Рішення

від 24.12.2020 по справі 910/15068/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.12.2020Справа № 910/15068/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Концерну "Військторгсервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ФРЕШ ЕКСПРЕС"

про стягнення 8008,10 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Концерн "Військторгсервіс" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ФРЕШ ЕКСПРЕС" про стягнення 8008,10 грн, з яких: 3810,48 грн - заборгованість, 19,05 грн - інфляційні збитки, 57,77 грн - 3% річних, 4120,80 грн - штраф у розмірі 10% від суми щомісячного платежу.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за публічним договором про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг №320Д/2019 від 24.12.2019.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.10.2020 зазначену позовну заяву залишив без руху, встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

22.10.2020 через канцелярію суду позивачем подано заяву про усунення недоліків, допущених при поданні до суду даного позову.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.11.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/15068/20, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

04.12.2020 через канцелярію суду від позивача надійшли пояснення по справі.

У відповідності до ч.2 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалою суду від 02.11.2020, направленою на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на час відкриття провадження у справі.

Згідно із ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також у відповідності до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 02.11.2020 повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку.

Отже, у відповідності до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ураховуючи вище наведене, суд прийшов до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно із матеріалів справи, між Концерном "Військторгсервіс" (зберігач, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ФРЕШ ЕКСПРЕС" (поклажодавець, позивач) укладений публічний договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг №320Д/2019 від 24.12.2019, предметом якого є надання поклажодавцю послуг по зберіганню, а також прийому та обліку товарно-матеріальних цінностей, що належать поклажодавцю за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що підтвердженням повного та безумовного акцептування публічної оферти є підписання поклажодавцем заяви про акцепт публічного договору про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг, що містить гіперпосилання на даний договір (далі - заяви).

Як підтверджено матеріалами справи між сторонами підписано заяву про акцепт публічного договору про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг №320Д/2019 від 24.12.2019.

У відповідності до заяви про акцепт публічного договору про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг №320Д/2019 від 24.12.2019, договір діє з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року або до моменту його дострокового розірвання, а частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.5.1. договору).

Згідно із п.3.1. договору, поклажодавець здійснює попередню оплату послуг зберігання у день укладення договору на підставі наданого зберігачем рахунку.

Додатковою угодою №1 від 26.02.2020 до публічного договору сторони дійшли згоди, що вартість послуг становить 41208,00 грн.

Відповідно до п.3.3 договору поклажодавець здійснює оплату послуг зберігання в період з 20 по 25 число поточного місяця за наступний місяць надання послуг на підставі виставлених рахунків зберігача. У зв`язку з постійним підвищенням цін на комунальні послуги (електроенергія, опалення, водопостачання тощо) поклажодавець та зберігач погодили, що ціна за надання послуг зберігання не включає в себе понесені зберігачем витрати на комунальні послуги в процесі зберігання відповідно до умов цього договору. Поклажодавець зобов`язується відшкодувати витрати понесені зберігачем на комунальні послуги в процесі зберігання згідно виставлених рахунків в термін не пізніше 15 числа наступного за звітним місяцем.

Згідно з п.4.10 договору за несвоєчасну або неповну оплату за надані зберігачем послуги, поклажодавець сплачує на користь зберігача суму заборгованості із урахуванням штрафу у розмірі 10% від суми щомісячного платежу за кожен випадок несвоєчасної або неповної оплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за час дії договору у відповідача наявна заборгованість по відшкодуванню комунальних послуг за березень 2020 року у розмірі 3810,48 грн.

26.06.2020 позивач направив на адресу відповідача претензію вих. №07/195-п від 26.06.2020 про сплату заборгованості за договором про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг №320Д/2019 від 24.12.2019. Разом із претензією позивачем направлені рахунок на оплату по замовленню № 840 від 27.03.2020 на суму 3810,48 грн, акт надання послуг № 776 від 31.03.2020 на суму 3810,48 грн, а також акт звірки взаєморозрахунків по стану за період: 01.01.2020-24.06.2020.

Оскільки відповідач вимоги позивача не задовольнив, заборгованість по відшкодуванню комунальних послуг за березень 2020 року у розмірі 3810,48 грн не сплатив, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ФРЕШ ЕКСПРЕС" заборгованості у сумі 3810,48 грн, а також нарахованих у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання, інфляційних збитків у сумі 19,05 грн, 3% річних у сумі 57,77 грн та нарахованого на підставі пункту 4.10 договору штрафу у розмірі 10% від суми щомісячного платежу у сумі 4120,80 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст.6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Як встановлено судом, між сторонами укладений публічний договір про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг №320Д/2019 від 24.12.2019, відповідно до умов якого позивач надавав послуг по зберіганню, а також прийому та обліку товарно-матеріальних цінностей, що належать відповідачу за адресою: м. Київ, вул. Молодогвардійська, 28-А.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом п.3.3 договору сторони погодили, що ціна за надання послуг зберігання не включає в себе понесені зберігачем (позивачем) витрати на комунальні послуги в процесі зберігання відповідно до умов цього договору. Відповідач зобов`язується відшкодувати витрати понесені зберігачем на комунальні послуги в процесі зберігання згідно виставлених рахунків в термін не пізніше 15 числа наступного за звітним місяцем.

За доводами позивача заборгованість відповідача по відшкодуванню комунальних послуг за березень 2020 року становить 3810,48 грн, на підтвердження чого позивачем надані акт надання послуг № 776 від 31.03.2020 на суму 3810,48 грн, підписаний в односторонньому порядку позивачем та рахунок на оплату по замовленню № 840 від 27.03.2020 на суму 3810,48 грн.

Як підтверджено матеріалами справи 26.06.2020 позивач направив на адресу відповідача претензію вих.№07/195-п від 26.06.2020 про сплату заборгованості за договором про надання послуг зберігання ТМЦ та додаткових послуг №320Д/2019 від 24.12.2019. Разом із претензією позивачем направлені рахунок на оплату по замовленню № 840 від 27.03.2020 на суму 3810,48 грн, акт надання послуг № 776 від 31.03.2020 на суму 3810,48 грн, а також акт звірки взаєморозрахунків по стану за період: 01.01.2020-24.06.2020.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Умовами договору передбачено, що витрати понесені позивачем на комунальні послуги в процесі зберігання відповідач здійснює згідно виставлених рахунків в термін не пізніше 15 числа наступного за звітним місяцем.

При цьому судом враховано, що за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №915/641/19, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18.

Отже, у відповідності до умов договору відповідач зобов`язаний здійснювати відшкодування витрат позивача за комунальні послуги в процесі зберігання не пізніше 15 числа наступного за звітним місяцем.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Доказів у спростування заборгованості по відшкодуванню комунальних у сумі 3810,48 грн відповідачем суду не надано.

Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за договором у сумі 3810,48 грн належним чином доведена, відповідачем належними доказами не спростована, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 3810,48 грн.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання позивачем здійснено нарахування 3% річних у сумі 55,77 грн (нараховані за період з 26.03.2020 по 26.09.2020) та інфляційних втрат у сумі 19,05 грн (нараховані за квітень - серпень 2020 року).

У пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування процентів річних та інфляційних втрат.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Оскільки, у відповідності до умов договору відповідач мав здійснити оплату по відшкодуванню комунальних у сумі 3810,48 грн за березень 2020 року у строк до 15.04.2020, то прострочення грошового зобов`язання розпочалося 16.04.2020.

Таким чином, нарахування інфляційних втрат слід здійснювати з травня по серпень 2020 року. За розрахунком суду сума інфляційних втрат становить від`ємний показник (-11,51 грн), а тому суд вважає, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у сумі 19,05 грн задоволенню не підлягають.

Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 16.04.2020 по 26.09.2020, судом встановлено, що 3% річних становлять 51,22 грн, у зв`язку із чим позовні вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу у сумі 4120,80 грн, нарахованого на підставі пункту 4.10 договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Приписами частини 1 статі 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п.4.10 договору за несвоєчасну або неповну оплату за надані зберігачем послуги, поклажодавець сплачує на користь зберігача суму заборгованості із урахуванням штрафу у розмірі 10% від суми щомісячного платежу за кожен випадок несвоєчасної або неповної оплати.

Водночас за змістом пункту 3.3 договору сторони погодили, що ціна за надання послуг зберігання не включає в себе понесені позивачем витрати на комунальні послуги в процесі зберігання відповідно до умов цього договору.

Позивач здійснює нарахування штрафу у розмірі 10% від суми щомісячного платежу за послуги зберігання. Однак, доказів на підтвердження заборгованості за послуги по зберіганню у сумі 41208,00 грн, на яку здійснюється нарахування штрафу позивач у матеріали справи не надав.

Частиною 3 ст.162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Приписами частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

У відповідності до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження прострочення грошового зобов`язання з оплати послуг по зберіганню у сумі 41208,00 грн, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача щодо наявності підстав для нарахування штрафу на підставі пункту 4.10 договору.

Судом враховано, що положенням пункту 3.3. договору передбачено, що відповідач зобов`язаний здійснити оплату у період з 20 по 25 число поточного місяця за наступний місяць надання послуг. Однак, як встановлено судом, зміни до договору щодо вартості послуг у сумі 41208,00 грн, які внесені сторонами додатковою угодою №1 від 26.02.2020, вступили в силу з 01.03.2020, у той час як згідно із доданих до позову матеріалів оплата послуг здійснена відповідачем 02.03.2020, що свідчить про відсутність прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу у сумі 4120,80 грн, нарахованого на підставі пункту 4.10 договору.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вище наведене, враховуючи встановлені вище судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Концерну "Військторгсервіс".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СМАРТ ФРЕШ ЕКСПРЕС" (03194, місто Київ, проспект Леся Курбаса, будинок 7-А, квартира 55; ідентифікаційний номер 42373588) на користь Концерну "Військторгсервіс" (03151, м.Київ, вул. Молодогвардійська, будинок 28-А, ідентифікаційний код 33689922) заборгованість у сумі 3810,48 грн, 3% річних у сумі 51,22 грн та судовий збір у сумі 1013,63 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 24.12.2020.

Суддя С.О. Турчин