Постанова

від 21.12.2020 по справі 520/6815/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 р.Справа № 520/6815/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/6815/2020

за позовом ОСОБА_1

до Слобожанського управління Головного управління ДПС у Харківській області , Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Слобожанського управління Головного управління ДПС у Харківській області, Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просила суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 5812792-1301 від 30.05.2017 р. на суму 61915,28 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем, Головним управлінням ДПС у Харківській області, подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Вказав, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщенням загальною площею 0,02815 гектарів за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, позивач є платником земельного податку. Податкове повідомлення-рішення було направлено за податковою адресою платника згідно інформації державного реєстру фізичних осіб засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вона, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просила суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що з листа Слобожанського управління ГУ ДПС у Харківській області № 516/Г/20-40-50-05-22 від 05.11.2019 р. позивачу стало відомо, що станом на 01.11.2019 нею, ОСОБА_1 , не сплачено земельний податок з фізичних осіб в сумі 61915,28 коп.

В листі зазначено, що відповідно до положень ст. 286 ПК України, 25.07.2017 ОСОБА_1 було відправлено засобами поштового зв`язку податкове повідомлення-рішення №5812792-1301 від 30.05.2017 про нарахування земельною податку з фізичних осіб. Адреса, яка була зазначена в податковому повідомленні-рішення та на яку воно було відправлено ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 .

У зв`язку з наданням правової допомоги ОСОБА_1 відповідно до Договору про надання правової допомоги № 1612/19 від 16 грудня 2019 року на адресу Слобожанського Управління Головного Управління ДПС у Харківській області було направлено адвокатський запит № 05/20 від 27 січня 2020 року, у якому ставилися наступні питання:

1.Повторно надати чітку копію податкового повідомлення-рішення про нарахування земельного податку з фізичних осіб від 30.05.2017 року № 5812792-1301;

2.Надати інформацію, за який період здійснено нарахування земельного податку, зазначеного у податковому повідомленні-рішенні про нарахування земельного податку з фізичних осіб від 30.05.2017 року № 5812792-1301;

3. Надати інформацію про те, за який об`єкт оподаткування нараховано земельний податок з фізичних осіб;

4.Надати інформацію про те, яка ставка земельного податку застосована під час формування податкового повідомлення-рішення про нарахування земельного податку з фізичних осіб від 30.05.2017 року № 5812792-1301;

5.Яка база оподаткування взята під час складання податкового повідомлення - рішення про нарахування земельного податку з фізичних осіб від 30.05.2017 року № 5812792-1301;

6.Коли та ким було затверджено рішення відповідної ради щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке покладено в розрахунок суми земельного податку відповідно до податкового повідомлення-рішення про нарахування земельного податку з фізичних осіб від 30.05.2017 року № 5812792-1 301.

Засобами поштовою зв`язку позивачем було отримано лист від ГУ ДПС у Харківській області № 1974/ФОП/20-40-50-05-22 від 03.02.2020р. з наданням копії податкового повідомлення - рішення про нарахування земельного податку з фізичних осіб від 30.05.2017 року № 5812792-1301.

Позивач вказує, що такі дії службових осіб Слобожанського Управління Головного Управління ДПС у Харківській області та ГУ ДПС у Харківській області з визначення заборгованості із земельного податку щодо ОСОБА_1 , а також складення податкового повідомлення-рішення про нарахування земельного податку з фізичних осіб від 30.05.2017 року № 5812792-1301, не надання чіткого розрахунку суми заборгованості, направлення податкового повідомлення-рішення не на адресу платника податку, допущення грубих арифметичних помилок під час визначення суми заборгованості та інші дії є порушенням доступу платника податків на інформацію про себе, а також є грубим свідомим втручанням податкового органу у право фізичної особи мирно володіти своїм майном, що спонукало її звернутися з позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що ОСОБА_1 не є ні власником земельної ділянки, ні постійним землекористувачем, ні її орендарем, оскільки відповідне право за нею не зареєстровано. Особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПКУ до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом. До такого моменту зазначена особа відповідно до вимог Податкового кодексу України не повинна сплачувати земельний податок. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконне винесення податкового повідомлення - рішення про донарахування земельного податку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно пп.14.1.42 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Пунктом 271.1 статті 271 Податкового кодексу України, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.п. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, до Державного земельного кадастру вносяться такі відомості про земельні ділянки, зокрема як нормативна грошова оцінка: значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з пп. 8 п. 22 цього Порядку.

Відповідно до п.2-1 Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Відповідно до ч.1 ст. 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Згідно з ч. 5 ст. 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр", на отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

З матеріалів справи вбачається, що в даному випадку об`єктом оподаткування земельним податком є земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення загальною площею 0,02815 гектарів за адресою: АДРЕСА_1 .

В свою чергу, відомості про вказану земельну ділянку не внесені у встановленому порядку у Державний земельний кадастр, право власності на вказану земельну ділянку станом на сьогодні жодним чином не оформлене.

З огляду на приписи ст. 182 ЦК України, ст. 125 ЗК України, ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , судова колегія зазначає, що у покупця нерухомого майна з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно не виникає автоматично права користування земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно, позаяк право користування земельною ділянкою виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (стаття 124 ЗК України).

Покупець нерухомого майна з моменту державної реєстрації переходу права власності на нерухоме майно має право лише вимагати оформлення відповідних прав на земельну ділянку, зайняту нерухомістю.

Аналогічна позиція викладена у Постанові ВСУ від 14.11.2011 р. у справі № 3-119гс11, з аналізу якої випливає, що виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна не є безумовною підставою для укладення договору щодо земельної ділянки відповідно до положень ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно новий власник нерухомого майна може лише вимагати переоформлення відповідних прав на земельну ділянку. Право ж оренди земельної ділянки у нового власника об`єкта нерухомого майна виникатиме не з моменту реєстрації права власності на нерухоме майно, а з моменту державної реєстрації права оренди земельної ділянки. При цьому, відповідно до п. 287.1 ст. 287 ПК України землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права користування земельною ділянкою Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (ст. 21 ЗУ Про оренду землі ). Платником орендної плати є орендар земельної ділянки (п. 288.2 ст. 288 ПК України). Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою (ст. 5 ЗУ Про оренду землі ).

Судом також встановлено, що рішенням XXXIII сесії V скликання Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області Гембарській Марії Михайлівні було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки яка знаходиться в АДРЕСА_1 (в натурі на місцевості) орієнтовною площею 0,3594 га для обслуговування нежитлових приміщень та для подальшого укладення договору оренди.

Проте, колегія суддів зазначає, що саме по собі рішення про дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою не є підставою нарахування плати за землю, а є лише підготовчим етапом перед укладанням договору оренди землі.

Крім того, судом встановлено, що на даний час триває етап розробки технічної документації та наразі ОСОБА_1 не укладено договору оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; межі земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на даний час не встановлені; дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, яка знаходиться в АДРЕСА_1 містить лише орієнтовну площу земельної ділянки.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що об`єктом оподаткування плати за землю є земельна ділянка (частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами), а також земельна частка (пай), що перебуває у власності чи користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не є ні власником земельної ділянки, ні постійним землекористувачем, ні її орендарем, оскільки відповідне право за нею не зареєстровано, а отже вона не є платником земельного податку.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Згідно з п.п.12.1.2 п.12.1 ст.12 Податкового кодексу України Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних та міських рад.

Пунктом 286.5. ст. 286 ПК України встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органам (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 Розділу III Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 січня 2016 року за №124/28254 (у редакції, чинній на дату складення ППР) (далі - Порядок), податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків - фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження такої фізичної особи з повідомленням про вручення.

Пунктом 6 Розділу III Порядку передбачено, що у разі якщо вручити податкове повідомлення-рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом при його надісланні, податкове повідомлення-рішення вважається таким, що не вручено платнику податків. У разі встановлення такої помилки працівник структурного підрозділу, до функцій якого належить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальна особа, визначена керівником контролюючого органу для виконання таких функцій, забезпечує виправлення допущених при надісланні податкового повідомлення-рішення помилок та надсилає його повторно не пізніше наступного робочого дня з дня отримання відповідного повідомлення пошти (поштової служби).

Матеріалами справи підтверджено, що 28.09.2011 р. ОСОБА_1 знята з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_3 , як доказ надано копію паспорту. При цьому, як вбачається з листа ГУ ДПС у Харківській області № 516/1720-40-50-05-22 від 05.11.2019р. податкове повідомлення-рішення було направлено саме за цією адресою, за якою платник податків не проживав більш як 6 років.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 податкові повідомлення-рішення не отримувала, у зв`язку із чим ППР є неврученим, а нарахована сума земельного податку у розмірі 61915,28 грн. не може вважатися податковим зобов`язанням платника податку.

Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.

Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції у повній відповідності до ч. 2 ст. 19 КАС України. Таким чином позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 року по справі № 520/6815/2020 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2020 року по справі № 520/6815/2020 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 24.12.2020 року