Вирок

від 21.12.2020 по справі 131/1062/20

ІЛЛІНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 131/1062/20

Провадження № 1-кп/131/236/2020

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2020 м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченої ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 серпня 2020 р. за № 12020020150000155 за обвинуваченням ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Широке Веселовського району Запорізької області, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , українки, громадянки України, незаміжньої, непрацюючої, раніше судимої

18.01.2013 р. Іллінецьким районним судом Вінницької області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування покарання з іспитовим строком 1 (один) рік.

02.03.2015 р. Липовецьким районним судом Вінницької області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнена від відбування покарання з іспитовим строком 1 (один) рік.

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

26 серпня 2020 р. близько 09:00 год. ОСОБА_4 , маючи намір на крадіжку чужого майна, а саме яблук, діючи умисно, з корисливих спонукань, з метою особистого збагачення та обернення його на свою користь, проникла на територію промислового яблуневого саду загальною площею 30 га, який належить фермерському господарству «Нова Україна», розташованого у с. Жорнище, Іллінецького району Вінницької області, зігнувши металеву сітку, якою обгороджений сад, донизу. Територія зазначеного яблуневого саду повністю обгороджена металевої сіткою та перебуває під охороною. Після цього, ОСОБА_4 , перебуваючи на території садка, почала рвати яблука сорту «Флоріна» та поміщувати їх у полімерні мішки. Таким чином, частково наповнюючи мішки яблуками, ОСОБА_4 почергово носила їх через зігнуту металеву сітку на територію лісу с. Жорнище, Іллінецького району Вінницької області, що розташований поблизу яблуневого саду, та залишала яблука там, поміщаючи їх до полімерних мішків, які остання принесла із собою. В подальшому, нарвавши 20 повністю наповнених мішків яблук сорту «Флоріна», загальною вагою 640 кг, ОСОБА_4 , продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, взяла ще три полімерні мішки та знову проникла на територію яблуневого садка, щоб нарвати яблука і в ці мішки. Однак, близько 16:00 год., перебуваючи на території садка з трьома пустими мішками, ОСОБА_4 , почувши звук автомобіля, що їхав по території саду, залишила дані мішки та втікаючи з місця події, покинула територію садка.

Таким чином, ОСОБА_4 , з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Своїми протиправними діями ОСОБА_4 намагалась вчинити крадіжку 640 кг яблук сорту «Флоріна», належних фермерському господарству «Нова Україна», представником якого являється ОСОБА_5 , на загальну суму 18 400,00 (вісімнадцять тисяч чотириста гривень 00 коп.) грн., що підтверджується висновком судової товарознавчої експертизи від 28.08.2020, згідно якого ринкова вартість 1 (одного) кілограма яблук сорту «Флоріна» станом на 26.08.2020 р. складала 28,75 грн. (двадцять вісім гривень 75 коп.) грн.

Обвинувачена ОСОБА_4 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого їй злочину визнала та суду пояснила, що вчинила його за обставин, викладених у обвинувальному акті. При цьому зазначила, що розуміла протиправність своїх дій.

Суд, відповідно до частини 3 статті 26 та частини 3 статті 349 КПК України вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження, обмежившись допитом обвинуваченої та дослідженням характеризуючи даних ОСОБА_4 .

Аналізуючи показання обвинуваченої, надані стороною обвинувачення суду, докази у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні було підтверджено факт незакінченого замаху на таємного викрадення чужого майна поєднане з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище. Зокрема, обвинувачена в судовому засіданні даної обставини не заперечувала, надавши суду чіткі та послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого їй злочину. Також суд враховує, що ОСОБА_4 , як слідує з наданих нею в судовому засіданні показань, на час вчинення інкримінованого їй злочину та на час судового розгляду кримінального провадження усвідомлювала протиправність своїх дій.

Таким чином, суд вважає, що дії ОСОБА_4 охоплюються складом злочину, передбаченого частиною 3 статті 15 та частиною 3 статті 185 КК України, за ознаками незакінченого замаху на таємного викрадення чужого майна (крадіжка), поєднаного з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. у справі № 148/1211/15-к Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові Верховного Суду від 14.06.2018 р. у справі № 760/115405/16-к зазначено, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між

альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально - вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду, як вже було зазначено вище, визнаються і Європейським судом з прав людини. Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК України) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК України поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ від 23.12.2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 р. у справі № 166/1065/18 суд зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки. Суд також враховує, що у постанові ВС від 10.07.2018 р. у справі № 148/1211/15-к суд звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини 1 статті 66 КК України, передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК України, застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 66 КК України та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини 1 статті 66 КК України.

В ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що обвинувачена ОСОБА_4 вчинила кримінальне правопорушення, винуватість у вчиненні інкримінованого їй злочину визнала та надала суду чіткі й послідовні показання щодо обставин його вчинення, при цьому у вчиненому розкаялась. Крім того, суд враховує, що обвинувачена, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується посередньо.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченої, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину .

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Як вже було зазначено судом вище, метою покарання згідно з приписами частини 2 статті 50 КК України є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.

При цьому, суд також враховує, що Верховний Суд у постанові від 17.04.2018 р. у справі № 298/95/16-к зазначив, що у частині 2 статті 65 КК України, встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, обставин, що пом`якшують покарання та обставин, що обтяжують покарання, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченої та її перевиховання можливе без ізоляції від суспільства, а тому щодо неї необхідно і доцільно застосувати покарання у межах санкції, визначеної частини 3 статті 185 КК України, у виді позбавлення волі на певний строк із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України.

Таке покарання, на переконання суду, є справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_4 , попередження вчинення нею кримінальних правопорушень та відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Також у відповідності до частини 2 статті 124 КПК України з обвинуваченої слід стягнути судові витрати у справі, які згідно із актом здачі-приймання висновку експерта від 27.08.2020 р. № 6076/6077/20-1 становлять 653,76 гривень.

Цивільний позов не заявлявся. Заходи забезпечення кримінального провадження в ході досудового розслідування не застосовувались. Питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні суд вирішує відповідно до статті 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 65-67, 185 КК України, ст.ст. 100, 124, 371, 373, 374 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_4 винною у пред`явленому їй обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 15, частиною 3 статті 185 КК України та призначити їй покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Відповідно до положень статті 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо вона протягом іспитового строку терміном 2 (два) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов`язки.

Згідно вимог підпунктів 1, 2 частини 1 статті 76 КК України, зобов`язати ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення судово-товарознавчої експертизи в сумі 653,76 (шістсот п`ятдесят три гривні 76 коп.) грн.

Речові докази по кримінальному провадженню № 12020020150000155, а саме:

- 20 (двадцять) полімерних мішків білого кольору, що повністю наповнені яблуками сорту «Флоріна», загальною вагою 640 кг, повернутих під розписку представнику фермерського господарства «Нова Україна» ОСОБА_5 залишити власнику. Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Іллінецького районного суду Вінницької області від 31.08.2020 р. на дане майно скасувати.

- жіночу куртку темне-зеленого кольору, повернуту під розписку ОСОБА_4 залишити власнику. Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Іллінецького районного суду Вінницької області від 31.08.2020 р. на дане майно скасувати.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Іллінецький районний суд Вінницької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з моменту його отримання. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції. Згідно змісту частини 2 статті 394 КПК України вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченій та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Не пізніше наступного дня після ухвалення, копію вироку направити учасникам судового провадження, які не були присутні у судовому засіданні.

Суддя: