Рішення

від 28.12.2020 по справі 480/4060/20

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2020 року Справа №480/4060/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Кунець О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/4060/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, у якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати відмову відповідача, викладену у Наказі від 22.05.2020р. №18-19919/16-20-СГ, у задоволенні заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Московського старостинського округу Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району, Сумської області ;

- зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Московського старостинського округу Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району, Сумської області .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулася до головного управління Держгеокадастру у Сумській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Лебединської міської ради, Сумської області.

Наказом від 22.05.2020р. №18-19919/16-20-СГ відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки бажана до відведення земельна ділянка накладається на масив, який включений до переліку земельних ділянок, право на які б у д е виставлено на земельні торги, а відповідно до Земельного кодексу України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. За таких обставин Головне управління Держгеокадастру у Сумській області не має правових підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Позивач вважає відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, та просить суд зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Так, вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою наведений у ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, при цьому в наказі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 22.05.2020р. №18-19919/16-20-СГ не наведено жодної з них. Таким чином, підстави для відмови позивачу в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні. Просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 27.07.2020р. відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Слід зазначити, що у позовній заяві позивач посилався на те, що до відповідача він звернувся з заявою датованою 26.04.2020р.. Однак, 22.07.2020р. надіслав до суду заяву в якій просив суд врахувати допущену ним помилку і надав до матеріалів справи заяву до ГУ Держгеокадастру у Сумській області, яку датовано 27.04.2020р. Отже, суд бере до уваги заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою, як датовану 27.04.2020р.

18.08.2020р. відповідач подав відзив на позовну заяву в якій позов не визнав зважаючи на те, що бажана до відведення земельна ділянка входить до масиву загальною площею 5,2413 га, який включений до переліку земельних ділянок, право на які б у д е виставлено на земельні торги. У свою чергу, відповідач посилається на положення ч. 3 ст.136 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. Таким чином, Головне управління не має правових підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

22.12.2020р. позивач подав уточнення до позовної заяви в яких просить вважати дату звернення з заявою до відповідача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не 27.04.2020р. (як було зазначено у позовній заяві) , а - 16.04.2020р.

Вивчивши матеріали справи й оцінивши докази у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області з заявою датованою 16.04.2020р. (зареєстровано 22.04.2020р.) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Московського старостинського округу Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району, Сумської області .

Наказом від 22.05.2020р. №18-19919/16-20-СГ відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки бажана до відведення земельна ділянка накладається на масив, який включений до переліку земельних ділянок, право на які б у д е виставлено на земельні торги .

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 ЗК України).

З наведених норм вбачається, що проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам.

У даному випадку позивачу було відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки бажана до відведення земельна ділянка накладається на масив, який включений до переліку земельних ділянок, право на які б у де виставлено на земельні торги.

При цьому стаття 118 ЗК України, яка також регулює порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, не містить такої підстави для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою як зазначена відповідачем у спірному наказі.

Разом з тим суд враховує, що приписи статті 136 Земельного кодексу України, якою визначено порядок добору земельних ділянок державної чи комунальної власності та підготовка лотів для продажу на земельних торгах, свідчать про те, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Так, відповідно до положень частин 1-3 даної статті організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об`єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які в и с та в л е н і на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Пунктом "б" частини 4 статті 136 ЗК України передбачено, що підготовка лотів до проведення земельних торгів включає державну реєстрацію земельної ділянки.

Аналіз наведених правових норм дає змогу дійти висновку, що перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, серед іншого, в обов`язковому порядку має містити кадастровий номер відповідної земельної ділянки. При цьому формуванню переліку земельних ділянок передує процедура підготовки лоту до торгів, в межах якої організатор торгів, зокрема, здійснює відведення земельної ділянки та її державну реєстрацію із присвоєнням відповідного кадастрового номеру.

На підставі ч.ч. 1, 4 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Отже, враховуючи те, що до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставляються на земельні торги, може бути включено земельну ділянку лише за умови присвоєння їй кадастрового номеру, тобто сформовану земельну ділянку відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України, то в даному випадку спірна земельна ділянка не є сформованою та відсутні докази присвоєння їй кадастрового номеру. Доказів цього відповідачем суду не надано.

Також відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що станом на день розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність спірна земельна ділянка вже була включена до переліку земельних ділянок, які виставлені на земельні торги.

Відповідно, вказана у наказі від 22.05.2020р. №18-19919/16-20-СГ підстава для відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та суперечить вимогам Земельного кодексу України.

Крім того, у названому наказі відповідач зазначає, що до переліку земельних ділянок, право на які буде виставлено на земельні торги, включений саме масив, на який накладається бажана до відведення позивачу земельна ділянка, а не окремі земельні ділянки, що також доводить, що земельна ділянка, щодо якої позивач просить надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, є не сформованою, відтак такою, яка не може бути включеною до відповідного переліку земельних ділянок, які виставлені на земельні торги.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 420/914/19.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наказ від 22.05.2020р. №18-19919/16-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" не відповідає критеріям, встановленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим, є протиправним, а позовні вимоги у цій частині - обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, щодо посилань представника відповідача у відзиві на те, що вирішення питання щодо надання або відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність є дискреційними повноваженнями відповідача та суд не може втручатися у такі, суд зазначає наступне.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання вмотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 у справі №804/1469/17, від 14.08.2019 у справі №0640/4434/18 та від 12.09.2019 у справі №0640/4248/18.

Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту слід зазначити, що суд має право зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Наведені обставини судом не встановлювались. Оцінка правомірності бездіяльності стосувалася лише тих мотивів, які наведено у оскаржуваному Наказі відповідача. Однак судом не досліджувалось питання, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що хоч повноваження Головного управління Держгеокадастру щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою і не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання (заяву) позивача про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Отже, із врахуванням норм ст.9 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву позивача від 16.04.2020р. (зареєстровано заяву 22.04.2020р.) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Московського старостинського округу Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району, Сумської області та прийняти відповідне рішення по даній заяві з урахуванням висновків суду у даній справі.

На підставі ч. 1 ст. 139 КАС України на користь позивача належить стягнути понесені ним судові витрати зі сплаті судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви до суду.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою" від 22.05.2020р. №18-19919/16-20-СГ про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Московського старостинського округу Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району, Сумської області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області (вул.Г.Кондратьєва, 25, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 39765885) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) датовану 16.04.2020р. (зареєстрована 22.04.2020) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Московського старостинського округу Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району, Сумської області.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (вул.Г.Кондратьєва, 25, м. Суми, 40000, код ЄДРПОУ 39765885) витрати зі сплати судового збору у сумі 1681 (одна тисяча вісімдесят одна) грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Кунець