Рішення

від 16.12.2020 по справі 918/76/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" грудня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/76/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Заголдної Я.В., при секретарі судового засідання Сідлецькій Ю.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон" (34700, Рівненська обл., Корецький р-н, м. Корець, вул. Київська, 65, код ЄДРПОУ 39081223) до Фізичної особи-підприємця Лавренчука Ігоря Анатолійовича (34706, Рівненська обл., Корецький р-н, с. Гвіздів, ІК НОМЕР_1 ) про визнання недійсним договору інвестування

у судове засідання з`явилися представники учасників справи:

- від позивача: не з`явився;

- від відповідача: Штогрін Вікторія Святославівна (ордер серія РН-234 № 566 від 05.11.2020 року);

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 16.12.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 14 ст. 8, ст. 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

Для архівного зберігання оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер MAP6B3W22135988.

ВСТАНОВИВ:

27.01.2020 року на поштову адресу Господарського суду Рівненської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон" надійшов позов до Фізичної особи-підприємця Лавренчука Ігоря Анатолійовича, в якому позивач, посилаючись на ст. ст. 92, 203, 204, 215, 626, 627, 628 Цивільного кодексу України, ст. 179, 207 Господарського кодексу України, ст. ст. 44, 46 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", ст. 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власниками земельних ділянок (паїв)), ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", ст. ст. 162-164 ГПК України просить суд визнати недійсним Договір інвестування № б/н укладений 16.04.2018 року між позивачем (інвестор) та відповідачем (учасник).

До позовної заяви позивачем додано клопотання (вх. № 2052/20 від 27.01.2020 року) про витребування у Фізичної особи-підприємця Лавренчука Ігоря Анатолійовича Договору інвестування № б/н від 16.04.2018 року, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Лавренчуком Ігорем Анатолійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон", оскільки, як вказує позивач, такий договір відсутній у позивача станом на дату пред`явлення позову.

Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результати їх розгляду.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями 27.01.2020 року справу № 918/76/20 розподілено судді Заголдній Я.В.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30.01.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/76/20, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 25.02.2020 року.

Ухвалами Господарського суду Рівненської області від 25.02.2020 року та від 12.03.2020 року підготовче засідання у справі відкладалося з підстав, викладених у відповідних ухвалах.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 25.03.2020 року повідомлено учасників справи про те, що 31.03.2020 року розгляд справи № 918/76/20 не відбудеться у зв`язку із запровадженням в Україні карантину з 12.03.2020 року по 03.04.2020 року через спалах у світі коронавірусу « COVID-19» , постановлено про дату і час підготовчого судового засідання у справі № 918/76/20 учасників справи повідомити додатково ухвалою суду.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 14.04.2020 року підготовче засідання у справі № 918/76/20 призначено на 28.04.2020 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28.04.2020 року продовжено процесуальний строк підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче засідання в межах визначеного ГПК України строку підготовчого провадження на 26.05.2020 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26.05.2020 року залишено без розгляду позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон" до Фізичної особи-підприємця Лавренчука Ігоря Анатолійовича про визнання недійсним договору інвестування з підстав, викладених у даній ухвалі, постановлено судовий збір у розмірі 2 102 грн 00 коп. покласти на позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон"

Не погоджуючись із ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26.05.2020 року, позивач подав апеляційну скаргу від 10.06.2020, в якій просив ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2020 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон" задоволено, ухвалу господарського суду Рівненської області від 26.05.2020 року у справі №918/76/20 скасовано, справу № 918/76/20 направлено до Господарського суду Рівненської області для продовження розгляду.

01.09.2020 року справу № 918/76/20 передано судді Заголдній Я.В. згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, оскільки матеріали справи № 918/76/20 повернулися до Господарського суду Рівненської області.

Відтак виникла необхідність призначити справу № 918/76/20 до розгляду у підготовчому провадженні.

02.09.2020 року на поштову адресу Господарського суду Рівненської області від представника позивача Яковишин В.В. надійшла копія договору інвестування, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон" та Фізичною особою-підприємцем Лавренчуком Ігорем Анатолійовичем 16.04.2018 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 03.09.2020 року підготовче засідання у справі призначено на 30.09.2020 року, запропоновано сторонам: а) позивачу: подати суду будь-які додаткові докази в обґрунтування позовних вимог (у разі їх наявності); б) відповідачу: подати суду відповідно до ст. 165 ГПК України протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання даної ухвали відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів, що підтверджують заперечення проти позову; одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду; в) позивачу: відповідно до ст. 166 ГПК України подати суду відповідь на відзив у 5-денний строк з дня отримання відзиву; одночасно надіслати відповідь на відзив відповідачу та надати суду докази такого скерування відповідачу. г) відповідачу: у строк протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив подати до суду заперечення на відповідь на відзив з урахуванням вимог ст. 167 ГПК України, одночасно надіслати заперечення позивачу та надати суду докази такого скерування позивачу.

30.09.2020 року на офіційну електронну пошту господарського суду Рівненської області від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечити явку представника відповідача у підготовче засідання внаслідок зайнятості у іншій справі у Рівненському районному суді Рівненської області.

30.09.2020 року від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання за його відсутності.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 30.09.2020 року відкладено підготовче засідання на 21.10.2020 року.

21.10.2020 року на офіційну електронну пошту господарського суду Рівненської області від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю забезпечити явку представника відповідача у підготовче засідання внаслідок його перебування на лікуванні у зв`язку із захворюванням на COVID-19.

У клопотанні про відкладення підготовчого засідання № б/н від 21.10.2020 року, представник відповідача просить суд продовжити строк проведення підготовчого судового засідання на 30 календарних днів.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 21.10.2020 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон" № б/н від 24.01.2020 року (вх. № 2052/20 від 27.01.2020 року) про витребування у Фізичної особи-підприємця Лавренчука Ігоря Анатолійовича Договору інвестування № б/н від 16.04.2018 року, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Лавренчуком Ігорем Анатолійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон" задоволено, витребувано від Фізичної особи-підприємця Лавренчука Ігоря Анатолійовича ОРИГІНАЛ Договору інвестування № б/н від 16.04.2018 року, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Лавренчуком Ігорем Анатолійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон", продовжено процесуальний строк підготовчого провадження за клопотанням представника відповідача на 30 днів - до 02.12.2020 року включно, відкладено підготовче засідання на 05.11.2020 року.

Представник відповідача виконав вимоги ухвали Господарського суду Рівненської області від 21.10.2020 року та надав для огляду у судовому засіданні 05.11.2020 року оригінал Договору інвестування № б/н від 16.04.2018 року, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Лавренчуком Ігорем Анатолійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон".

05.11.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві представник відповідача просив суд визнати причини пропуску строку поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином та продовжити строк на подання відзиву, посилаючись при цьому на п. 4 розділу Х ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.11.2020 року визнано поважними причини пропуску Фізичною особою-підприємцем Лавренчуком Ігорем Анатолійовичем процесуального строку на подання відзиву, поновлено Фізичній особі-підприємцю Лавренчуку Ігорю Анатолійовичу пропущений процесуальний строк на подання відзиву, долучено відзив до матеріалів справи № 918/76/20, відкладено підготовче засідання на 02.12.2020 року.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 02.12.2020 року закрито підготовче провадження у справі № 918/76/20, призначено справу № 918/76/20 до судового розгляду по суті на 16.12.2020 року.

У судове засідання 16.12.2020 року з`явився уповноважений представник відповідача.

Судом встановлено, що представник позивача в судове засідання 16.12.2020 року з розгляду справи по суті не з`явився, належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 07.12.2020 року поштового відправлення Яковишин В.В. особисто за трек-номером 3301311125150.

Представник позивача причини неявки суду не повідомив.

Згідно з ч. 7 ст. 242 ГПК України якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 196 ГПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на викладене, господарський суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання з розгляду справи по суті 16.12.2020 року за відсутності позивача.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 03.09.2020 року, зокрема, запропоновано позивачу: відповідно до ст. 166 ГПК України подати суду відповідь на відзив у 5-денний строк з дня отримання відзиву; одночасно надіслати відповідь на відзив відповідачу та надати суду докази такого скерування відповідачу.

Судом встановлено, що станом на 16.12.2020 року відповіді на відзив від позивача не надходило, відтак позивач не скористався наданим йому процесуальним правом на вчинення вказаної дії.

Окрім іншого, позивач також не скористався своїм правом на особисту участь представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон" у судових засіданнях з розгляду справи № 918/76/20, які проводилися 30.09.2020 року, 21.10.2020 року, 05.11.2020 року, 02.12.2020 року, 16.12.2020 року.

30.09.2020 року від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання 30.09.2020 року, за його відсутності, а стосовно інших судових засідань, які проводилися 21.10.2020 року, 05.11.2020 року, 02.12.2020 року та 16.12.2020 року позивач причини неявки суду не повідомив.

Усім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, судом дотримано під час розгляду справи обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Присутній представник відповідача у судовому засіданні 16.12.2020 року просив суд відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.

Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 16.04.2018 року Фізична особа-підприємець Лавренчук Ігор Анатолійович, який діє на підставі свідоцтва на підприємницьку діяльність (надалі за текстом - Учасник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бастіон» в особі директора Бондаренко Олександра Івановича, який діє на підставі статуту, (надалі за текстом - Інвестор) укладено договір інвестування № б/н. (далі - Договір).

У судовому засіданні 16.12.2020 року господарським судом досліджено оригінал договору інвестування, із якого вбачається, що у дату договору внесено виправлення, перекреслено дату "16" квітня та виправлено на "14" листопада". Однак, як встановлено судом, суперечностей стосовно дати укладення Договору у сторін не виникало, позивач і відповідач визнають, що датою укладення Договору є 16 квітня 2018 року.

Відповідно до п. 2.1 Договору Інвестор здійснює інвестиційну діяльність у відповідності до цільового використання земель сільськогосподарського призначення шляхом вкладення інвестицій: власних, позичкових та/або залучених матеріальних та нематеріальних активів в землі сільськогосподарського призначення, що належать Учаснику на праві орендного користування згідно укладеними Договорами оренди землі, що розташовані на території Морозівської сільської ради Рівненської області.

З дати укладання цього Договору Інвестор отримує право користування вказаними землями в повному обсязі, в тому числі з метою сільськогосподарського товарного виробництва.

Згідно з п.2.2. Договору Об`єкт інвестиційної програми (об`єкт інвестування) - земельні ділянки загальною площею 126,333 гектарів ріллі, визначені сторонами в Додатку № 1 який є невід`ємною частиною цього Договору, що розташовані на території Морозівської сільської ради Рівненської області.

Зазначені земельні ділянки належать учаснику на праві орендного землекористування на підставі умов укладених договорів оренди з власниками земельних ділянок. Земельні ділянки знаходяться за межами населених пунктів і обліковуються відповідною сільською радою. (п. 2.3. Договору).

Строк дії (період) інвестиційної програми - з 16.04.2018 року по 20.12.2018 року. (п. 2.4. Договору).

Відповідно до п. 6.1. Договору за цим договором Інвестор зобов`язується сплатити Учасникові інвестиційні виплати в сумі 379 000 гривень (триста сімдесят дев`ять тисяч гривень за один сільськогосподарський рік з розрахунку 3 000 грн. (три тисячі гривень) за користування одним гектаром землі за рік.

Згідно з п. 6.2. Договору Інвестор зобов`язується сплатити Учасникові інвестиційну виплату до 20 грудня поточного календарного року суму у розмірі 379 000 гривень.

У відповідності до п. 11.5. Договору останній набуває чинності з дати його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує наступне.

Згідно з п. 11.14.4. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Бастіон" Директор має право без погодження з вищим органом Товариства укладати договори (угоди) від імені Товариства в межах сум, що не перевищуються 100 000 грн 00 коп. У відповідності до підп. 20 п. 11.7.5. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Бастіон" до компетенції Загальних зборів Учасників належить затвердження договорів (угоди) укладених на суму, що перевищує 100 000 грн 00 коп. Оскільки загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Бастіон" не уповноважували директора ОСОБА_1 на вчинення від імені позивача спірного правочину на суму 379 000 грн 00 коп., жодним чином його не схвалювали, відтак позивач вважає Договір інвестування № б/н від 16.04.2018 року таким, що вчинений із перевищенням повноважень директора, а тому на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 46 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" просить суд визнати його недійсним.

Згідно з фінансовим звітом суб`єкта малого підприємництва (баланс на 31.01.2018 р., звіт про фінансові результати за 1 квартал 2018 року) та Довідки про вартість чистих активів Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Бастіон" вартість чистих активів позивача станом на кінець 1 кварталу 2018 року складає від`ємне значення в сумі 1 710 900 (один мільйон сімсот десять тисяч дев`ятсот) гривень. Згідно з фінансовим звітом суб`єкта малого підприємництва (баланс на 30 вересня 2018, звіт про фінансові результати за 9 Місяців 2018 року) та Довідки про вартість чистих активів товариства вартість чистих активів позивача станом на кінець 3 кварталу 2018 року складає від`ємне значення в сумі 5 488 700 (п`ять мільйонів чотириста вісімдесят вісім тисяч сімсот) гривень. Відповідно до ч.2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників. Оскільки вартість Договору перевищує 50 відсотків вартості чистих активів позивача станом на кінець І кварталу 2018 року, а схвалення Загальних зборів на укладення директором позивача спірного правочину відсутнє - позивач вважає, що Договір інвестування № б/н від 16.04.2018 року не створює для відповідача жодних обов`язків, сам договір є недійсним.

У відповідності до п. 18 договору Оренди землі від 18.04.2018 року, укладеного між фізичною особою-підприємцем Лавренчуком Ігорем Анатолійовичем (орендар) та Корецькою районною державною адміністрацією (орендодавець) (за яким в оренду передається земельна ділянка загальною площею 128,40 умовних кадастрових гектарів земель сільськогосподарського призначення за рахунок невитребуваних земельних ділянок (паїв) в кількості 64 ділянки) - забороняється передача земельної ділянки в суборенду без письмової згоди Орендодавця. Оскільки фізична особа-підприємець Лавренчук Ігор Анатолійович у відповідності до п. 2.1. Договору інвестування № б/н від 16.04.2018 року передав право користування вказаними землями в повному обсязі для Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бастіон - вказане свідчить, на думку позивача, що Договір інвестування порушує права Орендодавця Корецької районної державної адміністрації та порушує норму ч. 2. ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність", згідно з якою забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Зважаючи на викладене, позивач просить суд визнати недійсним Договір інвестування № б/н від 16.04.2018 року. Підстави заявленого позову зводяться до того, що вказаний правочин є таким, що вчинений колишнім директором позивача ОСОБА_1 з перевищенням повноважень, оскільки директор не був належним чином уповноважений загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бастіон на вчинення правочину на загальну суму 379 000 грн 00 коп.

Заперечуючи проти даної позовної заяви відповідач вказує, що правочин схвалений позивачем у формі мовчазної згоди та у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) у відповідності до ст. 241 Цивільного кодексу України, що унеможливлює визнання його недійсним. Зокрема, відповідач вказує, що оскільки у період дії Договору з 16.04.2018 року по 20.12.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бастіон не заявив вимоги про розірвання Договору, не висував претензій до директора, таким чином відбулося схвалення Договору.

Крім того, у відзиві відповідач зазначає, що Фізична особа-підприємець Лавренчук Ігор Анатолійович не знав і не міг знати про існування будь-яких обмежень у повноваженнях директора позивача ОСОБА_1 . Інформація щодо статутних положень не міститься у відкритому доступі, відтак відповідач не мав можливості перевірити повноваження директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон" на укладення Договору. Отже, на думку відповідача, підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним немає, адже відповідач при його укладенні діяв добросовісно та відповідно до вимог закону і не знав про відсутність у директора позивача повноважень на підписання Договору від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон".

На думку відповідача, загальні збори учасників товариства позивача, його ревізійна комісія не могли не знати про сільськогосподарську діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон". Також, як вважає відповідач, відповідна діяльність не могла відбутися без залучення коштів товариства та в подальшому бути відображеною у фінансових звітах щодо діяльності позивача.

Також у відзиві як на підставу відмови у позові відповідач вказує, що виконав свої зобов`язання за Договором, що полягали у передачі земельних ділянок загальною площею 126, 333 га для позивача у відповідності до п.2.2. Договору, - однак позивач своїх зобов`язань по оплаті за Договором не виконав і ухиляється від оплати в майбутньому. Фізичною особою-підприємцем Лавренчуком Ігорем Анатолійовичем пред`явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон" про стягнення заборгованості за Договором, однак Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон" позовні вимоги у вказаній справі не були визнані і як наслідок був заявлений даний позов про визнання Договору інвестування недійсним.

Стосовно аргументу позивача, що відповідач передав право користування вказаними землями в повному обсязі для Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бастіон попри заборону передачі земельної ділянки в суборенду без письмової згоди Орендодавця Корецької районної державної адміністрації - Фізична особа-підприємець Лавренчук Ігор Анатолійович у відзиві вказує, що предметом Договору було здійснення інвестиційної діяльності відповідно до п. 2.1., а не передання земельної ділянки в суборенду.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст. 638 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Судом встановлено, зокрема, що відповідно до п. 6.1. Договору за цим договором Інвестор зобов`язується сплатити Учасникові інвестиційні виплати в сумі 379 000 грн 00 коп. за один сільськогосподарський рік з розрахунку 3 000 грн. за користування одним гектаром землі за рік.

Аналізуючи узгоджені сторонами умови Договору суд прийшов до висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є інвестиційним договором.

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначені Законом України "Про інвестиційну діяльність в Україні" (1560-XII).

Цей Закон спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб`єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

У відповідності до ст. 1 Закону 1560-XII, інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект.

Розміщення інвестицій у будь-яких об`єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід`ємним правом інвестора і охороняється законом ст. 7 Закону1560-XII.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності (ст. 9 Закону 1560-XII).

З викладеного вбачається, що інвестиційні правовідносини є різновидом господарських правовідносин, які виникають між суб`єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та іншими учасниками) щодо підготовки, реалізації інвестицій, відшкодування витрачених коштів та отримання прибутку від такої діяльності.

При цьому основним способом реалізації інвестицій є інвестиційна діяльність, яка полягає у практичних організованих діях відповідних суб`єктів з метою знаходження інвестиційних ресурсів (майнових та інтелектуальних цінностей), виборі об`єктів підприємницької та інших видів діяльності і вкладення в ці об`єкти зазначених ресурсів для отримання прибутку (доходу) або досягнення певного соціального ефекту.

Таким чином, за своїм змістом інвестиційна діяльність полягає у трансформації цінностей (інвестицій) в об`єкти такої діяльності та наступне одержання доходу за рахунок приросту капітальної вартості вказаних інвестицій або від їх використання.

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Договору інвестування № б/н від 16.04.2018 року, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов Договору, а отже, спірний правочин є укладеним.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу використання землі в Україні, є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Аналогічні положення містяться в Законі України "Про плату за землю", який діяв на час укладення спірного договору.

Окрім того, ст. 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність або користування громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Порядок надання земельних ділянок у власність або користування громадян та юридичних осіб передбачено, ст. ст. 118, 123, 124 Земельного кодексу України, де зокрема зазначено, що громадяни мають право отримати земельні ділянки за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських рад).

Згідно з абз. 2 п. 2.1. Договору з дати укладання цього Договору Інвестор отримує право користування вказаними землями в повному обсязі, в тому числі з метою сільськогосподарського товарного виробництва.

Так, у розділі ІІІ "Права на землю" Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік правових титулів щодо земельних ділянок, до яких, зокрема, належить право власності на земельні ділянки та право користування ними.

Для позначення договору піднайму в законодавстві досить часто використовується поняття суборенда .

Згідно з ч. 1 ст. 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що сторони укладаючи договір про інвестування, не взяли до уваги зміст ст. ст. 12, 118, 123, 124 Земельного кодексу України та ту обставину, що у відповідності до п. 18 договору Оренди землі від 18.04.2018 року, укладеного між фізичною особою-підприємцем Лавренчуком Ігорем Анатолійовичем (орендар) та Корецькою районною державною адміністрацією (орендодавець) - забороняється передача земельної ділянки в суборенду без письмової згоди Орендодавця. У матеріалах справи відсутні докази надання орендодавцем письмової згоди на передання в піднайм означеної земельної ділянки.

Отже, судом встановлено, що не врегулювавши на стадії укладення спірного Договору питання щодо використання земельної ділянки загальною площею 126, 333 га Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Бастіон , в тому числі з метою сільськогосподарського товарного виробництва, за згодою Корецької районної державної адміністрації, - сторони дійсно уклали його з порушенням норм діючого на той час законодавства, аналіз якого суд навів вище.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Так, у частині першій статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга статті 203 цього Кодексу).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята статті 203 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин другої та третьої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому частина перша статті 216 Цивільного кодексу України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Так, підстави заявленого позову про визнання договору недійсним зводяться до того, що вказаний правочин є таким, що вчинений колишнім директором позивача з перевищенням повноважень.

Частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (ч. 1 ст. 239 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (ч. 1).

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (ч. 2).

Правовий аналіз наведеної норми вказує на те, що представництво з перевищенням повноважень не породжує властиві представництву наслідки, тобто не створює діями представника права й обов`язки в іншої особи, від імені якої вчинено правочин. У наведеній статті зазначається лише про один варіант поведінки особи, представник якої вийшов за межі наданих йому повноважень, а саме, схвалення нею цих його дій. Підтвердженням такого схвалення закон визначає вчинені на його виконання дії особи, в інтересах якої його було укладено. Такі дії повинні свідчити про прийняття правочину до виконання (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 904/887/18, від 20.03.2019 у справі № 910/2822/16).

Виходячи з положень ст. 241 Цивільного кодексу України для встановлення обставин щодо наступного схвалення правочину особою через її представника, в тому числі керівника, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов`язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов`язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

У зв`язку з наведеним суд виходить з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:

- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);

- про відповідні обмеження наявні відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що оспорюваний договір підписано від імені позивача директором Бондаренко Олександром Івановичем, який діяв на підставі статуту.

Відповідач вказує, що не знав і не міг знати про обмеження, які передбачені п. 11.14.4. та підп. 20 п. 11.7.5. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Бастіон" стосовно того, що директор має право без погодження з вищим органом Товариства укладати договори (угоди) від імені Товариства в межах сум, що не перевищують 100 000 грн 00 коп. та що до компетенції Загальних зборів Учасників належить затвердження договорів (угоди) укладених на суму, що перевищує 100 000 грн 00 коп.

При цьому укладаючи правочин, у преамбулі сторони прописали, що 16.04.2018 року Фізична особа-підприємець Лавренчук Ігор Анатолійович, який діє на підставі свідоцтва на підприємницьку діяльність (надалі за текстом - Учасник) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бастіон» в особі директора Бондаренко Олександра Івановича, який діє на підставі статуту, (надалі за текстом - Інвестор) укладають договір інвестування. Відтак, відповідач знаючи про те, що директор позивача діє на підставі статуту - мав повне право ознайомитися із положеннями статуту перед укладанням Договору з метою перевірки повноважень директора ОСОБА_1 .

Крім того, згідно з ч.2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників.

Таким чином, господарський суд зауважує, що відповідач при укладанні Договору повинен був знати про наявність/відсутність рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Бастіон" про надання згоди на вчинення правочину та про те чи вартість Договору не перевищує 50 відсотків вартості чистих активів позивача станом на кінець 1 кварталу 2018 року.

Судом встановлено, що спірний правочин є значним в розумінні положень Статуту позивача та потребує прийняття рішення загальними зборами про його укладення.

Окрім того, як вбачається із фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва (баланс на 31.01.2018 р., звіт про фінансові результати за 1 квартал 2018 року) та Довідки про вартість чистих активів Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Бастіон" вартість чистих активів позивача станом на кінець 1 кварталу 2018 року складала від`ємне значення в сумі 1 710 900 грн 00 коп.

Таким чином, судом встановлено, що вартість Договору перевищує 50 відсотків вартості чистих активів позивача станом на кінець І кварталу 2018 року, а відтак укладення спірного Договору потребувало у відповідності до ч.2 ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» рішення загальних зборів учасників позивача про надання згоди на вчинення даного правочину.

Виходячи з положень ст.638 ЦК України щодо укладення договору, під визначенням укладення слід розуміти такі дії: прийняття рішення на укладення договору, досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору (погодження умов), підписання сторонами відповідного договору.

У матеріалах справи відсутні докази надання письмової згоди загальних зборів учасників позивача на укладення Договору інвестування № б/н від 16.04.2018 року.

Відповідачем не доведено, що останній не знав чи за всіма обставинами не міг знати про існування обмежень на підписання директором позивача оспорюваного правочину.

Судом встановлено, що станом на дату укладання оспорюваного договору чинною була редакція статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Бастіон", затверджена рішенням № 2 від 24.03.2017 року.

При цьому, позивач, обґрунтовуючи недійсність Договору, посилається на перевищення директором позивача п. 11.14.4. та підп. 20 п. 11.7.5. Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім "Бастіон" при укладанні оспорюваного правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини).

Судом встановлено, що наведені положення статуту позивача передбачають наступне:

директор має право без погодження з вищим органом Товариства укладати договори (угоди) від імені Товариства в межах сум, що не перевищують 100 000 грн 00 коп.;

до компетенції Загальних зборів Учасників належить затвердження договорів (угоди) укладених на суму, що перевищує 100 000 грн 00 коп.

Таким чином, судом встановлено, що колишнім директором позивача ОСОБА_1 вчинено правочин від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бастіон на загальну суму 379 000 грн 00 коп., тобто на суму, що перевищує повноваження директора в розумінні статуту позивача.

Однак, відповідач вказує, що відбулося схвалення оспорюваного правочину позивачем у формі мовчазної згоди та у вигляді певних поведінкових актів (конклюдентних дій) у відповідності до ст. 241 Цивільного кодексу України, що унеможливлює визнання його недійсним. Зокрема, відповідач вказує, що оскільки у період дії Договору з 16.04.2018 року по 20.12.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бастіон не заявило вимоги про розірвання Договору, не висувало претензій до директора, таким чином відбулося схвалення Договору.

Слід зауважити, що визнання договору недійсним згідно зі статтями 203, 215 ЦК України у зв`язку з підписанням договору особою, яка не має на це повноважень, та відсутністю волевиявлення власника, можливе лише у тому випадку якщо власник у подальшому не схвалив такого правочину.

Окрім цього, зі змісту норми частини першої статті 241 ЦК України вбачається, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в Формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення чи прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №910/19179/17 та постанові від 11.09.2018 року у справі №910/18812/17, від 08.07.2019 у справі № 910/19776/17.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.04.2019 року у справі №904/2178/18).

При цьому, при оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2018 року у справі № 910/8794/16).

Проте на підтвердження фактів прийняття до виконання Договору та вчинення дій щодо схвалення стороною позивача спірного правочину відповідачем не надано жодного доказу.

При цьому, відповідач у відзиві вказує, що навпаки - позивач не виконав умови Договору, що призвело до звернення до Господарського суду із майновим позовом у межах справи № 918/830/19.

Отож, вбачається наявність факту щодо відсутності вчинення позивачем конклюдентних дій, зокрема, щодо виконання оспорюваного правочину в частині оплати вартості Договору у розмірі 379 000 грн 00 коп.

У матеріалах справи відсутні будь-які додаткові угоди до Договору інвестування № б/н від 16.04.2018 року.

Крім того, відповідач не надав суду докази передачі земельної ділянки загальною площею 126, 333 га у відповідності до п. 2.1 Договору для позивача, не надав докази проведення позивачем робіт із сільськогосподарського товарного виробництва на вказаних земельних ділянках, що також ставить під сумнів схвалення позивачем оспорюваного Договору.

Господарський суд відхиляє аргумент відповідача про схвалення позивачем Договору, яке проявилося у тому, що в період дії Договору з 16.04.2018 року по 20.12.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бастіон не заявляло вимоги про розірвання Договору, не висувало претензій до директора, - оскільки позивач у позовній заяві вказав, що про існування Договору інвестування № б/н від 16.04.2018 року дізнався лише після пред`явлення до нього позову у межах справи № 918/830/19 про стягнення заборгованості за Договором. Таким чином, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бастіон реально могло не знати про вчинення його директором оспорюваного правочину, а відтак не зверталося у період дії такого правочину із вимогами про його розірвання. Доказів протилежного стороною відповідача не надано.

Окрім вказаного вище, господарський суд вважає за доцільне зазначити, що у даному випадку суд звертається до принципу більшої вірогідності, до якого вже звертався Верховний суд, зокрема, у Постанові Верховного Суду у справі № 921/319/17-г/11(11/Б-1042(337/7-10) від 12.04.2018 року у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області до ВАТ "Бучацький цукровий завод" про визнання права власності на нежитлову будівлю хлораторної. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання .

В практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 р. (заява № 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом ( beyond reasonable doubt ). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей . Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри .

В даному випадку суд зазначає, що цілком вірогідним є факт того, що позивач не міг знати про існування підписаного колишнім директором Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Бастіон договору інвестування № б/н від 16.04.2018 року, до того моменту, доки до нього не було пред`явлено майновий позов за спірним Договором.

Таким чином, аргумент відповідача про схвалення позивачем Договору у формі мовчазної згоди чи у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) господарський суд відхиляє.

Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Зважаючи на викладене, господарський суд вбачає наявність дефектів Договору, що вказують на його недійсність на підставі ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 17 Закону України 23.02.2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21.01.1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 28.10.2010 року в справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Суд наголошує на недопустимості порушення одного з основоположних принципів правосуддя, що його було сформульовано Європейським судом з прав людини у рішенні у справі Де Куббер проти Бельгії (De Cubber v. Belgium) від 26.10.1984 року - має не лише здійснюватися правосуддя, ще має бути видно, що воно здійснюється.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та про визнання недійсним договору інвестування № б/н від 16.04.2018 року укладеного між Фізичною особою-підприємцем Лавренчуком Ігорем Анатолійовичем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон".

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до підп. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору у даній справі при поданні позовної заяви є 1 немайнова вимога про визнання недійсним договору.

Таким чином, враховуючи положення Закону України "Про судовий збір" сума судового збору щодо заявленої вимоги становить 2102 грн 00 коп.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон" до позовної заяви долучило квитанцію ПН2308530 від 24.01.2020 року, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 2 102 грн 00 коп.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, то судовий збір у розмірі 2102 грн 00 коп. покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір інвестування № б/н від 16.04.2018 року укладений між Фізичною особою-підприємцем Лавренчуком Ігорем Анатолійовичем (34706, Рівненська обл., Корецький р-н, с. Гвіздів, ІК НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон" (34700, Рівненська обл., Корецький р-н, м. Корець, вул. Київська, 65, код ЄДРПОУ 39081223).

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лавренчука Ігоря Анатолійовича (34706, Рівненська обл., Корецький р-н, с. Гвіздів, ІК НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Бастіон" (34700, Рівненська обл., Корецький р-н, м. Корець, вул. Київська, 65, код ЄДРПОУ 39081223) 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/ .

Повний текст рішення складено та підписано 28.12.2020 року.

Суддя Заголдна Я.В.