Постанова

від 23.12.2020 по справі 918/734/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2020 року Справа № 918/734/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Петухов М.Г.

судді Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Орловська Т.Й.

за участю представників:

позивача: Бойко З. Р. адвокат

відповідача: Макеєв С.В. адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРПАТНАФТОХІМ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2020 р. у справі №918/734/19 (суддя Качур А.М., м. Рівне, повний текст рішення складено 04.09.2020 року)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРПАТНАФТОХІМ"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС"

про встановлення факту втрати майна та стягнення 30 633 016,70 грн.

В С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст вимог і рішення суду першої інстанції.

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРПАТНАФТОХІМ" звернулось до Господарського суду Рівненської області з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог №4018-91 від 27.07.2020 року з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" про встановлення факту втрати ТОВ ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС дизельного палива марки Л-0,2-62ВС в кількості 2142,169 т. власності ТОВ КАРПАТНАФТОХІМ , яке передане в магістральний продуктопровід ЛВДС-5С-ЛВДС-1К (траса №1) згідно договору на відповідальне зберігання №10/0-0828/08 від 29.09.2008 року та акту приймання-передачі від 29.09.2008 року та стягнення з ТОВ ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС 30 633 016,70 грн.

2. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.08.2020 року у справі №918/734/19 в задоволенні позову відмовлено повністю.

3. Рішення господарського суду мотивоване тим, що вимога про встановлення факту втрати майна не може в даному випадку бути ефективним способом захисту прав позивача, оскільки її задоволення судом не призведе до реального відновлення тих чи інших порушених прав позивача. Натомість, встановлення наявності або відсутності певних обставин (фактів) на підставі поданих сторонами доказів є процесуальною діяльністю суду під час розгляду господарських спорів. Суд першої інстанції звернув увагу позивача, що для такого роду спорів згаданими вище нормами цивільного законодавства передбачені ефективні способи захисту прав поклажодавця у випадку їх порушення зберігачем. Законом, а також договором, передбачена можливість повернення майна або відшкодування збитків за втрату чи пошкодження майна переданого на зберігання. Проте, не передбачений такий спосіб захисту прав або інтересів, як визнання чи встановлення факту втрати майна. Така вимога за своєю правовою природою є вимогою про встановлення певних обставин та надання їм правової оцінки на предмет наявності чи відсутності майна переданого на зберігання. Такий спосіб не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин. З огляду на наведену мотивацію, суд першої інстанції вважає вимогу позивача про встановлення факту втрати майна необґрунтованою, а отже відмовляє у її задоволенні.

4. Крім того, суд першої інстанції відзначив, що право позивача на повернення майна переданого на зберігання та право на отримання відшкодування за таке майно дійсно порушені відповідачем. Поряд з цим, судом першої інстанції встановлено, що перебіг позовної давності за вимогою про повернення майна чи відшкодування його вартості почався заново з 22 березня 2011 року та закінчився 22 березня 2014 року (включно). Разом з тим, як встановив суд першої інстанції, позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогою про відшкодування вартості втраченого майна (стягнення) 16 жовтня 2019 року, тобто після спливу позовної давності. Отже, суд першої інстанції встановив, що оскільки позивачем заявлено позов після спливу позовної давності, а відповідачем у відзиві відображено заяву про застосування строку позовної давності, така заява є підставою для відмови в позові в частині вимог про стягнення 30 633 016,70 грн.

ІІ. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

5. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРПАТНАФТОХІМ" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду у справі №918/734/19 від 27.08.2020 року повністю. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ТОВ КАРПАТНАФТОХІМ задовольнити повністю, а саме: встановити факт втрати Товариством з обмеженою відповідальністю ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС дизельного палива марки Л-0,2-62ВС в кількості 2 142,169т власності Товариства з обмеженою відповідальністю КАРПАТНАФТОХІМ , яке передане в магістральний продуктопровід ЛВДС-5С-ЛВДС-1К (траса №1) згідно Договору на відповідальне зберігання №10/0-0828/08 від 29.09.2008р. та акту приймання-передачі від 29.09.2008р. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КАРПАТНАФТОХІМ , 30 633 016,70 грн.

6. Вважає, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Таким чином, не виконання відповідачем своїх зобов`язань по договору відповідального зберігання, яке полягає у не поверненні майна на вимогу позивача порушує права та інтереси останнього, позаяк позивач є власником майна, а право власності відповідно до ст. 321 ЦК України є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. А враховуючи втрату інтересу позивача до виконання відповідачем зобов`язань по договору, позивач має право на отримання від відповідача відповідного відшкодування, в даному випадку, відшкодування, в сумі 30 633 016,70 грн. (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог). Однак, суд першої інстанції не взяв до уваги твердження позивача, натомість погодився з аргументами відповідача та відмовив у задоволенні позовної вимоги щодо встановлення факту відсутності майна.

7. Крім того, скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно дійшов висновку про те, що позивач звернувся з позовом після спливу позовної давності і враховуючи це зробив висновок про відмову в задоволенні позову. Проте, відповідач жодним чином не реагував на листи/вимоги/повідомлення позивача, то така поведінка відповідача дала підстави вважати, що права та інтереси позивача порушуються, а відтак останній звернувся до суду за захистом свого порушеного права та інтересу. І таке звернення до суду на думку скаржника відбулось в межах позовної давності - лист №492 від 03.10.2016 року, отриманий відповідачем 18.10.2016 року, а позовна заява відповідачу та до суду була направлена 16.10.2019 року, тобто в межах встановленого загального строку позовної давності. А суд першої інстанції помилково дійшов висновку що всі дії відповідача хоча і свідчать про визнання відповідачем своїх обов`язків стосовно отриманого на зберігання майна, проте вчинені вони після спливу позовної давності. Позаяк, даний договір, в частині повернення майна з відповідального зберігання, діяв аж до моменту направлення на адресу відповідача повідомлення про втрату інтересу до виконання відповідачем своїх зобов`язань по даному договору щодо повернення, тобто до 18 жовтня 2016р.

ІІІ. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та заперечень інших учасників справи.

8. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРПАТНАФТОХІМ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2020 р. у справі №918/734/19 та розгляд апеляційної скарги призначено на 25 листопада 2020 року.

9. 20 листопада 2020 року від Товариства з обмеженою відповідальністю ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС надійшов відзив в якому просить суд апеляційну скаргу ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2020 року у справі №918/734/19 залишити без задоволення. Прийняти та долучити до матеріалів справи як письмовий доказ засвідчену копію акта приймання-передачі дизельного палива від 10.08.2012 до договору відповідального зберігання від 29.09.2008 року.

10. В судовому засіданні 25.11.2020 адвокат позивача підтримала доводи апеляційної скарги та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Зазначила, що вимога позивача про встановлення факту втрати майна зумовлена тим, що позивачем протягом тривалого періоду вчинялись дії щодо повернення майна з відповідального зберігання шляхом направлення відповідних листів/вимог про таке повернення, однак відповідач всупереч вимогам укладеного договору та чинного законодавства відмовлявся від виконання свого обов`язку щодо повернення майна, залишаючи вищевказані листи без належного розгляду, в результаті чого позивач повідомив відповідача про втрату інтересу до виконання останнім його зобов`язань. Відтак, у позивача були і є підстави вважати про ймовірну відсутність та/або втрату майна відповідачем, що також додатково підтверджується листом Львівського управління Офісу ВПП ДПС №11541/10/28-10-52- 05 від 02.12.2019р., який долучений до матеріалів справи, у зв`язку з чим позивач звернувся з зазначеною вимогою до суду, якою додатково хоче підтвердити своє право на відшкодування вартості майна переданого на відповідальне зберігання. Однак, суд не взяв до уваги аргументи позивача, в результаті чого дійшов невірного висновку на підставі якого відмовив в задоволенні даної вимоги. Адвокат позивача також вважає, що суд першої інстанції неправильно дійшов висновку про те, що позивач звернувся з позовом після спливу позовної давності і враховуючи це суд зробив висновок про відмову в задоволенні позову. Відповідно до умов укладеного договору, сторони дійшли згоди та встановили термін дії договору до 30.04.2009 року, однак, сторони також встановили автоматичну пролонгацію даного договору. А враховуючи, що жодна із сторін письмово не зверталась з наміром про припинення чи зміну умов та термінів даного договору, то даний договір вважається чинним до моменту узгодження сторонами інших умов. Отже, на думку адвоката позивача, позивач має право вимагати відновлення свого порушеного права та має право на відшкодування вартості цього майна для відновлення свого порушеного права, позаяк даний позов поданий в межах строку позовної давності.

11. Адвокат відповідача в судовому засіданні 25.11.2020 підтримав клопотання про долучення до матеріалів та врахування доданого відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу - копії акту приймання-передачі дизельного палива від 10.08.2012 до договору відповідального зберігання від 29.09.2008 року. Зазначив, що 04.11.2020 року при проведенні ревізії документів працівниками товарно-транспортного відділу ТОВ ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС було виявлено акт приймання-передачі дизельного палива від 10.08.2012 до Договору відповідального зберігання від 29.09.2008. За результатами цієї події заступник директора з товарно-транспортних операцій ОСОБА_1 написала на ім`я директора Товариства доповідну записку від 10.11.2020. Даний акт підтверджує той факт, що ДП ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС повернуло, а ТОВ Карпатнафтохім прийняло з відповідального зберігання дизельне паливо Л-0,2-62ВС в кількості 2142,169 тонн, яке знаходилось на зберіганні в ДП ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС згідно Договору відповідального зберігання від 29.09.2008. Оскільки позовні вимоги позивача ґрунтуються на тому, що відповідач, в порушення умов Договору відповідального зберігання від 29.09.2008, не повернув зі зберігання дизельне паливо Л-0,2-62ВС в кількості 2142,169 тонн, наведений вище акт приймання-передачі є важливим письмовим доказом у справі, який повністю спростовує всі аргументи позивача, якими обґрунтовано позовні вимоги. Жодних поважних причин для пропуску строків позовної давності позивач не навів. Посилання позивача на те, що перебіг позовної давності за його вимогами почався в жовтні 2016 року, в результаті втрати позивачем інтересу до майна, не підтверджується жодними доказами, та суперечить вимогам законодавства.

12. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 року оголошено перерву у судовому засіданні по справі №918/734/19 до 14:30 год. 08 грудня 2020 року у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №6.

13. Однак, у зв`язку із відпусткою судді - члена колегії Олексюк Г.Є. судове засідання у справі № 918/734/19 о 14:30 год. 08 грудня 2020 року не відбулося.

14. 18 грудня 2020 року відпали підстави, які спричинили неможливість проведення судового засідання, отже колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРПАТНАФТОХІМ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2020 р. у справі №918/734/19 призначити до розгляду в суді апеляційної інстанції.

15. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2020 року розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРПАТНАФТОХІМ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2020 р. у справі №918/734/19 призначено на 23 грудня 2020 року.

16. Адвокат позивача в судовому засіданні 23.12.2020 року просила суд скасувати рішення господарського суду у справі №918/734/19 від 27.08.2020 року повністю. Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ТОВ КАРПАТНАФТОХІМ задовольнити повністю, а саме: встановити факт втрати ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС дизельного палива марки Л-0,2-62ВС в кількості 2 142,169т власності ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ КАРПАТНАФТОХІМ , яке передане в магістральний продуктопровід ЛВДС-5С-ЛВДС-1К (траса №1) згідно Договору на відповідальне зберігання №10/0-0828/08 від 29.09.2008р. та акту приймання-передачі від 29.09.2008р. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ КАРПАТНАФТОХІМ 30 633 016,70 грн..

17. Адвокат відповідача в судовому засіданні 23.12.2020 року просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Карпатнафтохім на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2020 у справі №918/734/19 залишити без задоволення з урахуванням поданого до суду апеляційної інстанції письмового доказу - засвідчену копію акта приймання-передачі дизельного палива від 10.08.2012 до Договору відповідального зберігання від 29.09.2008 року.

18. Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

ІV. Мотивувальна частина постанови.

19. Заслухавши пояснення адвокатів Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРПАТНАФТОХІМ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" в судових засіданнях 25.11.2020 року, 23.12.2020 року, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРПАТНАФТОХІМ" належить залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2020 р. у справі №918/734/19 залишити без змін, виходячи з наступного.

20. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з п.1.2 Статуту ТОВ "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" затвердженого загальними зборами учасників товариства, протокол №5 від 03.04.2019 року, товариство є правонаступником Дочірнього підприємства "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" (ідентифікаційний код юридичної особи 13990932).

21. 29 вересня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КАРПАТНАФТОХІМ" (сторона-1) та ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" (сторона - 2) укладено договір відповідального зберігання №10/0-0828/08 (далі за текстом - договір), відповідно до предмету якого сторона - 1 передає на зберігання стороні - 2 майно, в кількості, за ознаками та на термін, вказане в даному договорі, а сторона - 2 зобов`язується за обумовлену плату зберігати вказане майно протягом терміну зберігання, визначеного договором(а.с. 18-20 т.1).

22. Пунктом 2.1. договору передбачено, що за даним договором сторона-1 передає стороні -2 на відповідальне зберігання 2142,169 тони дизельного палива Л-0,2-62ВС (далі за текстом - майно).

23. Згідно пункту 3.1. договору, факт приймання - передачі майна на зберігання підтверджується актами приймання - передачі, що є невід`ємною частиною даного договору.

24. Відповідно до пункту 4.1.2 договору, майно зберігатиметься в магістральному нафтопродуктопроводі "ЛВДС-5С-ЛВДС-1К" (траса №1) ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС".

25. Відповідно до пункту 4.1.4 договору, протягом 5 (п`яти) днів після одержання письмової вимоги сторони - 1, сторона - 2 зобов`язана повернути майно в належному стані та кількості по акту приймання-передачі, що є невід`ємною частиною договору, в магістральний продуктопровід "ЛВДС-1 К-ГНПС" Дрогобич" (траса № 15).

26. Згідно з умовами пункту 4.1.5 договору, сторона - 2, у випадку втрати чи пошкодження майна під час зберігання зобов`язана відшкодувати стороні - 1 заподіяні внаслідок цього збитки або відшкодувати вартість майна, що визначається його ринковою ціною на момент вимоги.

27. За умовами пунктів 6.1., 6.2. договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 30 квітня 2009 року. Якщо за місяць до настання строку вказаного у пункті 6.1. даного договору одна із сторін письмово не попередить іншу сторону про намір припинити його дію чи змінити його умови, термін дії вказаного договору продовжується на той же термін і на тих же умовах.

28. Відповідно до пункту 9.1. договору, початок терміну зберігання - дата підписання акту приймання-передачі майна на відповідальне зберігання, а закінчення терміну зберігання - дата підписання акту приймання-передачі майна з відповідального зберігання.

29. Згідно акта приймання - передачі майна на відповідальне зберігання від 29 вересня 2008 року, ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" передало з магістрального продуктопроводу ЛВДС-1К-ГНПС "Дрогобич" (траса №15) в магістральний продуктопровід ЛВДС-5С-ЛВДС-1К (траса №1), а ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" прийняло з магістрального продуктопроводу ЛВДС-1К-ГНПС "Дрогобич" (траса №15) в магістральний продуктопровід ЛВДС-5С- ЛВДС-1К (траса №1) на відповідальне зберігання дизельне паливо Л-0,2-62ВС в кількості 2 142,169 тон(а.с. 21 т.1).

30. ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" 10 листопада 2010 року направило на адресу ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" лист №659-к з вимогою про повернення дизельного палива Л-0,2-62 ВС в кількості 2142,169 тон у відповідності до пункту 4.1.4. договору відповідального зберігання(а.с. 22 т.1).

31. ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" 22 листопада 2010 року направило ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" лист №12/6905, в кому зазначив, що на даний час в трасі №15 відповідно до договору відповідального зберігання від 29 вересня 2008 року знаходиться дизпаливо в кількості 2142,169т., яке використовується в технологічному процесі транспортування нафтопродуктів на нафтобазу Калуш. Також зазначив, що до вирішення питання відшкодування збитків ВАТ "Концерн Оріана", повернення нафтопродуктів по вказаному договору в 2010 році не доцільно(а.с. 24 т.1).

32. ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" 21 березня 2011 року направило ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" лист №196-к, в якому просив витіснити з траси №15 дизельне паливо нафтопродуктом, переданим дизельним паливом на відповідальне зберігання(а.с.23 т.1).

33. ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" 21 березня 2011 року направило ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" лист №12/1963, в якому зазначив, що на даний час в трасі №15 відповідно до договору відповідального зберігання від 29 вересня 2008 року знаходиться дизпаливо в кількості 2142,169т., яке використовується в технологічному процесі транспортування нафтопродуктів на нафтобазу Калуш. Крім того відповідач зазначив, що передачу дизпалива (2142,169 т.) на даний час вважає недоцільною, до вирішення питання відшкодування збитків ВАТ "Концерн Оріана"(а.с. 25 т.1).

34. ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" 30 січня 2012 року звернулося до ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" з листом №91-к, в якому просив підтвердити наявність майна та підписати інвентаризаційний акт (а.с.26 т.1). Відповідь на вказаний лист відповідачем не надано.

35. ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" 10 грудня 2015 року звернулося до ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" з листом №768, в якому просив підтвердити наявність майна та підписати інвентаризаційний акт (а.с. 27-28 т.1). Отримання відповідачем 17.12.2015 вказаного листа підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення(а.с. 29). Відповідь на вказаний лист відповідачем не надано.

36. ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" 16 грудня 2015 року на підставі пункту 4.1.4 договору та статті 953 ЦК України, направлено ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" лист №786, в якому вимагав протягом 5 днів після отримання вимоги повернути позивачу майно, вказану вимогу відповідачем отримано 23 грудня 2015 року. Позивач також зазначив, що у випадку неповернення майна він буде звертатися за захистом своїх інтересів до господарського суду(а.с.30-32 т.1). Відповідь на вказаний лист відповідачем не надано.

37. ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" 18 січня 2016 року направлено ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" лист №13, в якому просив повідомити про виконання зобов`язань по договору та підтвердити наявність майна в магістральному продуктопроводі "ЛВДС-1 К-ГНПС" Дрогобич" (траса №15)(а.с. 33 т.1). Вказане повідомлення вручено відповідачу 22 січня 2016 року(а.с.35 т.1). Проте відповідачем не надано відповідь на вказаний лист.

38. ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" 10 лютого 2016 року звернулося до ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" з листом №61, в якому просив забезпечити доступ повноважних представників - комісії до майна позивача, яке відповідно до умов договору знаходиться на відповідальному зберіганні у відповідача(а.с. 36-38 т.1). Проте відповідачем не надано відповідь на вказаний лист.

39. ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" 03 жовтня 2016 року звернулося до ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" з листом №492, в якому позивач вимагав оплатити 38 948 531,17 грн. завданих збитків. У вказаному листі позивач стверджує, що у грудні 2016 року звертався до відповідача з вимогою про повернення майна протягом 5 днів після отримання такої вимоги, однак майно не було повернуто. Вказаний лист вручено відповідачу 18 жовтня 2016 року. Позивач у даному листі також зазначає, що відмовляється від прийняття у відповідача виконання зобов`язань по вказаному договору. У зв`язку з цим позивач вимагає повного відшкодування завданих збитків в сумі 38 948 531,17 грн. з ПДВ, що склало ринкову вартість майна станом на дату направлення листа на підставі проведеної експертної оцінки та підтверджується висновком експертного товарознавчого дослідження №19-09/252 від 05 серпня 2016 року(а.с.39-41 т.1).

40. ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" 12 липня 2019 року звернулося до ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" з листом №1102 в якому просило відповідача повідомити позивача про уніфікований номер акцизного складу в СЕАРПтаСЕ чи ідентифікаційні дані (реквізити) пересувного акцизного складу, в яких зберігається дизельне паливо марки Л-0,2-62ВС в кількості 2142,169 т. власності ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ".(а.с. 52 т.1). Вказаний лист відповідач отримав 19.07.2019 (а.с. 53 т.1)

41. Враховуючи відсутність відповіді та належного реагування відповідача на вищевказані листи ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" звернулось до Господарського суду Рівненської області з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог №4018-91 від 27.07.2020 року з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" про встановлення факту втрати ТОВ ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС дизельного палива марки Л-0,2-62ВС в кількості 2142,169 т. власності ТОВ КАРПАТНАФТОХІМ , яке передане в магістральний продуктопровід ЛВДС-5С-ЛВДС-1К (траса №1) згідно договору на відповідальне зберігання №10/0-0828/08 від 29.09.2008 року та акту приймання-передачі від 29.09.2008 року та стягнення з ТОВ ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС 30 633 016,70 грн. збитків.

42. Крім того, судом встановлено, що Господарський суд Рівненської області ухвалив рішення від 12 лютого 2015 року у справі № 918/1873/14 за позовом заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до відповідача Дочірнього підприємства "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" про визнання права власності на майно, яким у позові відмовив. У даній справі позовні вимоги стосувалися визнання права власності на нафтопродукти (дизельне паливо), які знаходяться в частині нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, загальною довжиною 1433 км. Як вбачається із зазначеного рішення, підставою для відмови в задоволенні позову стали обставини встановлені судом, а саме, що нафтопродуктопроводом Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України експлуатується підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт", а саме його дочірнім підприємством "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС". Суд також зазначив, що наведені обставини підтверджуються належними доказами, а саме договорами, угодами укладеними ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" з контрагентами на транспортування нафтопродуктів згаданим нафтопродуктопроводом.

43. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2015 року рішення Господарського суду Рівненської області від 12 лютого 2015 року у справі №918/1873/14 залишено без змін. Цією постановою апеляційний суд встановив, що весь об`єм палива, що знаходиться у згаданих вище нафтопродуктопроводах належить: в частині технологічного запасу - відповідачу, а в іншій частині - клієнтам та контрагентам відповідача. Зокрема, суд апеляційної інстанції встановив, що документально підтверджено, що станом на 31.03.2015 року у лінійній частині нафтопродуктопроводу знаходиться 2142,169 т. палива, що належать ТОВ "Карпатнафтохім", переданого на відповідальне зберігання відповідачу на підставі відповідного договору і акта приймання-передачі від 29.08.2008 року.

44. Постановою Вищого господарського суду України від 08 липня 2015 року рішення Господарського суду Рівненської області від 12 лютого 2015 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2015 року у справі № 918/1873/14 залишено без змін.

45. Окрім того, суд встановив, що в межах провадження у господарській справі №918/1873/14 ДП "Прикарпатзахідтранс", як відповідач 07 квітня 2015 року надав суду пояснення про вид, об`єм, власників нафтопродуктів (в порядку виконання ухвали від 25.03.2015). В даному документі адресованому господарському суду ДП "Прикарпатзахідтранс" зазначило, що у лінійній частині нафтопродуктопроводу знаходиться 2142,169 т. палива, що належить ТОВ "Карпатнафтохім", переданого на відповідальне зберігання ДП "Прикарпатзахідтранс" на підставі відповідного договору та акта приймання-передачі від 29.08.2008.

46. Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів зазначає наступне.

47. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

48. Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

49. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

50. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

51. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

52. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

53. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

54. Засадами чинного Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ст.15 ЦК України).

55. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Крім способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч.2 ст.16 ЦК України, суд згідно ч.2 зазначеної статті Кодексу може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

56. Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

57. Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

58. За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

59. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

60. При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

61. Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

62. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

63. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

64. Згідно з вимогами частин 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

65. За умовами статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

66. Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

67. Згідно з положеннями статті 937 Цивільного кодексу України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

68. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

69. Згідно з вимогами статті 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

70. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

71. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

72. З матеріалів справи вбачається, що 29 вересня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "КАРПАТНАФТОХІМ" (сторона-1) та ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" (сторона - 2) укладено договір відповідального зберігання №10/0-0828/08 (далі за текстом - договір), відповідно до предмету якого сторона - 1 передає на зберігання стороні - 2 майно, в кількості, за ознаками та на термін, вказане в даному договорі, а сторона - 2 зобов`язується за обумовлену плату зберігати вказане майно протягом терміну зберігання, визначеного договором. Пунктом 2.1. договору передбачено, що за даним договором сторона-1 передає стороні -2 на відповідальне зберігання 2142,169 тони дизельного палива Л-0,2-62ВС.

73. Згідно акта приймання - передачі майна на відповідальне зберігання від 29 вересня 2008 року, ТОВ "КАРПАТНАФТОХІМ" передало з магістрального продуктопроводу ЛВДС-1К-ГНПС "Дрогобич" (траса №15) в магістральний продуктопровід ЛВДС-5С-ЛВДС-1К (траса №1), а ДП "ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС" прийняло з магістрального продуктопроводу ЛВДС-1К-ГНПС "Дрогобич" (траса №15) в магістральний продуктопровід ЛВДС-5С- ЛВДС-1К (траса №1) на відповідальне зберігання дизельне паливо Л-0,2-62ВС в кількості 2 142,169 тон.

74. Умовами укладеного між сторонами договору передбачено, що сторона - 2 (відповідач) зобов`язаний протягом 5 (п`яти) днів після одержання письмової вимоги сторони - 1, повернути майно в належному стані та кількості по акту приймання-передачі, що є невід`ємною частиною договору, в магістральний продуктопровід "ЛВДС-1 К-ГНПС" Дрогобич" (траса № 15) (пункт 4.1.4 договору).

75. У пунктах 6.1-6.2. договору сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 30 квітня 2009 року. Якщо ж за місяць до настання цього терміну (30 квітня 2009 року) одна із сторін письмово не попередить іншу сторону про намір припинити його дію чи змінити його умови, дія договору продовжується на той же строк та на тих же умовах.

76. Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у пунктах 6.1.-6.2 сторони помилково вжили визначення термін на позначення певних періодів у часі, зі спливом яких пов`язані дії чи події, які мають юридичне значення, а визначення строк вжили на позначення певних моментів у часі, з настанням яких пов`язані дії чи події, які мають юридичне значення.

77. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Даний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №1519/2-3165/19.

78. З умов договору вбачається, що сторони погодили строк дії договору з 29 вересня 2008 року до 30 квітня 2009 року. Також сторони погодили можливість одноразового автоматичного продовження дії договору на такий же період у часі. Про одноразовий характер автоматичного продовження дії договору, свідчить те, що оскільки можливість продовження дії договору на такий же строк пов`язується із конкретною календарною датою (30 квітня 2009 року) узгодженою сторонами у пункті 6.1. договору, за місяць до настання якої сторони вправі попередити про намір припинити дію договору. У протилежному випадку сторони передбачили б інше формулювання, наприклад: "Якщо за місяць до закінчення строку дії договору одна із сторін письмово не попередить іншу сторону про намір припинити його дію, дія договору продовжується на той же строк". В такому випадку сторони не вказували б конкретну календарну дату, з якою пов`язується можливість попередження другої сторони про намір припинити дію договору. При цьому, в погоджених сторонами умовах не передбачена можливість багаторазового або необмеженого продовження дії договору.

79. Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні докази попередження однією зі сторін про намір припинити дію договору за місяць до закінчення строку дії договору (до 30 квітня 2009 року), а отже відбулося продовження дії договору на такий же період у часі.

80. Отже, оскільки сторони узгодили строк дії договору з 29 вересня 2008 року до 30 квітня 2009 року та передбачили можливість його продовження на такий же період у часі, то враховуючи вищевказані висновки Великої Палати Верховного Суду, в даному випадку строк визначається у днях. Так, з 29 вересня 2008 року до 30 квітня 2009 року минуло 212 днів, оскільки останнім днем виконання такого зобов`язання вважається день, що передує цьому терміну, тобто в даному випадку - 29.04.2009 року. Таким чином, строк на який продовжено дію договору становить таку ж кількість днів. Так, згідно п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", згідно з яким якщо у договорі виконання грошового зобов`язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов`язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас, коли у тексті договору виконання грошового зобов`язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем такого зобов`язання буде 1 серпня 2014 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №918/337/17, від 26.07.2018 у справі №910/23359/15.

81. Таким чином строк дії договору сплив 27 листопада 2009 року.(з 29.04.2009 року + 212 днів = 27.11.2009 року).

82. Згідно положень статті 948 Цивільного кодексу України, поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

83. Отже, із закінченням строку дії договору і строку зберігання майна - 27 листопада 2009 року у позивача виник ряд прав та обов`язків щодо майна переданого відповідачу на зберігання. Так, після 27 листопада 2009 року позивач був зобов`язаний забрати своє майно у відповідача, а також позивач набув право на вчинення юридично значимих дій відносно свого майна, таких як вимога про його повернення у зв`язку із закінченням строку зберігання та право на звернення до суду з позовом про повернення майна переданого на зберігання.

84. Відповідно до статті 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

85. Поряд з цим, з матеріалів справи встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про повернення майна переданого на зберігання, проте вимоги вказані у згаданих листах залишені відповідачем без задоволення.

86. Нормами статей 950, 951 Цивільного кодексу України встановлено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

87. Колегією суддів встановлено, що позивачем в даній справі заявлено вимогу про встановлення факту втрати ТОВ ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС дизельного палива марки Л-0,2-62ВС в кількості 2142,169 т. власності ТОВ КАРПАТНАФТОХІМ , яке передане в магістральний продуктопровід ЛВДС-5С-ЛВДС-1К (траса №1) згідно договору на відповідальне зберігання №10/0-0828/08 від 29.09.2008 року та акту приймання-передачі від 29.09.2008 року, однак така вимога є вимогою про встановлення юридичного факту, а тому не підлягає задоволенню у господарському процесі, враховуючи наступне.

88. Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

89. За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. У цьому висновку судова колегія спирається на подібні висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 та постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/23369/17.

90. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

91. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

92. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

93. Колегія суддів відзначає, що висновку про те, чи втрачено ТОВ ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС дизельне паливо марки Л-0,2-62ВС в кількості 2142,169 т., суд може дійти, розглядаючи спір, зокрема за вимогою, спрямованою на ефективний захист прав або законних інтересів позивача, які можуть бути реалізовані.

94. Положеннями статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання. Серед іншого цими нормами визначені зокрема такі способі захисту як відшкодування майнової шкоди та виконання обов`язку в натурі.

95. Договором передбачено, що у випадку втрати чи пошкодження майна під час зберігання відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу заподіяні внаслідок цього збитки або відшкодувати вартість майна, що визначається його ринковою ціною на момент вимоги (пункт 4.1.5. договору).

96. Крім того, положеннями статей 950, 951, 953 Цивільного кодексу України передбачені ефективні способи захисту прав поклажодавця речі у випадку їх порушення зберігачем, зокрема відшкодування вартості майна у зв`язку з його втратою (нестачею) або пошкодженням.

97. Отже, законом, а також договором, передбачена можливість повернення майна або відшкодування збитків за втрату чи пошкодження майна переданого на зберігання. Проте, не передбачений такий спосіб захисту прав або інтересів, як визнання чи встановлення факту втрати майна. Така вимога за своєю правовою природою є вимогою про встановлення певних обставин та надання їм правової оцінки на предмет наявності чи відсутності майна переданого на зберігання. Такий спосіб не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.

98. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні вимоги позивача про встановлення факту втрати ТОВ ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС дизельного палива марки Л-0,2-62ВС в кількості 2142,169 т. власності ТОВ КАРПАТНАФТОХІМ , яке передане в магістральний продуктопровід ЛВДС-5С-ЛВДС-1К (траса №1) згідно договору на відповідальне зберігання №10/0-0828/08 від 29.09.2008 року та акту приймання-передачі від 29.09.2008 року, варто відмовити.

99. Щодо, заявленої позивачем вимоги про стягнення з ТОВ ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС 30 633 016,70 грн. збитків, колегія суддів зазначає наступне.

100. Стаття 599 Цивільного кодексу України та стаття 202 Господарського кодексу України встановлюють, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Поряд з належним виконанням законодавство передбачає і інші підстави припинення зобов`язань (прощення боргу, неможливість виконання, припинення за домовленістю, передання відступного, зарахування). Однак, чинне законодавство не передбачає таку підставу припинення зобов`язання як закінчення строку дії договору.

101. Тобто, зобов`язання, невиконане належним чином, продовжує існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору.

102. Як вбачається з матеріалів справи, Львівське управління Офісу Великих платників податків Державної податкової служби повідомила позивача листом №11541/10/28-10-52-05 від 02.12.2019 про те, що ТОВ Прикарпатзахідтранс надано інформацію про те, що станом на 01.10.2019 року в нафтопродуктопроводі ЛВДС-5С-ЛВДС-1К відсутні залишки пального марки Л-0,2-62ВС(а.с. 131 т.1).

103. Згідно з умовами пункту 4.1.5 договору, сторона - 2, у випадку втрати чи пошкодження майна під час зберігання зобов`язана відшкодувати стороні - 1 заподіяні внаслідок цього збитки або відшкодувати вартість майна, що визначається його ринковою ціною на момент вимоги.

104. Приписами ст. 101 ГПК України встановлено право учасника справи, подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

105. З матеріалів справи вбачається, що позивачем в підтвердження розміру понесених збитків надано суду копію висновку експертного товарознавчого дослідження № 19-09/252 від 05.08.2016 виконаного судовим експертом Білобраном С.З. на замовлення позивача (а.с. 44-51 т.1). Вказаний висновок не містить застереження, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

106. Проте, як зазначено в статті 104 ГПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

107. Отже, суд апеляційної інстанції вважає за можливе прийняти та оцінити копію даного висновку як письмовий доказ, тобто як такий, що містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

108. Так, у висновку № 19-09/252 від 05.08.2016 за результатами товарознавчого дослідження визначено, що середня ринкова вартість у Львівській області партії товару: 2142,169 тон дизельного палива станом на час проведення експертного дослідження, виходячи з рівня цін на паливовозні партії (дрібний гурт), може складати 38 948 531,17 грн. з ПДВ.

109. З висновку № 19-09/252 від 05.08.2016 товарознавче дослідження проведено з огляду на вимоги нормативних актів та методик, що регулюють проведення експертизи. Експертиза проводилася без огляду об`єкта дослідження (про що вказано у висновку), на базі цінової інформації щодо вартості ідентичних або аналогічних (подібних) товарів на ринку України на час проведення експертизи.

110. Разом з тим, відповідач у поданому до суду першої інстанції відзиву заперечив щодо врахування вказаного висновку №19-09/252 як документу, що підтверджує вартість спірного майна.

111. Так, відповідач зазначив, що вимоги до пального, що перебуває в обігу в Україні визначає Технологічний регламент щодо вимог автомобільних бензинів, дизельного, суднових та котельних палив, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2013 року № 927. Як стверджує відповідач, дизельне паливо Л-0,2-62ВС, яке зазначене у договорі не відповідає вимогам до екологічності дизельному пальному жодного з класів передбаченого Технологічним регламентом - Євро3, Євро4, Євро5. Відповідач також стверджує, що передане на зберігання дизельне паливо Л-0,2-62ВС не могло перебувати в обігу на ринку України на час проведення експертизи, а тому експерт не міг визначити його ринкової вартості.

112. Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відповідач не надав жодних доказів що підтверджують викладені ним обставини. Окрім того, як вбачається з висновку № 19-09/252 від 05.08.2016, оцінка товарів (дизельне паливо) з метою визначення вартості проводилася із застосуванням бази, що відповідає ринковій вартості або неринковим видам вартості. В даному випадку товарознавче дослідження проведено на базі цінової інформації щодо вартості ідентичних або аналогічних (подібних) товарів на ринку України, що відповідає вимогам Методики визначення вартості майна, внесеної у реєстр методик проведення судових експертиз за № 12.1.15.

113. Крім того, колегія суддів відзначає, що сторони не надали ні суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції інших достовірних та допустимих доказів на підтвердження іншої (більшої/меншої) вартості - як еквівалента цінності спірного дизельного палива вираженого у ймовірній грошовій сумі.

114. Враховуючи викладене, 13 січня 2020 року позивачем подано клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи, проведення якої просив доручити Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз(а.с 159-160 т.1).

115. Вказане клопотання аргументоване тим, що позивач враховуючи порушення відповідачем виконання зобов`язань по договору, позивач повідомив відповідача про повну втрату інтересу позивача до виконання відповідачем зобов`язань, та а у зв`язку з цим вимагав повного відшкодування вартості майна. В підтвердження вартості майна позивачем було надано висновок експертного товарознавчого дослідження №19-09/252 від 05 серпня 2016 року, відповідно до якого встановлено ринкова вартість майна, станом на серпень 2016 року. Однак, враховуючи те, що висновок експерта складений ще в 2016 році, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання, а саме: для встановлення ринкової вартості майна переданого на відповідальне зберігання згідно договору та акту приймання передачі майна станом на поточну дату необхідний висновок судової товарознавчої експертизи, здійснений судовим експертом державних спеціалізованих науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України.

116. Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21.01.2020 року клопотання позивача про призначення судової експертизи задоволено. Призначено у справі №918/734/19 судову товарознавчу експертизу. Поставлено на вирішення експерту наступне питання: Яка вартість 2142,169 т дизельного палива марки Л-0,2-62ВС станом на час проведення експертизи? Доручено проведення експертизи Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз (а.с.223-226 т.1).

117. 30 червня 2020 року на адресу суду першої інстанції надійшов висновок експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи №568 від 25.06.2020 року, згідно якого ринкова вартість 2142,169 т. дизельного палива марки Л-0,2-62-ВС станом на час проведення експертизи складає. 30 633 016,70 грн.

118. Однак, як вбачається з матеріалів справи, на спростування висновку експерта здійсненого на підставі ухвали суду першої інстанції від 21.10.2020 року про вартість майна, відповідачем подано до суду першої інстанції консультативний висновок № 02-07/20 від 27.07.2020 за результатами наукового аналізу (рецензування) висновку експерта № 568 від 25.06.2020(а.с.58-67 т.2).

119. Консультативний висновок № 02-07/20 від 27.07.2020 містить застереження, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Водночас, зазначений консультативний висновок не може вважатися висновком експерта у розумінні статті 98 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не містить дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

120. Однак, як вбачається з його змісту, консультативний висновок № 02-07/20 від 27.07.2020 по своїй суті є кваліфікованою рецензією на експертний висновок № 568 від 25.06.2020 та містить ряд даних про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

121. У консультативному висновку № 02-07/20 від 27.07.2020 експерт, здійснюючи рецензію експертного висновку № 568 від 25.06.2020 зазначив, що дослідження, яке провів експерт не вимагає спеціальних знань і на підставі якого складено висновок експерта щодо ринкової вартості дизельного палива марки Л-0,2-62ВС в кількості 2142,169 т. № 568 від 25.06.2020 судової товарознавчої експертизи за наданими позивачем ТОВ "Карпатнафтохім" документами, є необґрунтованим, неповним, виконаним з порушенням вимог Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1440 від 10.09.2003, Методики оцінки вартості майна затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 1891 від 10.12.2003, та з порушенням приписів пунктів 1.4, 1.5, 2.1, 2.2, 3.5, 4.14 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України № 53/5 від 08.10.1998. У консультативному висновку № 02-07/20 від 27.07.2020 також зазначено, що досліджуваний висновок не відповідає принципам законності, об`єктивності і повноти дослідження, визначеним нормами статті 3 Закону України "Про судову експертизу", а також не відповідає вимогам частини 3 статті 69 та частини 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку експерта надати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання, а відтак, цей висновок викликає серйозні сумніви у його правильності та не може вважатися достовірним.

122. Зокрема, зроблений експертом висновок № 568 від 25.06.2020 по питанню: "Яка вартість 2142,169 т. дизельного палива марки Л-0,2-62ВС станом на час проведення експертизи?" базується на некоректному розрахунку і на неприпустимих даних об`єктів порівняння, де для розрахунку взято вартість ціни - пропозиції 3-х підприємств: ТОВ "Базис проект", ТОВ "Атомспецпостач", ПП "Автоком-2005 Плюс". Однак, згідно з наявним в матеріалах справи листом Державної податкової служби України №/301/99-00-09-02-01-10 від 13.07.2020, відповідно до відомостей з Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального у суб`єктів господарювання ТОВ "Базис проект" та ТОВ "Атомспецпостач" відсутні ліцензії на право оптової та/або роздрібної торгівлі пальним(а.с.46-47 т.2).

123. Отже, відсутність ліцензій на торгівлю пальним у підприємств, пропозиції яких взяті експертом за основу для визначення вартості спірного дизельного палива викликає у суду сумніви щодо достовірності таких пропозицій.

124. Крім того, у висновку експерта № 568 від 25.06.2020 відсутнє будь-яке експертне товарознавче дослідження: ринку, товару, попиту, ринкової ситуації, порівняльний аналіз вартісних показників об`єктів ідентичного, аналогічного або подібного асортименту.

125. Згідно положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

126. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення висновку експерта № 568 від 25.06.2020 як такого, що не відповідає критеріям достовірності та допустимості доказів.

127. Клопотань про проведення повторної чи додаткової експертизи сторони в суді першої інстанції не заявляли.

128. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підтвердженим розмір вартості майна про відшкодування якого заявлено даний позов, становить 38 948 531,17 грн.

129. Водночас, судом враховано, що 28 липня 2020 року позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог та заявлені вимоги про відшкодування вартості майна у розмірі 30 633 016,70 грн.(а.с. 69-70 т.2).

130. Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

131. Частиною другою статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

132. Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

133. Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому у випадку невиконання договору чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента.

134. Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

135. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

136. Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

137. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

138. При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Натомість вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

139. Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою про повернення переданого на зберігання майна, проте вимоги позивача відповідач не виконав.

140. Так, вимога про повернення майна була вперше заявлена позивачем 10 листопада 2010 року у листі №659-К(а.с. 22 т.1). У відповідь на цей лист відповідач зазначив, що повернення нафтопродуктів станом на даний час не є доцільним(а.с. 24 т.1).

141. 21 березня 2011 року позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою про повернення майна листом №196-к(а.с. 23 т.1), у відповідь на вказаний лист відповідач зазначив, що повернення нафтопродуктів станом на даний час не є доцільним, чим не заперечував перебування у відповідача переданих на зберігання нафтопродуктів(а.с. 25 т.1).

142. Отже, вказані листи відповідача свідчать про відсутність заперечень стосовно наявного обов`язку з передачі майна, однак відповідач не виконав обов`язку щодо повернення майна позивачу.

143. Листами від 30 січня 2012 року та від 10 грудня 2015 року позивач просив підтвердити наявність вказаних нафтопродуктів(а.с. 26-27 т.1).

144. 16 грудня 2015 року позивач надіслав відповідачу вимогу про повернення нафтопродуктів(а.с 30-31 т.). Вимогу отримано відповідачем 23 грудня 2015 року(а.с. 32) .

145. Однак, вказана вимога позивача щодо повернення нафтопродуктів відповідачем не виконано.

146. У зв`язку з наведеним 03 жовтня 2016 року позивач звернувся до відповідача з листом №492 в якому позивач вимагав оплатити 38 948 531,17 грн. завданих збитків. Вказаний лист вручено відповідачу 18 жовтня 2016 року.

147. Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що протиправна поведінка відповідача полягає у невиконанні зобов`язання щодо повернення майна переданого на зберігання. Наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди) виражається у вартості неповернутого майна. Причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою полягає в тому, що саме у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань щодо повернення переданого на зберігання майна, позивач позбавлений можливості користуватись належним йому майном. Вина боржника знаходить своє вираження в тому, що саме у зв`язку з протиправними умисними діями відповідача, позивач позбавлений можливості повернути передане на зберігання майно.

148. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право позивача на повернення майна переданого на зберігання та право на отримання відшкодування за таке майно дійсно порушені відповідачем.

149. Однак, як вбачається з матеріалів справи відповідач у відзиві, який поданий до суду першої інстанції 02.12.2019 року заявив про застосування строків позовної давності та просив в позові ТОВ КАРПАТНАФТОХІМ до ТОВ ПРИКАРПАТЗАХІДТРАНС про встановлення факту втрати майна та стягнення 28948531,17 гривень відмовити повністю як безпідставному та заявленому після строків позовної давності(а.с. 71-75 т.1).

150. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

151. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

152. Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

153. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

154. Водночас, як вищевстановлено судом апеляційної інстанції, строк дії договору сплив 27 листопада 2009 року. Отже, саме після 27 листопада 2009 року позивач набув право на вчинення юридично значимих дій відносно свого майна, таких як вимога про повернення майна у зв`язку із закінченням строку зберігання та право на звернення до суду з позовом про повернення майна переданого на зберігання. Відтак, починаючи з 28 листопада 2009 року позивач, як управнена особа, міг довідатися про порушення свого права на повернення майна зі зберігання. Крім того, з огляду на сплив строку зберігання та з урахуванням положень статті 948 Цивільного кодексу України, позивач був зобов`язаний забрати своє майно від зберігача після закінчення строку зберігання, а отже мав бути обізнаний про стан своїх прав на майно передане на зберігання та про обставини порушення таких прав

155. З матеріалів справи вбачається, що вимога про повернення майна була вперше заявлена позивачем 10 листопада 2010 року у листі №659-К. У відповідь на цей лист відповідач зазначив, що повернення нафтопродуктів станом на даний час не є доцільним.

