Рішення

від 17.12.2020 по справі 908/2118/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/122/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.12.2020 Справа № 908/2118/20

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні Шолоховій С.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Керівника Токмацької місцевої прокуратури (71701 Запорізька область, м. Токмак, вул. Шевченка, буд. 50/57) в інтересах держави в особі Оріхівської міської ради (70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Шевченка, буд. 11, ідентифікаційний код юридичної особи 20519891)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Єврострой» (70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Лесі Українки, буд. 45, кв. 131, ідентифікаційний номер юридичної особи 37547127)

про стягнення доходу, одержаного від безпідставно набутого майна

за участю

представника прокуратури: Тронь Г.М., посвідчення № 035881 від 05.10.2020р.

представника позивача: Хохлов В.А., дов. № 03-05/098 від 14.09.2020р.

представник відповідача: не з явився

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Токмацької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Оріхівської міської ради звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Єврострой» коштів в розмірі 136 338 грн. 28 коп. отриманих від безпідставно набутого майна.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 17.08.2020 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2118/20 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 19.08.2020, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2118/20, присвоєно справі номер провадження 27/122/20 та призначено підготовче судове засідання на 16.09.2020.

Справа № 908/2118/20 розглядається за правилами загального позовного провадження.

16.09.2020 судом проведено підготовче засідання у справі № 908/2118/20.

Ухвалою суду від 16.09.2020 строк підготовчого провадження у справі, на підставі ст. 177 ч. 3 ГПК України, продовжено, підготовче засідання відкладено на 03.11.2020.

Ухвалою суду від 03.11.2020, на підставі ст. 185 ГПК України, підготовче провадження у справі № 908/2118/20 закрито. Справу призначено до розгляду по суті на 18.11.2020.

Відповідно до ухвали суду від 18.11.2020 оголошувалася перерва в порядку статті 216 ч.2 ГПК України в судовому засіданні до 17 грудня 2020 р.

У судовому засіданні 17.12.2020 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, за наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу - таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд» .

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представникам прокуратури та позивача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

17.12.2020 представник прокуратури та позивача підтримали позовні вимоги, просили суд позов задовольнити повністю, на підставах викладених у позовній заяві.

17.12.2020 року представник відповідача в судове засідання не з`явився.

17.12.2020р. відповідач надав до канцелярії суду заяву про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із тим, що відповідно до протоколу № 1 пленарного засідання Запорізької обласної ради від 15.12.2020 на 11-00 17.12.2020 призначено проведення засідання Запорізької обласної ради і Лишенко С.С., як депутат місцевої ради змушений бути присутнім під час засідання.

Клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи відхиляється судом, як необґрунтоване, оскільки згідно статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Господарський суд звертає увагу на те, що кількість осіб, які можуть бути представниками підприємства, діючим законодавством не обмежено.

Відповідач є юридичною особою і не був позбавлений можливості уповноважити для участі у судовому засіданні іншого представника. Таким чином, відповідач своїм процесуальним правом щодо направлення у судове засідання представника не скористався, про розгляд справи був повідомлений завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Крім того, сторони розуміють положення статті 195 ч.2 ГПК України - суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті . Розгляд справи по суті судом розпочато 18 листопада 2020 року.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників прокуратури та позивача, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Відповідно до інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно - виробнича компанія «Єврострой» 26.12.2014 зареєстровано право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: вул. Овчаренка, 2 г, м. Оріхів, Оріхівський район Запорізька область, тобто відповідач є власником нерухомого майна, розташованого за вищевказаною адресою, що складається з 3-х інструментальних цехів та технічного відділу, загальною площею 3 407,7 кв.м.

Листом Оріхівської міської ради від 23.06.2020 № 03-05/0951 нерухоме майно розташоване на земельній ділянці за кадастровим номером 2323910100:01:025:0029 площею 0,9093 га, яка відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебуває у комунальній власності Оріхівської міської територіальної громади в особі Оріхівської міської ради та у користування чи у власність будь-яким особам, у тому числі Товариству з обмеженою відповідальністю «Торгівельно - виробнича компанія «Єврострой» не передавалася.

У відповідності до акту обстеження території земельної ділянки на предмет наявності нерухомого майна на земельній ділянці в м. Оріхів по вул. Овчаренко, буд. 2-г від 03.06.2020 на земельній ділянці за кадастровим номером 2323910100:01:025:0029 площею 0,9093 га розташовані капітальні будівлі (споруди) та об`єкти незавершеного будівництва.

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 2323910100:01:025:0029 згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки становить 1603979,78 грн.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10.06.2020 дана земельна ділянка має цільове призначення - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості для розміщення та обслуговування виробничих споруд.

Отже, дана земельна ділянка сформована, має кадастровий номер та визначену площу і є об`єктом цивільних прав відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України.

З моменту виникнення у відповідача права власності на нерухоме майно, яке розташоване в м. Оріхів по вул. Овчаренко, буд. 2-г, у останнього виник обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно відповідача та відповідно здійснювати платежі за використання цієї землі.

Згідно п. 6.4 п. 6 Додатку Розміри орендної плати за земельні ділянки певного функціонального використання у м. Оріхів до Положення Про оренду земельних ділянок у м. Оріхів та порядок встановлення розмірів орендної плати за користування земельними ділянками , затвердженого рішенням Оріхівської міської ради від 12.12.2011 № 03 та п.п. 6.4 п. 6 Додатку № 1 Таблиця розміру орендної плати за земельній ділянки певного функціонального використання на території Оріхівської міської ОТГ до рішення Оріхівської міської ради Про затвердження ставок орендної плат и за земельній ділянки певного функціонального використання на території Оріхівської міської ОТ Г від 26.04.2018 № 8, радою затверджено ставки розміру орендної плати за земельні ділянки для промислових підприємств, у тому числі підприємств інших видів виробництва з 01.01.2012 у розмірі 3 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Отже, уповноваженим органом передбачено можливість надання у користування земельної ділянки за кадастровим номером 2323910100:01:025:0029 лише за умови сплати орендних платежів у розмірі 3 % від нормативно грошової оцінки земельної ділянки за рік.

Однак, відповідач у період часу з 26.12.2014 по теперішній час не сплачуючи необхідних платежів (безоплатно) використовує вищевказану земельну ділянку, що позбавило територіальну громаду м. Оріхів в особі Оріхівської міської ради права одержати дохід у вигляді плати за землю, який вона могла б отримати, якби право не було порушено, що підтверджується листами Оріхівської міської ради від 23.06.2020 № 03-05/0951 та Оріхівського управління ГУ ДПС у Запорізькій області від 24.06.23020 № 37994/10/08-01-53-04.

Оріхівською міською радою з метою відновлення прав громади м. Оріхів на отримання доходу від використання Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно - виробнича компанія «Єврострой» вищевказаної земельної ділянки, н6а адресу відповідача надіслано лист від 15.11.2019 № 1581/03-06 про необхідність документального оформлення (укладення договору оренди земельної ділянки) прав на цю землю та відповідно внесення необхідних платежів.

Лист Оріхівської міської ради залишився відповідачем без відповіді та задоволення.

Оріхівською міською радою здійснено розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно - виробнича компанія «Єврострой» земельною ділянкою площею 0,9093 га, розташованої за адресою: вул. Овчаренка, 2г, м. Оріхів, без оформлення правовстановлюючих документів за період з 01.09.2017 по 31.07.2020.

За зазначеним розрахунком розмір недоотриманих доходів склав: з 01.09.2017 до 31.12.2017 - 16039,80 грн.; з 01.01.2018 до 31.12.2018 - 48119,39 грн.; з 01.01.2019 до 31.12.2019 - 48119,39 грн.; з 01.01.2020 до 31.07.2020 - 24059,70 грн..

Таким чином, загальний розмір недоотриманих доходів за період з 01.09.2017 до 31.07.2020 склав 136 338 грн. 28 коп.

Даний розрахунок виконано з урахуванням положень ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України, на підставі рішень Оріхівської міської ради від 12.12.2011 № 03 Про затвердження Положення Про оренду земельних ділянок у м. Оріхові та порядок встановлення розмірів орендної плати за користування земельними ділянками від 26.04.2018 № 8 Про затвердження ставок орендної плати за земельні ділянки певного функціонального використання на території Оріхівської ОТГ та Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.06.2020 № 1701/199-20.

Відповідно до листів Оріхівської міської ради від 23.06.2020 № 03-05/0951 та Оріхівського управління ГУ ДПС у Запорізькій області від 24.06.23020 № 37994/10/08-01-53-04 Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно - виробнича компанія «Єврострой» не є власником та постійним землекористувачем зазначеної земельної ділянки, отже не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України). При цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Приписами ст. 2 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності.

Відповідно до положень ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Приписами статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного Кодексу України селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренду земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Суд зауважує, що правовий механізм переходу права на землю, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено в ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті закону, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Між тим, як вбачається із положень ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» , правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень".

Доказів оформлення відповідачем та реєстрування речових прав на спірну земельну ділянку суду не надано.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з п. 288.1. ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до положень ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди. Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами частини 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

На правову підставу позовних вимог прокурор послався на положення статей 1212 - 1214 ЦК.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У зобов`язанні з безпідставного набуття, збереження майна підлягають доведенню: а) факт набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, б) відсутність для цього підстав, встановлених договором, законом або іншими правовими актами, в) вартість безпідставного збагачення.

Тягар доказування відсутності підстав для збереження майна лежить на власнику майна. При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

За змістом пункту 4 частини 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього кодексу застосовуються також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Підстави та порядок стягнення коштів, які особа мала б отримати за звичайних умов, втім не отримала, визначені також ст. 22 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 224, ст. 225 Господарського кодексу України, за змістом яких упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а інша сторона додержувалась правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому, згідно з пунктом д ч. 1 ст. ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодоюта протиправною поведінкою заподіювана; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з її вини (частина 2 ст. 1166 ЦК України).

Проте, предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Суб`єктами в кондикційному зобов`язанні є, з одного боку, власник майна (титульний володілець), який у зобов`язанні має право вимоги та виступає кредитором, а з іншого, - набувач майна, який виступає боржником.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як з дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, з дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за умов набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого) та набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави, або підстава, на основі якої майно набувалося, згодом відпала.

За приписами ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим, обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових затрат - він зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).

При цьому на відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за п. 4 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливим є сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

У разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16 ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Таким чином з часу виникнення у відповідача права власності на нерухоме майно, яке розташоване по вул. Овчаренка, 2 у м. Оріхів, виник обов`язок укласти договір оренди та зареєструвати на підставі нього право оренди землі.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд погоджується з доводами прокурора та позивача, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Єврострой» (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшило вартість власного майна, а Оріхівською міською радою (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), на отримання яких позивач цілком підставно очікував, тобто м ає місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок міської ради.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Таким чином, з огляду на те, що речові права відповідача на земельну ділянку у період з 01.09.2017 по 31.07.2020 не реєструвались, останній не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, а тому використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав.

Відповідно до вимог ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Суд встановив, що відповідач є власником нерухомого майна, яке розміщене за адресою м. Оріхів по вул. Овчаренко, буд. 2-г та фактично користується земельною ділянкою площею 0,9093 га за вказаною адресою, власником якої є Оріхівська міська рада. Матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою відповідачем, зокрема укладення договору оренди з міською радою та державної реєстрації такого права.

Отже, суд встановив факт використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів, без достатньої правової підстави.

Враховуючи викладене вище, заявлена прокурором сума 136 338 грн. 28 коп. є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди за період із 01.09.2017 до 31.07.2020, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду саме відповідачеві.

Щодо представництва інтересів держави в суді Прокурором.

Безпідставно збережені кошти у вигляді несплаченої орендної плати до міської ради за користування земельною ділянкою становить суспільний інтерес.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством та знаходиться під особливою охорони держави.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) , який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру , який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Відповідно до ч. 4 статті 23 Закону України «Про Прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно частити 3 даної статті прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній та комунальній власності, спричиняють шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовами до суду в інтересах держави щодо повернення земельної ділянки.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 910/11919/17 (п. 56 постанови від 17.10.2018), виключними випадками за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99з інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до п. 4 ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні справляння плати за землю належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Частиною 1 ст. 142 Конституції України передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно із ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону, а також вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Статтею 145 Конституції України гарантовано захист прав місцевого самоврядування в судовому порядку.

Прокурор зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія Єврострой користується земельною ділянкою по вул. Овчаренка, 2г у м. Оріхів Запорізької області площею майже 1 га без укладення договору оренди землі, у зв`язку з чим значні грошові кошти від сплати орендної плати не отримує бюджет міста.

Неповернення Оріхівській міській раді безпідставно збереженої орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою порушує інтереси територіальної громади м. Оріхів в особі Оріхівської міської ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, який може бути використаний для задоволення нагальних потреб.

Земельна ділянка за кадастровим номером 2323910100:01:025:0029 площею 0,9093 га, яка розташована по вул. Овчаренка, 2г у м. Оріхів Запорізької області відноситься до земель комунальної власності.

Разом з цим, за інформацією Оріхівської міської ради заходи щодо стягнення з відповідача коштів за фактичне користування зазначеною земельною ділянкою радою не вживались, підстав для подання позову орган місцевого самоврядування не вбачає.

Так, на лист від 22.06.2020 № 37/4-8562 Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області виконавчим комітетом Оріхівської міської ради листом від 23.06.2020 № 03-05/0951 стосовно звернення до суду з приводу недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія Єврострой , міська рада повідомила, що не вбачає доцільності подання такого позову.

Сам факт не звернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Щоб інтереси держави не залишалися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить, це неналежно.

У свою чергу, з огляду на тривале зволікання з поновленням інтересів держави уповноваженим органом, у прокурора наявне не лише право, а й виникає обов`язок для звернення із даним позовом до суду.

Таким чином, Токмацькою місцевою прокуратурою встановлено причини та достатні підстави для представництва в суді інтересів держави в особі Оріхівської міської ради в порядку визначеному чинним законодавством.

На виконання п. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру Токмацькою місцевою прокуратурою попередньо повідомлено листом від 11.08.2020 № 37/4-10845вих-20 Оріхівську міську раду про представництво інтересів держави в суді в її особі до Товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія Єврострой .

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеним.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі «Горнсбі поти Греції» зазначено: «…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

За вказаних обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Керівника Токмацької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Оріхівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Єврострой» задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Єврострой» (70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Лесі Українки, буд. 45, кв. 131, ідентифікаційний номер юридичної особи 37547127) на користь Оріхівської міської ради (70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Шевченка, буд. 11, ідентифікаційний код юридичної особи 20519891) 136 338 (сто тридцять шість тисяч триста тридцять вісім) грн. 28 коп. коштів отриманих від безпідставно набутого майна. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-виробнича компанія «Єврострой» (70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Лесі Українки, буд. 45, кв. 131, ідентифікаційний номер юридичної особи 37547127) на користь Прокуратури Запорізької області в особі Токмацької місцевої прокуратури (код ЄДРОУ 02909973, вул. Шевченка, буд. 50/57, м. Токмак, Запорізька область, 71701, розрахунковий рахунок № UA438201720343180001000000271, код класифікації видатків бюджету - 2800, відкритий в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Прокуратура Запорізької області, ЄДРПОУ 02909973) кошти, витрачені у 2020 році па сплату судового збору при здійсненні представництва інтересів держави на подачу вказаного позову в розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 28.12.2020.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.