Постанова

від 17.12.2020 по справі 520/7899/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 р.Справа № 520/7899/2020

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

представника позивача Демського В.Ю.;

представника відповідача Зекової С.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Панченко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 21.09.20 року по справі № 520/7899/2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОММЕТСПЛАВ"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОММЕТСПЛАВ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 січня 2020 року №00000150511, щодо визначення Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОММЕТСПЛАВ" податкового зобов`язання з ПДВ в сумі: 2132039,00 грн. - податкового зобов`язання та 533009,75 грн. - штрафні санкції;

- визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 січня 2020 року №00000160511, щодо визначення у Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОММЕТСПЛАВ" суми завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду (за лютий 2019 року) на суму 2542961,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 17.12.2019 року Головним управлінням ДПС у Харківській області складено акт №1230/20-40-05-11-10/25611992 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОММЕТСПЛАВ", код за ЄДРПОУ 25611992", на підставі якого 23.01.2020 року були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення №00000150511 та №00000160511. Позивач стверджує, що не вчиняв податкових правопорушень, про які згадується в акті перевірки. Викладені в акті судження управління є помилковими, не відповідають положенням закону та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених платником податків господарських операцій.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОММЕТСПЛАВ" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 січня 2020 року №00000150511, щодо визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРОММЕТСПЛАВ" податкового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 2665048 (два мільйони шістсот шістдесят п`ять тисяч сорок вісім) грн. 75 коп., з яких по податковим зобов`язанням - 2132039 (два мільйони сто тридцять дві тисячі тридцять дев`ять) грн. 00 коп. та за штрафними санкціями у сумі 533009 (п`ятсот тридцять три тисячі дев`ять) грн. 75 коп.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23 січня 2020 року №00000160511, щодо визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРОММЕТСПЛАВ" суми завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду (за лютий 2019 року) на суму 2542961 (два мільйони п`ятсот сорок дві тисячі дев`ятсот шістдесят одна) грн. 00 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, на його думку господарські взаємовідносини позивача з ТОВ Єврофасад плюс мали нереальний характер, оскільки перевіркою встановлено дефектність наданих до перевірки договору та видаткових накладних.

Відповідач вважає, що ТТН виписані (оформлені) у січні 2019р., і на той час підприємство вже перебувало на обліку в ГУ ДПС у Харківській області за адресою реєстрації м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 68, корп. літера А-2, кв. (офіс) 107. Тобто, перевіркою встановлено дефектність наданих до перевірки ТТН.

Відповідач зауважує, що проведеним аналізом зареєстрованих податкових накладних в ЄРПН перевіркою встановлено, що товар (Алюмінієвий сплав АК12пч - 198т), що реалізований на адресу ТОВ ПРОММЕТСПЛАВ , придбано в січні-лютому 2019р. у ТОВ Фірма Пром- Консалт , стосовно якого в акті перевірки зазначено: місцезнаходження м. Київ, вул. Михайлівська, буд. 24-В; підприємство не звітує, останній податковий звіт подано за червень 2019р. ТОВ Фірма Пром-Консалт реєструвало в ЄРПН податкові накладні на реалізацію товару без ПДВ, але звіт про суми податкових пільг (ф. 1ПП) до контролюючого органу не подано; чисельність працюючих - 3 особи: основні фонди - відсутні.

Водночас, скаржником до перевірки надано 9 сертифікатів якості на кожну поставку алюмінієвого сплаву АК12пч від ТОВ Єврофасад плюс , які видані ТОВ Фірма Пром- Консалт на товар: алюміній марка АК12пч; отримувач ТОВ Єврофасад плюс . Маса кожної партіїї 22000 кг.

Однак, відповідно до ЄРПН, ТОВ Фірма Пром-Консалт виписано (оформлено) на адресу ТОВ Єврофасад плюс 8 податкових накладних на поставку алюмінієвого сплаву у кількості 176 т (8 партій х 22 т). Тобто, кількість виданих сертифікатів не відповідає кількості відвантажених партій товару.

Також перевіркою враховано узагальнену податкову інформацію від 22.08.2019 №627/20-40-14-11-11/41510344 щодо ТОВ Єврофасад плюс за звітний період декларування ПДВ грудень 2018р. - січень 2019р., якою встановлено нереальність здійснення господарської діяльності за період декларування, охоплений податковою інформацією.

Відповідач вважає, що вищевикладене вказує на дефектність наданих до перевірки документів, відсутність фактичного руху товарів та на оформлення господарських операцій у паперовому вигляді без їх фактичного здійснення.

На думку відповідача господарські взаємовідносини позивача з ТОВ БК Скайлайн Будінвест також мали нереальний характер.

Відповідач зазначає, що скаржником до перевірки надані ТТН щодо транспортування товару від ТОВ БК Скайлайн Будінвест , які були оформлені з порушенням вимог щодо їх заповнення, а саме: відсутні дані номеру пломби, маси брутто, не вказано, що вантаж відповідає правилам перевезень відповідних вантажів, не заповнений розділ Вантажно- розвантажувальні операції (навантаження, розвантаження, маса брутто, прибуття, вибуття, час під простоєм). Тобто відсутня інформація про час виїзду автомобіля з адреси вантажовідправника та його прибуття до вантажоодержувача; відсутні дані про модель та тип автомобіля, яким здійснювалось перевезення товару (не можливо дослідити, чи відповідає маса та обсяг вантажу технічним можливостям даного типу автомобіля). У ТТН взагалі відсутні підписи водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо отримання (прийняття) товару та його здачу, що унеможливлює визначення факту перевезення вантажу.

Відповідач наголошує, що до перевірки не надано сертифікатів якості чи будь-яких інших документів, які б підтверджували відповідність алюмінієвого сплаву Державним стандартам, технічним умовам, санітарним нормам чи іншим якісним показникам на поставку алюмінієвого сплаву АК12пч від ТОВ БК Скайлайн Будінвест .

Крім того, в наданих до перевірки ТТН, пунктом навантаження товару є м. Суми просп. Курський, 147. За даними інтернет-ресурсу за вказаною адресою розташовані триповерхова офісна будівля, в якій знаходяться оптово-роздрібний склад-магазин техніки та меблів, магазин з продажу ковбасних виробів, відділення Приват банку , салон натяжних стель. ТОВ БК Скайлайн Будінвест та ТОВ Фірма Пром-Консалт не мають об`єктів оподаткування та не орендують приміщення за цією адресою.

Отже, на думку відповідача, вищевикладене вказує на дефектність наданих до перевірки документів, відсутність фактичного руху товарів та вказує на оформлення господарських операцій паперовому вигляді без їх фактичного здійснення.

Позивачем надано до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому зазначено, що доказом фактичного руху активів та податкових зобов`язань позивача у зв`язку з його господарською діяльністю щодо закупівлі сировини, матеріалів та подальшої реалізації готової продукції є: декларації з ПДВ з квитанцією № 2 (за січень 2019 року, лютий 2019 року) в яких зазначено як постачальників сировини так і покупців вже готової продукції.

Позивач зазначає, що потреба в укладенні згаданого правочину була обумовлена необхідністю в придбанні сировини для виробництва ТОВ «Промметсплав» марочних алюмінієвих сплавів. Підприємств (постачальників) готових продати саме алюміній вторинний в Україні обмежена кількість, тому ТОВ «Промметсплав» у разі, якщо надходить пропозиція про продаж даного товару від постачальників старається укласти відповідний договір.

Позивач звертає увагу, що ТОВ «Промметсплав» дуже вигідно укладати договори на поставку саме алюмінію вторинного оскільки при плавці алюмінію вторинного вихід готової продукції (металовихід) вище, ніж чим при переплавки будь якого брухту (тобто економічно вигідніше). Також, при переробці алюмінію вторинного, вихід браку по хімічному складу продукції нижче, чим при переробці брухту.

Позивач вважає, що доводи податкового органу щодо недоліків товарно-транспортних накладних як обставини, що свідчить про нереальність господарських операцій, є безпідставними, оскільки товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому.

Відсутність в товарно-транспортних накладних конкретної адреси пункту навантаження, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Позивач наголошує, що чинним законодавством України не встановлено обов`язку суб`єкта господарювання здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

На думку позивача, відповідач не надав ні в суді першої інстанції та не зазначив в апеляційної скарзі доказів того, що зазначена в ТТН адреса контрагента-постачальника (попередня адреса реєстрації) не використовується ним в подальшому в господарській діяльності.

Припущення податкового органу про неповну або недостовірну інформацію, наведену у сертифікатах якості на товар не є доказом нереальності господарських операцій, оскільки пі документи не є первинними у розумінні вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Позивач зауважує, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не с належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Якщо позиція податкового органу ґрунтується лише на інформації, отриманій за результатами здійснення податкового контролю по взаємовідносинам його контрагента з іншими особами, та без будь-яких фактів фіксації порушення не може робитися висновок про нереальність господарських операцій Товариства із своїм Контрагентом. Разом з тим, можливі порушення податкового законодавства зі сторони постачальників контрагента, не можуть за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства бути достатнім аргументом для позбавлення останнього сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

На думку позивача, на відповідача як на суб`єкта владних повноважень, покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення та можливі порушення полаткового законодавства зі сторони постачальників контрагента, не можуть без відсутності об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства бути достатнім аргументом для позбавлення останнього сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

16.11.2020 року до Другого апеляційного адміністративного суду від позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОММЕТСПЛАВ", надійшло клопотання про повернення апеляційної скарги відповідачу.

Проте, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 17.12.2020 року представник позивача відмовився від клопотання про повернення апеляційної скарги відповідачу.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Крім того, представник позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції повідомив що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 року, залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020 року скасовано наказ Головного управління ДПС у Харківській області від 29.11.2019 року №2554 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ПРОММЕТСПЛАВ" та надав копію вступної та резолютивної частини постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 16.12.2020 року для залучення до матеріалів справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМЕМЕТСПЛАВ" 22.06.1998 року пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб`єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, код - 25611992.

На обліку як платник податків підприємство перебуває в Головному управлінні ДПС у Харківській області, Центральне управління, Холодногірська ДПІ (Холодногірський район м.Харкова).

У період з 04.12.2019 по 10.12.2019 року, фахівцями відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Промметсплав" (код за ЄДРПОУ 25611992) з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з ТОВ "ЄВРОФАСАД ПЛЮС" (код за ЄДРПОУ 41510344) за січень 2019 року, ТОВ "БК "СКАЙЛАЙН БУДІНВЕСТ" (код за ЄДРПОУ 42519259) за лютий 2019 року, та відображення здійснених фінансово-господарських операцій у податковій звітності.

За результатами якої складено акт перевірки від 17.12.2019 року №1230/20-40-05-11-10/25611992.

Під час проведення перевірки встановлено позивачем порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит на суму ПДВ 4675000 грн., в т.ч. в січні 2019 року у сумі 2475000грн., в лютому 2019 року у сумі 2200000грн., що призвело до заниження податку на додану вартість до сплати на суму ПДВ 2132039грн., в т.ч. в січні 2019 року у сумі 2038118грн., в лютому 2019 року у сумі 93921грн., та до завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в лютому 2019 року на суму ПДВ 2542961 гривень.

Зазначені вище порушення вимог податкового законодавства стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 23 січня 2020 року №00000150511, щодо визначення ТОВ "Промметсплав" податкового зобов`язання з ПДВ в сумі 2 132 039.00 грн. податкового зобов`язання та 533 009.75 грн. штрафні санкції та від 23 січня 2020 року №00000160511, щодо визначення у ТОВ "Промметсплав" суми завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду (за лютий 2019 року) на суму 2 542 961.00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень суб`єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з`ясування необхідних обставин, що мали значення, чим порушено законні інтереси позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпункт 14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством (п.44.1 ст.44 ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6. ст.198 ПК України).

Відповідно до абз.2 та 3 п.201.10 Податкового кодексу України - податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Тобто, з 1 липня 2017 року податкові накладні / розрахунки коригування, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, повинні "безапеляційно" підтверджувати податковий кредит.

Отже, законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ст.ст.3,9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб (ст. 712 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що державна реєстрація позивача відбулася 22.06.1998 року, місце проведення державної реєстрації є Виконавчий комітет Харківської міської ради, про що був зроблений запис номеру про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 480 120 0000 015230. Позивач є платником податку на додану вартість.

В господарській діяльності позивач займається код КВЕД 24.42 виробництво алюмінію (основний), 24.44 виробництво міді, 46.77 оптова торгівля відходами та брухтом, 46.90 неспеціалізована оптова торгівля, 38.32 відновлення відсортованих відходів.

Позивач має відповідну Ліцензію по заготівлі, переробки, металургійної переробки металобрухту кольорових металів Міністерства промислової політики України АВ№548770 від 03.08.2010р. строк дії ліцензії необмежений.

Позивач має свідоцтво Міністерства економічного розвитку і торгівлі України ГОМС ТОВ "Науково-Дослідний інститут "Сінтеко", код ЄДРПОУ 34290860, щодо атестації аналітичної лабораторії на проведення вимірювань від 22.10.2015р., чинне до 22.10.2020р., має свідоцтво ДП "Харківстандартметрологія" про повірку засобу вимірювальної техніки №80003/1 від 15.01.2019 року. Свою господарську діяльність проводить відповідно до Сертифікату ISO 9001:2015 термін діє до 30.09.2022 р.,

Позивач має відповідні дозволи для здійснення господарської діяльності, ДОЗВОЛИ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ГІРНИЧОГО НАГЛЯДУ ТА ПРОМИСЛОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ: №1019.14.63 діє з 12.11.2014р по 11.11.2019р,; №1018.14.63 діє з 12.11.2014р по 11.11.2019р.; №681.18.63 діє 23.11.2018 по 23.11.2023р.; №682.18.63 діє з 23.11.2018р по 23.11.2023 р., ДОЗВОЛИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ДЕПАРТАМЕНТА ЕКОЛОГІЇ ТА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ: №6310137200-2687 від 31.10.2016р - термін дії необмежений, №6310137200-1132 від 18.06.2014р, термін дії необмежений.

Позивач, не має власних приміщень, але для здійснення господарської діяльності позивачем укладені наступні договори оренди з ДП «Харківський механічний завод» за фактичною адресою м.Харків, вул.Залютинська, 6, договір оренди офісу №26/28-09 від 28.09.2016 р., договір оренди №28/28-09 від 28.09.,2016р., №55/15-03 від 15.03.2017р., для заготівлі, переробки та відвантаження металобрухту кольорових металів, договір оренди №02/01-18 від 02.01.2018р. склад по зберіганню ТМЦ.

На підтвердження наявності у позивача необхідного обладнання та кваліфікованого штату працівників позивачем надано до суду: договір №38/08-03 від 03.08.2015р. оренди обладнання для ливарного виробництва в кількості 4 одиниці (піч газова відбивна для плавки лому алюмінію - 3 одиниці та магнитно грейферний кран - 1 одиниця), що підтверджується також технічними паспортами на піч для плавки кольорових металів та договір про надання послуг зважування №145/12-02 від 20.12.2010р, технічний паспорт №80-00.000 ПС на піч роторну для плавки лому алюмінієвого, технічний паспорт 82019-пс на піч для плавки кольорових металів 2 -шт., документи на навантажувач телескопічний НОМЕР_1 , автонавантажувач № НОМЕР_2 , автонавантажувач вилковий з противагою НОМЕР_3 , оборотно-сальдову відомість по рахунку №10.

На підтвердження наявності трудових ресурсів та кваліфікованого штату складських працівників позивачем надано до суду: протоколи засідань комісії з перевірки знань з питань охорони праці, копії посвідчень працівників (водіїв навантажувача, плавильників металу та сплавів, майстру плавильної дільниці, майстру виробництва, підсобного робітника, слюсар).

Судом першої інстанції встановлено, що 09.01.2019 року, між ТОВ "Промметсплав" та ТОВ "Єврофасад плюс" був укладений письмовий правочин у формі договору поставки №9011019, предметом якого є купівля-продаж продукції виробничо-технічного призначення, а саме алюмінієвий сплав АК12пч згідно ГОСТ 1583-93. На момент укладення згаданого правочину сторони мали правоздатність і дієздатність юридичних осіб. Від імені сторін правочин було укладено повноважними особами.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що проведені в межах вказаних правочинів, позивачем подані до суду податкові накладні з квитанціями про реєстрацію, а саме: №15 від 09.01.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., №16 від 10.01.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., №17 від 11.01.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., №29 від 16.01.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., №30 від 17.01.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., №31 від 21.01.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., №56 від 28.01.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., №57 від 29.01.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., №58 від 30.01.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., які відповідають приписам наказу МФ України від 30.12.2015 року № 1307 у редакції наказу від № 763 від 17.09.2018, а отже у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

На підтвердження реальності зазначених господарських операцій позивачем надано видаткові накладні: №9/01-01 від 09.01.2019 року на суму 1650000,00 грн., №10/01-01 від 10.01.2019 року на суму 1650000,00 грн., №11/01-01 від 11.01.2019 року на суму 1650000,00 грн., №16/01-01 від 16.01.2019 року на суму 1650000,00 грн., №17/01-01 від 17.01.2019 року на суму 1650000,00 грн., №21/01-01 від 21.01.2019 року на суму 1650000,00 грн., №28/01-01 від 28.01.2019 року на суму 1650000,00 грн., №29/01-01 від 29.01.2019 року на суму 1650000,00 грн., №31/01-01 від 31.01.2019 року на суму 1650000,00 грн.

Також на підтвердження господарських операцій із ТОВ "Єврофасад плюс" позивачем надано суду сертифікати якості товару: №090119 від 09.01.2019 р., №100119 від 10.01.2019 р., №110119 від 11.01.2019 р., №160119 від 16.01.2019 р., №170119 від 17.01.2019 р., №210119 від 21.01.2019 р., №280119 від 28.01.2019 р., 290119 від 29.01.2019 р., №310119 від 30.01.2019 р.

Отриманий товар оприбутковано позивачем за даними рахунку 201 Плану рахунків бухгалтерського обліку України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.1999 року.

Фізичне переміщення (перевезення) товару підтверджується наданими до суду товарно-транспортними накладними: №Р9/01-1 від 09.01.2019 р., №Р10/01-1 від 10.01.2019 р., №Р11/01-1 від 11.01.2019 р., №Р16/01-1 від 16.01.2019 р., №Р17/01-1 від 17.01.2019 р., №Р21/01-1 від 21.01.2019 р., №Р28/01-1 від 28.01.2019 р., №Р29/01-1 від 29.01.2019 р., №Р31/01-1 від 31.01.2019 р., актами виконаних робіт де перевізник ФОП ОСОБА_3 від 10.01.2019 р. на суму 6000,00 грн., від 11.01.2019 р. на суму 6000,00 грн., від 12.01.2019 р. на суму 6000,00 грн., від 17.01.2019 р. на суму 6000,00 грн., від 18.01.2019 р. на суму 6000,00 грн., від 22.01.2019 р. на суму 6000,00 грн., від 29.01.2019 р. на суму 6000,00 грн., від 30.01.2019 р. на суму 6000,00 грн., від 01.02.2019 р. на суму 6000,00 грн., платіжними дорученнями на оплату послуг перевезення товару.

Фактичне надходження товару в розпорядження позивача підтверджується даними складського обліку, а саме: протоколами перевірки зразків товару (хімічний аналіз товару) за період січень 2019 року, довіреностями на отримання товаро-матеріальних цінностей №8 від 08.01.2019 р., №60 від 28.01.2019 р., накладними вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення до виробництва) матеріалів за: січень 2019 року.

З матеріалів справи встановлено, що 18.02.2019 року, між ТОВ "Промметсплав" та ТОВ "Будівельна компанія "Скайлайн Будінвест" був укладений письмовий правочини у формі договору поставки №18022019 предметом якого є купівля-продаж продукції виробничо-технічного призначення, а саме: алюмінієвий сплав АК12пч згідно ГОСТ 1583-93. На момент укладення згаданого правочину сторони мали правоздатність і дієздатність юридичних осіб. Від імені сторін правочин було укладено повноважними особами.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що проведені в межах вказаних правочинів, позивачем подані до суду податкові накладні з квитанціями про реєстрацію, а саме: №4 від 18.02.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., №1 від 19.02.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., №5 від 20.02.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., №6 від 21.02.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., №7 від 22.02.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., №8 від 25.02.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., №9 від 26.02.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн., №10 від 27.02.2019 р. на суму 1 650 000.00 грн. які відповідають приписам наказу МФ України від 30.12.2015 року № 1307 у редакції наказу від № 763 від 17.09.2018, а отже у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

На підтвердження реальності зазначених господарських операцій позивачем надано видаткові накладні: №18/02-1 від 18.02.2019 р., на суму 1 650 000.00 грн., №19/02-1 від 19.02.2019 р., на суму 1 650 000.00 грн., №20/02-1 від 20.02.2019 р., на суму 1 650 000.00 грн., №21/02-1 від 18.02.2019 р., на суму 1 650 000.00 грн., №22/02-1 від 22.02.2019 р., на суму 1 650 000.00 грн., №25/02-1 від 25.02.2019 р., на суму 1 650 000.00 грн., №26/02-1 від 26.02.2019 р., на суму 1 650 000.00 грн., №27/02-1 від 27.02.2019 р., на суму 1 650 000.00 грн.

Також на підтвердження господарських операцій із ТОВ "Будівельна компанія "Скайлайн Будінвест" позивачем надано суду сертифікати якості товару: №1802-19 від 18.02.2019 р., №1902-19 від 19.02.2019 р., №2002-19 від 20.02.2019 р., №2102-19 від 21.02.2019 р., №2202-19 від 22.02.2019 р., №2502-19 від 25.02.2019 р., №2602-19 від 26.02.2019 р., №2702-19 від 27.02.2019 р.,

Отриманий товар оприбутковано позивачем за даними рахунку 201 Плану рахунків бухгалтерського обліку України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №291 від 30.11.1999 року.

Фізичне переміщення (перевезення) товару підтверджується наданими до суду товарно-транспортними накладними: №Р18/02-1 від 18.02.2019 р., №Р19/02-1 від 19.02.2019 р., №Р20/02-1 від 20.02.2019 р., №Р21/02-1 від 21.02.2019 р., №Р22/02-19 від 22.02.2019 р., №Р25/02-1 від 25.02.2019 р., №Р26/02-1 від 26.02.2019 р., №Р27/02-1 від 27.02.2019 р., актами виконаних робіт (перевізник ФОП ОСОБА_3 ) від 19.02.2019 р. на суму 6000,00 грн., від 20.02.2019 р. на суму 6000,00 грн., від 21.02.2019 р. на суму 6000,00 грн., від 22.02.2019 р. на суму 6000,00 грн., від 23.02.2019 р. на суму 6000,00 грн., від 26.02.2019 р. на суму 6000,00 грн., від 27.02.2019 р. на суму 6000,00 грн., від 28.02.2019 р. на суму 6000,00 грн., платіжними дорученнями.

Фактичне надходження товару в розпорядження позивача підтверджується даними складського обліку, а саме: протоколами перевірки зразків товару (хімічний аналіз товару) за період лютий 2019 року, довіреністю на отримання товаро-матеріальних цінностей №103 від 14.02.2019 року, накладними вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення до виробництва) матеріалів за: лютий 2019 року.

На момент складання податкових накладних контрагенти ТОВ "Промметсплав" були зареєстровані як платники ПДВ. Тобто, стосунки позивача з вищезазначеними підприємствами мають реальний характер, відповідач в акті перевірки підтверджує відсутність заборгованості позивача за отриманий товар від своїх контрагентів, крім того ні в суді ні в відзиві на позов відповідачем не спростовується, що розрахунки з постачальником проведені позивачем. Доказів наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо пов`язаності цих осіб, до матеріалів справи суб`єктом владних повноважень не подано.

Доказом, що придбаний товар було використано позивачем при організації власної господарської діяльності, а саме використано у виробництві марочних алюмінієвих сплавів, є надані до суду: попередня калькуляція вартості виробництва продукції за: січень-квітень 2019 року, накладні вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення до виробництва) матеріалів за січень-квітень 2019 року, звіт начальника виробництва про виробництво продукції за січень-квітень 2019 року, остаточна калькуляція вартості виробництва продукції за січень-квітень 2019 року, паспорти плавок, накладні вимоги на відпуск матеріалів (вихід готової продукції) за січень-квітень 2019 року, сертифікати якості на готову продукцію за січень-квітень 2019 року.

Доказом руху активів, який підтверджує, що в подальшому готова (вироблена) продукція була реалізована позивачем іншим металургійним підприємствам, є надані позивачем до суду документи які підтверджують подальшу реалізацію вже готової продукції: договори на поставку алюмінієвого сплаву між позивачем (як постачальником) та наступними покупцями: ПАТ "МК "АЗОВСТАЛЬ" №089ЛС-02/652 від 27.03.2017р., ПРАТ "ММК ім.Ілліча" №1296 від 11.06.2016р., ПАТ "ПОЛТАВСЬКИЙ АЛМАЗНИЙ ІНСТРУМЕНТ" №3014/24 від 08.01.2019р., ТОВ "АВТОПРИВОД" №01022018 від 01.02.2018р., ТОВ "ТОГОВИЙ ДІМ "БІОЛ" №02022018 від 02.02.2018р., ТОВ "ТД "Полтавський автоагрегатний завод" №2 від 13.06.2018 р., ТОВ "Руслан-Комплект" №02012019 від 02.01.2019 р., ТОВ "Рівнепобутприлад" №30092016 від 30.09.2016 р., ТОВ "Пролис" №03012017 від 03.01.2017 р., видаткові накладні на продаж готової продукції, податкові накладні на продаж готової продукції, платіжні доручення на оплату поставленого товару, товарно-транспортні накладні на продаж готової продукції, акти виконаних робіт та рахунки за надання послуг перевезень товару, договори на перевезення вантажу: ТОВ "Трейдзон" №25042018 від 25.04.2018, ТОВ "ТТК "Партнер" №196 від 07.11.2017 р., ТОВ "Голд С" №05032019 тр від 03.03.2019 р., ТОВ "Р.К. Груп" №01-1511-к від 07.09.2015 р., ФО-П ОСОБА_4 №5 від 01.04.2017 р., Декларації з ПДВ з квитанцією № 2 (за січень 2019 року, лютий 2019 року) в яких зазначено як постачальників сировини так і покупців вже готової продукції.

Позивач пояснив суду, що потреба в укладенні згаданих правочинів була обумовлена необхідністю в придбанні сировини для виробництва ТОВ "Промметсплав" марочних алюмінієвих сплавів. Підприємств (постачальників) готових продати саме алюміній вторинний в Україні обмежена кількість, тому ТОВ "Промметсплав" у разі, якщо надходить пропозиція про продаж даного товару від Постачальників старається укласти відповідний договір.

Стосовно посилань відповідача на недоліки в заповненні сертифікатах якості на товар колегія суддів зауважує, що позивачем надані докази того, що до перевірки та із запереченнями на акт перевірки було надано відповідачу відповідні сертифікати якості, крім того, отриманий позивачем товар, не підлягає обов`язковій сертифікації, також відсутність сертифікатів якості на придбані товариством товари не впливає на реальність господарських операцій, за результатами яких сформовані валові витрати та податковий кредит.

З матеріалів справи вбачається, що з 01.01.2018 р. - втратив чинності Декрет КМУ "Про стандартизацію і сертифікацію", з 16.03.2018 р. - втратив чинності Наказ 01.02.2005 №28 "Про затвердження Переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні".

Крім того, сертифікаційні документи на товар, які не містять відомостей про учасників та умови господарської операції з поставки, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції, оскільки вони не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, що фіксують рух активів. А тому неподання платником сертифікаційних документів на придбаний товар не може слугувати спростуванням реального виконання господарської операції.

Тобто, самі по собі паспорти/сертифікати якості/відповідності не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та ПК України, не приймають участі у формування даних бухгалтерського та податкового обліку, а відтак і не можуть слугувати підставами для висновків щодо реальності господарських операцій.

Крім цього, суд зазначає, що посилання відповідача на відсутність у позивача будь-яких сертифікатів є необґрунтованим, з огляду на те, що оцінка поведінки учасників податкових правовідносин здійснюється насамперед із застосуванням норм податкового, а не інших галузей законодавства. Для з`ясування змісту господарської операції необхідно брати до уваги термінологію та вимоги податкового законодавства, а обґрунтування податкових правопорушень не може здійснюватися з посиланням на недотримання норм інших галузей законодавства.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що припущення податкового органу про неповну або недостовірну інформацію, наведену у сертифікатах якості на товар не є доказом нереальності господарських операцій, оскільки ці документи не є первинними у розумінні вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в своїх постановах від 15 квітня 2020 року у справі №826/13929/17, від 25 червня 2019 року у справі №1240/1982/18, від 21 грудня 2018 року у справі №805/2030/16-а.

Таким чином, відсутність зазначених документів ніяким чином не може вплинути на реальність господарських операцій та правомірність формування податкового кредиту.

Стосовно посилань відповідача на недоліки в заповненні ТТН (дефектність), колегія суддів звертає увагу, що товарно-транспортні накладні не є первинними документами бухгалтерського обліку, що підтверджують здійснення господарської операції з постачання товарів, оскільки не відображають відомості про господарську операцію перевезення. Відповідно до ч.3 ст.909 Цивільного кодексу України товарно-транспортні накладна підтверджує факт укладення договору про перевезення вантажу, а не реалізації товару.

Відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 зі змінами та доповненнями, товарно-транспортна накладна документація - комплект юридичних (первинних) документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу. Товарно-транспортна накладна - це єдиний документ для всіх учасників транспортного процесу, що призначений для обліку виконаної роботи, тощо. Товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними.

Стосовно деяких недоліків в оформленні ТТН, слід зазначити, що деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Верховний Суд в своїх постановах від 04.06.2020 року у справі №340/422/19, від 09.04.2019 року у справі №2340/4021/18, від 02.04.2019 року у справі №826/6245/18 зазначив, що доводи податкового органу щодо недоліків товарно-транспортних накладних як обставини, що свідчать про нереальність господарських операцій, є безпідставними, оскільки товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому. В межах спірних відносин податковий кредит по факту придбання послуг перевезення позивачем не формувався, що обумовлює неприйнятність доводів податкового органу у цій частині.

Відсутність в товарно-транспортних накладних конкретної адреси пункту навантаження, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Щодо посилання відповідача на узагальнену податкову інформацію висновки узагальненої податкової інформації без дати складання за №149/20-40-56-05-06/42519259, висновки результатів опрацювання зібраної податкової інформації ГУ ДФС у Харківській області від 27.08.2019р. №631/20-40-14-11-11/42519259, від 27.06.2019 №149/20-40-56-05-06/42519259 щодо ТОВ "БК "Скайлайн Будінвест" код за ЄДРПОУ 42519259 за звітний період декларування ПДВ за лютий 2019р., та висновки результатів опрацювання зібраної податкової інформації ГУ ДФС у Харківській області від 22.08.2019 р. №627/20-40-14-11-11/41510344 щодо ТОВ "Єврофасад плюс" за звітний період декларування ПДВ грудень 2018 р. - січень 2019р., колегія суддів зазначає, що дана податкова інформація не може бути доказом у розумінні до ст.75 КАС України, оскільки дана податкова інформація відсилає виключно на факти, що стосуються господарської діяльності контрагентів позивача з їх відносинами з іншими контрагентами. Надана податкова інформація не містить аналізу господарської діяльності позивача та в ній не зазначено факти здійснених порушень саме позивачем та взагалі не зазначено у чому полягає недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків позивачем та надана до суду у вигляді електронної роздруківки та не підписана жодною із зазначених посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 04 червня 2020 року у справі №340/422/19 - суд зазначає, що будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

З матеріалів справи вбачається, що оприбуткування товару і, відповідно, віднесення їх до складу податкового кредиту з ПДВ, відбувалося на підставі видаткових і податкових накладних.

Слід зазначити, що укладені між позивачем та його контрагентом договір поставки містить відповідні положення щодо найменування, ціни (вартості), умов постачання тощо, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоди, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Крім того, п.п.1. п.5. Розділу ІІІ Порядку №727 "Про оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами" передбачено, що висновок акта (довідки) документальної перевірки складається таким чином зазначається опис виявлених перевіркою порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

В висновку акту перевірки та в податкових повідомленнях-рішеннях відповідач посилається на порушення позивачем норм п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.10 ст.201 ПК України, суд звертає увагу що, п.198.1 передбачає - 5 підпунктів, п.198.2. передбачає - 4 частини, п.198.3 передбачає - 3 частини, п.201.1 передбачає - 11 підпунктів, п.201.10 передбачає - 7 підпунктів, але відповідачем ні в акті перевірки, ні в спірних податкових повідомленнях-рішеннях не конкретизовано, який саме п.п., п., ч. статті було порушено позивачем.

Крім того, відповідачем не спростовано та не надано до суду будь яких пояснень, заперечень, доказів щодо порушення права позивача бути присутнім під час розгляду його заперечень на акт перевірки.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 16 липня 2020 року у справі №820/539/16 - суд зазначає, що на відповідача як на суб`єкта владних повноважень, покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення.

В ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування податкового кредиту з ПДВ.

Колегія суддів зазначає, що контролюючий орган не проводив документальної перевірки контрагентів-постачальників позивача, отже, висновки контролюючого органу про нереальність операцій не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду по справі К/9901/2558/18 від 16.01.2018, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Згідно п.36.5 ст.36 ПК України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Таким чином Податковим кодексом України та судовою практикою закріплено принцип індивідуалізації відповідальності платника податків.

Аналіз складеного контролюючим органом акту перевірки, не доводить, що на момент проведення господарських операцій контрагенти позивача були фіктивними підприємствами, вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб`єктів господарювання, та укладали нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держав і суспільства. Також контролюючим органом не наведено жодних суттєвих порушень форми чи змісту первинних документів.

Відповідно, жодного застереження, окрім посилання на нереальність господарських операцій, в порушення норм покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, податковий орган не навів. А висновки відповідача ґрунтуються на інформації, отриманої від інших податкових органів щодо перевірок контрагентів позивача по ланцюгу постачання, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2019 року у справі №820/4687/16).

Щодо посилання відповідачем на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні від 17.03.2017 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017111200000142 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч.2 ст.205, ч.2 ст.209, ч.3 ст.212, ч.2 ст.222-1, ч.2 ст.364 КК України суд зазначає, що посилання відповідачем на кримінальне провадження №42017111200000142 від 17.03.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч.2 ст.205, ч.2 ст.209, ч.3 ст.212, ч.2 ст.222-1, ч.2 ст.364 КК України, не може братися судом до уваги оскільки відповідач не надав суду доказів про наявність в даному кримінальному провадженні вироку суду який набрав законної сили. Крім того відповідачем не надано до суду будь яких Ухвал суду та доказів які б свідчили що контрагенти позивача або сам позивач є учасниками даного кримінального провадження та мають відношення до суб`єкту або до об`єкту даного кримінального провадження та в рамках даного кримінального провадження вивчалися питання, щодо господарської діяльності позивача з контрагентами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 18 березня 2020 року у справі №826/18952/14 - суд зазначає, що результати проведення органами досудового слідства слідчих дій в рамках кримінальної справи не можуть вважатися належним та допустимим доказом в розумінні статті 72 Кодексу адміністративного суду України (у редакції чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції), а є лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом - закріпленням у обвинувальному вироку суду, що набрав законної сили. Відтак, отримана у ході досудового слідства по кримінальних справах інформація, на яку посилається відповідач в обґрунтування доводів про недобросовісність операцій позивача з ТОВ, не може слугувати належним підтвердженням нереальності таких операцій. Наявність у Єдиному державному реєстрі судових рішень записів про проведення правоохоронними органами слідчих дій в рамках досудового слідства у кримінальних провадженнях не свідчить і не може свідчити про вину особи у вчиненні кримінального правопорушення і не може слугувати підставою для висновків про вчинення особою порушень вимог чинного податкового законодавства. При цьому, факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такого кримінального провадження, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами. Тому, матеріали досудового розслідування за кримінальними провадженнями щодо фіктивного підприємництва товариства, його створення та створення інших підприємств з метою прикриття незаконної діяльності, яка полягала у незаконному відшкодуванні податку на додану вартість з державного бюджету України не можуть бути враховані як доказ фіктивної діяльності товариства. Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі обвинувального вироку суду.

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту під час досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили. Крім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №826/6280/13-а, від 6 березня 2018 року у справі №2а-9375/11/1370 та від 13 березня 2018 року у справі №826/13582/13-а.

Колегія суддів зазначає, що в контексті ст.83 ПК України за відсутності вироку суду, що набрав законної сили, відомості набуті під час досудових кримінальних проваджень, мають доказове значення виключно в рамках цих проваджень та не є належними доказами відсутності реального характеру господарських відносин між позивачем та контрагентами.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач та його контрагенти на час здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи, були платниками податку на додану вартість.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено обставини здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, підтверджено здійснення руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлена спеціальна податкова правосуб`єктність учасників господарської операції та зв`язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідач не надав належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем підприємства-контрагенти були фіктивними, вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб`єктів господарювання.

Водночас, реальність виконання вказаних вище господарських зобов`язань, безпосередньо пов`язаних з основною статутною діяльністю позивача, підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Доводи апелянта щодо відсутності у контрагентів позивача необхідних трудових ресурсів є необґрунтованим, оскільки зазначене не виключає можливості реального виконання господарської операції, враховуючи, що залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом жодним чином не були доведені його твердження відносно не реальності здійснених господарських операцій, хоча це передбачено п. 56.4. ст. 56 ПК України.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Так, контрагенти позивача під час здійснення господарських операцій та складення первинних документів були зареєстрованими суб`єктами підприємницької діяльності та платниками податків, а їхня правосуб`єктність на укладення вищевказаних договорів не була обмежена діючим законодавством чи судовими рішеннями.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А тому, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача або його контрагентів на укладення правочинів без наміру створити наслідки, які передбачені ним. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про фіктивний характер проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Отже, між позивачем та його контрагентами дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися лише в цілях заниження об`єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок неправильного формування податкового кредиту та валових витрат, відшкодування з державного бюджету ПДВ тощо.

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено під час судового розгляду правомірності висновків акту перевірки щодо нереальності господарських операцій з зазначеними контрагентами, та як наслідок збільшення/зменшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість/прибуток та нарахування штрафних санкцій.

Надаючи оцінку вказаним доводам представника позивача, суд зазначає, відповідно до п.56.8 ст.56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем тримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Як вбачається зі змісту диспозиції цієї статті, способи вручення рішення контролюючого органу платникові податку законодавцем визначені чітко й вичерпно.

Згідно з п.56.9 ст. 56 ПК України керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у п.56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у п.56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або потягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці 1 цього пункту.

Отже, законодавець чітко встановив алгоритм дій податкового органу в ході розгляду скарги платника податків у порядку статті 56 ПК України і наслідки його недотримання.

Крім того, статтею 42 Податкового кодексу України закріплено порядок листування платників податків та контролюючих органів. Згідно пункту 42.2 зазначеної статті, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Пунктом 5 розділу IX Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 року №916, передбачено, що рішення вважається надісланим (наданим) юридичній особі - платнику податків, якщо його вручено посадовій особі або уповноваженій особі такої юридичної особи - платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення на адресу, зазначену у скарзі як адреса, на яку необхідно надіслати рішення за результатами розгляду скарги, а у разі незазначення такої адреси в скарзі - на податкову адресу платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Промметсплав" скористалось правом досудового (адміністративного) оскарження наказу Головного управління ДПС у Харківській області від 29.11.2019 року №2554 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Промметсплав" (код ЄДРПОУ 25611992) та звернулося 19.12.2019 року до Державної податкової служби України із скаргою в порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України.

Так, матеріали справи свідчать, що 30.12.2019 року Державною податковою службою України було отримало скаргу підприємства позивача, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представником позивача зазначено, що 03.02.2020 року було прийнято рішення про результати розгляду скарги №4359/6/99-00-05-02-01-06, яким скаргу залишено без задоволення. При цьому, представником позивача вказано, що не було враховано положення п.56.8 ст.56 Податкового кодексу України, відповідно до якого контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Отже, оскільки рішення Державною податковою службою України було прийнято вже після спливу 20 календарних днів, то скарга позивача вважається повністю задоволеною.

Представником позивача було надано пояснення та вказано, що рішення про продовження розгляду скарги підприємством отримано не було та про його існування не було відомо.

Крім того, представником позивача надано копію відповіді Державної податкової служби України на адвокатський запит представника позивача від 19.06.2020 року №1963/6/99-00-07-02-03-06, відповідно до змісту якої рішення про продовження строку розгляду скарги від 11.01.2020 №1316/6/99-00-05-02-01-06 було направлено 11.02.2020 року засобами поштового зв`язку на адресу ТОВ "Промметсплав» (вул.Залютинська, 6, м.Харків, 61174), проте підтвердити факт відправки зазначеного рішення є неможливим у зв`язку з відсутністю даного листа в реєстрі рекомендованої кореспонденції.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені нормативно правові акти, дійшла висновку, що юридичним наслідком порушення контролюючим органом встановленого ПК України або продовженого рішенням керівника контролюючого органу (його заступника) строку розгляду скарги платника податків, тобто ненаправлення впродовж цих строків платнику податків вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги, є визнання скарги такою, що повністю задоволена на користь платника податків з наступного за днем закінчення зазначених строків дня. В свою чергу, визнання скарги повністю задоволеною на користь платника податків означає, що оскаржене рішення контролюючого органу з цього часу припинило регулюючу дію та не створює для платника податків юридичного обов`язку.

Аналогічного висновку доходив Верховний Суд, у постановах від 01 липня 2020 року у справі №640/8980/19, від 03 квітня 2020 року у справі №815/1701/17, від 18 лютого 2020 року у справі №200/9042/19-а, від 05 листопада 2019 року у справі №813/1926/16, від 10 жовтня 2019 року у справі №826/4049/14, від 24 січня 2019 року у справі №826/500/15 за аналогічних обставин було зроблено чіткий правовий висновок про те, що у разі ненадіслання суб`єктом владних повноважень вмотивованого рішення за скаргою платника податків, остання вважається задоволеною на користь платника.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 23 січня 2020 року №00000150511, №00000160511 суб`єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з`ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішень, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, чим порушено законні інтереси платника податків.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року по справі № 520/7899/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 року по справі № 520/7899/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) Я.М. Макаренко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 24.12.2020 року