Рішення

від 17.12.2020 по справі 912/1626/20 (912/2702/20)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

вул.В`ячеслава Чорновола, 29/32, м.Кропивницький, Україна, 25022,

тел/факс: 32-05-11/24-09-91 E-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 рокуСправа № 912/1626/20 (912/2702/20) Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Тимошевської В.В. за участі секретаря судового засідання Лупенко А.І. розглянув у відкритому судовому засіданні позовну заяву арбітражного керуючого Оберемко Романа Анатолійовича, 08824, Київська обл., с. Потік, вул. Ватутіна, 67, в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконтракт 2011", 28500, Кіровоградська обл., м. Долинська, вул. Чумацький шлях (Войкова) 1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехнологія", 38400, Полтавська обл., м. Решитилівка, вул. Петровського, 41

про визнання недійсним договорів

у справі № 912/1626/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконтракт 2011", ідентифікаційний код 37530422, 28500, Кіровоградська область, Долинський район, м. Долинська, вул. Чумацький шлях, буд. 1

Представники:

від позивача - Оберемко Р.A., арбітражний керуючий (в режимі відеоконференції);

від відповідача - Назаревич І.Р., посвідчення адвоката № 3279 від 28.01.20, довіреність № 1 від 22.09.20 (в режимі відеоконференції).

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Ухвалою господарського суду від 16.06.2020 відкрито провадження у справі №912/1626/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроконтракт 2011" (далі - ТОВ "Агроконтракт 2011", Боржник) та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Боржника; введено процедуру розпорядження майном Боржника строком до 170 календарних днів; призначено розпорядником майна Боржника арбітражного керуючого Оберемко Романа Анатолійовича (далі - арбітражний керуючий); призначено попереднє засідання суду.

Згідно ухвали від 12.10.2020 припинено повноваження Черкун Олени Арсентіївни в якості керівника ТОВ "Агроконтракт 2011" та покладено обов`язки керівника ТОВ "Агроконтракт 2011" на розпорядника майна арбітражного керуючого Оберемка Романа Анатолійовича.

21.08.2020 до суду надійшла позовна заява арбітражного керуючого Оберемко Романа Анатолійовича в інтересах ТОВ "Агроконтракт 2011" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехнологія" (далі - ТОВ "Агротехнологія", відповідач) про наступне: визнати недійсним договір позики № 23/01 від 23.01.2019; визнати недійсним договір поставки № 17/12 від 17.12.2018; застосувати наслідки недійсності правочину, а саме договору поставки № 17/12 від 17.12.2018 та стягнути з ТОВ "Агротехнологія" на користь ТОВ "Агроконтракт 2011" 892 000,00 грн.

Ухвалою від 26.08.2020 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позову.

На усунення недоліків арбітражним керуючим Оберемко Романом Анатолійовичем подано позовну заяву з вимогами визнати недійсним договір позики № 23/01 від 23.01.2019 та визнати недійсним договір поставки № 17/12 від 017.12.2018

Позов подано з посиланням на норми Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства та обґрунтовано наступними підставами: договір позики є неукладеним, оскільки відсутні докази надання суми позики; умови договору про повернення позики через три місяці після її отримання у подвійному розмірі не відповідають положенням закону щодо істотних умов договору та принципам справедливості, розсудливості і розумності згідно ст. 3 Цивільного кодексу України; укладення договору позики не мало на меті економічного змісту та укладено з метою створення штучних зобов`язань для визнання Боржника неплатоспроможним виконати свої зобов`язання перед іншими кредиторами; договір суперечить ч. 2 ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" оскільки в даному випадку Боржник міг замість декількох правочинів позики укласти один договір, зважаючи на те що засновником і бенефіціарним власником позикодавців ТОВ "Агротехнологія", СТОВ "Хлібороб" і ТОВ "Зоря" є одна фізична особа та загальна сума зобов`язань за договорами позики, що укладались в один період між Боржником і вказаними позикодавцями становить 8 750 000,00 грн, що складає майже 100% чистих активів Боржника; договір поставки є фіктивним та не підтверджується належними і допустимими доказами у справі, тоді як акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом та не підтверджує здійснення господарської операції; договір поставки укладався з ТОВ "Агротехнологія", яке пов`язано бенефіціарним власником з іншими кредиторами, які заявили вимоги, що не визнаються Боржником, а отже договір поставки має бути визнаний недійсним на підставі ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства з підстав створення ним зобов`язань з метою не виконання зобов`язань Боржником перед іншими кредиторами.

Ухвалою господарського суду від 06.10.2020 позовна заява прийнята до розгляду в межах справи № 912/1626/20 про банкрутство ТОВ "Агроконтракт 2011", призначено підготовче засідання, учасникам справи встановлено строк для подання заяв по суті справи.

В межах встановленого строку від ТОВ "Агротехнологія" надійшов відзив на позовну заяву про заперечення позовних вимог з підстав наступного: в позові не вказано які саме вимоги ст. 203 Цивільного кодексу України не було додержано сторонами під час вчинення договору позики; сума позики за договором позики є наданою, що підтверджується відповідним платіжним дорученням; поставка товару за договором поставки підтверджена відповідними первинними документами, оформленими згідно вимог чинного законодавства, та що виключає підстави для кваліфікації договору як фіктивного; акт звірки засвідчує наявність непогашеного боргу ТОВ "Агроконтракт 2011"; заявлені на підставі оспорюваних договорів грошові вимоги не є предметом розгляду за позовом про визнання недійсним договорів; норма ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства не підлягає застосуванню за позовною заявою; за оспорюваним договором позики ТОВ "Агроконтракт 2011" будь-кого свого майна не позбувся, ніяких невигідних зобов`язань на себе не взяв, позика є безвідсотковою; в позові не зазначено яким чином зобов`язання за договором поставки вплинули на можливість боржника виконати свої зобов`язання перед іншими кредиторами; юридична особа самостійно здійснює свої права та обов`язки, а тому укладення договору з підприємством не є тотожним укладенню договору з його засновником; арбітражним керуючим не надано доказів щодо розміру чистих активів Боржника за попередній квартал, що передує даті укладення договору позики.

В підготовчому засіданні 30.10.2020 за клопотанням арбітражного керуючого судом витребувано від ПАТ "Акціонерний банк" "Південний" письмові відомості про фактичне зарахування на рахунок ТОВ "Агроконтракт 2011" грошових коштів в сумі 3 000 000,00 грн згідно платіжного доручення № 35 від 23.01.2019 та 700 000,00 грн, згідно платіжного доручення № 171 від 01.02.2019, про що постановлено відповідну ухвалу та в підготовчому засіданні оголошено перерву.

09.11.2020 від ПАТ "Акціонерний банк" "Південний" надійшли запитувані судом відомості (а.с. 106-107).

В підготовчому засіданні 08.12.2020 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.12.2020.

17.12.2020 відкрито судове засідання з розгляду справи по суті.

В судовому засіданні арбітражним керуючим Оберемко Романом Анатолійовичем поданий позов підтримано повністю; представником ТОВ "Агротехнологія" заперечено проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши в судовому засіданні докази, судом встановлено наступні обставини.

17.12.2018 між ТОВ "Агротехнологія" (Продавець) та ТОВ "Агроконтракт 2011" (Покупець) укладено договір поставки № 17/12 (далі - Договір поставки), відповідно до якого Продавець зобов`язався продати, а Покупець прийняти та оплатити кукурудзу фуражну (Товар) на умовах "Франко-склад" (а.с. 86).

Згідно Договору поставки, кількість Товару - 640,00 +/- 5% за ціною 4 800,00 грн за одну тонну, загальною вартістю 3 072 000,00 грн (пункти 2.1.-2.3.).

Продавець зобов`язується поставити Товар на умовах: зерносклад ТОВ "Долинський комбікормовий завод"м. Долинська, вул. Чумацький шлях, буд. 1 (пункт 5.1.).

Продавець поставляє Товар, який знаходиться на зерноскладі ТОВ "Долинський комбікормовий завод" за адресою: м. Долинська, вул. Чумацький шлях, буд. 1, Кіровоградська область в строк з 17 по 28 грудня 2018 року (пункти 5.2., 5.3.).

Поставка Товару здійснюється шляхом оформлення від Постачальника на Покупця акту приймання-передачі на зерно, встановленої форми, та видаткових накладних (пункт 4.2.).

Товар вважається переданим Продавцем і прийнятим Покупцем: за кількістю - відповідно до ваги, зазначеної у видаткових накладних, оформлених на ім`я Покупця; за якістю - відповідно до картки аналізу зерна, наданої лабораторією Зерноскладу на Товар, вказаний у актів приймання-передачі; за місцезнаходженням - відповідно до тристороннього акту приймання-передачі, що складається між представниками Покупця, Продавця та Зерноскладу (пункт 5.4.).

Оплата Товару здійснюється Покупцем у безготівковій формі після підписання Договору поставки шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Продавця відповідно до наданого рахунку-фактури, але не пізніше 31.03.2019 (пункт 4.1.).

Договір поставки набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими особами та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (пункт 8.1.).

Договір поставки підписано директорами товариств та скріплено печатками.

23.01.2019 між ТОВ "Агротехнологія" (Позикодавець) та ТОВ "Агроконтракт 2011" (Позичальник) укладено договір позики № 23/01 (далі - Договір позики), за умовами якого Позикодавець передає на умовах позики у власність Позичальника грошові кошти в розмірі 3 700 000,00 грн, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів (а.с. 83).

Згідно Договору позики, позика надається безвідсотково (пункт 1.3.).

Позика надається з моменту підписання сторонами Договору по мірі необхідності в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Позичальника та вважається наданою з моменту списання грошових коштів з розрахункового рахунку Позикодавця (пункти 3.1-3.3.).

Термін позики визначається з моменту підписання Договору і діє до 23.05.2019, вказана дата вважається остаточною датою повернення позики (пункти 4.1., 4.2.).

При настанні вказаної дати Позичальник зобов`язується протягом одного календарного дня повернути Позикодавцю у безготівковому порядку позику у повному обсязі (пункти 5.1., 5.2.).

Способом забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за Договором є неустойка у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (пункти 6.1., 6.2.).

Договір позики діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункту 8.2.).

Договір позики підписано директорами товариств та скріплено печатками.

Предметом розгляду у даній справі є дослідження відповідності Договору поставки та Договору позики нормам законодавства, порушенням яких обґрунтовано позовні вимоги.

Норми права, застосовані судом та мотивована оцінка доводів учасників справи і поданих доказів.

Положення ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, з посиланням на яку подано позовну заяву, передбачають, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник та, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Статтею 42 названого Кодексу, посилання на яку також містяться у позові, встановлено, що правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з підстав, зокрема, боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим (частина 1).

За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу (частина 4).

Згідно пункту 1 ч.1 ст. 12 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право звертатися до господарського суду та суду загальної юрисдикції у випадках, передбачених цим Кодексом.

В силу приписів частини 9 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом,

З наведених норм слідує, що арбітражний керуючий, який наділений повноваженням розпорядника майна, має право звертатись до господарського суду з позовом про визнання правочинів недійсними як із загальних), так із спеціальних підстав.

В пункті 19.2. постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №912/2185/16(912/3192/17) зазначено, що елементами змісту принципу процесуальної економії господарського судочинства слід вважати: вимогу оперативного розгляду справи; вимогу економного використання процесуальних засобів судом, учасниками справи для повного та всебічного розгляду справи у господарському суді.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Законом про банкрутство, ГПК України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

За вказаних обставин та керуючись принципом процесуальної економії, враховуючи наявність у заявника повноважень на звернення і дотримання правил щодо розгляду всіх спорів в межах справи про банкрутство, суд розглядає поданий позов з об`єднаними підставами для визнання Договору недійсним.

Враховано, що за правилами частини 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним в судовому порядку (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин 2, 3 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення.

Частиною 1 ст. 264 Господарського кодексу України передбачено, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

В силу вимог даного Закону (ст. 9) первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно наданих ТОВ "Агротехнологія" доказів встановлено, що 21.12.2018 між ТОВ "Агротехнологія", ТОВ "Агроконтракт 2011" та ТОВ "Долинський комбікормовий завод" складено Акт № 311 до Договору поставки № 17/12 від 17.12.2018 (а.с. 88), за змістом якого Продавець переоформляє, а Покупець приймає зерно кукурудзи 3 класу 2017 року урожаю в кількості 642,380 тонн, яке знаходиться на зберіганні ТОВ "Долинський комбікормовий завод".

Відповідно до Акту сторони підтверджують факт передачі права власності на вищевказану продукцію від ТОВ "Агротехнологія" у власність ТОВ "Агроконтракт 2011" з показниками якості, вказаними у складській квитанції АЧ № 865555(23095) від 21.12.2018.

Акт підписаний всіма його учасниками та скріплений печатками товариств.

21.12.2018 між ТОВ "Агротехнологія" та ТОВ "Агроконтракт 2011" оформлено накладну № 32 на відпуск та прийняття кукурудзи в кількості 642,380 тонн на загальну суму 3 083 424,00 грн (а.с. 87).

Вказана накладна підписана обома учасниками та скріплена печатками товариств.

Товар прийнято директором ТОВ "Агроконтракт 2011" на підставі довіреності № 210 від 21.12.2018 (а.с. 89).

Відповідно до платіжного доручення № 1276 від 23.01.2019 ТОВ "Агроконтракт 2011" перераховано на рахунок ТОВ "Агротехнологія" грошові кошти в сумі 892 000,00 грн, з призначенням платежу: "За кукурудзу згідно договору № 17/12 від 17.12.2018" (а.с. 90).

Зазначені вище документи, а саме видаткова накладна № 32 від 21.12.2018 та Акт № 31 від 21.12.2018, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а відтак, за висновком суду, засвідчують здійснення господарської операції з постачання товару.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

Поряд з цим, частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено декілька способів визначення моменту передачі товару покупцеві - вручення, надання в розпорядження та інший момент, встановлений в договорі. Тобто, законодавець допускає, що договором може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Пунктами 5.1., 5.4. Договору поставки № 17/12 від 17.12.2018 передбачено, що Товар поставляється на умовах: зерносклад ТОВ "Долинський комбікормовий завод" за адресою: м. Долинська, вул. Чумацький шлях, буд. 1, Кіровоградська область та вважається переданим Продавцем і прийнятим Покупцем за місцезнаходженням - відповідно до тристороннього акту приймання-передачі, що складається між представниками Покупця, Продавця та Зерноскладу.

Наведені вище умови Договору не суперечать вимогам законодавства та узгоджуються з приписами ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору, а оформлені документи по поставці Товару, які згадано вище, відповідають погодженим в Договорі умовам поставки.

За змістом ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Між тим, зазначеними вище доказами підтверджено поставку товару за Договором поставки № 17/12 від 17.12.2018 та часткову оплату його вартості, у зв`язку з чим відсутні підстави для кваліфікації оспорюваного Договору поставки, як фіктивного. Твердження арбітражного керуючого щодо фіктивності Договору поставки, які ґрунтуються на відсутності оформлених первинних документів, спростовані поданими до справи доказами поставки Товару, а відсутність доказів перевезення Товару саме до складу Покупця відповідає погодженим в Договорі умовам поставки.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За вимогами ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, на підтвердження укладення якого може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання позичальнику визначеної грошової суми або кількості речей. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей.

Як встановлено матеріалами справи, згідно платіжного доручення № 35 від 23.01.2019 на суму 3 000 000,00 грн та згідно платіжного доручення № 171 від 01.02.2019 на суму 700 000,00 грн з розрахункового рахунку ТОВ "Агротехнологія" на розрахунковий рахунок ТОВ "Агроконтракт 2011" перераховано грошові кошти в загальному розмірі 3 700 000,00 грн з призначенням платежу: "Поворотна безвідсоткова позика, згідно договору позики № 23/01 від 23.01.2019 (а.с. 84, 85).

Відповідно до наданої на запит суду інформації Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Південний" від 05.11.2020, грошові кошти в сумі 3 700 000,00 грн зараховано на рахунок ТОВ "Агроконтракт 2011" згідно платіжних доручень № 35 від 23.01.2019 та № 171 від 01.02.2019 (а.с. 106-108).

Докази повернення зазначеної суми відсутні, про виконання ТОВ "Агроконтракт 2011" умов Договору учасниками справи не повідомляється.

З урахуванням пункту 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок отримувача або видачі їх йому готівкою.

Враховуючи викладене, положення ст. 1047 Цивільного кодексу України та умови Договору позики (пункти 3.1.-3.3.), вказане є достатнім підтвердженням фактичного укладення Договору позики №23/01 від 23.01.2019.

Оспорюваний Договір містить всі істотні умови, які притаманні договору позики, а саме: предмет позики - грошові кошти; сума позики (ціна), безпроцентний характер, строк повернення позики та строк Договору.

Підписання Договору обома сторонами свідчить про волевиявлення сторін на його укладення та про досягнення згоди щодо всіх умов Договору, викладених за його змістом.

Наведене вище спростовує доводи арбітражного керуючого Оберемко Р.А. стосовно того, що Договір позики є неукладеним внаслідок відсутності доказів передання грошей та недосягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору.

Також є слушними доводи ТОВ "Агротехнологія", що недійсним може бути визнано лише укладений договір. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Виходячи зі змісту пункту 5 частини 1 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України, підставами позову є як правові підстави, так і виклад обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги.

Згідно висновків Верховного Суду, суд має самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію правовідносин, оцінити заявлені підстави позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, та застосувати ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких вони є (постанови 14.01.2019 р. у справі № 912/1188/17, від 06.02.2019).

Верховним Судом в постанові від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17 вказано, що зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору, оскільки підставою позову визнаються обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Мотивуючи підстави для визнання недійсним Договору позики зазначено про відсутність економічного змісту при укладенні Договору позики та створення штучних зобов`язань. Вказане обґрунтування за своїм змістом підпадає під ознаки фіктивного договору.

Як вже зазначено, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України)

Для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором. Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялось фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 по справі №912/2185/16).

Як встановлено матеріалами справи, Договір позики №23/01 від 23.01.2019 є фактично виконаним зі сторони Позикодавця ТОВ "Агротехнологія". Позика є безвідсотковою.

Встановлено, що Договір укладено та позику надано до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство, яка ініційована іншим кредитором - Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу".

Матеріали справи не містять доказів того, що на час укладення оспорюваного Договору позики обидві сторони такого Договору передбачали подання в подальшому іншим кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство чи мали всі підстави передбачити вказане. Сторони оспорюваного Договору - ТОВ "Агроконтракт 2011" та ТОВ "Агротехнологія" є окремими юридичними особами з різним складом засновників та керівників. Наявність будь-якого взаємозв`язку між учасниками (засновниками) вказаних юридичних осіб не доведено. Не підтверджено обізнаність ТОВ "Агротехнологія" про наявну кредиторську заборгованість ТОВ "Агроконтракт 2011" перед іншими кредиторами.

Як вбачається з доданих до позову витягів на юридичних осіб ТОВ "Зоря" (код ЄДРПОУ 32460314), СТОВ "Хлібороб" (код ЄДРПОУ 03769882), ТОВ "Агротехнологія" (код ЄДРПОУ 32012724), гр. ОСОБА_1 є: засновником і кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Агротехнологія"; кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Зоря"; одним із засновників СТОВ "Хлібороб".

Однак, будь-яке відношення гр. ОСОБА_1 до Боржника ТОВ "Агроконтракт 2011" чи до посадових осіб або засновників Боржника арбітражним керуючим не доведено.

За загальним правилом юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів (ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України).

Статтею 28 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачено, що органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

З матеріалів справи слідує, що керівниками ТОВ "Агроконтакт 2011", ТОВ "Агротехнологія", ТОВ "Зоря" і СТОВ "Хлібороб", а також особами, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у т.ч. підписувати договори, є різні фізичні особи. У справі відсутні будь-які докази на підтвердження погодження договорів позики з гр. ОСОБА_1 чи інший вплив зазначеної особи на укладення відповідних договорів. Гр. ОСОБА_1 не являється засновником чи будь-якою посадовою особою ТОВ "Агроконтракт 2011".

З викладеного суд дійшов висновку про не підтвердження матеріалами справи обставин того, що укладення оспорюваного Договору зумовлено умислом обох сторін такого Договору задля створення штучної кредиторської заборгованості та конкурсних голосів в процедурі банкрутства ТОВ "Агроконтракт 2011".

Відсутність в Договорі мети надання позики та відсутність інформації про використання грошових коштів Боржником не свідчить про фіктивність Договору, оскільки мета надання позики не істотною (обов`язковою) умовою договору позики, а обставини використання суми позики є вольовою дією лише однієї сторони.

З підстав наведеного суд за наявними в матеріалах справи доказами не встановив ознак фіктивності Договору позики № 23/01 від 23.01.2019.

Частиною першою ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Виходячи з положень частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, при вирішенні спору про визнання недійсним договору потрібно приймати до уваги ті законодавчі підстави для визнання недійсним договору, які існували на момент укладення такого договору.

Частиною 2 ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" в редакції, яка діяла станом на момент укладення оспорюваного Договору позики, передбачалось, що рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.

Отже, посилання арбітражного керуючого на положення ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" в чинній редакції (з урахуванням змін, внесених Законом України від 03.10.2019 р. N 159-IX) є безпідставним, а розрахунок розміру чистих активів ТОВ "Агроконтракт 2011", який зроблено на підставі показників фінансового звіту за 2018 рік - необґрунтованим.

Разом з цим суд враховує, що вартість активів за останній звітний квартал не може бути більшою від вартості активів за звітний рік.

Підстави віднесення оспорюваного Договору позики до значного правочину мотивовано положеннями частини 4 ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", якими передбачено, що якщо замість кількох правочинів товариство могло вчинити один значний правочин, то кожен із таких правочинів вважається значним.

Зазначено, що в даному випадку Боржник міг замість декількох правочинів позики укласти один договір зважаючи на те, що засновником та бенефіціарним власником ТОВ "Зоря", ТОВ "Агротехнологія" і СТОВ "Хлібороб" є одна фізична особа, а тому кожен із таких правочинів позики у відповідності до ч. 4 ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою ти додатковою відповідальністю" вважається значним.

Оцінюючи наведені доводи, судом враховано, що згідно визначення, яке викладено в частин 1 ст. 55 Господарського кодексу України, суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Таким чином, юридична особа є окремим, самостійним та повноцінним суб`єктом правовідносин, яка виступає стороною договору і відповідає за своїми зобов`язаннями.

Матеріалами справи встановлено, що товариства, з якими ТОВ "Агроконтракт 2011" укладено договори позики, є відокремленими одна від одної юридичними особами. Ті обставини, що засновником та/або кінцевим бенефіціарним власником СТОВ "Хлібороб", ТОВ "Агротехнологія" і ТОВ "Зоря" є одна фізична особа не свідчить про наявність ознак подрібнення правочину, оскільки за кожним договором позикодавцем є окрема і самостійна юридична особа, договори укладено та позику надано в різні календарні дати.

Окрім того, як вже встановлено, договори позики зі сторони позикодавців укладено керівниками відповідних юридичних осіб, які є різними фізичними особами.

У зв`язку з викладеним, суд відхиляє висновок арбітражного керуючого про можливість укладення Боржником в даному випадку одного договору позики.

Сума позики за оспорюваним договором не перевищує 50% зазначеної арбітражним керуючим вартості чистих активів ТОВ "Агроконтракт 2011".

На підставі наведеного суд за наявними в матеріалах справи доказами не встановив порушень вимог ст. 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" при укладенні оспорюваного Договору позики.

В позові арбітражний керуючий посилається на ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства в частині підстав для визнання недійсним договору у разі якщо боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим (абзац третій) та зазначає, що укладання Договору позики мало наслідком невиконання Боржником грошових зобов`язань перед іншими кредиторами.

Вказаний висновок ґрунтується на тому, що більшість кредиторських вимог до Боржника заявлено юридичними особами на підставі однакових договорів позики, кінцевим бенефіціарним власником яких є одна фізична особа, а договір поставки укладено з компанією, яка пов`язана з бенефіціарним власником з іншими кредиторами, які заявили вимоги. Вказано, що укладення Договору позики було з метою створення штучних зобов`язань для визнання боржника неплатоспроможним виконати зобов`язання перед іншими кредиторами.

Як вже зазначено, законодавець передбачає цивільно-правові підстави, за яких правочин може бути визнаний недійсним, та спеціальні підстави, які передбачені окремими законами, що визначають недійсність окремих видів правочинів. Одним з таких законів є Кодекс України з процедур банкрутства, яким передбачено можливість визнання недійсними правочинів боржника, виходячи з підстав, зокрема, зазначених в ст. 42.

У ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначено різні умови для визнання недійсним правочинів боржника. Так, у частині першій цієї статті встановлено такі умови: вчинення правочинів після відкриття провадження у справі про банкрутство; вчинення правочину протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство; якщо правочини завдали збитків боржнику або кредиторам.

Досліджуючи зазначені арбітражним керуючим підстави для визнання недійсним Договору за частиною 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме - боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим, судом враховано, що редакція ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" містила аналогічну підставу для визнання правочину недійсним.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що для визнання недійсним договору, доведенню підлягає наявність взятого боржником на себе зобов`язання (документальне підтвердження), наявність неплатоспроможності або неможливість виконання зобов`язань перед кредиторами і причинний зв`язок між взятим зобов`язанням та неплатоспроможністю боржника або неможливістю виконання зобов`язань перед кредиторами.

Як встановлено матеріалами справи, оспорювані Договори поставки та позики укладено 17.12.2018 і 23.01.2019 відповідно, тоді як справа про банкрутство ТОВ "Агроконтракт 2011" відкрита 16.06.2020, а отже Договори укладено в межах періоду, зазначеного в частині 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

За умовами Договору поставки Боржник взяв на себе зобов`язання оплатити вартість поставленого Товару, а за Договором поставки - повернути грошові кошти в розмірі 3 700 000,00 грн, отримані ним в позику.

Поряд з цим, матеріалами справи не доведено, що вказані зобов`язання призвели до неплатоспроможності ТОВ "Агроконтракт 2011" або призвели до неможливості повного чи часткового виконання зобов`язання перед іншими кредиторами.

Так, підставою для відкриття провадження у справі № 912/1626/20 про банкрутство ТОВ "Агроконтракт 2011" є звернення до Господарського суду Кіровоградської області Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (далі - Кредитор) із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство.

На підтвердження неплатоспроможності Боржника до зави додано копії рішень Господарського суду Кіровоградської області у справах:

№ 912/1761/19 рішення від 03.09.2019, за яким стягнуто з ТОВ "Агроконтракт 2011" на користь Кредитора 4 253 827,61 грн, з яких: 3 596 386,08 грн сума основного боргу, 97 493,27 грн інфляційних втрат, 43451,91 грн 3% річних та 516 496,35 грн пені, а також 63 807,00 грн судового збору;

№ 912/1800/19 рішення від 03.09.2019, за яким стягнуто з ТОВ "Агроконтракт 2011" на користь Кредитора 520 201,21 грн боргу, з яких: 445 729,00 грн сума основного боргу, 18 213,37 грн інфляційних втрат, 6 685,94 грн 3% річних та 49 572,90 грн пені, а також 7803,02 грн судового збору.

За змістом вказаних рішень суду, підставою виникнення зобов`язань ТОВ "Агроконтракт 2011" є договори поставки № 128 від 25.10.2018 та № 85 від 06.08.2018, прострочення виконання по яким настало в листопаді-грудні 2018 року. Тобто, до виникнення у Боржника зобов`язання за оспорюваним Договором поставки та до укладення Договору позики вже мало місце прострочення виконання ТОВ "Агроконтракт 2011" зобов`язань за іншими договорами перед Державним підприємством "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу".

Наявні на час розгляду матеріали справи не доводять неможливість виконання ТОВ "Агроконтракт 2011" зобов`язань перед іншими кредиторами саме внаслідок виникнення зобов`язання за оспорюваними Договором постави № 17/12 від 17.12.2018 та Договором позики № 23/01 від 23.01.2019. Будь-який аналіз активів та пасивів Боржника відсутній.

З підстав викладеного суд дійшов висновку про не доведення арбітражним керуючим наявності підстав, передбачених абзацом 3 частини 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, для визнання недійсним Договору поставки № 17/12 від 18.12.2018 та Договору позики № 23/01 від 23.01.2019.

Відповідно до пункту 6 частини 1 ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тобто, дії учасників цивільних відносин повинні відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою ст. 13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава.

Частиною першою ст. 14 Господарського процесуального кодексу України визначено принцип диспозитивності у господарському судочинстві, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, при розгляді позовних вимог про визнання недійсним договору суд, досліджуючи підстави для визнання оспорюваного договору недійсним, обмежений тими підставами (обставини та норми права), які наведені позивачем.

Враховуючи викладене та за встановлених вище обставин в сукупності, суд не встановив порушень норм законодавства, якими обґрунтовано позовні вимоги, та не вважає доведеними обставини зловживання правом чи порушення загальних засад цивільного законодавства при укладенні оспорюваних Договорів.

Твердження арбітражного керуючого про те, що умовами Договору позики передбачено повернення суми позики в подвійному розмірі є помилковим, оскільки положення Договору таких умов не містять. Згідно пункту 5.1. Договору, позика підлягає поверненню у повному розмірі отриманої позики.

Встановлений в Договорі строк повернення позики не є порушенням будь-яких вимог законодавства та не свідчить про нереальність виконання таких умов, оскільки поверненню підлягає отримана сума без будь-яких додаткових нарахувань, за виключенням випадку порушення строку повернення, коли передбачено нарахування пені згідно пункту 6.2. Договору.

З підстав наведеного позовні вимоги про визнання недійсним Договору поставки № 17/12 від 17.12.2018 та Договору позики № 23/01 від 23.01.2019 задоволенню не підлягають.

Судовий збір за правилами ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 74, 76, 77, 129, 233, 236-241, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копія рішення направити боржнику, Арбітражному керуючому Оберемко Р.А. електронною поштою: r.oberemko@gmail.com; Товариству з обмеженою відповідальністю "Агротехнологія" електронною поштою: elitaigor@gmail.com.

Повне рішення складено 24.12.2020.

Суддя В.В.Тимошевська