Постанова

від 16.12.2020 по справі 520/4035/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 р. Справа № 520/4035/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , П`янової Я.В. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,

представника позивача Лозового С.В.,

представника відповідача Стець А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМД-СЕРВІС" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Білова О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 21.09.20 року по справі № 520/4035/2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМД-СЕРВІС"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальтністю "ДМД-СЕРВІС" , звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 10.04.2020, визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 00000650501 від 10.03.2020, № 00000660501 від 10.03.2020, № 00000670501 від 10.03.2020.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 відмовлено в задоволенні адміністративного позову.

Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вважає, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження. Отже нарахована податковим органом сума грошового зобов`язання є необґрунтованою, а спірні податкові повідомлення-рішення № 00000650501 від 10.03.2020, № 00000660501 від 10.03.2020, № 00000670501 від 10.03.2020 підлягають скасуванню.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 16.01.2020 р. по 05.02.2020 р. Головним управлінням ДПС у Харківській області відповідно до плану-графіка проведення планових документальних виїзних перевірок суб`єктів господарювання на 2020 рік, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, статті 75, ст77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, на підставі наказу Головного управління ДПС у Харківській області від 02.01.2020 № 57 «Про проведення документальної планової перевірки ТОВ «ДМД-СЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 31939411)» проведена планова документальна перевірка ТОВ «ДМД-СЕРВІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2017 по 30.09.2019р., валютного - за період з 01.10.2017 по 30.09.2019р., єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.10.2017 по 30.09.2019р. та іншого законодавства - за період 01.10.2017 по 30.09.2019.

За результатами перевірки ГУ ДПС у Харківській області був складений Акт про результати документальної планової перевірки ТОВ «ДМД-СЕРВІС» №368/20-40-05-01-831939411 від 12.02.2020 р.

Відповідно до висновків Акту перевірки, встановлені, зокрема, такі порушення податкового законодавства:

- п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2018 рік на загальну суму 328113,00 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість за 2018 рік на загальну суму 360448 грн.

Крім того, в порушення п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. .№2755-УІ (зі змінами та доповненнями) по ТОВ «ДМД-СЕРВІС» встановлена несвоєчасна реєстрація податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 86.7 ст. 86 ПК України та Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №984 від 22.12.2010 р., у разі незгоди платника податків з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом 10 робочих днів з дня отримання акту перевірки.

ТОВ «ДМД-СЕРВІС» не погодилося з висновками акту перевірки та скористалось своїм правом на надання заперечень, які були подані на адресу ГУ ДПС у Харківській області 24.02.2020 р. До заперечень були надані накладні на внутрішнє переміщення за 2018 рік на 163-х арк. та видаткові накладні на подальшу реалізацію готової продукції за 2018 рік на 198 арк.

Відповідачем було розглянуто заперечення та на адресу позивача направлено лист №8127/10/20-40-05-01-15 від 03.03.2020 р. «Про розгляд заперечень на акт Головного управління ДПС у Харківській області від 12.02.2020 року №368/20-40-05-01-08/31939411» , відповідно до якого висновки акту перевірки залишені без змін.

За результатами проведеної перевірки позивачу винесено спірні податкові повідомлення- рішення:

- №00000650501 від 10.03.2020 р. на підставі п. 123.1 ст. 123 розділу 2 та згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 410141,25 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 328113 грн., штрафною (фінансовою) санкцією - 82028,25 грн.;

- №00000660501 від 10.03.2020 р. на підставі п. 123.1 ст. 123 розділу 2 та згідно з п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 450561,25 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями - 360449 грн., штрафною (фінансовою) санкцією - 90112,25 грн.;

- № 00000670501 від 10.03.2020, відповідно до якого застосовано штраф на суму 180224,50 грн. за нескладання та/або нереєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування на суму ПДВ 360449,00 грн.

Не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для їх задоволення.

Суд апеляційної інстанції з даним висновком суду не погоджується з огляду на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також, відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі по тексту - Податковий кодекс України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , бухгалтерський облік, є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також, зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до пункту 1.2 Наказу № 88, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою встановлено заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість за 2018 рік на загальну суму 360448 грн. При цьому, на думку перевіряючих, підприємство за 2018 р. повинно було нарахувати податкові зобов`язання, виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України по операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, тобто нарахувати податкові пов`язання з ПДВ на обсяг безоплатно отриманих ТМЦ (матеріалів) від невстановленої особи на загальну суму 1 822 852 грн.

Також висновками акту перевірки зазначено про заниження загальної суми доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, та відповідно невірного визначення ТОВ «ДМД-СЕРВІС» фінансового результату за 2018 рік на загальну суму 1822852 грн., в результаті невключення до складу доходів сум по безоплатно отриманим ТМЦ (матеріалів) від невстановленої особи, оприбуткованих підприємством без первинних документів на загальну суму 1822852 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за 2018 рік на загальну суму 328113,00 грн.

Вказані висновки відповідача зроблені у зв`язку зі встановленням в ході перевірки обставин непідтвердження первинними документами використання придбаних позивачем ТМЦ для виробництва продукції, яка була в подальшому реалізована ТОВ «ДМД-СЕРВІС» .

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів апеляційної інстанції зважає на наступне.

Так, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.07.2019 року ТОВ ДМД-СЕРВІС має наступні види діяльності:

46.90 - Неспеціалізована оптова торгівля (основний);

17.23 - Виробництво паперових канцелярських виробів;

46.49 - Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення;

95.11 - Ремонт комп`ютерів і периферійного устаткування;

46.69 - Оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням;

49.41 - Вантажний автомобільний транспорт;

52.29 - Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; .

33.12 - Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення.

У 2018 році ТОВ ДМД-СЕРВІС здійснювало господарську діяльність з виробництва паперових канцелярських виробів (бланків звітності, актів, касової стрічки, журналів, різноманітного папіру, інших канцелярських товарів), що підтверджується і актом перевірки (аркуш 7).

Виробництво (виготовлення) - є діяльність, пов`язана з випуском продукції, яка включає стадії технологічного процесу, а також реалізацію продукції власного виробництва (готової продукції). Для обліку виробництва підприємство використовує рахунки бухгалтерського обліку 20 Виробничі запаси , 23 Виробництво , 26 Готова продукція .

Як свідчать матеріали справи, для виготовлення готової продукції підприємством позивача було придбано товарно-матеріальні цінності, які були оприбутковані на склад та в подальшому передані у виробництво. Придбання ТМЦ для ведення господарської діяльності, у тому числі придбання сировини і матеріалів для виробництва, обліковувалося на бухгалтерському рахунку 201 Сировина і матеріали .

Документами, що підтверджують придбання ТМЦ є надані позивачем до матеріалів справи: видаткові накладні, накладні, товарно-транспортні накладні (Т.З а.с 114-250, та Т4, а.с.1-54.).

Також позивачем надано до матеріалів справи банківські виписки за 2018 рік (AT РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ у м. Києві, код банку 380805), що підтверджують сплату підприємством позивача за придбані ТМЦ (Т.4, а.с. 55-250 за квітень-грудень 2018 р. та Т.5, а.с.1-144 за січень - квітень 2018 р.).

Рух ТМЦ по складу (придбання та відпуск у виробництво) підтверджує оборотно-сальдова відомість по балансовому рахунку 201 Сировина і матеріали (Т.З, а.с. 110-113). Синтетичний облік ТМЦ на підприємстві ведеться також і в регістрах накопичення Товари на складах , Журнал проводок , які формуються з використанням бухгалтерської програми 1С-бухгалтерія. Вказані регістри були надані відповідачу під час проведення перевірки.

Документами, що підтверджують внутрішнє переміщення сировини та матеріалів зі складу у виробництво, є накладні на внутрішнє переміщення матеріалів.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані накладні підприємством були надані в повному обсязі під час проведення перевірки, повторно додані до заперечень на акт перевірки, однак перевіряючими не прийняті до уваги.

Разом з тим, накладні на внутрішнє переміщення матеріалів зі складу у виробництво підтверджують використання ТМЦ в оподатковуваних операціях (Т.1, а.с. 92-250 та Т.2, а.с. 1-3).

Крім первинних бухгалтерських документів, облік ТМЦ, переданих у виробництво, ведеться в документах синтетичного обліку, які формуються з використанням бухгалтерської програми ІС-бухгалтерія. Такими документами є зокрема: оборотно-сальдова відомість по балансовому рахунку 23 Виробництво , регістри накопичення: Незавершене виробництво , Журнал проводок та ін.

З матеріалів справи слідує, що вказані оборотно-сальдова відомість та регістри накопичення були надані відповідачу під час проведення перевірки.

Також судом встановлено, що під час виробництва готової продукції передані для виробництва сировина і матеріали за період перевірки списувалися по Кожному виду продукції на підставі Актів виробництва продукції та передачі на склад з врахуванням калькуляцій собівартості продукції, що складаються підприємством по кожному виду продукції щомісячно. Акти виробництва продукції та передачі на склад є первинними бухгалтерськими документами та містять перелік ТМЦ, які було використано для виготовлення певного виду готової продукції (Т.6, а.с. 109- 214).

Облік ТМЦ, переданих у виробництво та використаних для виробництва готової продукції, ведеться в документах синтетичного обліку, які формуються з використанням бухгалтерської програми 1С-бухгалтерія. Такими документами є, зокрема: оборотно-сальдові відомості по балансовим рахункам 23 Виробництво та 26 Готова продукція , регістри накопичення: Витрати , Незавершене виробництво , Випуск продукції , Журнал проводок та ін. Вказані відомості та регістри були надані відповідачу під час проведення перевірки.

Крім того судом встановлено, що списання товарно-матеріальних цінностей на виготовлення готової продукції на підприємстві проводиться на підставі Актів виробництва продукції та передачі на склад, які є первинними бухгалтерськими документами, а не калькуляцій, які до первинних бухгалтерських документів не відносяться.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 16.11.2020 р. Відповідач зазначає три види готової продукції, зокрема: кнопки-цвяшок, мініадаптер 3,8 мм та лінійку 30 см., на які, на думку відповідача, підприємством списано велику кількість матеріалів.

Проте, дані висновки відповідача не відповідають дійсності та документально не підтверджуються, з огляду на наступне.

Підприємством щомісячно складаються калькуляції на кожну продукцію, що виробляється. Такі калькуляції були складені і на кнопки-цвяшок, мініадаптер 3,8 мм та лінійку ЗО см., однак, списання матеріалів на вказану продукцію проведено на підставі Актів виробництва продукції та передачі на склад №2805-18 від 28.05.2018 р., №2006-18 від 20.06.2018 р. та №0205-18 від 02.05.2018 р. Вказані акти надавались відповідачеві при проведенні перевірки. Акти виробництва продукції та передачі на склад спростовують висновки Відповідача про списання великої кількості матеріалів для виготовлення певних видів продукції, які не є складовими такої продукції (Т.6, а.с. 103-108).

Для виробництва готової продукції підприємство має необхідні людські ресурси та власні виробничі потужності. Позивач щомісячно здійснює нарахування амортизаційних відрахувань на всі основні засоби, що рахуються на балансі, в наслідок їх фізичного зносу при використанні в господарській діяльності. Суму нарахованих амортизаційних відрахувань підприємство відносить на витрати підприємства та включає до собівартості реалізованої продукції. Порушень щодо формування вказаних витрат перевіркою не встановлено.

Під час проведення перевірки та до матеріалів справи позивачем була надана оборотно- сальдова відомість по балансовому рахунку 10 Основні засоби за 2018 рік (Т.1, а.с. 91). По рахунку 104 рахуються такі основні засоби, що використовувались підприємством позивача для виробництва паперових канцелярських виробів (бланків звітності, актів, касової стрічки, журналів, різноманітного паперу, інших канцелярських товарів): бумагоріжуча машина ЗБР70, гільйотина, припорт, розкатний циліндр УТАЗ, різограф, ромайор, ротатор РЦ2, станок мотальний, цифровий дуплікатор та ін.

Підприємством працевлаштовані наймані працівники (оператор устаткування, комплектувальник товарів, керівник виробництва), які працювали на вказаному обладнанні та отримували заробітну плату відповідно до затвердженого на підприємстві штатного розкладу (накази про прийняття вказаних працівників та штатні розклади долучено до матеріалів справи) (Т.З, а.с. 104-109).

Вироблена готова продукція позивачем у 2018 році, яка обліковувалась на балансовому рахунку 26 Готова продукція , була реалізована покупцям відповідно до укладених договорів та первинних документів.

Позивачем надано до матеріалів справи видаткові накладні, що підтверджують подальший продаж готової продукції (Т.2, а.с. 4-200). Суму доходу, отриманого від продажу готової продукції, позивач відобразив у Звіті про фінансові результати за 2018 рік по рядку 2000 Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2018 рік. Перевіркою підтверджено суму отриманого доходу від продажу готової продукції та на аркуші 13 акту перевірки зазначено, що відхилень задекларованого доходу по рядку 2000 та собівартості реалізованої продукції по рядку 2050 за даними підприємства та за даними перевірки не встановлено (Акт перевірки Т.1, а.с. 55-63).

Враховуючи вищевикладене, маючи всі стадії технологічного процесу, що підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, судова колегія вважає доведеною реальність процесу виробництва готової продукції від придбання сировини і матеріалів, відпуску у виробництво, до виготовлення готової продукції та її подальшого продажу контрагентам-покупцям.

Щодо доводів відповідача стосовно ненадання документів на підтвердження виробництва готової продукції до перевірки, а саме: книги складського обліку, журнали обліку вантажів, що надійшли (М-1), накладні-вимоги на внутрішнє переміщення у виробництво (форма М-11), матеріальні звіти (М-19), виробничі звіти, акти оприбуткування відходів при виробництві готової продукції, наряди- завдання працівникам, задіяним на виробництві, акти приймання матеріалів (М-7), лімітно- заборні картки (М-8, М-9), відомості обліку залишків матеріалів на складі (М-14), технологічні карти виробництва судова колегія вказує на таке.

Щодо ненадання книг складського обліку, журналів обліку вантажів

Книги складського обліку та журнали обліку вантажів, що надійшли, були введені та затверджені Міністерством статистики України відповідно з 2000 та з 1996 року, призначені лише для ручного ведення обліку. Бухгалтерський облік позивача ведеться з використанням бухгалтерської програми ІС-Бухгалтерія. Тому складський облік запасів на підприємстві ведеться з використанням облікових регістрів таких як: Регістри накопичення Товари на складах , Журнал проводрк .

Облікові регістри - носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного чи комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Загальні вимоги до їх створення визначені Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердж. наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88 . Тобто регістри накопичення в електронному вигляді виконують ті самі функції, що книги та журнали в паперовому. Наявність вказаних регістрів та їх надання під час проведення перевірки не заперечується відповідачем.

Щодо ненадання накладних-вимог на внутрішнє переміщення у виробництво (форма М-11), лімітно - забірних карток.

Для документального оформлення внутрішнього переміщення запасів в бухгалтерському обліку використовується, залежно від ситуації, один з нижчезазначених документів: накладна на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (типова форма №М-11) або лімітно-забірна картка.

Підприємство позивача використовує в бухгалтерському обліку руху запасів усередині підприємства накладну на внутрішнє переміщення, тому лімітно-забірну картку не використовує.

Накладні на внутрішнє переміщення ТМЦ складені на паперових носіях та мають всі обов`язкові реквізити, що відповідають первинному документу, зокрема: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, підписи осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

Складені позивачем накладні на внутрішнє переміщення ТМЦ повністю відповідають Типовій формі №М-11, затвердженої наказом Мінстату України №193 від 21.06.1996 року.

Вказані накладні на внутрішнє переміщення ТМЦ підприємством були надані в повному обсязі під час проведення перевірки, однак перевіряючими не прийняті до уваги. Тому повторно були надані на адресу контролюючого органу (додані до заперечень) в копіях, належним чином завірених, та в кількості на 163 аркушах. Однак, до теперішнього часу відповідач продовжує стверджувати, що ці документи не були надані.

Лімітно-забірні картки не є первинними документами в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , тому на підставі них не здійснюються господарські операції.

Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 10.06.2019 року у справі №804/5840/16.

З аналізу викладеного слідує, що надання документів, які не беруть участі в формуванні доходів та витрат підприємства, не впливають на об`єкт оподаткування з податку на прибуток підприємства, здійснюється на власний розсуд платника податку щодо їх надання.

Щодо неподання матеріальних звітів (М-19).

Матеріальні звіти (М-19) були затверджені наказом Мінстату України 21.06.1996 р. та відображають надходження та вибуття ТМЦ по складу, складаються в паперовому вигляді.

Облікова політика позивача не передбачає ведення в паперовому вигляді складського обліку. Складський облік запасів ведеться в електронному вигляді. Тому надходження та вибуття ТМЦ по складу відображено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 201 Сировина і матеріали (Т.З, а.с.110-113).

Щодо ненадання виробничих звітів.

Також облікова політика позивача не передбачає ведення в паперовому вигляді виробничих звітів. Замість них на підприємстві складаються облікові регістри такі як: Регістри накопичення Випуск продукції , Незавершене виробництво , Журнал проводок . Наявність вказаних регістрів та їх надання під час проведення перевірки не заперечується відповідачем.

Щодо ненадання актів оприбуткування відходів при виробництві готової продукції.

При виробництві канцелярських виробів відходи, які можливо оприбуткувати, не виникають. Звідси, акти оприбуткування відходів (з прочерками) не складаються.

Щодо ненадання актів приймання матеріалів (М-7). .

Акт про приймання матеріалів (М-7) затверджений Наказом Мінстату України від 21.06.1996 р. № 193 Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів . Дана форма акту застосовується для оформлення приймання матеріальних цінностей, які мають розбіжності з даними супровідних документів постачальника як за кількістю, так і за якістю. Також він складається при прийманні матеріалів, які прибули без супроводжуючих документів. Випадків оприбуткування матеріальних цінностей від постачальників, які мають розбіжності з даними супровідних документів як за кількістю, так і за якістю, а також без супроводжуючих документів, за період перевірки не встановлено, тому Акт про приймання матеріалів (М-7) не складався.

Щодо ненадання відомості обліку залишків матеріалів на складі (М-14).

Відомості обліку залишків матеріалів на складі (М-14) ведуться на підприємствах (в організаціях), які обліковують матеріали за оперативно-бухгалтерським методом. Це метод аналітичного обліку матеріалів за їх номенклатурними номерами безпосередньо на складах чи в інших місцях їх зберігання з використанням карток обліку. Облікова політика позивача не передбачає облік запасів за оперативно-бухгалтерським методом, тому не виникає необхідності у складанні Відомості обліку залишків матеріалів на складі (М-14).

Відповідно до Положення про облікову політику та організацію бухгалтерського обліку ТОВ ДМД-СЕРВІС , затвердженої наказом №1-1В від 02.01.2018 р., запаси відображаються в бухгалтерському обліку по первісній вартості. При відпуску запасів у виробництво, продажу чи іншому вибутті їх оцінку необхідно здійснювати по методу ФІФО.

Щодо ненадання нарядів-завдання працівникам.

Головним документом, на підставі якого працівникам з почасовою оплатою праці нараховують заробітну плату є табель обліку використання робочого часу. Для нарахування ж заробітку відрядникам використовують такі документи, як наряд на відрядну роботу тощо.

Для обліку використання робочого часу всіх категорій працівників, контролю за дотриманням ними встановленого режиму робочого часу, отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, а також для складання статистичної звітності з праці підприємство позивача застосовує табель обліку використання робочого часу. Наряд на відрядну роботу застосовують не всі підприємства, зокрема на підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним типами виробництва, для обліку виконаних ремонтних робіт і окремих разових замовлень. Позивач не застосовує відрядну роботу, тому не складає нарядів-завдання працівника. На підприємстві позивача застосовано почасову оплату праці найманим працівникам, тому щомісячно складається табель обліку використання робочого часу.

Щодо ненадання технологічних карт виробництва.

Технологічна карта- це документ технологічної документації, в якому плануються технологія виробництва, обсяги робіт, засоби виробництва і робоча сила, необхідна для їхнього виконання, а також розмір матеріальних витрат.

Технологічні карти не є первинними документами в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , тому на підставі них не здійснюються господарські операції.

Даний висновок підтверджує постанова Верховного Суду від 10.06.2019 року у справі №804/5840/16.

Таким чином, надання документів, які не беруть участі в формуванні доходів та витрат підприємства, не впливають на об`єкт оподаткування з податку на прибуток підприємства, є власним бажанням платника податку щодо їх надання.

Щодо ненадання (часткового надання) під час проведення перевірки витребуваних калькуляцій собівартості, судова колегія зазначає наступне.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги калькуляції собівартості, які надані представником позивача до суду 31.07.2020 року (т. 5, а.с. 171-201), оскільки вони (на думку суду) не надавалися в ході перевірки, та не були надані до заперечень на акт перевірки.

Вважаємо вказаний висновок суду першої інстанції неправомірним з наступних підстав.

Калькуляція - це обчислення собівартості одиниці продукції, виконання робіт і послуг, а також заготівельної собівартості матеріальних цінностей та засобів виробництва за елементами витрат. Підприємства складають калькуляції щомісячно, за квартал та за рік за цільовим призначенням. Перелік статей калькуляцій і склад витрат, що входять у такі калькуляційні статті, кожне підприємство встановлює самостійно (п. 11 ГУРБО 16 Витрати ).

Так, підприємство позивача складало калькуляції готової продукції щомісячно на кожний вид продукції та за рік. Калькуляції щомісячні та за рік були надані підприємством позивача при проведенні перевірки. Відповідач в акті перевірки не зазначав про їх відсутність або ненадання підприємством, тому суд дійшов помилкового висновку про їх ненадання під час проведення перевірки.

Матеріалами справи встановлено, що в ході проведення перевірки відповідач надав на адресу позивача письмовий запит про надання копій первинних бухгалтерських документів №1 від 03.02.2020 р. (Т.З, а.с.69). Даний запит не містить вимоги про надання в паперовому вигляді копій калькуляцій собівартості. Під час проведення перевірки позивач надавав калькуляції складені за рік та щомісячно. В усній формі відповідач попросив надати копію калькуляцій за період складання - рік та додав її до акту перевірки.

Тому, відповідач надав до матеріалів справи калькуляції, що складені за період-2018 рік, а позивач долучив калькуляції, складені за період - місяць, тобто щомісячні, за 12 місяців 2018 року. Суд помилково в судовому рішенні встановив, що дані калькуляції складені за один і той же період складання, оскільки це два різні документи, та безпідставно встановив, що калькуляції, надані позивачем, не надавались під час перевірки.

Крім цього, процес калькулювання собівартості (як планової, так і фактичної) готової продукції жодним чином не впливає ні на стан майна і капіталу підприємства, ні на його зобов`язання і фінансові результати діяльності, а калькуляція - просто документ, в якому визначена сума витрат (планова або фактична) на виробництво одиниці (групи одиниць) готової продукції.

Калькулювання собівартості не є господарською операцією, а калькуляція. що містить відомості про цей процес, не є первинним документом.

Таким чином, калькуляції, складені за рік або щомісячні ніяким чином не впливають на фінансові результати позивача та на об`єкт оподаткування з податку на прибуток, а мають суто інформаційний характер.

Під час розгляду Міністерством фінансів України деяких питань бухгалтерського обліку (лист від 15.02.2013 року №31-08410-07/23-357/246) було встановлено, що за своїм призначенням калькуляція не відповідає всім ознакам первинного документа, оскільки калькуляцією не фіксуються господарські операції, розпорядження чи дозволи на проведення господарських операцій.

Отже, калькуляції, лімітно-забірні карти, технологічні карти, карти розкрою і тому подібне не є первинними документами в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

А для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування/податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачене законодавством (п. 44.1 Податкового кодексу України).

Тобто, до первинних документів калькуляції/технологічні карти не відносять, вони не є документами, які пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, тому для цілей оподаткування підприємство складати калькуляції не зобов`язане, а отже і надавати контролюючому органу не повинне.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.06.2019 року у справі №804/5840/16.

Враховуючи вищевикладене, твердження відповідача щодо неможливості виробництва позивачем готової продукції, що була реалізована протягом 2018 року є безпідставними, необґрунтованими.

З огляду на викладене, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними, у зв`язку з чим, підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов`язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов`язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що дії позивача відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому наявні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.

Згідно ст.315 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції може своєю постановою скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при його прийнятті суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що привело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про задоволення позову.

Ухвалюючи дану постанову, суд апеляційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат.

Згідно частин 1 та 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 322 Кодексу адміністративного судочинства України).

За змістом частин 1 та 6 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ ДМД-СЕРВІС було сплачено судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 36331,55грн. (тридцять шість тисяч триста тридцять один) 55 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №6533 від 24.03.2020р. та №8063 від 02.10.2020р. (т.1 а.с.10, т. 6 а.с. 85).

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції скасовує рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020р. по даній справі та ухвалює постанову про задоволення позову ТОВ "ДМД-СЕРВІС", вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь ТОВ "ДМД-СЕРВІС" судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 36331,55грн. (тридцять шість тисяч триста тридцять один) 55 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМД-СЕРВІС" - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року по справі № 520/4035/2020 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМД-СЕРВІС" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 00000650501 від 10.03.2020, № 00000660501 від 10.03.2020, № 00000670501 від 10.03.2020.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 43143704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМД-СЕРВІС" (а/с № 10288, м. Харків, 61023, ЄДРПОУ 31939411) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 36331 (тридцять шість тисяч триста тридцять одна) грн. 55 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Спаскін О.А. Судді Присяжнюк О.В. П`янова Я.В. Повний текст постанови виготовлений 24.12.2020 року