Ухвала

від 14.12.2020 по справі 953/13155/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 953/13155/20 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Провадження №11-сс/818/2125/20 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2020 року м. Харків

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

- головуючого судді ОСОБА_2 ,

- суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

- секретаря ОСОБА_5 ,

- за участю прокурора ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові матеріали за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 28.10.2020,-

В С Т А Н О В И Л А:

Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора відділу прокуратури Харківської області ОСОБА_7 по кримінальному провадженню №32020000000000059 від 08.07.2020 про накладення арешту на майно.

Зобов`язано орган досудового розслідування повернути вилучене при обшуку майно власнику ПП «НК Грандсоіл».

Як зазначено в ухвалі слідчого судді, 26.10.2020 до Київського районного суду м.Харкова надійшло клопотання прокурора відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_7 про арешт майна за матеріалами кримінального провадження №32020000000000059 від 08.07.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 204 КК України про арешт майна.

В обґрунтування клопотання зазначив, що у провадженні прокурора відділуХарківської обласноїпрокуратури ОСОБА_7 перебуває кримінальне провадження за №32020000000000059 від 08.07.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 204 КК України.

Відмовляючи в задоволенні клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, слідчий суддя послався на те, що не доведено наявності вилученого майна критеріям ст.98 КПК України.

Не погодившись з ухвалою слідчого судді, прокурор подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 28.10.2020 та постановити нову, якою задовольнити клопотання.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам КПК України як і клопотання слідчого про арешт майна.

Крім того, прокурор просить поновити строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, посилаючись на те, що ухвалу було отримано лише 17.11.2020.

Твердження апелянта, щодо поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження матеріалами судового провадження не спростовуються; причини пропуску процесуального строку, на які посилається у клопотанні заявник є поважними, а тому строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 28.10.2020 підлягає поновленню.

Повідомлений належним чином про час та місце розгляду апеляції представник власника майна до суду апеляційної інстанції не прибув.

За наведених вище обставин враховуючи стислі строки регламентовані ч.2 ст.422 КПК України судова колегія вважає можливим розглянути апеляцію по суті, без участі представника власника майна, належним чином повідомленого про час та місце проведення апеляційного розгляду, так як в силу вимог ч.4 ст.405 КПК України дані обставини не є перепоною для апеляційного розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи прокурора, який просив задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів судового провадження вбачається, що проводиться досудове слідство по кримінальному провадженні №32020000000000059від 08.07.2020за ознакамикримінального правопорушення,передбаченого ч.2ст.204 КК України. (а.с. 1-7).

Також з клопотання слідчого про арешт майна не вбачається, що арештоване майно відповідає критеріям, зазначеним у ч.2 ст.98 КПК України.

Відповідно до ст.98 КПК України матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом є речовими доказами по справі. Якщо документи містять зазначені вище ознаки, вони теж є речовими доказами.

Згідно до ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

Так,ч.2ст.170КПК Українипередбачає,що арештмайна допускаєтьсяз метоюзабезпечення: 1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Клопотання прокурора про арешт майна не містить належного обґрунтування на підтвердження того, що існують фінансово-господарські відносини між ПП «НК Грандсоіл» та ПП «Метекс», ТОВ «Брент Ойл-95».

Згідно доч.2ст.173КПК Українипри вирішенніпитання проарешт майнаслідчий суддя,суд повиненвраховувати: 1)правову підставудля арештумайна; 2)можливість використаннямайна якдоказу укримінальному провадженні(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3)наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння,що підпадаєпід ознакидіяння,передбаченого закономУкраїни прокримінальну відповідальність(якщоарешт майнанакладається увипадках,передбачених пунктами3,4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 3-1)можливість спеціальноїконфіскації майна(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом2частини другоїстатті 170цього Кодексу); 4)розмір шкоди,завданої кримінальнимправопорушенням,неправомірної вигоди,яка отриманаюридичною особою(якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом4частини другоїстатті 170цього Кодексу); 5)розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до ст.173КПК України слідчий суддя, суд, відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала не доведено існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а також щодо необхідності такого арешту.

Відмовляючи в задоволенні клопотання слідчий суддя прийшов до висновку, що слідчий не довів достатність підстав вважати, що майно є речовим доказом і має доказове значення для забезпечення кримінального провадження та відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.

Як вбачається з ч.1 ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

В ч.5 ст.170 КПК України зазначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до вимог ст.ст.214,223 КПК України після внесення повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчий або прокурор розпочинають досудове розслідування, виконують слідчі (розшукові) дії спрямовані на отримання (збирання) доказів.

З судових матеріалів та клопотання не вбачається, що є достатні підстави вважати, що майно вказане в клопотанні відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.

Згідно зі ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п.1 ч.2 ст.170 КПК України.

Відповідно до ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.

В ч.5 ст.132 КПК України зазначено, що під часрозгляду питанняпро застосуваннязаходів забезпеченнякримінального провадженнясторони кримінальногопровадження повинніподати слідчомусудді абосуду доказиобставин,на яківони посилаються.

Між тим, клопотання належним чином не обґрунтоване і не в повному обсязі відповідає вимогам ст.171 КПК України.

При розглядіклопотання проарешт майна,слідчим суддеюдотримані вимогич.ч.2,3ст.173КПК Українита ст.172КПК України,зміст ухвали слідчого судді в цілому відповідає вимогам ч.1 ст.173 КПК України.

Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар .

Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Таким чином, судові матеріали свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки за викладених у клопотанні обставин та доданих до нього матеріалах не доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Всі інші питання: фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи не винності в скоєнні кримінальних правопорушень, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.

Частина 1 статті 173 КПК України передбачає, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Прокурором під час апеляційного розгляду не доведено необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді обґрунтованою та належним чином мотивованою і підстав для її скасування, за доводами апеляційної скарги не вбачає.

Керуючись ст.ст.392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Поновити прокурору строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 28.10.2020.

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районногосуду м.Харкова від28.10.2020щодовідмови взадоволенні клопотанняпро накладенняарешту намайно покримінальному провадженню№32020000000000052 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді