Рішення

від 17.12.2020 по справі 380/685/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року Справа №380/685/20

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

представника позивача Роздіна Н.Є,

представника відповідача Сивоуса С.С.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) до Головного управління Держпраці у Львівській області, із вимогою визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.12.2019 року №ЛВ3712/474/АВ/ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.

Ухвалою судді від 23.01.2020 року позовну заяву було залишено без руху та запропоновано позивачу у 5-денний термін з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали.

Ухвалою судді від 23.01.2020 року було відмовлено у задоволенні заяви Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) про забезпечення позову.

Ухвалою судді від 05.02.2020 року задоволено клопотання представника Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) та продовжено Державному підприємству Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) процесуальний строк, встановлений ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 року про залишення позовної заяви без руху і надано термін п`ять днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог зазначеної ухвали судді представник позивача усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 17.02.2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 01.10.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Сторонами при розгляді справи було подано до суду заяви по суті справи - письмові відзив, відповідь на відзив, пояснення.

Відповідно до позиції позивача, яка ним висловлена, зокрема, в позові, інших письмових заявах, що були подані до суду, він вважає, що відповідачем було безпідставно застосовано до нього відповідальність за порушення законодавства про працю.

Так, позивач стверджує, що відповідачем при проведенні інспекційного відвідування та оформленні його результатів не було враховано особливості функціонування системи виконання покарань і спеціальних норм щодо праці засуджених, не було взято до уваги дійсні обставини спірних правовідносин.

Зокрема, позивач вказує на те, що особи, які відбувають покарання, повинні залучатися до праці. При цьому, існуючі обставини роблять неможливим укладення з ними трудових договорів, оскільки, в таких осіб відсутні паспорти, довідки про присвоєння ідентифікаційного коду. А також, засуджені не подавали позивачеві заяви про прийняття на роботу, що є підставою для оформлення трудових відносин між відповідними суб`єктами. Крім того, Державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) покликається на те, що воно у цих правовідносинах не виступає роботодавцем, яким є орган, у якому утримуються засуджені. Питання ж використання праці засуджених регламентоване між позивачем і відповідною установою виконання покарань за укладеним між ними договором.

Окремо позивач звертає увагу на інші процедурні недоліки проведеного інспекційного відвідування, а зокрема, стверджує про перевірку питання, яке є предметом спору в судовій справі №1.380.2019.001088, в акті інспекційного відвідування не було заповнено всі поля, припис за результатами відвідування складений без урахування можливих заперечень позивача.

Відтак, позивач вважає, що оспорювана постанова є протиправною та підлягає скасуванню в судовому порядку, позаяк, базується на необґрунтованих і помилкових висновках, прийнята за наслідком інспекційного відвідування, яке було проведено без дотримання норм чинного законодавства України.

Відповідно до позиції відповідача, він вважає вимоги позивача безпідставними.

А саме, відповідач зазначає, що на нього чинним законодавством покладено обов`язки щодо контролю за додержанням законодавства про працю й надані відповідні права (в тому числі щодо проведення інспекційних відвідувань). Відтак, враховуючи надходження листа від ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, відповідачем було проведено такий захід у Державному підприємству Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) , за наслідком якого було встановлено значну кількість порушень. Відповідач наголошує, що законодавство про працю поширюється й на працю засуджених, що передбачає, в тому числі, укладення трудових договорів, здійснення загальнообов`язкового державного соціального страхування. У той же час, хоча позивач використовував працю засуджених, однак, зазначених вимог не дотримався, що тягне за собою передбачену законом відповідальність, яка й була застосована.

У зв`язку з чим, відповідач вважає свої висновки обґрунтованими, а прийняту постанову правомірною. Таким чином, відповідач підстав для задоволення позовних вимог не вбачає.

У судових засіданнях учасники справи надали суду пояснення аналогічні тим, які викладені ними в письмових заявах до суду, представник позивача просив позов задоволити, представник відповідача - в позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши доводи та заперечення всіх учасників справи, дослідивши зібрані в справі докази, об`єктивно оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до договору від 28.12.2018 року №Г-235/Г-60, який укладений між Державною установою Личаківська виправна колонія (№30) (по тексту договору - утримувач) і Державним підприємством Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) (по тексту договору - роботодавець), утримувач надав в розпорядження позивачеві робочу силу з числа засуджених для виконання робіт на державному підприємстві. За умовами такого договору, позивач проводить за використання робочої сили утримувачеві відповідну оплату (щомісяця до 25 числа).

Матеріалами справи (зокрема, матеріалами обліку часу, фінансових нарахувань) засвідчується та не заперечується учасниками справи, що за умовами вищезазначеного договору на Державному підприємстві Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) трудові функції виконували ряд засуджених, що утримувалися в Державній установі Личаківська виправна колонія (№30) .

Судом також установлено, що Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Львові, було скеровано Головному управлінню Держпраці у Львівській області лист віл 06.08.2019 року №03/2-12489вих-19, яким передано для перевірки матеріали за зверненням засудженого ОСОБА_1 щодо можливого вчинення правопорушень працівниками Державної установи Личаківська виправна колонія (№30) у частині незаконного використання праці засуджених без укладення трудових угод.

Доповідною запискою від 02.10.2019 року №4122/1 від начальника відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів Лєсної Л.С., зокрема, за результатом опрацювання інформації територіального органу ДБР, було надано пропозиції провести захід державного контролю у формі інспекційного відвідування ДП Підприємство ДКВС України (№30) з питань неоформлених трудових відносин, із огляду на можливе порушення позивачем законодавства про працю.

Наказом ГУ Держпраці у Львівській області від 02.10.2019 року №1918-П було наказано начальнику відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів Лєсній Л.С. та інспекторам праці - головним державним інспекторам відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів Лизану М.О. та Орнату Т.М. на підставі пп.3 п.5 Порядку провести захід державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині виявлення неоформлених трудових відносин у ДП Підприємство ДКВС України (№30) (код ЄДРПОУ 08680448), юридична адреса: Львівська обл., м.Львів, вул.Шевченка, буд.156; захід провести з 03.10.2019 року по 17.10.2019 року.

ГУ Держпраці у Львівській області було виписано направлення від 02.10.2019 року №1918 для проведення відповідного інспекційного відвідування начальнику відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів Лєсній Л.С. та інспекторам праці - головним державним інспекторам відділу з питань додержання законодавства застрахованих осіб, працевлаштування інвалідів, з питань дитячої праці та інших нормативно-правових актів Лизану М.О. та Орнату Т.М.

Як установлено судом, з 03.10.2019 року по 15.10.2019 року ГУ Держпраці у Львівській області було проведено інспекційне відвідування Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) та за його наслідками складено акт інспекційного відвідування від 15.10.2019 року №ЛВ3712/474/АВ, у якому зафіксовано порушення зі сторони особи, що перевірялася. А саме, вказано про порушення ч.ч.1, 3 ст.24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу , що проявилося в залученні до праці 160 засуджених без укладення трудового договору чи договору цивільно-правового характеру, а також у неповідомленні органів Державної податкової служби про прийняття працівників на роботу.

Відповідачем, на підставі акта інспекційного відвідування від 15.10.2019 року №ЛВ3712/474/АВ, видано позивачеві припис про усунення виявлених порушень від 15.10.2019 року №ЛВЗ712/474/АВ/П. Окрім того, 06.12.2019 року відповідачем прийнято постанову про накладення штрафу №ЛВЗ712/474/АВ/ФС, яким за порушення вимог ч.ч.1, 3 ст.24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу до позивача застосовано штраф у розмірі 20030400 грн.

Проте, не погоджуючись із накладенням штрафу, вважаючи, що інспекційне відвідування було проведене з порушеннями, а також, стверджуючи про відсутність яких-небудь порушень трудового законодавства, позивач оскаржив його за даним позовом.

У зв`язку з чим, аналізуючи спірні правовідносини, суд відзначає наступне.

Так, питання здійснення контролю в сфері законодавства про працю врегульовані нормами Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, Кодексу законів про працю України, Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96, постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №823 Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю , Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509, та іншими відповідними нормативними актами, які підлягають застосуванню.

Відповідно до ч.1 ст.259 Кодексу законів про працю України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У ст.1 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96, встановлено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до п.7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відтак, покладені на Державну службу України з питань праці повноваження щодо реалізації державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю реалізуються як безпосередньо Держпраці, так і її територіальними органами, одним із яких є ГУ Держпраці у Львівській області.

Постановою Кабінету Міністрів від 21.08.2019 року №823 Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю було визначено процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), яка була чинна на час проведення спірного контрольного заходу (інспекційного відвідування).

Як визначено п.2 Порядку №823, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до пп.3 п.5 Порядку №823, інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Пунктом 19 Порядку №823 встановлено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення.

Статтею 265 Кодексу законів про працю України визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, зокрема, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Цією ж статтею обумовлено, що відповідні штрафи є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п.1, 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509, на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим п.п.2 Порядку №509), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим п.2 Порядку №509).

Відповідно до п.2 Порядку №509, штрафи накладаються в тому числі на підставі акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.

Як визначено п.4 Порядку №509, під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому п.2 Порядку №509, складає постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.

У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб`єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим п.3 Порядку №509.

Отже, суд резюмує, що відповідач (територіальний орган Держпраці) за наслідком отриманого повідомлення від ТУ ДБР, розташованого у місті Львові, та виявленої ним інформації про можливі порушення Державним підприємством Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) законодавства про працю вправі був призначити інспекційне відвідування позивача з питань виявлення неоформлених трудових відносин. Окрім цього, встановивши за наслідком контрольного заходу, відповідні порушення, в разі їх підтвердження та реального допущення відповідним суб`єктом, відповідач повноважний застосувати відповідальність у формі штрафу.

У той же час, в даному випадку суд не знаходить достатніх і однозначних свідчень допущення позивачем порушень законодавства про працю, за які на нього було накладено штраф за оспорюваною постановою. На переконання суду, висновки відповідача за наслідком інспекційного відвідування Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) не вповні відповідають дійсним обставинам справи.

А саме, суд відзначає, що абз.9 ч.1 ст.8 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено право засуджених на оплачувану працю згідно із законодавством про працю. Як визначає дана норма, законодавство про працю поширюється на засуджених у частині, що стосується умов праці.

Відповідно до ч.1 ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою-підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.

Згідно з ч.2 цієї ж статті, засуджені до позбавлення волі, які мають заборгованість за виконавчими документами, зобов`язані працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії, до погашення такої заборгованості.

Частиною 1 ст.119 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю. Місце та вид роботи, час початку та закінчення роботи (зміни) визначаються адміністрацією колонії. Засуджені звільняються від роботи у вихідні, святкові та неробочі дні, визначені законодавством про працю.

Частиною 1 ст.120 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Також, ст.122 Кримінально-виконавчого кодексу України обумовлено, що засуджені підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 року №396/5, засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів (п.1.2 Інструкції №396/5).

Згідно з п.1.3 Інструкції №396/5, праця засуджених організовується з додержанням правил охорони праці, техніки безпеки і виробничої санітарії, встановлених законодавством про працю.

Як передбачають п.п.2.1, 2.2 Інструкції №396/5, засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Відповідно до п.3.1 Інструкції №396/5, засуджені до позбавлення волі працюють у місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей залежно від статі, віку, працездатності, стану здоров`я, спеціальності.

Відтак, указані норми, чинні на час спірних правовідносин щодо праці засуджених, які утримувалися в Державній установі Личаківська виправна колонія (№30) , із урахуванням дійсних обставин справи в своїй сукупності вказують на те, що саме виправна колонія є роботодавцем у відповідних правовідносинах. При цьому, відносини між Державною установою Личаківська виправна колонія (№30) і Державним підприємством Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) (де певний час засудженими виконувалися роботи) були врегульовані відповідним договором від 28.12.2018 року №Г-235/Г-60, який регламентував питання виконання робіт засудженими, оплати за виконувані роботи. Даний договір за своїм змістом указує на наявність відносини між відповідними юридичними особами, а не між позивачем і окремими засудженими (використання у договорі визначення роботодавець тощо не змінює його природи та суті й об`єктивно не наділяє сторін договору відповідними характеристиками).

У цьому контексті суд відзначає, що у постановах від 03.03.2020 року у справі №440/1512/19, від 17.03.2020 року у справі №809/710/17, від 03.04.2020 року у справі №580/908/19, від 08.05.2020 року у справі №560/1391/19, від 10.06.2020 року у справі №440/2590/19, від 18.06.2020 року у справі №240/1700/19 Верховний Суд висловив правову позицію, відповідно до якої особи, засуджені до позбавлення волі, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія в цих трудових відносинах виступає роботодавцем.

Відтак, висновки відповідача про те, що саме Державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) є роботодавцем щодо відповідних засуджених осіб є передчасними та не ґрунтуються на встановлених обставинах справи та нормах чинного законодавства України.

Більш того, в постанові Львівського окружного адміністративного суду від 11.06.2020 року у справі №1.380.2019.001088, залишеній без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2020 року, викладено висновок, за яким роботодавцем у спірних правовідносинах є Державна установа Личаківська виправна колонія (№30) , а не Державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) .

У зв`язку з чим, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що на Державне підприємство Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) не можуть покладатися обов`язки, які відносяться до кола зобов`язань роботодавця, отже, позивач не може нести й відповідальності за їх невиконання чи неналежне виконання.

Таким чином, притягнення позивача до відповідальності за порушення вимог ч.ч.1, 3 ст.24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу є безпідставним.

Окремо суд відзначає, що всі права засуджених підлягають безумовному дотриманню, в тому числі й ті, які пов`язані з правом на працю, відповідними кореспондуючими гарантіями. Проте, зважаючи на існуюче правове регулювання даної сфери суспільних відносин, яке мітить певні прогалини, контрольні заходи з цих питань повинні здійснюватися відповідно до змісту таких правовідносин і існуючої нормативної бази, з метою недопущення необґрунтованого втручання в права та інтереси учасників цих правовідносин, чого в даному випадку здійснено не було.

Відтак, ґрунтуючись на сукупності встановлених обставин, їх аналізі зі застосуванням релевантних норм права, суд приходить до висновку про те, що заявлений позов є підставним і він підлягає до задоволення.

Суд також відзначає, що згідно з п.30 рішення Європейського суду з прав людини у справі Гірвісаарі проти Фінляндії , рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

У рішенні у справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, суд вважає, що всі інші доводи й аргументи учасників спору в цій справі не спростовують викладених вище висновків, а тому, позов підлягає задоволенню з мотивів, що викладені вище, які є достатніми та належними для постановлення рішення суду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у пар.45 рішення в справі Бочаров проти України , пар.53 рішення в справі Федорченко та Лозенко проти України , пар.43 рішення в справі Кобець проти України , при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення поза розумним сумнівом . Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи підтверджують та обґрунтовують позовні вимоги, з якими до суду звернувся позивач. У той же час, відповідачем не доведено в повній мірі правомірність своїх дій і рішень у відповідності до вимог, встановлених ч.2 ст.19 Основного Закону та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням судової практики Європейського cуду з прав людини.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з нормами ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Керуючись ст.ст.2, 9, 14, 73-78, 90, 132, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) (вул.Шевченка, 156, м.Львів; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 08680448) до Головного управління Держпраці у Львівській області (пл.Міцкевича, буд.8, м.Львів; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39778297) про визнання протиправною та скасування постанови задоволити повністю.

Визнати протиправною і скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.12.2019 року №ЛВ3712/474/АВ/ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області (пл.Міцкевича, буд.8, м.Львів; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39778297) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного підприємства Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№30) (вул.Шевченка, 156, м.Львів; ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 08680448) витрати по сплаті судового збору у сумі 21020 (двадцять одна тисяча двадцять) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 28.12.2020 року.