Постанова

від 22.12.2020 по справі 922/2011/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2020 р. Справа № 922/2011/20

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання - Чумак Д.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури - Кондратюк Н.А., посвідчення №057653 від 22.10.2020;

від позивача - не з`явилися;

від відповідача - адвокат Іваненко Є.В., ордер серія АХ№1025856 від 30.09.2020;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Оптторг" (вх. №2641 Х/1)

на рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 (повний текст складено 10.09.2020), ухвалене о 13 год 13 хв. у складі судді Смірнової О.В.

у справі №922/2011/20

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Оптторг", смт Бабаї, Харківська область

про стягнення 552741,02 грн

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури № 3 звернувся до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської міської ради, в якій просить стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Оптторг" (відповідач, ТОВ "СВ Оптторг") безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки в сумі 552741,02 грн за період з 01.02.2018 по 31.12.2019 на підставі ст. 1212-1214 ЦК України.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач у період з 01.02.2018 по 31.12.2019 не сплачував за користування земельною ділянкою по пр. Московському, 227 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011 плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 у справі №922/2011/20 позов задоволено, стягнуто з ТОВ "СВ Оптторг" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 552741,02 грн; стягнуто з ТОВ "СВ Оптторг" на користь прокуратури Харківської області судовий збір в сумі 8291,11 грн.

Не погодившись з рішенням господарського суду першої інстанції, до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач, який просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 у справі №922/2011/20 повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що Харківська міська рада у період з 01.02.2018 по 31.12.2019 є власником земельної ділянки за кадастровим номером: 6310138200:02:004:0011, оскільки відповідно до інформації з Публічної кадастрової карти Харківська міська рада має зареєстровані права на вказану земельну ділянку лише з 18.02.2019.

За твердженням апелянта частина земельної ділянки площею 4548,57 кв. м, яку, на думку позивача, використовував відповідач у період з 01.02.2018 по 31.12.2019, не є окремим сформованим об`єктом цивільних прав, не має власного кадастрового номеру, та не може бути предметом оренди до її виділення в окрему земельну ділянку, а акт обстеження від 27.02.2020, складений Департаментом територіального контролю Харківської міської ради, не є належним доказом, який встановлює конфігурацію, межі та розмір земельної ділянки, яка б могла використовуватися відповідачем, а отже і об`єкт цивільних прав у вигляді земельної ділянки.

Апелянт вважає помилковим здійснення розрахунку суми, безпідставно утриманої відповідачем на підставі витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки №950/0/45-19 від 06.06.2019, що стосується земельної ділянки за кадастровим номером: 6310138200:02:004:0011 площею 11,5278 га, оскільки він здійснений не на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 4548,57 кв. м (0,4549 га), якою, на думку позивача, користується відповідач.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2020 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Хачатрян В.С., суддя Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "СВ Оптторг" на рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 у справі №922/2011/20. Встановлено учасникам справи строк до 18.11.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання іншим учасникам справи. Ухвалено Прокурору та Харківській міській раді надати до Східного апеляційного господарського суду письмові пояснення з обґрунтуванням доказами наявними в матеріалах справи: яким чином позивачем визначено розмір частини земельної ділянки, яку використовує відповідач; щодо зареєстрованого права власності на земельну ділянку за кадастровим номером: 6310138200:02:004:0011 до 18.02.2019. Призначено справу до розгляду на 08.12.2020 об 11:00 годині.

18.11.2020 на адресу апеляційного суду від Харківської місцевої прокуратури №3 надійшов відзив та письмові пояснення, у яких прокурор заперечує проти доводів апеляційної скарги, зазначає, що відповідач підтвердив факт знаходження об`єкту нерухомості, що є його власністю, на земельній ділянці комунальної власності за кадастровим номером: 6310138200:02:004:0011, загальна площа земельної ділянки 11,5278 га.

Прокурор зазначає, що за результатами комплексного вивчення наявних матеріалів та проведеного обстеження земельної ділянки на місцевості встановлено, що на сформованій земельній ділянці (кадастровий номер: 6310138200:02:004:0011) за адресою: м. Харків, просп. Московський, 277, розташована нежитлова будівля літ. "2О-1-2" загальною площею 1861,1 кв.м. Площа земельної ділянки, яку у своїй господарській діяльності відповідач використовує для експлуатації та обслуговування вказаної нежитлової будівлі, складає 4548,57 кв.м (0.4549 га), що підтверджується матеріалами геодезичної зйомки. Тобто відповідач використовує частину вже сформованої земельної ділянки за кадастровим номером: 6310138200:02:004:0011.

Крім того, відповідно до інформації Східного управління ГУ ДПС у Харківській області від 03.06.2020 ТОВ "СВ Оптторг" не обліковується платником плати за землю з юридичних осіб за адресою: м. Харків, пр. Московський, 277.

На думку прокурора ТОВ "СВ Оптторг" використовує земельну ділянку без здійснення плати за неї, що кваліфікується як кондикційні правовідносини зі збереження майна без достатньої правової підстави.

Від Харківської міської ради на виконання вимог ухвали апеляційного суду від 02.11.2020 надійшли письмові пояснення, в яких Рада зазначає, що для визначення суми безпідставно збережених відповідачем коштів за користування земельною ділянкою по просп. Московському, 277, м. Харків позивач за основу використав загальну площу земельної ділянки (115278 кв.м), площу будівлі ТОВ "СВ Оптторг" - 1783 кв. м (відповідно до звіту геодезичної зйомки), та загальну площу приміщень, які розташовані на земельній ділянці (45188 кв. м). На підставі зазначених даних Радою визначено розмір земельної ділянки, яку використовує відповідач за допомогою формули Sдолі земельної ділянки =Sприміщень /Sзагальна приміщень, що розташовані на земельній ділянці *Sземельної ділянки .

Позивач зазначає, що Харківська міська рада здійснюючи розрахунок застосувала положення пункту 286,6 статті 286 Податкового кодексу України, де зазначено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб. За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 оголошено перерву у судовому засіданні у справі №922/2011/20. Судове засідання відбудеться 22.12.2020 о 12:30 год. Ухвалено прокурору до Східного апеляційного господарського суду до 22.12.2020 надати письмові пояснення з обґрунтуванням відповідними доказами щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Харківської міської ради (в тому числі докази направлення позивачу та отримання ним звернення прокурора в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"), чи надавалася Харківською міською радою відповідь на звернення прокурора.

На виконання вимог ухвали Східного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшли письмові пояснення, в яких прокурор зазначив, що органом прокуратури 04.06.2020 Харківську міську раду листом поінформовано про прийняте прокуратурою рішення щодо звернення з відповідним позовом, однак вказаний лист залишився без реагування Харківської міської ради.

22.12.2020 до судового засіданні апеляційної інстанції з`явився представник апелянта, який наполягав на доводах апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Присутній у судовому засіданні апеляційної інстанції 22.12.2020 прокурор заперечувала проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення законним та обґрунтованим, та просить залишити рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 у справі №922/2011/20 без змін.

Представник Харківської міської ради до судового засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ухвали апеляційного суду від 08.12.2020 про оголошення перерви (а.с. 177 т. 1). Причини неявки суду апеляційної інстанції позивач не повідомив.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників позивача, у зв`язку з чим переходить до її розгляду по суті.

Дослідивши додану до апеляційної скарги Інформацію з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011 площею 11,5278 га, дата формування 30.09.2020, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до положень статті 80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Отже, за загальним правилом, усі докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень мають бути подані учасниками справи до суду першої інстанції, а до суду апеляційної інстанції додаткові докази подаються у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідач, належним чином користуючись своїми процесуальними правами, мав подати усі докази суду першої інстанції, зокрема разом з відзивом на позовну заяву. У разі неможливості подати докази разом з відзивом на позовну заяву з об`єктивних причин, відповідач мав повідомити про це суд першої інстанції.

Відповідач не подавав дані докази суду першої інстанції, і в апеляційній скарзі апелянт не наводить суду доводів щодо обставин неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Матеріали справи також не містять доказів, що відповідач повідомив суд про неможливість подання доказів у встановлений законом строк.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не приймає наданий відповідачем додатковий доказ і здійснює розгляд апеляційної скарги за наявними і поданими суду першої інстанції доказами.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Судом встановлено, що на підставі Договору купівлі-продажу від 15.01.2018 за відповідачем - ТОВ "СВ Оптторг" зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. "2О-1-2" загальною площею 1861,1 кв.м. по пр. Московському, 277 у м. Харкові, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 32-35 т. 1).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 26.05.2020 №210194215 нежитлова будівля літ. "2О-1-2" загальною площею 1861,1 кв.м. по пр. Московському, 277 у м. Харкові належить на праві власності ТОВ "СВ Оптторг" (а.с. 19-20 т. 1).

Згідно з Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку №ВН-0003744982019 від 16.09.2019 вбачається, що за адресою: пр. Московському, 277, м. Харків знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011 площею 11,5278 га, що знаходиться у комунальній власності, цільове призначення: 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Дата державної реєстрації земельної ділянки - 23.12.2013, реєстрацію проведено на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, 17.02.2010, ТОВ "Геокомплекс".

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради проведено обстеження та складено акт б/н від 27.02.2020, яким встановлено, що на земельній ділянці кадастровий номер 6310138200:02:004:0011 площею 11,5278 га, що розташована за адресою: пр. Московському, 277 у м. Харкові розташовано об`єкти нерухомого майна, що належать семи різним юридичним особам, серед яких зазначено, що ТОВ "СВ Оптторг" належить право власності на нежитлову будівлю літ. "2О-1-2" загальною площею 1861,1 кв.м. (а.с. 23-26 т. 1).

Обстеження здійснено з урахуванням звіту з геодезичної зйомки земельної ділянки по пр. Московському, 277 у м. Харкові, розробленого ТОВ "Геодезично-вишукувальний центр" та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 16.09.2019 №НВ-0003744982019.

Інформація про зареєстровані за ТОВ "СВ Оптторг" речові права на вказану земельну ділянку (право користування або право власності) відсутні.

Відповідно до інформації Східного управління ГУ ДПС у Харківській області від 03.06.2020 року ТОВ "СВ Оптторг" не обліковується платником плати за землю з юридичних осіб за адресою: м. Харків, пр. Московський (а.с. 30 т. 1).

На думку прокурора, ТОВ "СВ Оптторг" з часу набуття права власності на нерухоме майно та по теперішній час використовує частину земельної ділянки по пр. Московському, 277 у м. Харкові, кадастровий номер 6310138200:02:004:0011 площею 0,4549 га, без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав та, відповідно, не сплачує платежів за її використання, згідно із встановленим законодавчими актами розміром.

Разом з тим, з огляду на відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, спірна земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

Прокурор вказує, що ТОВ "СВ Оптторг" у період з 01.02.2018 по 31.12.2019 не сплачував за користування земельною ділянкою по пр. Московському, 277 у м. Харкові плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі у сумі 552741,02 грн, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Такі обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади м. Харкова і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Як зазначалося, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції позов задоволено у повному обсязі.

Господарський суд першої інстанції врахував правомірне володіння та використання відповідачем нежитлової будівлі літ. "2О-1-2" загальною площею 1861,1 кв.м. по пр. Московському, 277 у м. Харкові оскільки останнє належать йому на праві власності, сформування вказаної земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, заявлення до стягнення з відповідача суму безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.02.2018 по 31.12.2019, тобто за період коли вказана земельна ділянка була сформована, наявність у матеріалах справи Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за вих. № 950/0/45-19 від 06.06.2019, виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, врахував, що відповідне право щодо вказаної земельної ділянки за відповідачем не зареєстровано, а також те, що відповідачем повідомлені у позові обставини не спростовані, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Надаючи оцінку підставам представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради прокурором, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 цієї статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф. В. проти Франції" (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської асамблеї ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

За ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Згідно рішення Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям "орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У Рішенні "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес". Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний interalia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів, завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб, національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07 грудня 1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 січня 1986 року).

Для представництва у суді інтересів держави, прокурор, за законом, має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й відокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З огляду на викладене, необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, прокурор зауважує, що його звернення до суду спрямовано саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - оплатності користування землями комунальної власності. "Суспільний інтерес" полягає у повному та своєчасному надходженні орендної плати до місцевого бюджету, що явно переважає приватний інтерес відповідача, який безоплатно використовує земельну ділянку комунальної власності, безпідставно використовує спірну земельну ділянку та зберігає кошти, не сплачуючи орендну плату у встановленому законодавчими актами розмірі.

При цьому, наявність вищезазначених обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 23 Закону, положеннями якої визначено, що прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

На виконання вказаної процесуальної норми, Харківською місцевою прокуратурою № 3 листом від 04.06.2020 №33-3272вих-20 повідомлено Харківську міську раду про вжиття прокуратурою заходів представницького характеру, шляхом звернення з позовною заявою до суду (а.с. 36-37 т. 1).

Відповідно до штампу реєстрації вхідної кореспонденції Харківської міської ради, що міститься на реєстрі переданих документів №89997 вбачається, що вищезазначений лист отримано органом місцевого самоврядування 09.06.2020.

Однак, як вказує прокурор, Харківською міською радою не направлено на адресу Харківської місцевої прокуратури № 3 жодної відповіді щодо результату розгляду вищевказаного листа.

Крім того, про намір ініціювання даного судового спору Харківська міська рада повідомлялася листом від 20.05.2020. Так Харківською місцевою прокуратурою № 3 на адресу Департаменту територіального контролю Харківської міської ради 20.05.2020 за №33-2863вих-20 направлявся лист про надання інформації про проведення Департаментом заходів самоврядного контролю за фактом використання фізичними та юридичними особами земельних ділянок, до яких також відноситься ТОВ "СВ Оптторг". На вказаний лист Харківською міською радою до місцевої прокуратури направлено відповідь №7279/0/226-20 від 22.05.2020, до якого додано матеріали перевірки щодо законності використання земельної ділянки за адресою: м. Харків, пр. Московський, 277

Таким чином, органами прокуратури вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" виконано у повному обсязі.

У постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів великої кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наголошено на те, що у разі, якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора з`ясувати причини незвернення його до суду з позовом в інтересах держави неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим (п. 43).

Прокурор, звертаючись до господарського суду з даним позовом, визначив позивачем Харківську міську раду, оскільки надходження до бюджету забезпечують соціальний та економічний розвиток України та її регіонів, створення умов для своєчасної виплати заробітної плати, стипендій, пенсій, інших соціальних виплат. Таким чином, недоотримання місцевим бюджетом значних коштів за використання земельної ділянки порушує суспільний інтерес та викликає необхідність захисту саме інтересів територіальної громади.

А, отже, у органів прокуратури наявні підстави для представництва інтересів Харківської міської ради в суді.

При перегляді рішення місцевого господарського суду із врахуванням меж апеляційного перегляду згідно положень ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з такого.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

За приписами статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Колегія суддів зазначає, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов`язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати, що становить 552741,02 грн за користування земельною ділянкою за період з 01.02.2018 по 31.12.2019 без оформлення правовстановлюючих документів на неї, на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Щодо твердження скаржника, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що Харківська міська рада у період з 01.02.2018 по 31.12.2019 є власником земельної ділянки за кадастровим номером: 6310138200:02:004:0011, оскільки відповідно до інформації з Публічної кадастрової карти Харківська міська рада має зареєстровані права на вказану земельну ділянку лише з 18.02.2019, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно зі ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав.

Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.

Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Отже, відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на земельні ділянки, що знаходяться в межах населеного пункту, враховуючи положення ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, ст. 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" свідчить, що такі земельні ділянки перебувають у власності територіальної громади відповідного населеного пункту.

Враховуючи зазначене, відсутність у Державному реєстрі зареєстрованого права за Харківською міською радою на земельну ділянку кадастровий номер 6310138200:02:004:0011 не свідчить про відсутність у неї права власності на спірну земельну ділянку.

З огляду на відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на спірну земельну ділянку, враховуючи зазначені вище норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна земельна ділянка перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач є власником нежитлової будівлі літ. "2О-1-2" загальною площею 1861,1 кв. м., що знаходиться у м. Харкові, пр. Московський, 277, на підставі договору купівлі продажу від 15.01.2018 №30

Відповідач не заперечує факту володіння ним зазначеними майном.

Для правильного вирішення даного спору встановленню підлягають обставини, зокрема чи є земельна ділянка, за користування якою прокурор просить стягнути безпідставно збережені кошти об`єктом цивільних прав та обґрунтованість порядку та підстав здійснення нарахування орендної плати за користування такою.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №922/391/18 від 11.02.2019.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

За приписами ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Відповідно до ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду, не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України, не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі за договором купівлі - продажу.

Визначення земельної ділянки наведено в ч. 1 ст. 79 ЗК України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами ч. ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст. 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування, відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Прокурор або Харківська міська рада, як позивач у даній справі, мали надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки, як об`єкту цивільних прав, у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду, відповідно до ЗУ "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17.

Як вбачається із матеріалів справи, прокурор визначає площу земельної ділянки (кадастровий номер 6310138200:02:004:0011), якою, на думку останнього, безпідставно користується відповідач та відповідно здійснює розрахунок орендної плати, який підлягає стягненню з ТОВ "СВ Оптторг" на підставі комплексного вивчення наявних матеріалів та акту обстеження земельної ділянки на місцевості за адресою: м. Харків, пр. Московський, 277 від 27.02.2020, а саме 0,4549 га.

Проте, із наданого Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №ВН-0003744982019 від 16.09.2019 вбачається про присвоєння кадастрового номеру 6310138200:02:004:0011, земельній ділянці площею 11,5278 га по пр. Московському, 277 у м. Харкові.

Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про внесення спірної земельної ділянки площею 0,4549 га по пр. Московському, 277 у м. Харкові до Державного земельного кадастру.

Ані прокурором, ані позивачем не надано доказів того, що земельна ділянка загальною площею 0,4549 га по пр. Московському, 277 у м. Харкові, за користування якою прокурор, в інтересах Харківської міської ради, просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти, була сформована, як об`єкт цивільного права протягом зазначеного періоду: 01.02.2018 по 31.12.2019.

Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що земельна ділянка, визначена в акті обстеження площею 0,4549 га, не сформована в натурі в розумінні ст. ст. 79, 79-1 ЗК України, у зв`язку з чим, вказана земельна ділянка, не є об`єктом цивільних прав.

Крім того, надані до позовної заяви докази на підтвердження займаної відповідачем площі земельної ділянки - ситуаційна схема розміщення земельної ділянки та акт обстеження земельної ділянки, є недопустимим доказами, оскільки чинним законодавством не передбачено формування земельних ділянок на підставі таких документів, які не є документацією з землеустрою.

Відповідно до п. 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас, ані вказаною Інструкцією, ані ЗК України, не передбачено визначення площі земельної ділянок згідно актів обстеження, який, в якості доказів, додано до позовної заяви, у зв`язку з чим, суд вважає, що акт обстеження від 27.02.2020, не є належним та допустимим доказом, який підтверджує розмір площі земельної ділянки, яку використовує відповідач та безпосередньо обставини щодо її фактичного використання відповідачем, що ставить під обґрунтований сумнів розрахунок розміру орендної плати, що збережений за її використання.

Також суд ставить під сумнів і сам акт обстеження ділянки, як належний доказ у справі, оскільки в акті обстеження земельної ділянки від 27.02.2020 зазначено, що здійснювалося обстеження саме земельної ділянки площею 11,5278 га з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011. Обстеженням встановлено, що на цій земельній ділянці розташовано 17 нежитлових будівель і вона використовується сімома суб`єктами господарювання (у тому числі й відповідачем) для їх обслуговування. При цьому, акт обстеження не містить відомостей стосовно меж земельної ділянки, яку використовує саме відповідач та щодо її площі. До акту обстеження мали додаватися ситуаційна схема розміщення земельної ділянки на 1 аркуші, графічний матеріал на 1 аркуші та фото на 1 аркуші, до суду натомість надано лише ситуаційну схему розміщення земельної ділянки на 1 аркуші.

Матеріали геодезичної зйомки на які посилається прокурор і Харківська міська рада у своїх поясненнях, до матеріалів справи сторонами не надано.

Прокурор у своєму позові говорить про використання відповідачем земельної ділянки площею 0,4549 га, яка є частиною земельної ділянки площею 11,5278 га з кадастровим номером 6310138200:02:004:0011, однак яким чином встановлено межі цієї земельної ділянки та її площу - прокурор не зазначає, будь-яких доказів, що підтверджували б ці обставини, до матеріалів справи не надано.

Крім того, в наданих Харківською міською радою до апеляційного суду поясненнях позивач зазначає, що розмір земельної ділянки визначено за формулою: Sдолі земельної ділянки =Sприміщень /Sзагальна приміщень, що розташовані на земельній ділянці *Sземельної ділянки.

При цьому, для здійснення розрахунку позивач використовує площу будівлі відповідача (відповідно до звіту геодезичної зйомки) у розмірі 1783 кв.м.

В той час, коли відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 26.05.2020 №210194215 у власності відповідача перебуває нежитлова будівля літ. "2О-1-2" загальною площею 1861,1 кв.м . по просп. Московському, 277, м. Харків.

Крім того, в акті обстеження земельної ділянки за адресою м. Харків, просп. Московський, 277 (кадастровий номер 6310138200:02:004:0011), що складений працівниками Департаменту територіального контролю Харківської міської ради зазначено, що площа нежитлової будівлі "2О-1-2" складає 1861,1 кв.м.

Тобто, визначаючи розмір частини земельної ділянки, яку використовує ТОВ "СВ Оптторг", пропорційно до розміру будівлі, що є власністю відповідача, Харківська міська рада використала неправильний розмір площі нежитлової будівлі, що є у власності відповідача.

Враховуючи викладене, прокурором та позивачем не доведено, що ТОВ "СВ Оптторг" використовує по просп. Московському, 277, м. Харків земельну ділянку площею саме 0,4549 га.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до ст. 3 ЗУ "Про оренду землі", об`єктами оренди є - земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 ЗУ "Про оренду землі").

Ч. 1 ст. 13 ЗУ "Про оцінку земель", передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Підставою для проведення оцінки земель згідно ст. 15 ЗУ "Про оцінку земель", є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Крім того, суд звертає увагу, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки, є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 і ч. 3 ст. 23 ЗУ "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Крім того, за змістом ст. ст. 15, 20, 21 ЗУ "Про Державний земельний кадастр" (який набрав чинності 01.01.2013) до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Тобто, нормативна грошова оцінка земель, є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. Позаяк, для вирішення даного спору, встановленню підлягають обставини щодо площі спірної земельної ділянки, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, та нормативна грошова оцінка, яка є необхідною для визначення розміру позовних вимог та їх обґрунтованості.

Водночас, як вбачається розрахунок розміру плати за використання земельної ділянки комунальної власності здійснено виходячи з площі земельної ділянки 0,4549 га, нормативної грошової оцінки у розмірі 7209665 грн із застосуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 115278 кв. м., виходячи з базової вартості 1 кв. м. земель міста Харкова, з урахуванням наведених коефіцієнтів.

Так, до матеріалів справи додано витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 115278 кв.м. кадастровий номер 6310138200:02:004:0011.

Тобто, нормативну грошову оцінку земельної ділянки 4548,57 кв.м. визначено з урахуванням нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 115278 кв. м. (182720241 грн), та самостійно визначено у розмірі 7209665 грн.

Проте в матеріалах справи відсутній витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,4549 га.

У позовній заяві зазначено, що розрахунки виконано Департаментом територіального контролю Харківської міської ради. Однак, у самих розрахунках такої інформації немає. Зазначено лише: "Виконав ОСОБА_1 , погодив Коваль Г.Ю.".

Натомість, посади цих осіб та їх місце роботи не зазначено, розрахунок ніким не підписано. Відповідно, неможливо встановити, яким органом насправді виконано розрахунки, наявність у осіб, які його виконали, відповідних повноважень.

Таким чином, у даному випадку, не містить правового обґрунтування не тільки вимога про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді саме орендної плати, а й розмір цих коштів.

У будь-якому випадку, розрахунок орендної плати має бути виконаний на підставі даних про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яких до матеріалів справи не було надано.

Так, зі змісту ст. ст. 14, 288 ПК України вбачається, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Отже, земельна ділянка площею 0,4549 га під нерухомим майном не сформована, як об`єкт цивільних прав, в розумінні ст. 79-1 ЗК України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів, у вигляді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка, як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав. Розрахунок нормативної грошової оцінки землі ґрунтується на припущеннях, оскільки будь-яких обставин, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка площею 0,4549 га є об`єктом права, належними і допустимими доказами доведено не було.

Визначення позивачем нормативної грошової оцінки частини земельної ділянки, що використовує відповідач, пропорційно загальної площі земельної ділянки 115278 кв.м. кадастровий номер 6310138200:02:004:0011, з урахуванням площі майна відповідача, що знаходиться на цій земельній ділянці не може прийматися судом до уваги, оскільки при таких розрахунках позивачем було використано відмінний розмір площі нежитлової будівлі, ніж той що значиться у Реєстрі та договорі купівлі-продажу майна. Доказів того, що відповідач використовує нежитлову будівлю іншого розміру, ніж зазначено реєстрі та договорі купівлі-продажу (1783 кв.м., а не 1861,1 кв. м.), ні позивачем, ні прокурором до матеріалів справи не надано.

Однак суд першої інстанції зазначених обставин не врахував, та дійшов передчасних висновків про задоволення позову прокурора.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім іншого, судові рішення мають ґрунтуватись на засадах справедливості та розумності. Принцип справедливості при розгляді справи закріплений у Конвенції та викладений у багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини.

В даному випадку прокурором та радою не доведено ні розміру земельної ділянки, яку використовує ТОВ "СВ Оптторг", ні розміру безпідставно збережених коштів за використання спірної земельної ділянки, які підлягають стягненню з відповідача .

З урахуванням наведеного, рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 у справі №922/2011/20 у даній справі підлягає скасуванню у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи та недоведеністю обставин, що маються значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в матеріалах справи, за висновком апеляційного господарського суду вимоги скарги законні та обґрунтовані, тому вона підлягає задоволенню.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, витрати відповідача по сплаті судового збору за звернення з апеляційною скаргою покладаються на позивача відповідно до статті 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 270, п. 2 ч. 1 статті 275, п. 1, 2, 4 частини 1 статті 277, 281-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Оптторг" задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 02.09.2020 у справі №922/2011/20 скасувати.

Ухвалити у справі №922/2011/20 нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви Керівника Харківської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Оптторг" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 552741,02 грн відмовити у повному обсязі.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Оптторг" (62403, Харківська область, Харківській район, смт. Бабаї, вул. Щербініних, 31, код ЄДРПОУ 37532200) 12436,68 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 287-289 ГПК України.

У судовому засіданні 22.12.2020 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 28.12.2020 .

Головуючий суддя І.А. Шутенко

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян