Постанова

від 24.12.2020 по справі 280/582/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

24 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 280/582/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року в адміністративній справі №280/582/20 (головуючий суддя першої інстанції Максименко Л.Я., судове рішення в повному обсязі складено 17.06.2020 року) за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Рідний дім-Д до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 24.01.2020 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Запорізькій області, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю № ЗП3515/573/АВ/П/ТД-ФС, прийняту 20 грудня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновок відповідача щодо порушення позивачем частин першої та третьої статті 24 КЗпП України не відповідає дійсності, зроблений за результатами власного суб`єктивного правового тлумачення норм Цивільного кодексу та Кодексу законів про працю України. Зазначає, що в ОСББ не має визначених робочих місць, відсутній штатний розпис та не ведеться жодного табелю обліку робочого часу. Раз на рік протоколом засідання правління ОСББ затверджується кошторис на наступний рік, яким передбачається виплата винагороди залученим працівникам по цивільно-правовим угодам. Такі працівники не підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку, виконавці самі організовували роботу і виконували її на власний ризик. За фактом виконання цивільно-правових договорів між сторонами складались акти приймання-передачі наданих послуг. Позивач вважає, що відповідачем необґрунтовано зроблено висновок щодо відсутності в укладених договорах ознак цивільно-правового договору, що не відповідає вимогам цивільного законодавства.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Запорізькій області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю № ЗП3515/573/АВ/П/ТД-ФС від 20 грудня 2019 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом не враховано, що інспекційним відвідуванням ОСББ РІДНИЙ ДІМ-Д встановлено фактичний допуск 4 робітників без належного оформлення трудової діяльності, чим порушено вимоги ч.3 ст.24 КЗпП України. Надані цивільно-правові договори на виконання робіт містять одноманітні характеристики робіт, переукладені по декілька разів на рік, відтак у даному випадку предметом договору є виконання саме трудових функціональних обов`язків. Тому, вважає, що накладення штрафу за порушенням вимог Кодексу законів про працю є правомірним та обґрунтованим.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

В період з 08.11.2019 року по 13.11.2019 року за адресою здійснення господарської діяльності позивача контролюючим органом здійснено захід державного нагляду у формі інспекційного відвідування позивача, предметом якого визначено порядок оформлення трудових відносин.

Під час інспекційного відвідування встановлено, що в 2018-2019 роках 4 фізичні особи були допущені до роботи без укладання трудового договору, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , чим порушено вимоги ч.3 ст.24 КЗпП України.

За результатами перевірки 13.11.2019 року складено акт інспекційного відвідування №ЗПЗ515/573/АВ і припис про усунення виявлених порушень №ЗП3515/573/АВ/П (а.с.33-36 т.1).

20.12.2019 року ГУ Держпраці прийнято постанову №ЗП 3515/573/АВ/П/ ТД-ФС про накладення на ОСББ РІДНИЙ ДІМ-Д штраф у розмірі 500760,00 грн., яку направлено на адресу позивача (а.с.201-202 т.1).

Не погодившись з вказаною постановою про накладення штрафу, позивач оскаржив її до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виступали саме виконавцями цивільно-правових відносин, оскільки виконували різну роботу (послуги), час надання яких обирали самостійно. Розмір винагороди за кожним договором залежав від обсягу роботи, який мали виконати вказані особи, та не мав стабільного розміру. За змістом укладених цивільно-правових договорів позивача цікавив саме результат наданих послуг: відремонтовані система каналізації, відновлене світлопостачання, справні вимикачі, відремонтована покрівля, утеплені труби опалювальної системи тощо. Винагорода за угодами залежала не від кількості затраченого часу, а від результату.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України..

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі по тексту - Положення № 96), Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

У відповідності до вказаного Положення Головному управлінню Держпраці в Запорізькій області делеговано повноваження щодо здійснення на території області державного контролю за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

У зв`язку із втратою чинності 14.05.2019 року постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295, якою було затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, Постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю від 21 серпня 2019 року №823 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

У відповідності до п.2 Порядку №823 (в редакції, чинній на час проведення інспекційного відвідування), заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Порядок призначення та проведення інспекційного відвідування позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не перевіряється.

Відповідно до п.19-24 Порядку №823 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року за №509 (далі по тексту - Порядок №509).

Згідно із пунктами 3, 4 постанови КМУ Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 17.07.2013 року №509 (далі по тексту - Порядку №509) справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб`єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку.

Отже, положення Порядку № 509 наразі не передбачають повідомлення конкретної дати розгляду справи. Норма пункту 3 Порядку сформульована таким чином, що визначає початок перебігу строку розгляду (з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів) та визначає тривалість такого строку (45 днів).

Системний аналіз положень Порядку № 509 дає підстави стверджувати проте, що особа, отримавши повідомлення Держпраці про розгляд справи, з датою початку може протягом 45-денного строку подати додаткові документи.

На підставі зазначених норм судом першої інстанції зроблено висновок, що розгляд справи до закінчення вказаного строку є порушенням права особи на подання додаткових документів та особистої участі у розгляді (яке є необов`язковим).

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки згідно наведеної вище норми справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Тобто, у будь-який день після одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку документів, може бути розглянута справа про накладення штрафу, але не пізніше, як після спливу 45 днів.

Таким чином, вказаний 45-денний строк є пресекательним.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 02.12.2019 року на адресу ОСББ РІДНИЙ ДІМ-Д направлено повідомлення про розгляд справи. При цьому зазначено, що 29.11.2019 року уповноваженою посадовою особою ГУ Держпраці у Запорізькій області одержано акт.

Отже, з 29.11.2019 року почав спливати 45-денний строк розгляду справи про накладення штрафу, а тому прийняття оскаржуваної постанови 20.12.2019 року відбулось у встановлений законом строк.

Таким чином, висновок суду про порушення процедури притягнення особи до відповідальності є помилковим.

Щодо суті виявленого порушення апеляційний суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання щодо наявності порушення трудового законодавства з боку позивача, суд враховує, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Взаємовідносини фізичної особи і роботодавця можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст.208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст.626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ч.1, ч.2 ст.837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У відповідності до ч.1 ст.839 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцю зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети, вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

При цьому, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Як встановлено апеляційним судом, між позивачем (замовник) та громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (виконавці) укладено договори про надання послуг.

Відповідно до договорів, укладених між позивачем (замовник) та ОСОБА_2 (виконавець) замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання за плату виконувати наступне: встановлення сіток на технічному поверсі будинків 1 та 2 в кількості 65 шт., порізку сіток по розміру та кріплення на кожному пройомі (а.с.60, 70, 73, 79, 85, 91, 95, 113, 137 т.1).

У договорах зазначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку. За роботу у період певного строку передбачена оплата у фіксованій сумі.

Із актів приймання-передачі послуг вбачається, що оплата здійснювалась за надані послуги у розмірі визначеному договором (а.с.61, 71, 74, 80, 86, 92, 96, 114, 138 т.1).

Тобто, оплата за вказаними договорами здійснювалась за надання конкретних послуг, а не процес праці.

Відповідно до договорів, укладених між позивачем (замовник) та ОСОБА_1 (виконавець), останній надавав послуги із заміни патронів на освітлення, лампочок в під`їздах, заміна вимикачів, ремонт електропроводки, заміна електор.автоматів, (а.с.62, 66, 71, 77, 81, 87, 99, 101, 105, 109, 115, 121, 127, 133, 145, 159, 165, 170, 176 т.1).

У договорах зазначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку. За роботу у період певного строку передбачена оплата у фіксованій сумі.

Із актів приймання-передачі послуг вбачається, що оплата здійснювалась за надані послуги у розмірі визначеному договором платіжними дорученнями (а.с.63, 67, 72, 82, 88, 100, 102, 106, 110, 116, 122, 128, 134, 146, 160, 166, 171, 177 т.1).

Тобто, оплата за вказаними договорами здійснювалась за надання конкретних послуг, а не процес праці.

Відповідно до договорів, укладених між позивачем (замовник) та ОСОБА_3 (виконавець) замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання за плату виконувати наступне: ремонт під`їзда: шпатльовка, побілка, прибирання, заміна каналізаційної труби в підвалі, чистка каналізації (а.с.119,125, 141, 157, 168 т.1).

У договорах зазначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку. За роботу у період певного строку передбачена оплата у фіксованій сумі.

Із актів приймання-передачі послуг вбачається, що оплата здійснювалась за надані послуги у розмірі визначеному договором (а.с.120, 126, 142, 158, 169 т.1).

Тобто, оплата за вказаними договорами здійснювалась за надання конкретних послуг, а не процес праці.

Відповідно до договорів, укладених між позивачем (замовник) та ОСОБА_4 (виконавець) замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання за плату виконувати наступне: ремонт під`їзда: заміна скла у вікнах, заміна водостічної труби на даху, заміна каналізаційної труби в підвалі, чистка каналізації (а.с.131, 149, 153, 163, 174 т.1).

У договорах зазначено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку. За роботу у період певного строку передбачена оплата у фіксованій сумі.

Із актів приймання-передачі послуг вбачається, що оплата здійснювалась за надані послуги у розмірі визначеному договором (а.с.132, 150, 154, 164, 175 т.1).

Тобто, оплата за вказаними договорами здійснювалась за надання конкретних послуг, а не процес праці.

Апеляційний суд звертає увагу, що роботи за вказаними договорами виконувались особами у короткий строк (від 3 до 15 днів), укладались договори виконання конкретних робіт за фіксовану плату, тому висновки відповідача про їх постійність та системність є безпідставними.

Разом з тим, умови цивільно-правових договорів, укладених між позивачем та громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 чітко встановлюють, що виконавці виконують роботи на свій ризик, самостійно організовують безпечне виконання робіт, не підпадають під дію правил внутрішнього трудового розпорядку товариства, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що згідно штатного розпису позивача відсутні посади, на які позивач міг би приймати вищевказаних фізичних осіб на роботу як працівників на умовах трудового договору.

Отже, виконавці послуг громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у перевіряємий період не входили до штату товариства, у якого взагалі не має штатного розпису, не підпорядковувались правилам внутрішнього трудового розпорядку, не мали будь-якого підпорядкування посадовим особам позивача, жодний облік їх робочого часу позивачем не здійснювався, оплата за надані послуги здійснювалася згідно актів прийому наданих послуг.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відносини між вказаними особами та позивачем відповідають ознакам цивільно-правового договору, з чим погоджується колегія суддів.

В силу приписів ч.2 ст.265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Судом також встановлено, що ОСББ РІДНИЙ ДІМ-Д за вказаних осіб сплачувало податок на доходи фізичних осіб, єдиний соціальний внесок та військовий збір, що, в свою чергу, підтверджується платіжними дорученнями.

Вказані обставини апелянтом не оскаржуються та не спростовуються.

Відтак, в даному випадку цивільно-правові угоди, що укладені між позивачем та вищевказаними фізичними особами не містять ознак трудових договорів, зокрема: обов`язку виконавців бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години, обов`язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку; обов`язку підприємства забезпечувати виконавців матеріально-технічною базою; регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.

Між виконавцями та позивачем регулярно підписувалися акти прийняття-передачі виконаних робіт за цивільно-правовими угодами.

Апелянтом ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів, які б підтверджували, що вищезазначені договори є трудовими договорами, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Крім того, чинним законодавством не передбачено обмежень на укладання цивільно-правових договорів у разі, якщо відповідні послуги стосуються основної діяльності суб`єкта господарювання.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.10.2019 року у справі №160/8664/18.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних та обгрунтованих юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність винесення оскарженої постанови про накладення штрафу на позивача.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки за приписами ч.1 статті 310 КАС України апеляційний розгляд здійснено за правилами спрощеного позовного провадження, справа згідно із ч.4 ст.257 КАС України не відноситься до таких, які не можуть бути розглянуті за вказаними правилами, то судове рішення суду апеляційної інстанції згідно із п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року в адміністративній справі №280/582/20 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року в адміністративній справі №280/582/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко

суддя С.Ю. Чумак