Рішення від 14.12.2020 по справі 910/1657/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.12.2020Справа № 910/1657/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О. при секретарі судового засідання Макарчук С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг Брідж ЛТД" до Акціонерного товариства "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" про визнання пункту договору фінансового лізингу недійсним, за участю представників позивача - Красильникової К.О., ордер серія ЧН №095755 від 01.09.2020 року, відповідача, Лопатнікової А.В., довіреність № 1180-к-н-о від 05.03.2020 року,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання недійсним п. 8.2. договору фінансового лізингу №4С16067ЛИ від 20.08.2016 року, що був укладений між сторонами на підставі ст.ст. 3, 16, 203, 204, 215, 217, 627, 628, 806 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зміст п. 8.2. договору суперечить нормам чинного законодавства України, що є підставою для визнання його недійсним. Зокрема, умови пункту 8.2. договору, на думку позивача, щодо підстав та порядку розірвання договору в односторонньому порядку за ініціативою банку (лізингодавця) лише шляхом письмового повідомлення, суперечать ч. 2 ст. 7 Закону України Про фінансовий лізинг та значно погіршують становище лізингоодержувача, і порушують право лізингоодержувача на предмет лізингу, та принципи цивільно - правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України, справедливості, добросовісності та розумності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 року відкрито провадження, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 04.03.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2020 року в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг Брідж ЛТД" про забезпечення позову відмовлено.

03.03.2020 року через канцелярію суду відповідачем подано відзив на позов, в якому він просив суд відмовити в позові за безпідставністю та застосувати строк загальної позовної давності до позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 року підготовче засідання відкладене без визначення дати наступного судового засідання з метою запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 року, суд викликав сторін у судове засідання на 30.09.2020 року.

30.09.2020 року у судовому засіданні оголошено перерву на 19.10.2020 року.

19.10.2020 року у судовому засіданні оголошено перерву у справі на 11.11.2020 року.

20.10.2020 року позивачем через канцелярію суду надано відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 14.12.2020 року.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стронг Брідж ЛТД" (лізингоодержувач) та Акціонерним товариством "КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (лізингодавець), укладений договір лізингу №4С16067ЛИ (далі - договір), згідно умов якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

Відповідно до п. 3.1. договору передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно акту прийому - передачі майна. З моменту підписання такого акту лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами за його використання.

В п. 5.1.8. договору сторони погодили, що банк має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови банку від договору, договір є розірваним з дати зазначеної банком у повідомленні про відмову від договору.

Відповідно до п. 6.2.4. договору лізингоодержувач зобов`язався повернути майно банку у випадку розірвання договору в стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежів за договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання договору.

В п. 8.1. договору сторони погодили, що цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою лізингоодержувача, після письмового повідомлення про це банка за 3 дні за наявності погодженої банком пропозиції, щодо нового лізингоодержувача.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 (три) дні, у наступних випадках:

- у випадку невиконання лізингоодержувачем зобов`язань з належного/цільового використання майна, збереження майна. Не отримання згоди банку у встановлених випадках (п. 8.2.1.);

- у випадках одержання ухвали про порушення справи про банкрутство, постанови про накладення арешту на майно, вироку суду про конфіскацію майна лізингоодержувача (п. 8.2.2.);

- у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 (тридцять) днів. Порушення строків сплати винагороди за договором (п. 8.2.3.);

- у випадку, якщо майно знищене, пошкоджене та не може бути відновлене (у повідомленні банк зазначає суму збитків та санкцій) (п. 8.2.4.).

В п. 8.4. договору сторони погодили, що у повідомленні про розірвання сторони зазначають причину дострокового розірвання договору. При цьому для розірвання договору, договорів про внесення змін сторони не укладають.

Відповідно до п. 9.1. договору строк дії договору з дати підписання договору по 25.07.2024. У частині невиконаних сторонами зобов`язань договір діє до повного їх виконання.

Згідно акту приймання-передачі майна за договором від 20.08.2016 року позивачем отримано визначене договором майно.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Згідно з ч. 1-3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Згідно із ст. 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України внормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 651 Цивільного кодексу України внормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, про зміну та розірвання договору сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд незалежно від наявності підставі порушення договору. Розірвання або зміни договору може відбутися у зв`язку із односторонньою відмови від договору однієї із його сторін, що тягне правові наслідки його розірвання або зміни. У даному випадку зміст поняття "підстава" розірвання або зміни договору є дещо іншою. Поняттям підстава розірвання або зміни договору у даному разі охоплюється: по-перше, підстава для односторонньої відмови від договору, а по-друге, сам правочин щодо односторонньої відмови від договору. Іншими словами коли констатується, що договором або законом передбачена можливість односторонньої відмови від договору, завжди мається на увазі підстава, що передбачена договором або законом, для вчинення односторонньої відмови від договору, що у свою чергу, як юридичний факт та правочин, є підставою для настання правових наслідків розірвання або зміни договору.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Статтею 782 Цивільного кодексу України встановлено право наймодавця відмовитися від договору найму. Так, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначає Закон України Про фінансовий лізинг .

Статтею 7 Закону України Про фінансовий лізинг (ч. 2) внормовано, що лізингодавець має право (1) відмовитися від договору лізингу та (2) вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 10 Закону України Про фінансовий лізинг лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом.

Отже, ст. 782 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 7 та ст. 10 Закону України Про фінансовий лізинг встановлено право лізингодавця на односторонню відмову від договору у випадку несплати лізингоодержувачем платежів, при цьому ч. 2 ст. 7 Закону України Про фінансовий лізинг також встановлено право лізингодавця у безспірному порядку вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

В оспорюваному п. 8.2. договору сторони визначили випадки розірвання договору в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача внаслідок порушення останнім умов договору.

Таким чином, зміст оспорюваного позивачем п. 8.2. договору повністю відповідає положенням чинного на момент укладання договору законодавству та не суперечить йому.

Статтею 627 Цивільного кодексу України внормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладання сторонами договору, свідчить про те, що вони дійшли згоди щодо всіх його умов, в тому числі і щодо порядку розірвання в односторонньому порядку договору за ініціативою банку, що не суперечить ст. 7, 10 Закону України Про фінансовий лізинг та відповідає положенням ст. 6, 627, 782 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що п. 8.2. договору не суперечить вимогам чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним судом відсутні.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання спірного договору недійсним.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем не порушено права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, а тому в позові про визнання недійсним п. 8.2. договору фінансового лізингу №4С16067ЛИ від 20.08.2016 року слід відмовити.

Судовий збір відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повне рішення складено 24.12.2020 року.

Суддя С.О. Чебикіна