Постанова

від 15.12.2020 по справі 160/5123/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 160/5123/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дурасової Ю.В.,

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2020 (головуючий суддя Неклеса О.М., повний текст складено 09.07.2020)

в адміністративній справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Альфа -Синтез про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача ТОВ Альфа-Синтез , просив стягнути з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суду адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік у розмірі 296 348,92 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач у 2019 році мав 4 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів, які були не зайняті, а тому відповідно до вимог статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні повинен був до 15.04.2020 року сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 296 348,92 грн., які самостійно не сплачені, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню. Зауважив, що ненадходження сум адміністративно-господарських санкцій до Державного бюджету України завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, зокрема, обґрунтовано тим, що відповідачем виконано всі вимоги, передбачені чинним законодавством України щодо організації та створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що у 2019 році відповідач мав 4 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів. Вказані робочі місця не були зайняті, тому згідно вимог статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні відповідач повинен був до 15.04.2020 року сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 296 348,92 грн. Однак адміністративно-господарські санкції відповідачем самостійно не сплачені, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.

Відзив на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма № 10-ПІ (річна)), наданого ТОВ Альфа-Синтез до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2019 році склала 94 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні склала 4 особи, середньорічна заробітна плата штатного працівника склала 74 087,23 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання робочих місць для працевлаштування інвалідів визначена в розмірі 296 348,92 грн.

На підставі наданого відповідачем звіту за 2019 рік, позивачем здійснено розрахунок боргу, відповідно до якого сума адміністративно-господарських санкцій, що підлягала сплаті відповідачем за 4 незайняті робочих місця призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 296348,92 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин суд першої інстанції правильно застосовував норми Конституції України, Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 року №875-XII (в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про зайнятість населення» №5067-VI, норми Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року «Деякі питання реалізації норм Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення".

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.91 N 875-ХІІ.

При цьому, положеннями статті 17 Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» , передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями статті 19 Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 7 статті 19 Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року «Деякі питання реалізації норм Законів України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" та "Про зайнятість населення"» (Порядок №70).

Пунктом 2 Порядку №70 передбачено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держстатом.

У відповідності до частини 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Отже казана норма встановлює, що особи з інвалідністю безпосередньо звертаються до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості з метою працевлаштування.

При цьому норми законодавства України не встановлюють обов`язку працедавця безпосередньо підшукувати працівників (в тому числі і осіб з інвалідністю), підшукувати працівників це права, а не обов`язок працедавця.

Водночас обов`язком працедавця є (ч.3 ст.18 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» ):

- виділення та створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створення для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених законодавством,

- надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю,

- звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Однак, порушення вказаних обов`язків відповідачем не було здійснено.

Так, в силу ч.3-4 статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що 01 січня 2013 року набув чинності Закон України «Про зайнятість населення» №5067-VI.

Згідно з ч.3 ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади , що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Вказана норма передбачає право, а не обов`язок роботодавця.

При цьому, роботодавці зобов`язані:

- своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії);

- заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення ( п.4 ч.3 ст.50 Закон України «Про зайнятість населення» ).

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» .

Так, пунктами 3, 4, 5 цього Порядку №316 від 31.05.2013 р. передбачено, що Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Актуальність зазначених у формі № 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

У розділі ІІІ даного Порядку визначено, що у звіті №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» у пункті 2 наводиться загальна кількість осіб із числа громадян, що мають додаткові гарантії щодо сприяння працевлаштуванню (відповідно до статті 14 Закону України «Про зайнятість населення» ), яких роботодавець може працевлаштувати.

За бажанням роботодавця може проводитись деталізація категорій претендентів на вакансію з урахуванням категорій громадян, перелік яких наведений у статті 14 Закону України «Про зайнятість населення» , а також внутрішньо переміщених осіб, зокрема, осіб з інвалідністю.

Отже, в контексті прийнятого Закону України «Про зайнятість населення» та затвердженого Порядку подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

При цьому цього обов`язку відповідач не порушив.

За правилами, визначеними ст. 20 Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» , підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте осою з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

З аналізу вищевказаних норм чинного законодавства вбачається, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування людей з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця,

- створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування людей з інвалідністю;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування людей з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та

- в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Механізм реалізації програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів як з боку підприємств, так і з боку державної служби зайнятості.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ Альфа-Синтез було створено 4 робочих місця для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві на 2019 рік черговий адміністратор.

Протягом 2019 року позивач надавав до Дніпровського міського центру зайнятості звіти про наявність вільного робочого місця, на якому може використовуватись праця осіб з інвалідністю, а саме: Інформацію про попит на робочу силу (форми №3-ПН) від 23.01.2019 року, від 25.02.2019 року, від 28.03.2019 року, від 22.04.2019 року, від 29.05.2019 року, від 25.06.2019 року, від 29.07.2019 року, від 28.08.2019 року, від 27.09.2019 року, від 31.10.2019 року, від 29.11.2019 року, від 27.12.2019 року, у яких зазначені основні дані про вакансію, призначену для осіб з інвалідністю.

При цьому, випадків безпідставної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю на заявлену вакансію у 2019 році з боку відповідача позивачем не наведено та матеріали справи не містять.

Вищезазначене свідчить, що відповідачем вживалися залежні від нього заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю на вакантні посади. При цьому, фактів відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю матеріали справи не містять.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції доводи позивача про невжиття відповідачем протягом 2019 року всіх обов`язкових заходів для роботодавців при виконанні нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, є необґрунтованими, оскільки в силу ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» відповідальність, визначена вказаною статтею настає для роботодавців за не створення у необхідній кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не за невжиття заходів по пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки створивши робоче місце для особи з інвалідністю та своєчасно і в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

Водночас підприємства не займаються пошуком осіб з інвалідністю для їх працевлаштування, а лише мають виконувати норматив робочих місць, створюючи їх для осіб з інвалідністю, і подавати до центру зайнятості відповідну статистичну інформацію про наявність вакансій.

Виконання нормативу робочих місць для осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями в розумінні Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» вважається виконання вимог цими підприємствами, установами, організаціями щодо можливості працевлаштування осіб з інвалідністю.

При цьому, особи з інвалідністю з метою реалізації свого права на працевлаштування та оплачувану роботу мають самостійно звертатись до підприємствами, установами, організаціями чи до Державної служби зайнятості.

Тобто, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично вживає усіх залежних від нього передбачуваних законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми №3-ПН.

Саме такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року по справі № 806/1368/17.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що матеріалами справи підтверджується виконання відповідачем, покладеного на нього обов`язку із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, водночас, матеріалами справи підтверджується, що відповідач також вживав самостійно заходи для пошуку осіб з інвалідністю для їх працевлаштування.

Враховуючи вищезазначене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем здійснено всі передбачені чинним законодавством дії для виконання нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році та правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативну робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 296 348,92 грн.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються доводами, викладеними відповідачем та нормами законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

З огляду на результати апеляційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.07.2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

В повному обсязі постанова виготовлена 21.12.2020.

Головуючий суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова