Рішення

від 23.12.2020 по справі 483/119/19

ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 483/119/19

Провадження № 2/483/42/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Шевиріної Т.Д.,

за участю секретаря - Данилової А.Г.,

прокурора - Чехліної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом заступниці керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області до Очаківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

В січні 2018 року заступниця керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернулася до суду з позовом, предметом якого є: визнання незаконним та скасування розпорядження Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області від 03 жовтня 2018 року № 388 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею по 0,10 га для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії № 137619 від 20 жовтня 2008 року для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області та зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку у власність сільської ради.

Ухвалою судді Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 березня 2018 року відкрито провадження у справі (а.с. 51).

Ухвалою цього ж суду від 28 січня 2019 року позовні вимоги щодо інших відповідачів виділені в самостійне провадження (а.с. 91-94).

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 15 серпня 2019 року задоволено клопотання заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 про залучення Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області до участі у справі як правонаступника позивача Миколаївської обласної державної адміністрації (а.с. 140).

28 січня 2020 року ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області задоволено клопотання заступниці керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 про часткову зміну позовних вимог: в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку Чорноморській сільській раді Очаківського району Миколаївської області (а.с. 166).

В обґрунтування позову прокурор зазначила, що розпорядженням Очаківської районної державної адміністрації №148 від 06 травня 2008 року надано дозвіл 44 громадянам (відповідачам) на розроблення проекту відведення земельних ділянок площею 4,4 га (0,1 га кожному) у власність для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Розпорядженням Очаківської районної державної адміністрації №388 від 03 жовтня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 44 громадянам України, в тому числі ОСОБА_1 , для індивідуального дачного будівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, не наданих у власність або користування в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, а 20 жовтня 2008 року ОСОБА_1 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4825184800:04:000:0428.

Вищезазначене розпорядження Очаківської районної державної адміністрації прокурор вважає прийнятим з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги, відноситься до земель рекреації та на неї поширюється обмеження щодо використання для індивідуального дачного будівництва. Крім того, надання у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва суперечить містобудівній документації, а саме проекту планування та забудови Очаківського району Миколаївської області та діючому містобудівному законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

У зв`язку із виявленими порушеннями земельного законодавства та з огляду на те, що ані Миколаївська обласна державна адміністрація, ані Чорноморська сільська рада Очаківського району Миколаївської області, до складу якої спірна земельна ділянка перейшла 26 жовтня 2018 року згідно з Рішенням Очаківської районної ради №10, не вживали заходів щодо усунення вказаних порушень, прокурор змушена звернутися з позовом до суду.

В судовому засіданні прокурор вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Пояснила, що спірна земельна ділянка згідно з даними публічної кадастрової карти перебуває в межах прибережної захисної смуги, на теперішній час не забудована та перебуває у власності відповідачки ОСОБА_1 . Також зазначила, що оскільки на момент прийняття оскаржуваного розпорядження спірна земельна ділянка перебувала за межами населеного пункту села Чорноморка, Очаківська районна державна адміністрація не мала права розпоряджатися нею.

Представник Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області в судове засідання не з`явився, про дату час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив (Т. 2 а.с. 5 ).

02 листопада 2020 року від адвоката Лушникова В.П. в інтересах Чорноморської сільської ради надійшла письмова заява з поясненнями по суті спору, в якій представник проти задоволення позову заперечував з тих підстав, що на час розгляду справи спірна земельна ділянка перебуває в межах села Чорноморка, де прибережна захисна смуга в силу положень статті 88 ВК України встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Свою правову позицію представник сільської ради обґрунтував тим, що згідно з Генеральним планом населеного пункту передана ОСОБА_1 земельна ділянка перебуває поза межами прибережної захисної смуги, а рішення районної державної адміністрації не порушує ані суспільних, ані державних інтересів (Т.1, а.с. 237).

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила (Т. 2 а.с. 7 ).

19 листопада 2019 року від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити в позові з тих підстав, що ширина прибережної захисної смуги в населених пунктах встановлюється з урахуванням містобудівної документації та конкретних умов, що склалися, а не виключно нормами ВК України. Посилаючись на пропуск прокурором строку позовної давності, просила відмовити в позові також і з цих підстав (Т.1, а.с. 182-186).

Представник відповідача - Очаківської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином (Т. 2 а.с. 6).

27 вересня 2018 року від Очаківської районної державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, посилаючись на відсутність суспільного інтересу щодо витребування спірної земельної ділянки та, відповідно, відсутність у прокурора повноважень здійснювати представництво державного органу/органа місцевого самоврядування, просив відмовити у задоволенні позову (Т. 1 а.с. 72).

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що на підставі розпорядження Очаківської районної державної адміністрації №388 від 03 жовтня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян (44 особи), у тому числі й відповідачці ОСОБА_1 , для індивідуального дачного будівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, не наданих у власність або користування, в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (Т. 1 а.с. 30).

20 жовтня 2008 року на підставі вказаного розпорядження ОСОБА_1 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 4825184800:04:000:0428 з цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва, розташовану в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (Т. 1 а.с. 31-32).

За даними висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 18 вересня 2008 року № 01-04/5447-05 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 4,25 га, в тому числі спірної земельної ділянки, вказані земельні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги за межами населеного пункту в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, на час передачі у власність громадянам перебували у державній власності та відносилися до категорії земель сільськогосподарського призначення - пасовищ (Т. 1 а.с. 36).

За змістом висновку відділу земельних ресурсів у Очаківському районі Миколаївської області від 11 червня 2008 року № 548/01-12, спірна земельна ділянка має обмеження по використанню як така, що розташована в прибережній захисній смузі (Т. 1 а.с. 37).

За даними відділу в Очаківському районі Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області спірна земельна ділянка на час її відчуження перебувала за межами населеного пункту с. Чорноморка (Т. 1 а.с. 42- зворотній бік).

Після пред`явлення позову, у зв`язку з розширенням меж населеного пункту с. Чорноморка Очаківського району Миколаївської області на підставі рішення Очаківської районної ради №10 від 26 жовтня 2018 року Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж села Чорноморка Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області , спірна земельна ділянка увійшла та на даний час перебуває у межах населеного пункту села Чорноморка Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (Т. 1 а.с. 137).

За даними Публічної кадастрової карти України, спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря на відстані 500 метрів від урізу води (електронний ресурс, доступ за посиланням: https://map.land.gov.ua/?cc=3506515.4741278,5881605.25036977&z=16&l=kadastr&bl=ortho10k_all).

Вирішуючи цивільно-правовий спір, суд виходить з такого.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування передбачені ст. 122 ЗК України.

Зокрема, відповідно до частини 3 цієї статті районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною 5 цієї статті врегульовано, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Оскільки на час прийняття оскаржуваного розпорядження спірна земельна ділянка не перебувала в межах населеного пункту, суд дійшов висновку, що районна державна адміністрація, розпоряджаючись вказаною земельною ділянкою, діяла поза межами наданих їй повноважень.

Згідно зі ст.ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

За змістом ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм тощо.

Згідно з частиною 9 статті 88 Водного кодексу України, уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до ч. 4 ст. 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч. 2 ст. 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ч. 2 ст. 59 ЗК України).

Земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на умовах оренди (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

Отже, за змістом наведених правових норм (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Правовий режим прибережних смуг визначається ст.ст. 60, 62 ЗК України та ст.ст. 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі ст. 61 ЗК України, ст. 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст.ст. 50, 54 Закону України Про землеустрій .

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України).

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у ст. 59 ЗК України, суперечить нормам ст.ст. 83, 84 цього Кодексу.

Фактичне перебування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги на відстані не більше 500 метрів від урізу води до моря підтверджується даними публічної кадастрової карти та не заперечується відповідачкою.

З урахуванням викладеного, а також виходячи з комплексного аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що спірна земельна ділянка передана у власність відповідачки з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки на момент її передачі відносилась до земель водного фонду, перебувала в межах прибережної захисної смуги.

Наведеними нормами земельного та водного законодавства передбачено, що землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть передаватися лише у користування та для спеціально визначених цілей.

Отже, чинне законодавство не передбачає правових підстав для передачі земель прибережних смуг у приватну власність.

У преамбулі до Водного кодексу України визначено, що усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Відповідно до частини 1 статті 6 ВК України, води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

За змістом частини 2 статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, Очаківською РДА при прийнятті оспорюваного розпорядження в частині надання у власність відповідачки земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги уздовж моря, для індивідуального дачного будівництва були порушені норми земельного та водного законодавства. Такі порушення законодавства є підставою для визнання незаконним та скасування зазначеного розпорядження в наведеній частині.

Оскільки відповідне розпорядження підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, державний акт, який посвідчує набуте право, також має бути визнаний недійсним.

Вирішуючи позов в частині витребування земельної ділянки від відповідачки, суд виходить з такого.

Способи захисту цивільних прав визначаються статтею 16 ЦК України, і їх перелік не є вичерпним.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Статтею 391 ЦК України установлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неприпустимим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.05.2018р. у справі №469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного та Водного кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі власник майна може звернутись до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14-ц).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Вирішуючи спір, суд також враховує висновок, викладений у постанові Великої палати Верховного суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17.

Так, суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини .

Аналогічну правову позицію викладено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019р. у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу.

Конституція України, зокрема ст.ст. 13, 14, визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З огляду на наведене, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14,19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

З урахуванням викладеного, а також з огляду на пасивність усіх інших органів державної влади та місцевого самоврядування, які б мали вчасно виявити та відреагувати на незаконність передачі у приватну власність земельної ділянки водного фонду, суд дійшов висновку про наявність у прокурора достатніх підстав та повноважень для звернення до суду з цим позовом.

Оскільки прокурор свій процесуальний обов`язок доказування виконала - надала суду належні та допустимі докази того, що спірна земельна ділянка була передана з порушенням вимог земельного законодавства і підлягає поверненню власнику, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

У зв`язку із цим суд перевіряє наявність підстав для відмови в позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності та звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Разом з тим ст. 56 ЦПК України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Наведена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц.

З матеріалів справи вбачається, що 21 січня 2018 року прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Про наявні порушення земельного та водного законодавства при передачі спірних земельних ділянок прокурор дізнався в січні 2015 року та 12 січня 2015 року звернувся до Миколаївської ОДА щодо обізнаності про виявлені порушення закону.

15 січня 2018 року прокурор на своє звернення отримав відповідь, що про зазначені порушення при передачі спірних земельних ділянок Миколаївській обласній державній адміністрації стало відомо тільки після повідомлення про цей факт прокурором, а отже саме з цієї дати позивач став обізнаним про порушення своїх прав та законних інтересів.

Крім того, вирішуючи питання щодо застосування строків позовної давності, необхідно враховувати, що поданий прокурором позов за своєю юридичною природою є негаторним, який може бути заявлений впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду, а тому підстав для застосування строків позовної давності немає.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019р. у справі №487/10128/14-ц.

Розподіляючи судові витрати, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовом прокурором сплачено 72 242 грн за всі позовні вимоги, пред`явлені до Очаківської районної державної адміністрації та 46 громадян - відповідачів за первісним позовом - до роз`єднання позовних вимог (а.с. 1).

18 жовтня 2018 року прокурором доплачено 56 384 грн (Т. 1 а.с. 85), тобто всього сплачено 128 626 грн судового збору.

В первісному позові прокурором заявлено 73 позовні вимоги, з яких 37 немайнових і 36 - майнових.

Кожна з позовних вимог була оплачена судовим збором в розмірі 1762 грн (128 626 грн : 73).

В справі, яка розглядається, заявлено три вимоги, дві з яких немайнові і одна - майнова, а тому з відповідачки ОСОБА_1 підлягає стягненню 2 687 грн 05 коп., з яких 1762 грн - за вимогу майнового характеру, 881 грн - за вимогу про визнання недійсним державного акту (1762 грн : 2) та 44 грн 05 коп. - частина судового збору за вимогу про визнання незаконним та скасування розпорядження (1762 грн : 40 - Очаківська РДА та 39 осіб, стосовно яких прийнято оскаржуване Розпорядження і які є відповідачами за первісним позовом).

Крім того, при поданні заяви про забезпечення позову прокурором сплачено 881 грн судового збору (а.с. 53).

Оскільки ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 квітня 2018 року заяву про забезпечення позову задоволено - накладено арешт на 39 земельних ділянок, в тому числі земельну ділянку ОСОБА_1 (Т.1, а.с. 63-66), з ОСОБА_1 підлягає стягненню частина судового збору, сплаченого прокурором за подання такої заяви, а саме в розмірі 22 грн 59 коп. (881 грн : 39)

З відповідача Очаківської районної державної адміністрації підлягає стягненню судовий збір в сумі 882 грн 13 коп., з яких 881 грн - за вимогу про визнання недійсним та скасування державного акту (1762 грн : 2) та 1 грн 13 коп. - частина судового збору за вимогу немайнового характеру - визнання незаконним та скасування розпорядження (44 грн 05 коп. : 39 - особи, стосовно яких прийнято оскаржуване Розпорядження і які є відповідачами за первісним позовом).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов заступниці керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області до Очаківської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області від 03 жовтня 2018 року №388 в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 137619 від 20 жовтня 2008 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010802101434 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 4825184800:04:000:0428 для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04377184) земельну ділянку площею 0,10 га з кадастровим номером 4825184800:04:000:0428, що розташована в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Стягнути з Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області (місцезнаходження: Миколаївська область, м. Очаків, вул. Соборна, 7-а, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04056531) на користь прокуратури Миколаївської області (місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Нікольська, 73, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02910048) 882 (вісімсот вісімдесят дві) гривень 13 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області (місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Нікольська, 73, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02910048) 2 709 (дві тисячі сімсот дев`ять) гривень 64 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 23 грудня 2020 року.

Головуючий: