Ухвала

від 29.12.2020 по справі 500/548/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 500/548/19

адміністративне провадження № К/9901/34481/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Яковенка М. М.,

суддів: Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі № 500/548/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Лайф Буд Груп до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Лайф Буд Груп звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві та Державної фіскальної служби, в якому, просило:

визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ГУ ДФС у м. Києві №1021651/42250932 від 12 грудня 2018 року про відмову у реєстрації ПН №7, №1021652/42250932 від 12 грудня 2018 року про відмову у реєстрації ПН № 10, №1021648/42250932 від 12 грудня 2018 року про відмову у реєстрації ПН №11; №1021650/42250932 від 12 грудня 2018 року про відмову у реєстрації ПН №12, №1021645/42250932 від 12 грудня 2018 року про відмову у реєстрації ПН №13, №1021644/42250932 від 12 грудня 2018 року про відмову у реєстрації ПН №14; №1021647/42250932 від 12 грудня 2018 року про відмову у реєстрації ПН №16, №1021649/42250932 від 12 грудня 2018 року про відмову у реєстрації ПН №17, №1021646/42250932 від 12 грудня 2018 року про відмову у реєстрації ПН №18 в Єдиному реєстрі податкових накладних;

зобов`язати ДФС України зареєструвати податкові накладні №7 від 01 листопада 2018 року, №10 від 01 листопада 2018 року, №11 від 01 листопада 2018 року, №12 від 02 листопада 2018 року, №13 від 02 листопада 2018 року, №14 від 03 листопада 2018 року, №16 від 05 листопада 2018 року, №17 від 05 листопада 2018 року, № 18 від 06 листопада 2018 року в Єдиному реєстрі податкових накладних в день її направлення.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року позов задоволено. При цьому, 01 серпня 2019 року проголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваного рішення, повний текст якого складено 05 серпня 2019 року та отримано відповідачем 08 серпня 2019 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Головним управлінням ДПС у м. Києві вперше 03 грудня 2019 року подано апеляційну скаргу на зазначене рішення, яку ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2019 року вказану залишено без руху, та у зв`язку з невиконанням вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху апеляційну скаргу повернуто скаржнику 20 січня 2020 року.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2020 року про повернення апеляційної скарги скаржник отримав 27 січня 2020 року.

Повторно з апеляційною скаргою Головне управління ДПС у м. Києві звернулося лише 23 липня 2020 року після сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 25933,50 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3120 від 13 липня 2020 року.

Разом з тим, у період з 27 січня 2020 року по 22 липня 2020 року суб`єкт владних повноважень з апеляційною скаргою не звертався.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишено без руху, оскільки зазначені у клопотанні про поновлення строку обставини не містили мотивів поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження, та надано 10-ти денний строк з моменту отримання копії цієї ухвали на усунення недоліків апеляційної скарги шляхом надіслання на адресу суду вмотивованої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням підстав його пропуску.

Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення № 7900729617950, копію ухвали від 17 серпня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху скаржник отримав 25 серпня 2020 року.

На виконання вимог ухвали Головне управління ДПС у м. Києві надіслало на адресу суду клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, в якому зазначає, що нормами КАС України не визначено чітко строків на повторне звернення з апеляційною скаргою, оскільки неможливо повторно подати апеляційну скаргу, яку залишено без руху та в подальшому повернуто скаржнику, в строки визначені на оскарження рішення суду першої інстанції. Таким чином, звернення сторони із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції є підставою для прийняття апеляційної скарги до розгляду судом апеляційної інстанції. При цьому зазначає, що відповідачем постійно вживалися заходи із реалізації свого права на апеляційне оскарження рішення суду, зокрема, первинну апеляційну скаргу подано у строки, визначені законодавством.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року у справі № 500/548/19.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд виходив із того, що зазначені скаржником обставини не містять мотивів поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження. При цьому, вирішуючи питання щодо дотримання скаржником строку на апеляційне оскарження рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

14 грудня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі № 500/548/19, яка направлена до суду поштою 11 грудня 2020 року, у якій скаржник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу для подальшого розгляду до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

При цьому скаржник зазначає, що відповідачем апеляційну скаргу вперше подано у строк, визначений статтею 295 КАС України. Окрім того, скаржник зазначив, що ситуація з обмеженим фінансування судового збору унеможливлювала реалізацію права на апеляційне оскарження рішення суду у встановлений Кодексом адміністративного судочинства України строк.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з такого.

Відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а пунктом першим частини п`ятої статті 296 цього Кодексу закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.

За правилами частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім того, згідно з частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб`єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті).

Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, по заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку оскарження з поважних причин.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначені скаржником обставини не містять мотивів поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження. При цьому, вирішуючи питання щодо дотримання скаржником строку на апеляційне оскарження рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Таким чином, подана касаційна скарга є необґрунтованою. Правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року у справі № 500/548/19.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов