Рішення

від 23.12.2020 по справі 925/1551/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року м. Черкаси справа № 925/1551/20

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Буднік А.М., за участі представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" (м. Вінниця) до товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Агро-Шанс" (м. Шпола, Черкаська область) про стягнення 7 343,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача 7 343,28 грн. з яких 6 000,00 грн. залишку основного боргу за товар, 147,54 грн. як 3 % річних, 775,74 грн. пені та 420,00 грн. штрафу на підставі договору поставки № 030619-1Д від 03.06.2019, укладеного між сторонами у справі.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Представники сторін в судове засідання не з`явились, явка обов`язковою не визнавалась.

Відповідача крім повідомлення поштовим зв`язком повідомлено про розгляд справи в т.ч. і розміщенням оголошення на веб-порталі судової влади України (а.с. 22), що у відповідності до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України є належним повідомленням.

Відзив на позов у справу не подано. За загальним правилом, у відповідності до ч. 4 ст. 165 ГПК України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 23.12.2020 виготовлено вступну та резолютивну частини рішення суду.

У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного:

З матеріалів справи вбачається наступне:

03.06.2019 між товариством з обмеженою відповідальністю Глобал Енерджи" ( далі - Продавець, позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю "Укр-Агро-Шанс" (далі - Покупець, відповідач по справі) було укладено договір поставки № 030619-1Д (а.с. 6-7), у відповідності до якого Продавець протягом строку дії цього договору зобов`язався поставляти та передавати через мережу АЗС (ГАЗС, АГНКС) у власність (повне господарське відання) Покупця нафтопродукти ( надалі -Товар) в асортименті: дизельне пальне, неетильований бензин А-98, А-95, А-92, газ-метан, газ пропан-бутан належної якості (підтвердженої сертифікатом якості), що відповідає державним стандартам, в кількості, визначеній відповідно до накладних які є невід`ємними частинами цього договору, а Покупець зобов`язується приймати Товар на АЗС (ГАЗС, АГНКС) та оплачувати його на умовах цього Договору ( п. 2.1. договору).

Строк дії договору сторонами встановлено в 1 рік з дати підписання, з правом автоматичного продовження ще на 1 рік якщо жодна із сторін не повідомить у встановлений строк про намір припинити його дію.

За своєю правовою природою договір між сторонами є договором поставки.

В силу ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Перехід права власності на Товар та ризику випадкової загибелі (псування) відбувається в момент передачі товару уповноваженому представнику (п. 5.1. договору).

Поставка товару здійснюється на умовах Ex-Works , за цінами, що діють на момент поставки на АЗС (п. 5.2. договору).

Кількість товару, що постачається, зазначається у видаткових накладних виписаних Продавцем. Видаткова накладна виписується останнім днем місяця, в якій зазначається кількість вибраного товару за поточний календарний місяць. Видаткові накладні є невід`ємними частинами цього договору.

Податкова накладна надається Покупцю (отримувачу), складена в електронній формі з дотриманням умов щодо реєстрації в порядку визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої особи та зареєстровану в ЄРП. Податкова накладна (зведена) складається останнім календарним днем місяця ( п. 6.1. договору).

За умовами розділу 3 Договору між сторонами Продавець-позивач повинен поставляти Покупцю-відповідачу товар за цінами, які дію на АЗС в момент поставки товару, а Покупець-відповідач повинен своєчасно оплачувати товар, приймати в пунктах поставки товар, що постачається.

За умовами п. 7.1. Договору відповідач повинен провести розрахунок за товар на умовах 100% передоплати з ПДВ за ціною, відображеною в рахунках-фактурах, накладних на товар (видаткових та актах приймання-передачі). В разі відтермінування оплату провести протягом 5 робочих днів з дати поставки товару.

За доводами позивача, на виконання умов Договору між сторонами, відповідачу був виставлений рахунок-фактура № СФ-0000155 від 11.06.2019 (а.с. 8) з посиланням на Договір між сторонами для оплати дизельного палива в сумі 31200,00 грн.

Також відповідачу позивачем оформлена видаткова накладна від 17.06.2019 № РН-0002098 з посиланням на договір між сторонами щодо поставки дизельного палива на суму 31200,00 грн. в кількості 1200 літрів (а.с. 9).

Проти доводів позивача щодо фактичної поставки йому дизельного палива на суму 31200,00 грн. і необхідність його оплати протягом 5 робочих днів, тобто до 22 червня 2019 року, відповідач заперечень не подав.

З наданих позивачу у справі доказів вбачається, що відповідач частково розрахувався за товар на суму 25200,00 грн., що підтверджується наявними в справі копіями платіжних доручень з посиланнями відповідача на оплату за дизельне пальне згідно рах. № СФ-0000155 від 11.06.2019.

Доказів про проведення розрахунку за товар у більшій сумі відповідач суду не надав.

Таким чином залишок боргу за товар у відповідача становить 6000,0 грн. (31200 - 25200). Розрахунок зроблено вірно, строк виконання зобов`язання вже є таким, що настав.

Доказів визнання недійсним, розірвання чи наявності підстав вважати Договір між сторонами нікчемним у справу не подано, договір сторонами виконувався.

Відповідач не надав суду доказів існування між сторонами спору з приводу якості чи кількості поставленого товару, з який стягується борг.

Слід вважати, що товар отримано відповідачем без зауважень, оскільки суду про протилежне ним не вказано.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк у відповідності до умов договору між сторонами.

Строк виконання зобов`язання по повній оплаті поставки дизельного палива на час вирішення спору є таким, що настав, борг повністю не сплачено, а тому з відповідача на користь позивача слід примусово стягнути залишок боргу в розмірі 6000,00 грн. Розрахунок основного боргу зроблено вірно.

У відповідності до п. 9.2. Договору між сторонами у випадку несвоєчасної оплати (неоплати) за цим договором покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період несвоєчасної оплати (неоплати) за кожен день прострочення від суми невиконаного зобов`язання.

Також п. 9.5. договору передбачено, що якщо Покупець прострочив оплату поставленого товару більше ніж на 15 календарних днів, то продавець має право стягнути з покупця штраф у розмірі 15% від вартості несвоєчасно оплаченого товару.

У відповідності до ст. 549 ГПК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У відповідності до положень ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Договір між сторонами не містить умови про можливість нарахування пені у строк понад шість місяців.

Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України право на нарахування пені у кредитора виникає з моменту прострочення виконання зобов`язання.

Чинним законодавством не передбачено право стягувача змінити порядок нарахування пені та обраховувати пеню не з моменту прострочення виконання зобов`язання, а з будь-якої іншої дати, в т.ч. за останні шість місяців до часу звернення до суду.

При цьому суд виходить з того, що згідно з вказаною ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 22.08.2019 у справі № 914/508/17, від 12.03.2020 у справі № 907/65/18, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 22.08.2019 у справі № 914/508/17.

У постанові Верховного Суду від 28.01.2019 по справі № 922/3782/17 викладений правовий висновок, що з огляду на вимоги ст. 79 , 86 ГПКУ господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Виходячи з дати видаткової накладної № РН-0002098 від 17.06.2016 (а.с. 9) та умови п. 7.1. Договору, повний розрахунок за товар слід провести до 22 червня 2019. Тобто, прострочення оплати настало 22 червня 2019 із цієї ж дати почався перебіг шестимісячного строку для нарахування пені, який завершується 22 грудня 2019.

З розрахунку позивача вбачається, що ним нарахування пені проведено за період з 19.01.2020 по 13.11.2020 (а.с. 1 оборот), що виходить за межі періоду, в якому позивач мав право нарахувати пеню.

Пеня дійсно стягується зі строком позовної давності в 1 рік (п1) ч. 2 ст. 258 ЦК України), однак при цьому її нарахування припиняється через шість місяців з часу, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд вже вказав про те, що він не має права виходить за межі визначеного позивачем періоду нарахування пені, а тому суд приходить до висновку, що позивач не вправі проводити нарахування пені в період з 19.01.2020 по 13.11.2020, свої вимоги та розрахунки в цій частині позивач не змінив, а тому у стягненні пені за позовними вимогами слід відмовити повністю через необґрунтованість її нарахування за визначеними позивачем періодами.

В частині вимог про стягнення штрафу судом встановлено наступне:

Умовами п. 9.5. Договору між сторонами передбачено право позивача на нарахування і стягнення з відповідача штрафу в розмірі 15% від вартості несвоєчасно сплаченого товару за прострочення його оплати.

Факт прострочення Покупцем повної оплати товару на час вирішення спору між сторонами на строк більше 15 календарних днів після 22 червня 2019 доведено матеріалами справи та відповідачем не заперечено і не спростовано.

Однак позивач просить суд стягнути штраф із відповідача відповідно до ст. 231 ч. 2 Господарського Кодексу України, якою передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості .

Суд вважає, що для стягнення штрафу саме по ч. 2 ст. 231 ГК України підстав немає, оскільки у відносинах сторін відсутня обставина про порушення господарського зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Однак право у позивача на штраф виникає на підставі п. 9.5. договору між сторонами і не є порушенням прав відповідача на стягнення з нього 7% штрафу замість 15%, як позивач має право за умовами Договору.

Строк позовної давності для стягнення пені та штрафу відповідач застосувати не просить.

Отже до стягнення з відповідача на користь позивача належить 420,00 грн. штрафу як 7% від залишку боргу в розмірі 6000,00 грн.

Розрахунок штрафу зроблено вірно. Правомірність нарахування штрафу доведена зібраними у справі доказами.

Позивач за прострочення проведення повного розрахунку за товар просить стягнути з відповідача також і 3% річних в розмірі 147,54 грн. за період з 19.01.2020 до 13.11.2020.

Строк позовної давності для нарахування 3% річних встановлюється чинним законодавством у 3 роки, нарахування проводиться за весь період прострочення зобов`язання без обмежень.

Розрахунок 3% річних зроблено позивачем вірно, даний платіж підлягає до примусового стягнення з відповідача, виходячи з такого:

За змістом норми ч. 2 ст. 625 ЦКУ нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦКУ розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Верховний Суд України у постанові від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16 зробив висновок, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦКУ , не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦКУ , а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

При цьому право на нарахування інфляційних та 3% річних для кредитора встановлено законом і тому не має значення, чи було передбачено право на таке нарахування ще й умовами договору між сторонами.

Прострочення виконання зобов`язання по оплаті товару доведено матеріалами справи, доказів про сплату 3% річних відповідач суду не надав, а тому що примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 147,54 грн. як 3% річних.

Заперечень проти правильності розрахунків позовних вимог відповідачем суду не подано, контрозрахунків не наведено.

Доказів проведення повного розрахунку за позовними вимогами відповідачем у справу не подано, тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 6 000,00 грн. залишку основного боргу, 147,54 грн. як 3 % річних, 420,00 грн. штрафу на підставі договору поставки № 030619-1Д від 03.06.2019 року.

В решті вимог в частині стягнення пені у позові слід відмовити через неправомірність її нарахування.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 2102,00 грн. повністю, оскільки спір виник з неправильних дій відповідача.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Дані вимоги підлягають до повного задоволення, виходячи з такого:

У відповідності до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать в т.ч. витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. При задоволенні позову такі витрати покладаються на відповідача (ч. 4 ст. 129 ГПК).

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивач до часу проведення першого засідання у справі подав докази про розмір понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката з поясненнями щодо видів робіт в межах цієї правничої допомоги на суму 3000,00 грн.

За правилами п1) ч. 2 ст. 126 ГПК України стягненню підлягають як сплачені витрати на професійну правничу допомогу, так і ті, що лише підлягають сплаті.

Такі правові позиції викладено у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 Об`єднаної палати Верховного Суду у складі судді Касаційного господарського суду.

На підтвердження обґрунтованості понесених витрат та професійну правничу допомогу позивач подав у копіях договір від 10.12.2019 про надання правової допомоги між Адвокатським бюро "Едуарда Каленяка" та ТОВ "Глобал Енерджі", акт виконаних робіт від 01.11.2020 щодо надання послуги до казаного договору у вигляді вивчення документів, підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості по договору поставки № 030619-1Д від 03.06.2019 року та відправки її сторонам і до суду (загальна вартість послуги 3000,00 грн.); рахунок від 01.07.2020 на оплату послуги за договором про надання правової допомоги від 10.12.2019. У акті виконаних робіт від 01.11.2020 його сторонами вказано про відсутність претензій одна до одної. Також надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ВН № 0000041 на Каленяк Едуарда Анатолійовича з ордером серія ВН № 160459 на ведення справи.

У відповідності до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Форма такого документу ГПК не регламентована, а тому, на думку суду, він може бути поданий також і у вигляді підписаних обома сторонами актів прийому-передачі послуг із надання професійної правничої допомоги, які містять всю необхідну інформацію, що вимагається за ч. 3 ст. 126 ГПК.

У відповідності до ч. 6 ст.126 ГПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Такого клопотання відповідачем не подано, тому докази не співмірності витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката у справі відсутні, судом не встановлено, що адвокатом позивача надано послуги, які не стосуються справи, отже до стягнення з відповідача на користь позивача належить 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу повністю.

Суд вважає, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. є співмірними зі складністю справи, наданими адвокатом послугами, ціною позову.

Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Укр-Агро-Шанс" (ідентифікаційний код 40841183, м. Шпола, вул. Соборна, 128, Черкаська область) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Глобал Енерджи" (ідентифікаційний код 931890,72, м. Вінниця, вул. Марії Вольгемут, 31-А) --- 6 000,00 грн. залишку основного боргу, 147,54 грн. як 3 % річних, 420,00 грн. штрафу на підставі договору поставки № 030619-1Д від 03.06.2019 року, 2102,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору та 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В решті вимог у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 24 грудня 2020

Суддя Н.М. Спаських