставини справи, дослідивши докази сторін по справі, суд виходить з наступних мотивів та норм права.

Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).

Водночас у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду ( Perez de Raela Cavaniles v. Spain , Beles and others v. the Czech Republic , RTBF v. Belgium ).

Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).

Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, вирішується судом з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів (статті 77, 78 ЦПК України). Зокрема, належними відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими за змістом ч.1 ст. 77 ЦПК України є докази, одержані в порядку, встановленому законом. Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується положенням ч.2 ст.19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими ст. 77 ЦПК України є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, Loizidou v. Turkey , Cyprus v. Turkey ), а також Молдови та Росії (зокрема, Mozer v. the Republic o f Moldova and Russia , Ila§cu and Others v. Moldova and Russia ), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого намібійського винятку , який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи намібійський виняток у справі Кіпр проти Туреччини , ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог ст.213 ЦПК України щодо повного і всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території. Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Ч.ч. 3, 4 ст. 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до законів України.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану смерть підлягає державній реєстрації.

Згідно ст. 17 Закону України Про державну реєстрацію актів цивільного стану державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлена Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженої наказом Міністерством охорони здоров`я України N 545 від 08.08.2006 року. Відповідно до положень вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.

Відповідно до п. 1 Розділу 5 "Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні", затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18.10.2000 року, підставою для державної реєстрації смерті є: лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 року №545; фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 року №545; лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

22 грудня 2020 року Іванівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) відмовлено заявнику у державній реєстрації смерті ОСОБА_2 та видати свідоцтво про смерть, так як на підтвердження факту смерті надано документи, форма яких не відповідає формі, визначеній наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.08.2006 року № 545 Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті .

Таким чином, вище вказане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 13 жовтня 2020 року, виданим Нижньогірським районним відділом записів актів громадянського стану Міністерства Юстиції Республіки Крим, не засвідчує у встановленому порядку факту смерті громадянки ОСОБА_2 , що створює перешкоди та робить неможливим отримати свідоцтво про його смерть, оскільки згідно ст. 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України будь-який акт (рішення, документ), виданий незаконними органами та/або особами незаконних органів на тимчасово окупованій території є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1, ст.3 Закон України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України від 15.04.2014 року № 1207-V11, сухопутна територія АР Крим та м.Севастополя визнана тимчасово окупованою територією. Датою початку тимчасової окупації є 20.02.2014 року.

Діяльність державних органів влади України, в тому числі органів державної реєстрації актів цивільного стану України припинена та фактично не здійснюється на тимчасово окупованій території.

Встановлення факту смерті необхідно для отримання свідоцтва про смерть та для забезпечення прав та законних інтересів на території України.

Оскільки неможливо провести реєстрацію смерті, законом не встановлено іншого порядку отримання свідоцтва про смерть, з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів заявника, суд вважає за необхідне задовольнити заяву і встановити факт смерті.

Докази, що містяться у справі, зокрема: свідоцтво про смерть ОСОБА_2 від 13.10.2020 року, видане на тимчасово окупованій території підтверджують факт її смерті, незалежно від того, яким закладом видано це свідоцтво.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним факт смерті ОСОБА_2 і визначає датою її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 та місцем смерті в с. Косточковка, Нижньогірського району, Республіки Крим.

Суд вважає, що дійсно для проведення державної реєстрації смерті особи є об`єктивні перешкоди. З метою захисту прав і свобод заявника як громадянина України, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення заяви, оскільки законом не передбачено іншого порядку встановлення цього факту, що надасть можливість отримати заявником свідоцтво про смерть, виданого державним органом України.

Відповідно до ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

Згідно ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.

Таким чином, судом встановлено, що вимоги заявника обґрунтовані, законні та підлягають задоволенню.

Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах держаної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.

Судові витрати в цій справі складаються з судового збору.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вимогами ч.7 ст. 294 ЦПК України передбачено, що при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

У зв`язку з чим суд не вирішує даного питання про відшкоджування судових витрат по справі.

На підставі вищевикладеного, керуючись Законом України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території" від 15.04.2014 року, ст.ст. 4,5,9,10,12,19,20,23,76-81,95, 141, 258,259,265,315-319,430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Іванівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про встановлення факту смерті задовольнити повністю.

Встановити юридичний факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с.Михайлівка Іванівського району Херсонської області, особи жіночої статі, громадянки України, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Косточковка Нижньогірського району Автономної Республіки Крим.

Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не перешкоджає його виконанню.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Херсонського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законно сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 ЦПК України.

Заявник: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 , виданий Іванівським РВ УМВС України в Херсонській області 09.04.1996 року, РНКППО НОМЕР_4 .

Заінтересована особа: Іванівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса). Юридична адреса: вул. Молодіжна, 4, смт. Іванівка, Іванівський район, Херсонська область, 75401, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04060312.

Суддя Р.І. Ференц