156. 21 березня 2011 року позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою про повернення майна листом №196-к, у відповідь на вказаний лист відповідач зазначив, що повернення нафтопродуктів станом на даний час не є доцільним, чим не заперечував перебування у відповідача переданих на зберігання нафтопродуктів.

157. Отже, вказані листи відповідача свідчать про відсутність заперечень стосовно наявного обов`язку з передачі майна, а проте відповідач не виконав обов`язку щодо повернення майна позивачу.

158. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суд вважає, що позовна давність для вимог щодо повернення майна переданого на зберігання в даному випадку розпочала свій перебіг 28 листопада 2009 року.

159. Водночас, позивач у своїх поясненнях висвітлених у відповіді на відзив зазначив, що повідомив відповідача про повну втрату інтересу до виконання відповідачем своїх зобов`язань листом №492 від 03 жовтня 2016 року, який отримано відповідачем 18 жовтня 2016 року. Отже позивач вважає, що він звернувся до суду в межах позовної давності, оскільки позовна заява до суду була подана 16 жовтня 2019 року.

160. Однак, колегія суддів не погоджується з вказаними посиланнями позивача, враховуючи наступне.

161. Як вбачається з матеріалів справи, позивач вперше звернувся до відповідача з вимогою про повернення майна - 10 листопада 2010 року, тобто в межах позовної давності, оскільки перебіг позовної давності для вимог щодо повернення майна переданого на зберігання розпочався 28 листопада 2009 року.

162. Разом із тим, статтею 264 ЦК України закріплені підстави переривання позовної давності. Зокрема, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

163. Тобто, відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

164. Аналіз частини першої статті 264 ЦК України свідчить, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника).

165. З матеріалів справи вбачається, що відповідач листом №12/6905 від 22 листопада 2010 року підтвердив наявність майна позивача та не заперечив зобов`язання щодо повернення майна переданого на зберігання, хоча і не виконав обов`язку щодо такого повернення.

166. В подальшому, позивач звернувся до відповідача з листом №196-К від 21 березня 2011 року, в якому просив витіснити з траси 15 дизельне паливо, що передане на зберігання згідно з договором від 29 вересня 2008 року.

167. Проте, відповідач листом №12/1963 від 21 березня 2011 року знову не заперечив зобов`язання щодо повернення майна переданого на зберігання, однак повідомив, що повернення нафтопродуктів по договору не є доцільним.

168. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що вказана активна переписка сторін свідчить про переривання позовної давності щодо повернення майна в розумінні статті 264 Цивільного кодексу України.

169. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що починаючи з 22 березня 2011 року, в розумінні положень статей 261, 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності щодо вимог про повернення майна почався заново.

170. Поряд з цим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що одночасно з позовною давністю щодо вимог про повернення майна розпочинався, переривався та починався заново перебіг позовної давності про відшкодування збитків, оскільки пунктом 4.1.5 договору сторони передбачили право позивача на відшкодування вартості майна або заподіяні збитки у випадку втрати чи пошкодження майна під час зберігання.

171. Відповідно до норм статті 220 Господарського кодексу України, боржник, який прострочив виконання господарського зобов`язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він має право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

172. Тобто, обов`язок боржника відповідати перед кредитором за збитки виникає з моменту прострочення виконання господарського зобов`язання. Також з моменту прострочення боржником виконання господарського зобов`язання виникає право кредитора вимагати відшкодування завданих збитків. У випадку якщо виконання господарського зобов`язання втратило інтерес для кредитора внаслідок прострочення з боку боржника, то право відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків виникає у кредитора саме з моменту такого прострочення, а не з будь-якого моменту в майбутньому на розсуд кредитора.

173. А отже, початок перебігу позовної давності щодо вимог про відшкодування збитків у такому випадку починається із моменту коли кредитор довідався (або міг довідатися) про порушення його прав боржником. При цьому, у зв`язку з простроченням боржника щодо повернення речі переданої на зберігання, позовна давність розпочинає свій перебіг як для вимог про повернення речі поклажодавцю, так і для вимог про відшкодування збитків у зв`язку з втратою інтересу та відмовою кредитора від прийняття виконання зобов`язання.

174. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що перебіг позовної давності за вимогою про повернення майна чи відшкодування його вартості почався заново з 22 березня 2011 року та закінчився 22 березня 2014 року (включно).

175. Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Господарського суду Рівненської області з вимогою про відшкодування вартості втраченого майна (стягнення) 16 жовтня 2019 року, тобто після спливу позовної давності.

176. Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що переривання перебігу строку позовної давності можливе лише у разі початку перебігу цього строку та виключно в його межах, а не до його початку чи після спливу позовної давності, оскільки при дослідженні обставин, пов`язаних з вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 914/2026/17.

177. Відповідно до ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення зазначених обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

178. Однак, позивачем не надано суду доказів виникнення обставин передбачених ст.263 ЦК України.

179. Згідно з приписами частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

180. Проте, позивачем не надано суду заяви про визнання поважними причини пропущення позовної давності, та не надано жодних пояснень щодо таких можливих обставин.

181. Отже, враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем заявлено позов після спливу позовної давності, а відповідачем у відзиві заявлено про застосування строку позовної давності, така заява відповідача є підставою для відмови в позові в частині вимог про стягнення 30 633 016,70 грн.

182. Колегія суддів не приймає до уваги доданого відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу копію акта приймання-передачі дизельного палива від 10.08.2012 до договору відповідального зберігання від 29.09.2008 року, оскільки згідно з ч.3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Натомість в даному випадку відповідач не долучив жодного належного доказу неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, оскільки доповідна записка заступника директора з товарно-транспортних операцій Кафідової О.М. не підтверджує обставин викладених відповідачем у відзиві, зокрема вилучення документів Національним антикорупційним бюро України та факту знищення документів з підстав спливу строку зберігання.

183. Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

184. Суд також вважає за необхідне послатися на рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України (заява №4909/04) від 10.02.2010р. у якому зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

185. Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

186. Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

187. Частинами 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

188. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

189. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північно-Західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2020 р. у справі №918/734/19 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

190. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КАРПАТНАФТОХІМ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 27.08.2020 р. у справі №918/734/19 без змін.

2. Справу №918/734/19 повернути Господарському суду Рівненської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "28" грудня 2020 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.