Рішення

від 21.12.2020 по справі 920/1048/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.12.2020 Справа № 920/1048/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/1048/20 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

за позовом Фізичної особи-підприємця Іванова Артема Веніаміновича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ),

до відповідача Приватної виробничо-комерційної фірми «Центр» (40030, м. Суми, вул. Петропавлівська, буд. 76, кв. 81, код ЄДРПОУ 21119320),

про стягнення 80091 грн. 60 коп.,

УСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 80091,60 грн. , витрати по сплаті судового збору та на правничу допомогу.

Ухвалою суду від 20.10.2020 відкрито провадження у справі № 920/1048/20, справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи.

18.11.2020 представником позивача поданий відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач визнає факт господарських відносин з позивачем у 2015 - 2016 роках, але проти задоволення позовних вимог заперечує зазначаючи, що акт звірки взаєморозрахунків не є доказом наявності у відповідача заборгованості та не є підставою для переривання строку позовної давності. На думку відповідача позивачем подано позов з порушенням строку позовної давності, про застосування якого позивач просить суд. Таким чином, у поданому відзиві представник відповідача просить суд у задоволенні позову відмовити; стягнути з позивача на користь відповідача 10000,00 грн витрат з оплати правової допомоги.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

У період з липня 2015 року по травень 2016 року Фізичною особою-підприємцем Івановим Артемом Веніаміновичем (позивач) за видатковими накладними було поставлено Приватній виробничо-комерційній фірмі Центр (відповідач) продукцію (крейда, вапно).

Загальна вартість поставленого товару склала 410644,53 грн., що підтверджується наступними документами:

видаткова накладна від 06.08.2015 № 38 в сумі 32131,20 грн та товарно-транспортна накладна до неї від 06.08.2015;

видаткова накладна від 14.08.2015 № 44 в сумі 17010,00 грн та товарно-транспортна накладна до неї від 14.08.2015;

видаткова накладна від 14.08.2015 № 45 в сумі 16210,53 грн та товарно-транспортна накладна до неї від 14.08.2015;

видаткова накладна від 02.09.2015 № 58 в сумі 16200,00 грн та товарно-транспортна накладна до неї від 02.09.2015;

видаткова накладна від 11.09.2015 № 64 в сумі 28320,00 грн та товарно-транспортна накладна до неї від 11.09.2015;

видаткова накладна від 15.09.2015 № 66 в сумі 24820,00 грн та товарно-транспортна накладна до неї від 15.09.2015;

рахунок-фактура від 19.10.2015 в сумі 12900,00 грн та товарно-транспортна накладна до нього від 19.10.2015;

видаткова накладна від 26.10.2015 № 94 в сумі 17820,00 грн та товарно-транспортна накладна до неї від 02.09.2015;

видаткова накладна від 30.10.2015 № 96 в сумі 27870,00 грн та товарно-транспортна накладна до неї від 30.10.2015;

видаткова накладна від 26.11.2015 № 105 в сумі 15230,40 грн;

видаткова накладна від 26.11.2015 № 106 в сумі 15824,80 грн та товарно-транспортна накладна до неї від 26.11.2015;

видаткова накладна від 27.11.2015 № 107 в сумі 23596,00 грн та товарно-транспортна накладна до неї від 27.11.2015;

видаткова накладна від 01.12.2015 № 109 в сумі 17200,00 грн та товарно-транспортна накладна до неї від 01.12.2015;

видаткова накладна від 01.12.2015 № 110 в сумі 4300,00 грн та товарно-транспортна накладна до неї від 01.12.2015;

видаткова накладна від 15.12.2015 № 116 в сумі 34320,00 грн та товарно-транспортна накладна до неї від 15.12.2015;

видаткова накладна від 18.12.2015 № 117 в сумі 34320,00 грн та товарно-транспортна накладна до неї від 18.12.2015;

видаткова накладна від 25.12.2015 № 119 в сумі 36451,60 грн;

видаткова накладна від 18.01.2016 № 2 в сумі 18920,00 грн та товарно-транспортна накладна до неї від 18.01.2016;

видаткова накладна від 18.01.2016 № 3 в сумі 17200,00 грн.

Факт наявності між сторонами спору господарських відносин у період 2015-2016 років не заперечується відповідачем у поданому ним відзиві (вх № 3502к від 18.11.2020).

Між позивачем та відповідачем було складено акт звірки взаєморозрахунків за період з 06.08.2015 по 22.10.2018, відповідно до якого встановлено факт поставки продукції на загальну суму 410644,53 грн. та факт часткової сплати заборгованості відповідачем в сумі 330552,93 грн. Разом з тим, у даному акті звірки взаєморозрахунків визначено, що станом на 22.10.2018 заборгованість Приватної виробничо-комерційної фірми Центр перед Фізичною особою-підприємцем Івановим Артемом Веніаміновичем складає 80091,60 грн.

01.11.2019 позивач надіслав на адресу відповідача лист-вимогу щодо сплати останнім в семиденний термін з моменту отримання даної вимоги заборгованості у розмірі 80091,60 грн, підтвердженої підписаним актом звірки взаєморозрахунків.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності суд доходить висновку, щодо відсутності обставин його пропуску позивачем, враховуючи наступне:

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України.

Частиною 1 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Господарські відносити позивача з відповідачем щодо поставки крейди, вапна за своєю природою є правовідносинами пов`язаними з договором поставки, до якого відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ГПК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Згідно із ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Між сторонам було складено акт звірки взаєморозрахунків, в якому визначена заборгованість відповідача в сумі 80091,60 грн. станом на 22.10.2018.

Як зазначено Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду у постановах від 05.03.2019 № 910/1389/18, від 10.09.2019 № 916/2403/18, від 04.12.2019 № 916/1727/17 акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Суд не погоджується із запереченнями відповідача, що підписаний сторонами спору акт звірки взаєморозрахунків не відповідає вказаним вимогам, так як інформація в ньому не містить посилання на первинні документи - видаткові накладні.

Разом з тим, судом встановлено, що в даному акті звірки взаєморозрахунків зазначені рахунки фактури, на кожен з яких є посилання в накладних за якими в період з серпня 2015 року по січень 2016 року здійснено поставку товару відповідачу саме на 410644,53 грн. Таким чином, акт звірки взаєморозрахунків за період з 06.08.2015 по 22.10.2018 містить інформацію, яка підтверджена наданими позивачем первинними документами та підписаний і скріплений печатками позивача та відповідача, у зв`язку з чим, даний акт є належним доказом визнання відповідачем станом на 22.10.2018 року заборгованості перед позивачем в розмірі 80091,60 грн.

Отже, зазначений акт звірки у розумінні ст. 264 ЦК України, є дією яка свідчить про визнання відповідачем боргу станом на 22.10.2018, у зв`язку з чим строк позовної давності перервався 22.10.2018, у зв`язку з чим суд відмовляє відповідачу в задоволені його клопотання, про застосування строку позовної давності, викладеного у відзиві на позов.

З огляду на положення ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності для захисту позивачем своїх порушених прав розпочався заново з 22.10.2018 та спливає 22.10.2021.

Як вбачається з відбитку поштового штемпеля на конверті, адресованому Господарському суду Сумської області, позивач звернувся з даним позовом до суду 12.10.2020, в межах строку позовної давності.

Також, щодо заперечення відповідача що накладна № 119 від 25.12.2015 на суму 36451,60 не містить підпису позивача та факт поставки товару не підтверджено товарно-транспортною накладною, суд зазначає, що дійсно дана накладна не підписана позивачем як постачальником, разом з тим даний документ підписаний та скріплений печаткою відповідача та в даній накладній зазначено рахунок фактура №119 від 25.12.2015, який включений також до акту звірки взаєморозрахунків та сума його 36451,60 грн. співпадає із сумою зазначеної ТТН - 36451,60 грн. Таким чином, зазначивши дану суму в акті звірки, відповідач підтвердив факт поставки за накладною № 119 від 25.12.2015.

Заперечення відповідача щодо непідтвердженості таварно-транспортною накладною факту поставки товару за видатковою накладною № 3 від 18.01.2016 на суму 17200,00 грн також не приймається судом до уваги з огляду на наступне.

У видатковій накладній від 18.01.2016 № 3 на суму 17200,00 грн в графі замовлення зазначено рахунок фактура № 2 від 18.01.2016 . Також у акті звірки взаєморозрахунків міститься інформація про рахунок фактуру від 18.01.2016 на суму 17200,00 грн. Тобто сума даної накладної та сума рахунку фактури співпадають, у зв`язку з чим даний рахунок фактура є невід`ємною частиною такої накладної і є підтвердженням факту поставки відповідачу товару за видатковою накладною № 3 від 18.01.2016 на суму 17200,00 грн

Щодо заперечень відповідача, що суду не надано видаткову накладну на поставку від 19.10.2015 на суму 12900,00 грн. суд зазначає, що в матеріалах справи наявна товарно-транспортна накладна від 19.10.2015 на суму 12900,00 грн., яка містить інформацію про накладну № 89 від 19.10.2015 та рахунок фактуру № 89 від 19.10.2015, а сама сума в розмірі 12900,00 грн. зазначена сторонами у акті звірки взаєморозрахунків з посиланням на рахунок фактуру від 19.10.2015 № 89 грн. в сумі 12900,00 грн. Таким чином, на підставі накладної № 89 від 19.10.2015 та рахунку фактури № 89 від 19.10.2015 була видана товарно-транспортна накладна від 19.10.2015, що підтверджує факт поставки на суму 12900,00 грн.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина перша статті 662 Цивільного кодексу України).

За договором поставки, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 цього ж Кодексу визначено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем оплати за поставлений товар.

Таким чином, на підставі досліджених матеріалів справи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 80091,60 грн. заборгованості за поставлений товар є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню

Статтею 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 2102,00 грн покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватної виробничо-комерційної фірми «Центр» (40030, м.Суми, вул. Петропавлівська, буд. 76, кв. 81, код ЄДРПОУ 21119320) на користь Фізичної особи-підприємця Іванова Артема Веніаміновича ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ), 80091,60 грн. (вісімдесят тисяч дев`яносто одна грн. 60 коп) заборгованості, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн 00 коп.).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 28.12.2020.

Суддя В.Л. Котельницька