Рішення

від 21.12.2020 по справі 569/17348/20

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №569/17348/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2020 року місто Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Першко О.О.,

секретар судового засідання Прокопчук Л.М.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши цивільну справу за позовом голови Смолигівської сільської ради ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Телерадіокомпанія Сфера-ТВ" про захист честі, гідності та ділової репутації посадової особи,

В С Т А Н О В И В:

Голова Смолигівської сільської ради Прус Г.Д. (далі позивач) звернулася до суду з позовом до ПП Телерадіокомпанія Сфера-ТВ (далі відповідач), в якому просить: визнати недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію сільського голови Смолигівської сільської ради ОСОБА_1 інформацію, поширену ПП Телерадіокомпанія Сфера-ТВ ІНФОРМАЦІЯ_1 о 21 год. 12 хв. в мережі інтернет на офіційному веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 у відеоролику під назвою: ІНФОРМАЦІЯ_3 ;. зобов`язати ПП Телерадіокомпанія Сфера-ТВ не пізніше наступного дня після набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну та таку, що порушує немайнові права голови Смолигівської сільської ради ОСОБА_1 на повагу до честі, гідності, а також недоторканість ділової репутації, інформацію шляхом опублікування на офіційному веб-сайті ПП Телерадіокомпанія Сфера-ТВ http//sfera-tv.com.ua/ повідомлення наступного змісту: СПРОСТУВАННЯ. ПП Телерадіокомпанія Сфера-ТВ спростовує недостовірну інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 о 21 год. 12 хв. на сторінці офіційного веб-сайту http//sfera-tv.com.ua/ щодо голови Смолигівської сільської ради ОСОБА_1 про продаж земельних ділянок приватним особам та невиділення земельних ділянок учасникам АТО та ветеранам війни .

Свої позовні вимоги мотивує тим, 19 жовтня 2020 року о 21 год. 12 хв. ПП Телерадіокомпанія Сфера-ТВ http//sfera-tv.com.ua/ здійснено онлайн трансляцію відеоролика під заголовком: Яка вона, очільниця Смолигівської ОТГ, що на Волині? . На 04:55-й хвилині трансляції вказаного ролика було умисно поширено недостовірну та негативну інформацію про неї, чим порушено особисті немайнові права як посадової особи, а саме честь, гідність та ділову репутацію. В онлайн трансляції відповідач повідомив: люди подейкують, чиновниця хватько приторговує земелькою для своїх. Помітили, що лише за останніх два місяці приватними раптом стали 300 га тутешнього чорнозему і це в той час, як для ветеранів війни на сході гарантованою державою ділянок не знайшлося . Вказує, що інформація, яка прозвучала у відеоролику, безпосередньо стосується її особи та побудована у формі звинувачень щодо здійснення нею як головою органу місцевого самоврядування своїх посадових обов`язків. Зазначає, що висловлена інформація про продаж нею земельних ділянок є такою, що не відповідає дійсності. Будь-які рішення про виділення земельних ділянок приймаються на сесії сільської ради більшістю голосів депутатів. Вона особисто не уповноважена приймати такі рішення. Не відповідає дійсності інформація про не виділення земельних ділянок учасникам АТО. Всі учасники АТО, ветерани війни, які звернулись із заявами про надання земельних ділянок і проживають на території Смолигівської сільської ради отримали по 2,0 га земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства і 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Згадана недостовірна інформація спростовується довідкою Смолигівської сільської ради № 675 від 20 жовтня 2020 року. Вважає, що поширена відповідачем інформація широкому колу осіб мала на меті створити негативне враження для широкого кола осіб про неї як сільського голову та про начебто використання нею своєї посади для вирішення особистих питань та грубе ігнорування інтересів громади, зокрема прав учасників АТО та ветеранів війни. Вказана негативна та недостовірна інформація перешкоджає їй як сільському голові ефективно здійснювати свої посадові обов`язки щодо благополуччя сільської громади та принижує її як керівника перед односельчанами та колегами.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 27 жовтня 2020 року вказану справу прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 25 листопада 2020 року ПП Телерадіокомпанія Сфера-ТВ продовжено строк для подання відзиву на позовну заяву на строк десять днів з дня вручення ухвали.

09 грудня 2020 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення. Вказує, що позивач не подала належних та допустимих доказів, що поширена інформація ганьбить її честь, гідність та ділову репутацію. Вказує, що у відеоролику під назвою ІНФОРМАЦІЯ_3 ? висловлено суб`єктивні оціночні судження, а саме припущення мешканців Смолигівської ОТГ стосовно джерел збагачення очільниці громади. Відповідач чітко та однозначно вказав на те, що інформація є припущенням, а не стверджуванням того, що це було так. Отже глядач/слухач повинен розуміти зазначену інформацію в контексті припущення. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог та стягнути понесені відповідачем судові витрати.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала з мотивів у ньому наведених та просила його задовольнити. Крім того, зазначила, що при підготовці позову адвокат порадив їй видати довідку на підтвердження недостовірності інформації поширеної відповідачем, яка може бути доказом у справі.

Представник ПП Телерадіокомпанія Сфера-ТВ в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час, дату і місце проведення судових засідань. 21 грудня 2020 року подав заяву про відкладення розгляду справи через різке погіршення стану здоров`я, однак жодних доказів на підтвердження вказаних обставин ним не подано, відтак судом відмовлено у задоволенні даної заяви.

Заслухавши позивача, дослідивши докази по справі, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено судом,ОСОБА_1 є Смолигівською сільською головою об`єднаної територіальної громади, що підтверджується витягом з рішення Смолигівської сільської ради Луцького району Волинської області № 1/1 від 12 листопада 2015 року.

19 жовтня 2020 року на інтернет-сайті ПП Телерадіокомпанія Сфера-ТВ http//sfera-tv.com.ua/ здійснено трансляцію відеоролика під заголовком: Яка вона, очільниця Смолигівської ОТГ, що на Волині? .

У вказаному відеоролику прозвучала інформація, яку позивач вважає недостовірною та такою, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію, а саме: люди подейкують, чиновниця ОСОБА_2 приторговує земелькою для своїх. Помітили, що лише за останніх два місяці приватними раптом стали 300 га тутешнього чорнозему і це в той час, як для ветеранів війни на сході гарантованою державою ділянок не знайшлося .

З довідки Смолигівської сільської ради Луцького району Волинської області, яка підписана сільським головою Прус Г.Д., від 20 жовтня 2020 року №675 слідує, що протягом 2015-2020 років всі учасники АТО, які звертались із заявою про надання земельних ділянок і проживають на території Смолигівської сільської ради отримали по 2,0 га для ведення особистого селянського господарства і 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

20 жовтня 2020 року позивач звернулась з листом до Телерадіокомпанії Сфера-ТВ з проханням спростувати недостовірну інформацію.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Згідно з частиною першою статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права в України, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі Нова газета та Бородянський проти Росії , що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

У частині другій статті 30 Закону України Про інформацію визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі Лінгенс проти Австрії ).

Разом з тим, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При розгляді справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

За положеннями статті 29 Закону України Про інформацію суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

При цьому суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.

Судом встановлено, що позивач звернулась до суду з позовом як голова Смолигівської сільської ради Луцького району Волинської області, а тому є діючим політиком та публічною особою, відповідно межа допустимої критики щодо неї є значно ширшою, оскільки вона безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності місцевого самоврядування та її безпосередні дії становлять суспільний інтерес.

Позивач, будучи публічною особою, є відкритою для прискіпливої уваги з боку громадськості, преси, критики та різноманітних оцінок їх діяльності, у тому числі несхвальних.

Предметом оскарження є інформація висловлена у відеоролику: люди подейкують, чиновниця хватько приторговує земелькою для своїх. Помітили, що лише за останніх два місяці приватними раптом стали 300 га тутешнього чорнозему і це в той час, як для ветеранів війни на сході гарантованою державою ділянок не знайшлося .

Оцінюючи ці висловлювання суд керується висновками рішень Європейського суду з прав людини, рішення по яких є формою прецедентного права, що розширює нормативний обсяг Конвенції, встановлюючи нові загальнообов`язкові правила. (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV ).

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях "Газета "Україна-центр" проти України", "Нікула проти Фінляндії", "Яновський проти Польщі" та інших, суд зазначає, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. (Рішення у справі Гендісайд проти Сполученого Королівства , п. 49. )

Ці принципи мають особливе значення, коли йдеться про пресу. Хоча преса не повинна переступати меж, встановлених, зокрема, для захисту репутації інших осіб , на ній лежить обов`язок повідомляти інформацію та ідеї на політичні теми так само, як і в інших сферах, які становлять громадський інтерес. І не лише засоби масової інформації мають обов`язок повідомляти таку інформацію та ідеї, а й громадськість має право отримувати їх. (Рішення у справі "Санді Таймс" проти Сполученого Королівства , п. 65. )

Так у рішенні Європейський суду по справі Газета Україна-Центр проти України , вирішеної 15 липня 2010 року (остаточне 15/10/2010) предметом розгляду була стаття опублікована в газеті Україна-Центр , яка містила інформацію журналіста щодо звинувачення кандидата на посаду міського голови у вчинені злочину, представлену на прес-конференції цього кандидата в Українському незалежному інформаційному агентстві новин (УНІАН).

У п. 46 цього рішення Європейський суд повторив установлений раніше принцип свободи слова та захисту журналістів, а саме:

(a) Здійснюючи наглядову функцію, Суд повинен розглядати втручання у світлі справи в цілому, включаючи зміст зауважень, висловлених проти підприємства-заявника, та контекст, в якому їх було зроблено. Зокрема, Суд має визначити, чи було втручання "пропорційним легітимним цілям, що переслідувалися" та чи були причини, наведені національними органами для виправдання такого втручання, "відповідними та достатніми" (див. рішення у справі "Барфорд проти Данії" (Barfod v. Denmark), від 22 лютого 1989, п. 28, Series A, N 149). При цьому Суд має переконатися, що національні органи застосували стандарти, що відповідали принципам статті 10 (995_004), і, крім того, що вони засновували свої рішення на прийнятній оцінці відповідних фактів (див. рішення у справі "Джерсільд проти Данії" (Jersild v. Denmark), від 23 вересня 1994 року, п. 31, Series A, N 298).

(b) Втручання у право особи на свободу вираження поглядів становитиме порушення статті 10 Конвенції (995_004), якщо воно не підпадатиме під одне з виключень, встановлених пунктом 2 статті 10 Конвенції. Відповідно Суд має по черзі розглянути, чи було втручання у цій справі "встановлено законом", чи переслідувало воно ціль/цілі, яка/які є легітимними відповідно до пункту 2 статті 10, та чи було воно "необхідним у демократичному суспільстві" задля досягнення зазначеної мети (див. рішення у справі "Санді Таймс проти Сполученого Королівства" (N 1) (Sunday Times v. the United Kingdom (no. 1), від 26 квітня 1979 року, п. 45, Series A, no. 30).

(c) Прикметник "необхідний" у розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції (995_004) передбачає існування "нагальної суспільної необхідності". При здійсненні оцінки, чи існує така необхідність, Договірні держави користуються певною свободою розсуду. Проте, ця свобода супроводжується європейським наглядом, який поширюється як на законодавство, так і на рішення про його застосування - навіть ті, що ухвалені незалежним судом. Відповідно суд повноважний виносити остаточне рішення щодо того, чи сумісне таке "обмеження" зі свободою вираження поглядів, гарантованою статтею 10 Конвенції (див. рішення у справі "Яновський проти Польщі" (980_248 ) (Janowski v. Poland) [ВП], заява N 25716/94, п. 30, ECHR 1999-I).

(d) Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 (995_004) захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій (див. рішення у справі "Перна проти Італії" (980_051) (Perna v. Italy) [ВП], заява N48898/99, п. 39, від 6 травня 2003 року, з подальшими посиланнями).

(e) Пункт 2 статті 10 Конвенції (995_004) майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес (див. рішення у справі "Сюрек проти Туреччини" (N1) (Surek v. Turkey (no. 1) [ВП], заява N26682/95, п. 61, ECHR 1999-IV). Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (див. рішенн у справі "Лінгенс проти Австрії" (Lingens v. Austria), від 8 липня 1986 року, п. 42, Series A, no. 103, або у справі "Інкал проти Туреччини" (Incal v. Turkey), від 9 червня 1998 року, п. 54, Reports of Judgments and Decisions, 1998-IV). (f) Стаття 10 Конвенції (995_004) захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу; та надають "достовірну та точну" інформацію, як того вимагає журналістська етика. За пунктом 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів пов`язана з "обов`язками та відповідальністю", які застосовуються до засобів масової інформації навіть щодо питань великого суспільного значення. Більше того, ці "обов`язки та відповідальність" мають особливе значення, коли йдеться про посягання на репутацію названої особи та порушення "прав інших осіб" (див. рішення у справі "Ліндон, Очаковський-Лоуренс і Джулай проти Франції" (Lindon, Otchakovsky-Laurens and July v. France) [ВП], заяви NN 21279/02 і 36448/02, п. 67, ECHR 2007-, і "Педерсен і Баадсгаард проти Данії" (980_247) (Pedersen and Baadsgaard v. Denmark) [ВП], заява N 49017/99, п. 78, ECHR 2004-XI).

(g) Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль "сторожового пса суспільства" (див., наприклад, рішення у справі "The Observer and The Guardian v. the United Kingdom", від 26 листопада 1991 року, п. 59, Series A no. 216). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (див. рішення у справі "Педерсен і Баадсгаард проти Данії" (980_247), зазначене вище, п.77; рішення у справі "Торгейр Торгейрсон проти Ісландії" (Thorgeir Thorgeirson v. Iceland"), від 25 червня 1992 року, п. 65, Series A, no. 239; і рішення у справі "Джерсільд проти Данії", зазначене вище, п. 35).

Отже, в таких справах слід розрізняти ситуації, в яких дані висловлювання належали журналісту чи були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб суттєво заважатиме пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатися, якщо для іншого немає винятково вагомих причин .

У свою чергу ЄСПЛ за результатами розгляду справи Санді Таймс проти Великобританіії зазначив, що під час вирішення питання щодо права у ЗМІ на розміщення публікації, що стала предметом спору, потрібно першочергово вирішити, чи мав предмет обговорення важливий суспільний характер. Саме в такому контексті ЄСПЛ встановив, що інформація, котра містилася в статті, дійсно мала суспільний резонанс та інтерес, а тому дії держави щодо обмеження права на свободу вираження думки є необґрунтованими та безпідставними.

Значення критерію достовірності під час вирішення справ із захисту честі, гідності та ділової репутації було висловлено рішенням ЄСПЛ у справі Торгейрсон проти Ісландії , в якому Суд вказував: ...можна використовувати те, що говорять люди. Або навіть чутки. Були б ці чутки настільки схожі та численні, щоб їх не можна було би вважати брехнею .

Із оглянутого в судовому засіданні відеоролику під назвою ІНФОРМАЦІЯ_3 ? видно, що інформація яка прозвучала у відеоролику носить характер критики позивача, яка є публічною особою. Позивач як посадова особа органу місцевого самоврядування, погоджуючись на виконання владних повноважень, бере на себе обов`язок нести і поєднаний з цими повноваженнями тягар, до складу якого входить, зокрема, певний дискомфорт від критичного ставлення до влади, а тому межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.

У спірному відеоролику відповідачем були використані не фактичні твердження, а оціночні судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини, а тому відсутні і підстави для спростування у визначений позивачем спосіб.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні будь-яких незаконних дій, зокрема і щодо продажу земельних ділянок приватним особам або не виділення земельних ділянок учасникам АТО та ветеранам війни.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, встановлених обставин справи, системного аналізу положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати за надання правничої допомоги не підтверджені належними доказами, а саме представником відповідача додано лише договір №79 від 20 листопада 2020 року про надання правничої допомоги адвокатом, ордер на надання правничої (правової) допомоги, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, однак детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги та доказів на підтвердження понесених витрат або витрат, які відповідач очікує понести надано не було.

Оскільки понесення відповідачем зазначених витрат чи необхідність у їх понесені не підтверджено належними доказами вони до стягнення з позивача на користь відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 137, 141, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р I Ш И В:

В задоволенні позову голови Смолигівської сільської ради ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Телерадіокомпанія Сфера-ТВ" про захист честі, гідності та ділової репутації посадової особи відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду або через Рівненський міський суд Рівненської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин.

Позивач - голова Смолигівської сільської ради Прус Галина Дмитрівна, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Приватне підприємство "Телерадіокомпанія Сфера-ТВ", місцезнаходження: вул. Міцкевича, буд. 11, м. Рівне, код ЄДРПОУ 33910609.

Повне судове рішення складене 24 грудня 2020 року.

Суддя О.О. Першко