Рішення

від 18.12.2020 по справі 415/8203/19

ЛИСИЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 415/8203/19

Провадження № 2/415/335/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2020 року м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Луньової Д.Ю.,

за участю: секретаря Рибки Я.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Лисичанську в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), представник позивача ОСОБА_2 (адреса для листування: вул. ім. М. Грушевськогого, буд. 4, м. Лисичанськ, Луганська область, 93100) до Комунального підприємства Лисичанський Шляхрембуд (місце знаходження: вул. Гоголя, буд. 31, м. Новодружеськ, Луганська область, 93193, ЄДРПОУ 05401887) про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні , -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Лисичанського міського суду із позовною заявою до Комунального підприємства Лисичанський Шляхрембуд про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 4 203,15 грн, та середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні в розмірі 91 381,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з лютого 2018 року був прийнятий на роботу до Комунального підприємства Лисичанський Шляхрембуд . 06 лютого 2019 року у зв`язку із постійними затриманням заробітної плати та порушенням трудового договору, звільнився за власним бажанням в порядку ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

За час роботи утворилась заборгованість з заробітної плати, яка згідно довідки від 27 червня 2019 року № 21 складає 4 203,15 грн. Позивач обрахував розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку так: 585,78 грн (середньоденна заробітна плата) * 156 робочих днів (період з 07 лютого 2019 року по 24 вересня 2019 року) = 91 381,68 грн. Зазначену заборгованість позивач просить стягнути з відповідача разом з судовими витратами.

Ухвалою від 27 березня 2020 року справа прийнята до провадження суддею Луньовою Д.Ю. відкрито спрощене провадження без виклику сторін.

04 листопада 2019 року від представника відповідача надійшов відзив, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог на загальну суму відмовити та задовольнити вимоги по сплаті середнього заробітку на суму 12 702,05 грн застосувавши принцип співмірності.

06 квітня 2020 року відповідач надав суду уточнення до відзиву в якому просив задовольнити позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку в розмірі 9 869,22 грн. 05 листопада 2020 року представник відповідача надала суду заяву про долучення до матеріалів справи документів.

Представник позивача про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. 26 травня 2020 року через канцелярію Лисичанського міського суду Луганської області надала заяву, в якій просила слухання справи провести без її та позивача участі.

Представник відповідача Комунального підприємства Лисичанський Шляхрембуд про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше і, з урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно з копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , 26 лютого 2018 року, ОСОБА_1 прийнятий до Комунального підприємства Лисичанський Шляхрембуд на посаду водія автотранспортного засобу, 06 лютого 2019 року, звільнений за ч. 3 ст. 38 КЗпП України (а.с. 6).

Отже, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем та 06 лютого 2019 року звільнений.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII (2148-08) від 19 жовтня 1973 року), Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 ст. 21 КЗпП України), а обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив ОСОБА_1 заробітну плату.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

У ст. 30 Закону України Про оплату праці міститься аналогічна норма, доповнена зобов`язанням власника або уповноваженого ним органу забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі, наявність і розмір якої обґрунтовує довідкою № 21 від 27 червня 2019 року (а.с. 7), відповідно до якої станом на 06 лютого 2019 року заборгованість з невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 становила 13 676,96 грн, станом на 27 червня 2019 року заборгованість з заробітної плати складає - 4 203,15 грн.

Однак відповідач, на спростування наявності заборгованості з заробітної плати надав суду копію зарплатної відомості № 77 від 03 липня 2019 року, відповідно до якої на рахунок позивача підлягає нарахуванню 1 030 грн, та копію підсумкової виписки від 05 липня 2019 року, що підтверджує відповідне нарахування; копію зарплатної відомості № 4 від 12 липня 2019 року, відповідно до якої на рахунок позивача підлягає нарахуванню 1 030 грн, та копію підсумкової виписки від12 липня 2019 року, що підтверджує відповідне нарахування; копію відомості про нарахування коштів № 18 від 27 вересня 2019 року, відповідно до якої на рахунок позивача підлягає нарахуванню 429 грн, та копію підсумкової виписки від 27 вересня 2019 року, що підтверджує відповідне нарахування; копію відомості про нарахування коштів № 23 від 16 жовтня 2019 року, відповідно до якої на рахунок позивача підлягає нарахуванню 1 294 грн, та копію підсумкової виписки від 16 жовтня 2019 року, що підтверджує відповідне нарахування; копію відомості про нарахування коштів № 28 від 30 жовтня 2019 року, відповідно до якої на рахунок позивача підлягає нарахуванню 419,97 грн, та копію підсумкової виписки від 29 жовтня 2019 року, що підтверджує відповідне нарахування; копію зарплатної відомості № 105 від 02 листопада 2020 року, відповідно до якої на рахунок позивача підлягає нарахуванню 0,18 грн, та копію підсумкової виписки від 02 листопада 2020 року, що підтверджує відповідне нарахування. Разом всі нарахування складають 4 203,15 грн. Доказів недостовірності проведених розрахунків позивачем не надано.

Наданими відповідачем доказами спростовується наявність у відповідача перед позивачем заборгованості по сплаті заробітної плати в розмірі 4 203,15 грн, тому в цій частини позов задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 91 381,68 грн, суд зазначає.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 року № 13, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, відповідач зобов`язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

В той же час, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі № 711/4010/13-ц).

Отже, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи викладене, дослідивши фактичні обставини справи, зокрема, те, що належні позивачу суми заробітку, нараховані при звільненні у розмірі 13 676,96 грн, виплачувались частинами. Станом на 27 червня 2019 року заборгованість з невиплаченої заробітної плати становила 4 203,15 грн, яка також поступово виплачувалась, фактично повна сума заборгованості, не рахуючи 0,18 грн, була виплачена позивачу 30 жовтня 2019 року, відповідач, незважаючи на складну ситуацію на підприємстві, приймав заходи для погашення цієї заборгованості. Суд також враховує, що позивач, звернувся до суду із позовом тільки 30 вересня 2019 року (через сім місяців після звільнення), розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні заявлений у позові значно перевищує суму заборгованості, що належала позивачу при звільненні, наразі, заборгованість з заробітної плати погашена.

Таким чином, враховуючи наведені обставини, зважаючи на те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити розмір компенсаційної виплати позивачу за затримку розрахунку та стягнути з відповідача на користь позивача 20705,02 грн, що дорівнює двохмісячному розміру середнього заробітку (10 352,51*2) (а.с. 49). Такий розмір середнього заробітку суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат.

Відповідно, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, за наведених вище обставин, підлягають частковому задоволенню, заперечення ж відповідача у цій частині є такими, що заслуговують на увагу.

Таким чином, сума виплат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 20 705,02 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та те, щ суд дійшов переконання про часткове задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає сплаті 207,05 грн. (20 705,02/95 584,83*955,86).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 274 ЦПК України ст. 43 Конституції України, ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII (2148-08) від 19.10.73, ст.ст. 116, 117 КЗпП України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 до Комунального підприємства Лисичанський Шляхрембуд про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства Лисичанський Шляхрембуд ЄДРПОУ 05401887) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 20 705 (двадцять тисяч сімсот п`ять) грн. 02 коп.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства Лисичанський Шляхрембуд ЄДРПОУ 05401887) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 207 (двісті сім) грн. 05 коп.

Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного суду через Лисичанський міський суд шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.Ю. Луньова