Постанова

від 03.12.2020 по справі 2-2122/10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1998/20

Номер справи місцевого суду: 2-2122/10

Головуючий у першій інстанції Гаращенко Д.Р.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2020 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 2-2122/10

Номер апеляційного провадження: 22-ц/813/1998/20

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Бикової К.А.,

учасники справи:

- позивач - Публічне акціонерне товариство ОТП Банк ,

- відповідачі - 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства ОТП Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси, ухвалене у складі судді Гаращенка Д.Р. 15 вересня 2010 року,

встановив:

У вересні 2009 року ПАТ ОТП Банк (далі - Банк) звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути солідарно з відповідачів на користь Банку заборгованість за кредитним договором в сумі - 2 593 866, 44 грн. та судові витрати.

В обґрунтування своїх позовних вимог Банк вказує на те, що 27 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком Райффайзенбанк Україна та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений кредитний договір № RМL-501/003/2006, що складається з двох частин, які нероздільно пов`язані між собою, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у іноземній валюті у розмірі - 290 000, 00 доларів США, зі сплатою 11 % річних за користування кредитними коштами, строком до 27 липня 2021 року.

В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № RМL-501/003/2006 від 28 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком Райффайзенбанк Україна (кредитор) та ОСОБА_2 (поручитель) був укладений договір поруки № SR- 501/003/2006, відповідно до п. 1.1 якого поручитель зобов`язується відповідати за повне і своєчасне виконання боржником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі таких зобов`язань.

Відповідно до п. 1.2. вказаного договору поруки поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.

Відповідно до ст. 1 статуту Банку позивач є правонаступником усіх прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства ОТП Банк , яке у свою чергу є правонаступником усіх прав та обов`язків Акціонерного комерційного банку Райффайзенбанк Україна .

Позивач у повному обсязі виконав свої зобов`язання відповідно до п. 1.1 Частини № 2 кредитного договору, надавши ОСОБА_1 кредит в сумі - 290 000, 00 доларів США, що підтверджується валютними меморіальними ордерами № 41 від 28.07.2006 року та № 50 від 02 серпня 2006 року.

Проте, ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала, що і стало підставою для звернення до суду з вищевказаним позовом (Т. 1, а. с. 1 - 3).

У судовому засіданні суду першої інстанції представник Банку - Мусіяка Р.В. підтримала доводи та вимоги позову.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 у судовому засіданні районного суду заперечував проти позову. Просив у задоволенні позову відмовити. ОСОБА_4 участі у судовому засіданні не брав (Т. 1, а. с. 120 - 124).

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 15 вересня 2010 року позовні вимоги Банку було задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в сумі - 2 593 866 (два мільйони п`ятсот дев`яносто три тисячі вісімсот шістдесят шість) гривень 44 копійки, та складається з: 1) залишку заборгованості за кредитом - 276 678, 75 доларів США, що за курсом НБУ (1 долар США= 7, 6815 грн.) станом на 05.08.2009 року становить - 2 125 307 (два мільйони сто двадцять п`ять тисяч триста сім) гривень 82 копійки; 2) суми несплачених відсотків за користування кредитом за період з 01.02.2008 року по 05.08.2009 року - 54 598, 07 доларів США, що за курсом НБУ (1 долар США =7, 6815 грн.) станом на 05.08.2009 року становить - 419 395 (чотириста дев`ятнадцять тисяч триста дев`яносто п`ять) гривень 07 копійок; 3) суми пені за прострочення виконання зобов`язання за період з 02.04.2007 року по 27.05.2009 року - 6 402, 76 доларів США, що за курсом НБУ (1 долар США=7, 6815 грн.) станом на 05.08.2009 року становить 49 182 (сорок дев`ять тисяч сто вісімдесят дві) гривні 80 копійок; 4) штрафних санкцій - 75 (сімдесят п`ять) гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку судові витрати: судовий збір у розмірі - 425 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі - 7, 5 грн..

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Банку судові витрати: судовий збір у розмірі - 425 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі - 7, 5 грн..

В решті вимог позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі взяті на себе зобов`язання не виконали, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково. Позовні вимоги позивача ґрунтуються на умовах кредитного договору та договору поруки, відповідальність за невиконання яких настає у відповідності з чинним ЦК України.

Між тим місцевий суд вважав необхідним відмовити у стягненні з відповідачів на користь позивача судових витрат у солідарному порядку та стягнути понесені позивачем судові витрати з відповідачів у рівних частинах (Т 1, а. с. 128 - 129).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Банку в частині позовних вимог, заявлених до апелянта.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт посилається на прострочений черговий платіж та припинення договору поруки у розумінні ч. 4 ст. 559 ЦК України. Одночасно посилається на припинення договору поруки у розумінні ч. 4 ст. 559 ЦК України з огляду на наявність досудової вимоги про дострокове виконання зобов`язання і відсутніть подальшого звернення Банком у шестимісячний строк до суду з вимогою про стягнення вищевказаної заборгованості з апелянта.

У судовому засіданні апеляційного суду, призначеному на 16.01.2020 року, представник Банку - Зауліна О.Г. заперечувала проти апеляційної скарги. Розгляд справи було відкладено на 23.04.2020 року (Т. 1, а. с. 221 - 223).

В подальшому розгляд справи було неодноразово відкладено апеляційним судом, а саме: з 23.04.2020 року на 04.06.2020 року; з 04.06.2020 року на 03.09.2020 року; з 03.09.2020 року на 03.12.2020 року.

Учасники справи у судові засідання, зазначені в попередньому абзаці даної постанови, не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи, призначеного на 03.12.2020 року, сповіщені належним чином.

Згідно з Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, на всій території України установлено карантин.

Рада суддів України рекомендувала у період карантину встановити особливий режим роботи судів України, а саме: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами (Лист Ради суддів України від 16.03.2020 року, адресований Верховному Суду, Вищому антикорупційному суду, місцевим та апеляційним судам).

На підставі рішення зборів суддів Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року, відповідно до частини 2 статті 29 Закону України Про судоустрій і статус суддів , постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 (зі змінами) та від 22 липня 2020 року № 641 Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (зі змінами), рішення Ради суддів України за №19 від 17 березня 2020 року, постанови головного державного санітарного лікаря України №16 від 09 травня 2020 року, рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайної ситуації від 15 жовтня 2020 року, у зв`язку з ускладненням епідеміологічної ситуації в місті Одесі та із підтвердженням у працівників Одеського апеляційного суду діагнозу COVID-19, з метою запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, серед співробітників та відвідувачів Одеського апеляційного суду та забезпечення безпечних умов праці працівникам суду ухвалено розпорядження Голови Одеського апеляційного суду № 12 від 16.10.2020 року Про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду .

Пунктами 1, 5, 12 розпорядження Голови Одеського апеляційного суду № 12 від 16.10.2020 року Про посилення карантинних обмежень та продовження особливого режиму роботи суду передбачено, що тимчасово, на час установлення на території міста Одеси рівня епідемічної небезпеки: помаранчевий або червоний , зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судових процесів та припинено їх допуск до залів судових засідань. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у частинах 1, 2 статті 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Це розпорядження набрало чинності з 26 жовтня 2020 року.

Отже, вказане розпорядження видано з метою забезпечення здійснення правосуддя Одеським апеляційним судом, забезпечення доступу громадян до правосуддя під час дії установленого державою карантину, установлення на території міста Одеси рівня епідемічної небезпеки: помаранчевий або червоний .

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про розгляд справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для розгляду справи, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності її учасників.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційна скарга не містить вимог щодо скасування оскаржуваного рішення в частині вимог Банку до ОСОБА_1 , тому апеляційний суд не вбачає підстав для перегляду рішення суду першої інстанції у цій частині.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Колегія суддів не погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 . Вважає, що суд першої інстанції на підставі наявних у справі, наданих сторонами і досліджених судом доказів невірно встановив обставини по справі, дійшов неправильного вищезазначеного висновку про задоволення позову Банку в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 заборгованості та фінансових санкцій за вищевказаним кредитним договором. Висновки суду не відповідають обставинам справи, вимогам норм матеріального (ст. ст. 554, 559, 598 ЦК України) та процесуального (ст. ст. 263, 264 ЦПК України) права.

Згідно наявних у справі, наданих її учасниками і досліджених судом доказів встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

27 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком Райффайзенбанк Україна та ОСОБА_1 (позичальник) був укладений кредитний договір № RМL-501/003/2006, що складається з двох частин, які нероздільно пов`язані між собою, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит у іноземній валюті у розмірі - 290 000, 00 доларів США зі сплатою 11 % річних за користування кредитними коштами строком до 27 липня 2021 року.

Відповідно до п. 1.1 Частини № 2 кредитного договору банк надає позичальнику кредит у розмірі та валюті, визначеній у Частині №1 цього договору, а позичальник приймає, зобов`язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відповідну плату за користування кредитом і виконати всі інші зобов`язання як вони визначені в цьому договорі.

Відповідно до п. 1.5.1 Частини № 2 кредитного договору погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у Графіку повернення кредиту та сплати відсотків (Додаток №1 до цього Договору), шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок.

В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № RМL-501/003/2006 від 28 липня 2006 року між Акціонерним комерційним банком Райффайзенбанк Україна (кредитор) та ОСОБА_2 (поручитель) був укладений договір поруки № SR- 501/003/2006, відповідно до п. 1.1 якого поручитель зобов`язується відповідати за повне і своєчасне виконання боржником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі таких зобов`язань.

Відповідно до п. 1.2. вказаного договору поруки поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.

Відповідно до ст. 1 статуту Банку позивач є правонаступником усіх прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства ОТП Банк , яке у свою чергу є правонаступником усіх прав та обов`язків Акціонерного комерційного банку Райффайзенбанк Україна .

Позивач у повному обсязі виконав свої зобов`язання відповідно до п. 1.1 Частини № 2 кредитного договору, надавши ОСОБА_1 кредит в сумі - 290 000, 00 доларів США, що підтверджується валютними меморіальними ордерами № 41 від 28.07.2006 року та № 50 від 02 серпня 2006 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала, що підтверджується зібраними по справі доказами.

Згідно з п. 1.9.1 Частини № 2 кредитного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем, та /або майновим поручителем своїх боргових зобов`язань за цим договором. При цьому виконання боргових зобов`язань повинно бути проведено позичальником протягом 30 днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

Відповідно до п. 4.1.1 Частини № 2 кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов`язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами у визначені цим Договором строки, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов`язань за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум.

Відповідно до п. 4.1.2 Частини № 2 кредитного договору за прострочення виконання боргових зобов`язань понад 15 календарних днів позичальник, крім пені, передбаченої п. 4.1.1 цього договору, додатково сплачує на користь банку штраф у розмірі 0,01 % від суми прострочених боргових зобов`язань, але не менше 25 грн..

Згідно з п. 4.1.3 Частини № 2 кредитного договору за прострочення виконання боргових зобов`язань понад тридцять календарних днів позичальник, крім пені та штрафу, передбачених п. п. 4.1.1, 4.1.2. цього договору, додатково сплачує на користь банку штраф у розмірі 0, 02% від суми прострочених боргових зобов`язань, але не менше 50, 00 грн..

На виконання вимог п. 1.9.1 Частини № 2 кредитного договору банком було надіслано відповідачам досудові вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, однак відповідачі свої зобов`язання перед банком не виконали внаслідок чого станом на 05.08.2009 року утворилась заборгованість перед банком за кредитним договором в сумі - 337 679, 58 доларів США, що за курсом НБУ (1 долар США = 7, 6815 грн.) станом на 05.08.2009 року становить - 2 593 866, 44 грн., та складається з: 1) залишку заборгованості за кредитом - 276 678, 75 доларів США, що становить 2 125 307, 82 грн.; 2) суми несплачених відсотків за користування кредитом за період з 01.02.2008 року по 05.08.2009 року - 54 598, 07 доларів США, що становить 419 395, 07 грн.; 3) суми пені за прострочення виконання зобов`язання за період з 02.04.2007 року по 27.05.2009 року - 6 402, 76 доларів США, що становить 49 182, 80 грн.; 3) штрафних санкцій - 75 (сімдесят п`ять) гривень 00 копійок.

Між сторонами склалися правовідносини з кредитного договору, договору поруки.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані його позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки , якщо інше не передбачено законом.

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію цього виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення пред`явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, як умови чинності поруки, необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

З огляду на викладені приписи порука є строковим зобов`язанням і незалежно від того , встановлений її строк договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора.

Верховний Суд України у постанові від 17 вересня 2014 року у справі

№ 6-6цс14 виклав правовий висновок, згідно з яким строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування зобов`язання поруки. Право кредитора й обов`язок поручителя після спливу строку поруки припиняються, а тому кредитор не може вчиняти жодних дій щодо реалізації своїх прав, зокрема й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку. Навіть якщо в межах строку поруки була пред`явлена претензія, і поручитель не виконав зазначені у ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами строку існування поруки, оскільки із його закінченням відповідне право припинилося.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання соснового зобов`язання не пред`явить вимогу до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

Щодо стягнення із поручителя заборгованості за кредитним договором, необхідно зазначити, що кінцевий строк виконання зобов`язання за вказаним договором - 27 липня 2021 року - було змінено Банком шляхом направлення досудової вимоги до позичальника та поручителя 08 квітня 2008 року, яку ОСОБА_1 отримала 22 квітня 2008 року (Т. 1, а. с. 22 - 25), тому з цієї дати почався перебіг шестимісячного строку для пред`явлення позову до поручителя про стягнення боргу за кредитним договором в цілому. Тобто, у вересні 2009 року Банк звернувся із позовом до поручителя про стягнення боргу за кредитним договором в цілому поза межами шестимісячного строку дії поруки.

Разом з тим, кредитне зобов`язання, за виконання його поручився ОСОБА_2 , визначено періодичними платежами.

З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Таким чином, у разі пред`явлення Банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Останній платіж за кредитним договором внесено позичальником у липні 2008 року, а позов пред`явлено Банком у вересні 2009 року (Т. 1, а. с. 31).

З огляду на вищевикладене доводи апеляційної скарги про те, що непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку основного зобов`язання є підставою для припинення обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням є обґрунтованими.

Вищенаведеним договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він припиняється за належним виконанням зобов`язань, передбачених кредитним договором, договором поруки (Т. 1, а. с. 20).

Таким чином, у даному випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Вбачаючи вищевикладене, Банк звернувся із вищевказаним позовом поза межами строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України , а тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, щодо припинення права кредитора (Банку) на реалізацію вказаного виду забезпечення виконання зобов`язань (заборгованості та фінансових санкцій передбачених вищенаведеним договором овердрафту).

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_2 є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 заборгованості та фінансових санкцій за вищевказаним кредитним договором, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову в частині солідарного стягнення заборгованості та фінансових санкцій з ОСОБА_2 , за вищевказаного обґрунтування.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 133, 141 ЦПК України, підлягають стягненню з позивача на користь ОСОБА_2 понесені останнім та документально підтверджені судові витрати, а саме судовий збір сплачений за звернення до суду з апеляційною скаргою у розмірі - 1 275 грн. (Т. 1, а. с. 198).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Київського районного суду міста Одеси від 15 вересня 2010 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 заборгованості та фінансових санкцій за кредитним договором № RМL-501/003/2006, укладеним між Акціонерним комерційним банком Райффайзенбанк Україна , правонаступником якого є - Закрите акціонерне товариство ОТП Банк , правонаступником якого є - Публічне акціонерне товариство ОТП Банк , та ОСОБА_1 від 27 липня 2006 року, - скасувати. Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства ОТП Банк про солідарне стягнення з ОСОБА_2 заборгованості та фінансових санкцій за кредитним договором № RМL-501/003/2006, укладеним між Акціонерним комерційним банком Райффайзенбанк Україна , правонаступником якого є - Закрите акціонерне товариство ОТП Банк , правонаступником якого є - Публічне акціонерне товариство ОТП Банк , та ОСОБА_1 від 27 липня 2006 року, - відмовити.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОТП Банк (ідентифікаційний код - 21685166) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі - 1 275 (одна тисяча двісті сімдесят п`ять) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 21 грудня 2020 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: О. В. Князюк

О. М. Таварткіладзе