Рішення

від 04.12.2020 по справі 639/5899/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа №639/5899/19

Провадження №2/639/287/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2020 року Жовтневий районний суд м. Харкова

в складі: головуючого - судді Баркової Н.В.,

за участю секретаря - Волкової С.І.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Агаркової Т.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації про визнання трудового договору розірваним, визнання наказу незаконним, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення сум, -

ВСТАНОВИВ:

22.08.2019 року до Жовтневого районного суду м. Харкова звернулась позивач ОСОБА_2 з позовом до Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації, в якому просить суд, неодноразово уточнивши та позовні вимоги (востаннє 18.12.2019 року), 1)визнати трудовий договір між громадянкою ОСОБА_2 та відділом освіти Харківської районної державної адміністрації розірваним з 01.07.2019 року через порушення з боку роботодавця законодавства про працю (ч.3 ст. 38 КЗпП); 2) визнати наказ №70-к Про звільнення ОСОБА_2 від 28.08.2019 року незаконним і зобов`язати відповідача скасувати його і внести до трудової книжки позивача наступні зміни (дата звільнення 01.07.2019 року, підстава звільнення - за власним бажанням у зв`язку з порушенням законодавства про працю (ч.3 ст. 38 КЗпП); 3) визнати період з 10.05.2019 року до 16.05.2019 року та з 11.06.2019 року до 05.09.2019 року (дата видачі трудової книжки ОСОБА_2 ) - часом вимушеного прогулу; 4)зобов`язати відділ освіти Харківської районної державної адміністрації провести остаточний розрахунок, зокрема стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу - 35 936 грн. 58 коп., перерахунок за невикористану відпустку - 1 175 грн. 99 коп. та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2018/2019 рік - 4708 грн. 20 коп.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 11.11.1998 року позивач почала працювати методистом відділу освіти Харківської районної державної адміністрації (наказ № 401-к від 11.11.1998 року). 09.09.2003 року - була переведена на посаду заступника завідувача інформаційно-методичним центром відділу освіти (наказ №675-к від 01.09.2003 року). Як зазначає позивач, її чоловік через онкозахворювання був змушений виїхати на лікування до Ізраїлю. Під час проведення хіміотерапії поруч з хворим мав бути хтось з рідних. У позивача влітку була відпустка, тому вона полетіла до чоловіка і була з ним. Проте відпустки не вистачило, довелося брати ще один місяць за власний рахунок. Після повернення позивача стан взаємовідносин на роботі начебто не змінився. Проте, коли позивач під час чергової відпустки вдруге поїхала до чоловіка наприкінці грудня 2018 року і, коли повернулась, приступила до виконання своїх службових обов`язків, вже при першій зустрічі у своєму службовому кабінеті начальник відділу освіти ОСОБА_3 порадила позивачу звільнитися та поїхати до чоловіка робити доглядальницею. З цього моменту, з невідомих позивачу причин, почалося постійне цькування її з боку начальника, до якого вона долучила двох своїх секретарок, а потім ще й членів атестаційної комісії II рівня. В результаті під час атестації сина позивача, який працював за сумісництвом вчителем історії в КЗ Пісочинський ліцей Пісочинської селищної ради було винесене безпідставне рішення про визнання його таким, що не відповідає кваліфікаційній категорії вчитель вищої категорії . За це рішення проголосували лише колеги позивача, що входили до складу атестаційної комісії II рівня при відділі освіти Харківської районної державної адміністрації. В наслідок подання апеляції зазначене рішення було скасоване. Через постійне цькування з боку начальника та колег здоров`я позивача значно погіршилося, підвищився тиск, відчувався постійний неспокій, перебуваючи на межі нервового зриву, вона звернулася до сімейного лікаря, яка відкрила лікарняний. З 09.04.2019 року позивач перебувала на лікарняному, про що поставила до відома відділ кадрів відділу освіти Харківської районної державної адміністрації. Тим не менш, починаючи з 10.04.2019 року впродовж тижня до неї додому зранку і ввечері приходили три співробітниці відділу освіти Харківської районної державної адміністрації на чолі з секретарем атестаційної комісії II рівня при відділі освіти ОСОБА_4 , що ще більше загострило стан здоров`я позивача. 18.04.2019 року позивач була госпіталізована до стаціонару неврологічного відділення III міської лікарні м. Харкова. Розуміючи, що подальше перебування в таких умовах може завдати незворотної шкоди її здоров`ю та загрожувати життю, і намагаючись уникнути подальших нервових потрясінь, позивач написала заяву про звільнення за згодою сторін і передала її до відділу кадрів. Однак у відділі кадрів відділу освіти ХРДА її відмовилися реєструвати, бо позивач перебувала на лікарняному, і наполягли на тому, що приймуть заяву, лише коли лікарняний буде закрито. 08.05.2019 року, не зважаючи на поради сімейного лікаря та лікаря психоневролога, які наполягали на продовженні лікування в Інституті неврології, психіатрії та наркології, позивач закрила лікарняний та передала до відділу кадрів нову заяву про відпустку з подальшим звільненням за згодою сторін з 10.05.2019 року. Однак їй було відмовлено у звільненні через виробничу необхідність . Фактично позивача примушували написати заяву про звільнення за власним бажанням, що вона і зробила, однак зазначила, що робить це через порушення законодавства про працю. Враховуючи дні невикористаної відпустки, дата звільнення припадала на 04.06.2019 року. Однак цю заяву знов відмовилися реєструвати у відділі кадрів. Лише 10.05.2019 року після того, як цю ж заяву було відправлено рекомендованим листом з описом вкладення, її зареєстрували у відділі кадрів. 11.05.2019 року після консультації в психоневрологічному диспансері позивач знов отримала рекомендацію пройти лікування в Інституті неврології, психіатрії та наркології, куди повторно звернулася 13.05.2019 року, однак через брак вільних місць вимушена була лікуватися на дому, і була госпіталізована 17.05.2019 року. Разом з тим, 15.05.2019 року був отриманий лист від відділу освіти, де було зазначено, що надавати позивачу відпустку, у зв`язку зі звільненням та звільняти її за власним бажанням відділ освіти не збирається. У зв`язку з цим позивач звернулася зі скаргами до Харківської обласної організації профспілки працівників освіти і науки та Головного управління Держпраці у Харківській області. У своєму листі Харківська обласна організація профспілки працівників освіти і науки підтвердила право позивача на відпустку у зв`язку зі звільненням та на звільнення за власним бажанням, порекомендувавши написати нову заяву, у якій уточнити, які саме норми законодавства про працю були порушені. 10.06.2019 року позивач передала у відділ освіти нову заяву про надання відпустки з подальшим звільненням у зв`язку з порушенням законодавства про працю, однак в черговий раз отримала відмову. 02.07.2019 року була отримана відповідь на скаргу позивача з Головного управління Держпраці у Харківській області, у якій зазначалося, що поновлення порушених прав позивача лежить виключно в компетенції суду, до якого потрібно звертатися за наявними фактами. Таким чином, на думку позивача, порушення законодавства про працю з боку відповідача полягає в порушенні п.п. 1.3, 1.4, 3.15, 4.7, 4.9 Типового положення про атестацію педагогічних працівників, ст. 3 Закону України Про відпустки , ч.1 ст. 57 Закону України Про освіту , ч. 2 ст. 2, ст. 2-1, ст. 38 КЗпП України, зокрема було порушене її право на звільнення з роботи з ініціативи працівника, передбачене ч.3 ст. 38 КЗпП України.

У зв`язку з викладеним, позивач вимушена звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 27.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у даній цивільній справі. Призначено судове засідання.

Представником відповідача Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації 29.09.2019 року на адресу суду за вх. №26690 надано відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, вважаючи його необґрунтованим.

27.09.2019 року позивачем ОСОБА_2 надана уточнена позовна заява.

Разом з тим, представником відповідача Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації 07.10.2019 року на адресу суду за вх. №27769 надано відзив на уточнений позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні уточненого позову у повному обсязі.

12.12.2019 року позивачем ОСОБА_2 знов надана уточнена позовна заява.

Представником відповідача Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації 19.12.2019 року на адресу суду за вх. №36059 надано відзив на уточнений позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні уточненого позову у повному обсязі.

27.01.2020 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова клопотання позивача ОСОБА_2 про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації про визнання трудового договору розірваним, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення сум - задоволено. Зобов`язано Відділ освіти Харківської районної державної адміністрації надати суду: письмову інформацію про щомісячні суми відрахувань відділом освіти Харківської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ: 02146191) за 2016-2018 рр. до Пенсійного фонду України із заробітної плати ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_1 ).

26.02.2020 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова позов ОСОБА_2 до Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації про визнання трудового договору розірваним, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення сум - залишено без руху в частині всіх позовних вимог, окрім вимоги про визнання трудового договору розірваним. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня отримання копії повного тексту даної ухвали.

На виконання вимог ухвали суду через канцелярію Жовтневого районного суду м. Харкова від представника позивача ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви і роздруківка квитанції про сплату позивачем судового збору в сумі 1 536,80 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 04.08.2020 року продовжено розгляд по суті в судовому засіданні цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_2 до Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації про визнання трудового договору розірваним, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення сум.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 позовні вимоги, викладені в уточненому позові від 12.12.2019 року підтримав у повному обсязі, лише зауважив, що припустився помилки щодо розрахунку суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, яку слід зменшити до 32486, 58 грн. Також представник позивача підтвердив факт написання позивачем всіх заяв про звільнення, копії яких знаходяться в матеріалах справи, та факт отримання позивачем листів від Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації, однак зазначив, що реагувати на вказані листи позивач не вважала за потрібне, оскільки, на її думку, повинна була бути звільненою, тому і не ходила на роботу. Обґрунтовуючи необхідність стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги на оздоровлення, ОСОБА_1 посилався на те, що така вимога містилась в заяві позивача про звільнення. При цьому представник позивача підтвердив факт отримання позивачем грошової виплати за відпустку, надану їй в липні 2019 року.

Представник відповідача Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації Агаркова Т.Є. підтримала всі викладені у відзивах обставини і просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Між тим представник позивача визнала, що дійсно, у разі звернення із заявою про надання матеріальної допомоги на оздоровлення за 2018/2019 рік, позивач мала б отримати таку допомогу саме у розмірі 4708 грн. 20 коп.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 з 11.11.1998 року почала працювати методистом відділу освіти Харківської районної державної адміністрації (наказ № 401-к від 11.11.1998 року), 09.09.2003 року переведена на посаду заступника завідувача інформаційно-методичним центром (наказ №675-к від 01.09.2003 року), що вбачається зкопії трудової книжки ОСОБА_5 серії НОМЕР_2 (том 1 а.с.7-8).

Відповідно до даних листа непрацездатності ОСОБА_2 перебувала на лікарняному з 09.04.2019 року по 13.04.2019 року (том 1 а.с.10). В подальшому, згідно з копією виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1207 ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні з 18.04.2019 року по 06.05.2019 року в Харківській міській лікарні №3 у зв`язку з рядом діагнозів, в тому числі гіпертонічна хвороба ІІ. Кризова течія (том 1 а.с.11). Також за цей період позивачу оформлено листок непрацездатності з 18.04.2019 року по 06.05.2019 року (т.1 а.с.50).

06.05.2019 року ОСОБА_2 звернулась до Начальника відділу освіти Харківської районної державної адміністрації із заявою, в якій просила надати їй з 07.05.2019 року невикористану частину щорічної відпустки (основної та додаткової) з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення та подальшим звільненням за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП) в останній день відпустки (том 1 а.с. 12). Вказана заява не була прийнята, оскільки подана не ОСОБА_2 , а її родичем, що визнано учасниками справи.

З копії листа непрацездатності також вбачається, що ОСОБА_2 перебувала на лікарняному з 07.05.2019 року по 08.05.2019 року (том 1 а.с.10)

08.05.2019 року ОСОБА_2 знов звернулась із заявою, в якій просила надати їй з 10.05.2019 року невикористану частину щорічної відпустки за період з 15.08.2013 року по 14.08.2014 року (2 дні основної) та з 15.08.2018 року по 14.08.2019 року (20 днів основної та 4 дні додаткової) з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення та подальшим звільненням за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП) в останній день відпустки (04.06.2019 року) (том 1 а.с. 13). Оскільки дану заяву подано не особисто позивачем, а її представником без повноважень - заява знов не була прийнята, однак, не неї надана відповідь.

08.05.2019 року ОСОБА_2 повторно, засобами поштового зв`язку, звернулась до Начальника відділу освіти Харківської районної державної адміністрації із заявою, в якій просила надати їй з 10.05.2019 року невикористану частину щорічної відпустки за період з 15.08.2013 року по 14.08.2014 року (2 дні основної) та з 15.08.2018 року по 14.08.2019 року (20 днів основної та 4 дні додаткової) з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення та подальшим звільненням за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП) в останній день відпустки (04.06.2019 року). Також просила відповідно до ст. 44 КЗпП України виплатити вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку (том 1 а.с. 14-15).

Згідно з відповіддю начальника відділу освіти Харківської районної державної адміністрації від 08.05.2019 року ОСОБА_2 повідомлено, що припинити трудовий договір згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з нею не згодні у зв`язку з виробничою необхідністю. При цьому у зв`язку з тим, що трудовий договір не припиняється - для надання відпустки відповідно до ст. 3 Закону України Про відпустки немає підстав (том 1 а.с. 53).

10.05.2019 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до Начальника відділу освіти Харківської районної державної адміністрації, в якій просила відповідно до ст. 3 Закону України Про відпустки №504/96 надати їй з 10.05.2019 року невикористану частину щорічної відпустки за період з 15.08.2013 року по 14.08.2014 року (2 дні основної) та з 15.08.2018 року по 14.08.2019 року (20 днів основної та 4 дні додаткової) з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення та подальшим звільненням за власним бажанням у зв`язку з мобінгом (ч.3 ст. 38 КЗпПУ) в останній день відпустки 04.06.2019 року). Також просила відповідно до ст. 44 КЗпП України виплатити вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку (том 1 а.с. 54). До заяви додано копію атестаційного листа ОСОБА_1 , копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого та копію листа відділу освіти Харківської районної державної адміністрації від 08.05.2019 року.

Згідно з копією Атестаційного листа ОСОБА_1 , вчителя історії Комунального закладу Пісочинський ліцей Пісочинської селищної ради , при його атестації 28.03.2019 року атестаційною комісією ІІ рівня при відділі освіти Харківської районної державної адміністрації було прийнято рішення про визнання його таким, що не відповідає кваліфікаційній категорії спеціаліст вищої категорії , однак за результатами розгляду апеляції на рішення атестаційної комісії ІІ рівня, останнє скасовано та 11.04.2019 року прийнято рішення, відповідно до якого ОСОБА_1 відповідає займаній посаді (том 1 а.с.9-10).

Листом від 10.05.2019 року за підписом Начальника відділу освіти Харківської районної державної адміністрації відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 від 10.05.2019 року, в тому числі з тих підстав, що у ч.3 ст. 38 КЗпПУ як підстава для розірвання трудового договору мобінг не передбачена, а конкретні факти, які б підтверджували невиконання відділом освіти законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору - не зазначені. Крім того зауважено, що відповідно до ч.10 ст. 10 Закону України Про відпустки черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації. Підстави надання відпусток працівникам у зручний для них час передбачені ч.13 ст. 10 зазначеного закону, однак в заяві, що розглядається, відсутнє посилання на будь-яку з цих підстав, а отже законних підстав надання відпустки з 10.05.2019 року немає (т.1 а.с.59).

З наданого суду наказу відділу освіти Харківської районної державної адміністрації від 02.01.2019 року №2 Про затвердження графіка відпусток працівників відділу освіти та керівників закладів освіти на 2019 рік та додатків до нього вбачається, що був затверджений графік відпусток працівників відділу освіти та керівників закладів освіти на 2019 рік, погоджений з профспілковим комітетом відділу освіти. ОСОБА_2 з вказаним наказом ознайомлена, про що свідчить її підпис . Згідно з даним графіком для ОСОБА_2 за період з 15.08.2018 року по 14.08.2019 року передбачено 42 відпускні дні - з 17.12.2018 року по 29.12.2018 року, 23.05.2019 року, з 15.07.2019 року по 31.07.2019 року, з 07.09.2019 року по 20.09.2019 року, а також 7 днів з 21.09.2019 року по 27.09.2019 року (том а.с.195-196).

З 17.05.2019 року по 10.06.2019 року ОСОБА_2 знов перебувала на лікарняному, що вбачається з копії листа непрацездатності №730721 (том 1 а.с.16, 77).

В цей же період 22.05.2019 року ОСОБА_2 звернулася зі скаргами до Харківської обласної організації профспілки працівників освіти і науки та Головного управління Держпраці у Харківській області (том 1 а.с.16-17).

Відповідно до копії листа Харківської обласної організації профспілки працівників освіти і науки від 03.06.2019 року за №04/1-206 Харківська обласна організація профспілки працівників освіти і науки підтвердила право ОСОБА_2 на відпустку, у зв`язку зі звільненням, та на звільнення за власним бажанням, порекомендувавши написати нову заяву, у якій уточнити, які саме норми законодавства про працю були порушені (том 1 а.с.19).

З копії відповіді Головного управління Держпраці у Харківській області від 12.06.2019 року вбачається, що поновлення порушених прав ОСОБА_2 належить виключно в компетенції суду, до якого потрібно звертатися з наявними фактами (том 1 а.с. 22).

Отже 10.06.2019 року ОСОБА_2 звернулася до начальника відділу освіти Харківської районної державної адміністрації із заявою, в якій у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю лікарняний №730721, відповідно до ст. 3, 11 Закону України Про відпустки просила надати невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 15.08.2018 року по 14.08.2019 року на 19 днів з 11.06.2019 року та подальшим звільненням за власним бажанням у зв`язку з порушенням законодавства про працю (ч.3 ст. 38 КЗпПУ) в останній день відпустки 01.07.2019 року. Враховуючи роз`яснення Харківської обласної організації профспілки працівників освіти і науки, порушення законодавства про працю полягає в порушенні п.п.1.3, 1.4, 3.15, 4.7, 4.9 Типового положення про атестацію педагогічних працівників, ст. 3 Закону України Про відпустки , ч.2 ст.2, ст.2-1, ст. 38 КЗпПУ. Також автор заяви просить виплатити належну їй суму відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення у найближчий строк, установлений для виплати зарплати/авансу. Також відповідно до ст. 44 КЗпПУ ОСОБА_2 просить виплатити вихідну допомогу у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. До заяви додані копія атестаційного листа ОСОБА_1 , копія виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1207, копія листа відділу освіти від 10.05.2019 року, лікарняний №730721, трудова книжка (том 1 а.с.20, 78).

Листом начальника відділу освіти Харківської районної державної адміністрації від 11.06.2019 року ОСОБА_2 надана відповідь на її заяву від 10.06.2019 року, якою відмовлено у наданні відпустки з подальшим звільненням за ч.3 ст. 38 КЗпПУ у зв`язку із відсутністю законних підстав на таке звільнення. Одночасно повідомлено, що її атестація на посаді заступника завідувача інформаційно-методичного центру відділу освіти (2017 рік) та вчителя (2017 рік) проходила відповідно до Положення і жодних апеляцій від неї за результатами атестації не надходило. Також ОСОБА_2 роз`яснено, з якими документами необхідно звернутися до відділу освіти для звільнення (т.1 а.с.81).

Згідно з наказом № 253-к Начальника відділу освіти Харківської районної державної адміністрації від 27.06.2019 року ОСОБА_2 заступнику завідувача інформаційно-методичного центру надана частина щорічної основної відпустки за період роботи з 15.08.2018 року по 14.08.2019 року на 17 календарних днів з 15.07.2019 року по 31.07.2019 року, підстава: додаток 2 до наказу відділу освіти від 02.01.2019 №2 Про затвердження графіка відпусток працівників відділу освіти та керівників закладів освіти на 2019 рік , ст.ст.6, 12 Закону України Про відпустки , про що ОСОБА_2 повідомлено листом від 27.06.2019 року та від 08.07.2019 року (а.с.107-108, 112-113).

Разом з тим актами, складеними методистами ІМЦ відділу освіти від 11.06.2019 року, 12.06.2019 року, 13.06.2019 року, 14.06.2019 року, 18.06.2019 року, 19.06.2019 року, 20.06.2019 року, 21.06.2019 року, 24.06.2019 року, 25.06.2019 року, 26.06.2019 року, 27.06.2019 року,01.07.2019 року, 02.07.2019 року, 03.07.2019 року, 04.07.2019 року, 05.07.2019 року, 06.07.2019 року, 08.07.2019 року, 09.07.2019 року, 10.07.2019 року, 11.07.2019 року, 12.07.2019 року, зафіксовано відсутність ОСОБА_2 на робочому місці (м. Харків, вул. Євгена Котляра, 4) в робочий час без попередження про свою відсутність (т.1 а.с.83-104). Також надано копію табелю використання робочого часу з відповідними відмітками (т.1 а.с.105-106).

При цьому ОСОБА_2 неодноразово повідомлялась листами від 14.06.2019 року, 26.06.2019 року, 08.07.2019 року, 30.07.2019 року про надання їй відпустки відповідно до графіку і про дату виходу на роботу 01.08.2019 року, а також про необхідність надати пояснення щодо причин відсутності на роботі з 10.05.2019 року по 16.05.2019 року та з 11.06.2019 року, одночасно ОСОБА_2 попереджена і про можливе звільнення за прогул (т.1 а.с.108-115).

Наказом №230 від 02.08.2019 року Начальника відділу освіти Харківської районної державної адміністрації створено комісію по розслідуванню випадку відсутності працівника на роботі (т.1 а.с.153-154).

Актами працівників відділу освіти Харківської районної державної адміністрації від 01.08.2019 року, 02.08.2019 року, 05.08.2019 року, 06.08.2019 року, 07.08.2019 року, 08.08.2019 року, 09.08.2019 року, 12.08.2019 року, 13.08.2019 року, 14.08.2019 року, 15.08.2019 року, 16.08.2019 року, 19.08.2019 року, 20.08.2019 року, 21.08.2019 року, 22.08.2019 року, 23.08.2019 року, 27.08.2019 року та доповідними записками завідувача інформаційно-методичного центру відділу освіти Харківської районної державної адміністрації від 01.08.2019 року, 02.08.2019 року, 05.08.2019 року, 06.08.2019 року, 07.08.2019 року, 08.08.2019 року, 09.08.2019 року, 12.08.2019 року, 13.08.2019 року, 14.08.2019 року, 15.08.2019 року, 16.08.2019 року, 19.08.2019 року, 20.08.2019 року, 21.08.2019 року, 22.08.2019 року, 23.08.2019 року, 27.08.2019 року встановлена відсутність на робочому місці заступника завідувача інформаційно-методичного центу відділу освіти Тавшунської Тетяни Павлівни. (том 1 а.с. 116-151). Надано копію табелю використання робочого часу за вказаний період з відповідними відмітками.

Одночасно 07.08.2019 року начальником відділу освіти Харківської районної державної адміністрації були направлені запити до КНП Міська лікарня №3 ХМР та КНП Міська поліклініка №24 ХМР з приводу звернення за медичною допомогою ОСОБА_2 з 01.08.2019 року (т.1 а.с.157-158).

У відповідь на запити 19.08.2019 року отримало лист головного лікаря КНП Міська лікарня №3 ХМР та 15.08.2019 року - лист в.о. головного лікаря КНП Міська поліклініка №24 ХМР, відповідно до яких з 01.08.2019 року по теперішній час ОСОБА_2 за медичною допомогою до вказаних закладів не зверталась (т.1 а .с.159-160).

05.08.2019 року працівниками відділу освіти складено акт про те, що вказані особи 05.08.2019 року о 8 годині 11 хвилин відвідали вдома за адресою: АДРЕСА_1 заступника завідувача інформаційно-методичного центру ОСОБА_2 з метою з`ясування причин її відсутності на роботі, починаючи з 01.08.2019 року, але двері їм ніхто не відкрив (том 1 а.с.161).

02.08.2019 року, 07.08.2019 року, 20.08.2019 року ОСОБА_2 та 07.08.2019 року ОСОБА_1 . Начальником відділу освіти Харківської районної державної адміністрації були направлені рекомендовані листи (з підписом про їх отримання), в яких викладена вимога повідомити про причини відсутності ОСОБА_2 на роботі і попередження про можливе звільнення її за прогул (т.1 а.с.162-170).

13.08.2019 року раніше створеною комісією складено Акт розслідування випадку відсутності ОСОБА_2 на роботі з 01.08.2019 року та відсутності від неї будь-яких пояснень (т.1 а.с.155-156).

14.08.2019 року начальник відділу освіти звернувся до Голови профспілкового комітету відділу освіти Харківської районної державної адміністрації з поданням про отримання згоди на звільнення ОСОБА_2 за прогули без поважних причин (том 1 а.с.171-173).

Рекомендованими листами Голови профспілкового комітету відділу освіти Харківської районної державної адміністрації з відміткою про отримання ОСОБА_2 запрошена взяти участь у засіданнях профспілкового комітету, які були призначені 19.08.2019 року об 11.00 годині та 23.08.2019 року об 11.00 годині за адресою: АДРЕСА_2 (т.1 а.с.174-177)

Профспілковий комітет відділу освіти 23.08.2019 року надав згоду на звільнення ОСОБА_2 за прогул без поважних причин, що підтверджується копією витягу з протоколу №10 засідання профспілкового комітету відділу освіти Харківської районної державної адміністрації, на яке ОСОБА_2 не з`явилась (том 1 а.с. 178-179).

На підставі наказу начальника відділу освіти Харківської районної державної адміністрації від 28.08.2019 року №70-к наказано звільнити ОСОБА_2 , заступника завідувача інформаційно-методичного центу відділу освіти, 31.07.2019 року за прогули без поважних причин за п.4 ст. 40 КЗпПУ; бухгалтерії відділу освіти виплатити компенсацію на 16 календарних днів щорічної основної та додаткової відпусток (том 1 а.с. 49).

Листом від 28.08.2019 року ОСОБА_2 направлено копію наказу від 28.08.2019 року №70-к про звільнення та розрахунковий лист за серпень 2019 року, роз`яснено порядок отримання трудової книжки (т.1 а.с. 180-181).

Згідно копії витягу з книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них 05.09.2019 року представник за довіреністю ОСОБА_1 отримав трудову книжку ОСОБА_2 (т.1 а.с. 182-183).

Суду надані копії довідок Пенсійного фонду України форми ОК-5- індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_2 за 2017-2018 роки станом на 22.04.2019 року, 21.10.2019 року, 08.11.2019 року (том 1 а.с.202, 206, 207). Як вбачається з відповідного листа начальника відділу освіти (т.1 а.с.208) та визнано в судовому засіданні представником відповідача, звіти про застраховану особу були скореговані і надіслані до Пенсійного фонду України.

На виконання ухвали суду відділом освіти Харківської районної державної адміністрації надано інформацію про щомісячні суми відрахувань відділом освіти Харківської районної державної адміністрації (ЄДРПОУ: 02146191) за 2016-2018 рр. до Пенсійного фонду України із заробітної плати ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_1 ) (том 2 а.с 2-8).

Однак зазначені обставини не були зазначені позивачем в якості підстав для звільнення за ч.3 ст. 38 КЗпПУ.

Разом з останнім уточненим позовом позивачем надано розрахунок заробітної плати за час вимушеного прогулу з 10.05.2019 року по 05.09.2019 року (том 1, а.с.213), згідно з яким загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу, на думку позивача, складає 35936, 58 грн., а саме:

за травень 2019 року: з 10 по 16 травня, 6 робочих днів - 3 124,92 грн.,

червень 2019 року: з 11 по 30 червня, 13 робочих днів - 6 770, 66 грн.,

липень 2019 року: 23 робочих дні - 11 978,86 грн.,

серпень 2019 року: 23 робочих дні - 11 978,86 грн.,

вересень 2019 року: з 1 по 5 вересня, 4 робочі дні - 2 083,28 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, та згідно з ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

При цьому статтею 82 ЦПК України передбачені підстави звільнення від доказування, зокрема, в ч.1 зазначеної статті визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 1 КЗпП України законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Згідно зі ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України - трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи передбачені законодавством про працю, колективним договором, або угодою сторін.

Відповідно до п.1 ст.36 КЗпПУ однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Статтею 38 КЗпПУ передбачено право розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника. Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно з частиною 2 ст. 38 КЗпПУ якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпПУ працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом статті 38 КЗпПУ розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП, він може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Про це йдеться у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18. В указаній справі Верховний Суд наголосив, що обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП є порушення роботодавцем трудового законодавства або умов трудового договору. Водночас для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Разом з тим згідно з п.4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвано власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

В даному випадку, як встановлено на підставі досліджених доказів, спочатку позивач звернулась до роботодавця із заявою про звільнення за угодою сторін. Однак, така угода, яка передбачає добровільність намірів обох сторін, досягнута не була, у зв`язку з чим позивач в подальшому неодноразово зверталась із заявою про звільнення її на підставі ч.3 ст. 38 КЗпПУ, востаннє 10.06.2019 року, зазначивши день звільнення 01.07.2019 року. Однак і в цьому випадку відповідач не звільнив позивача за її заявою. Разом з тим роботодавець не прийняв рішення про розірвання трудового договору за заявою позивача з інших причин. Позивачу було відмовлено у звільненні її за ч.3 ст. 38 КЗпПУ з тих підстав, що нею не зазначені та не доведені факти порушення роботодавцем трудового законодавства, при цьому позивач була повідомлена про необхідність стати до роботи. В подальшому фактично відповідачем була задоволена вимога позивача про надання їй відпустки, однак в період, визначений графіком відпусток. Єдиними підставами, з яких позивач вважає оскаржуваний наказ про звільнення від 28.08.2019 року №70-к незаконним, в позові зазначено те, що звільнення відбулось не з підстав, передбачених ч.3 ст. 38 КЗпПУ та не в дату, вказану позивачем. Між тим в своїх заявах про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпПУ, в тому числі і в останній, позивач посилалась на статті трудового законодавства, однак не зазначила жодного факту порушення роботодавцем трудового законодавства, не доведено позивачем належними і достатніми доказами наявність таких фактів порушення законодавства про працю і в судовому засіданні. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість відмови позивачу у її звільненні з підстав, визначених ч.3 ст. 38 КЗпПУ і відсутність підстав для визнання трудового договору між громадянкою ОСОБА_2 та відділом освіти Харківської районної державної адміністрації розірваним з 01.07.2019 року через порушення з боку роботодавця законодавства про працю, отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Між тим позивачем як роботодавцю так і суду не надано доказів поважності причин для невиходу на роботу протягом тривалого часу. Представником позивача визнано як факт відсутності на роботі позивача у зазначені в актах роботодавця дати, так і факт отримання багатьох попереджувальних листів з цього приводу. При цьому представником позивача в судовому засіданні надані пояснення про те, що позивач, не отримавши наказу про звільнення, все ж вважала себе звільненою за її заявою та не вважала за потрібне виходити на роботу та надавати будь-які документи на підтвердження поважності причин неявки на роботу. Оскільки позивачем не заявлялось вимог про визнання наказу про звільнення незаконним з інших підстав, ніж зазначені в позові, суд, розглядаючи справу в межах позовних вимог, вважає що зазначені позивачем підстави для визнання наказу про звільнення за прогул від 28.08.2019 року №70-к незаконним відсутні, а отже відсутні підстави для його скасування та внесення до трудової книжки позивача відповідних змін - дата звільнення 01.07.2019 року, підстава звільнення - за власним бажанням у зв`язку з порушенням законодавства про працю.

Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до статті 117 КЗпПУ у випадку невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівнику сум при звільненні у відповідні строки, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другої статті 235 КЗпПУ передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи зі змісту частини першої статті 235 КЗпПУ, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу.

Системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпПУ дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. При цьому причиною виникнення вимушеного прогулу може стати звільнення без законної підстави, що перешкоджає виконанню працівником трудової функції, обумовленої трудовим договором, неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці чи затримка видачі з вини роботодавця трудової книжки, що перешкоджає працівникові реалізувати своє право на працю в іншого роботодавця.

Аналіз положень КЗпПУ та постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул, а саме у разі: незаконного звільнення працівника; незаконного переведення працівника на іншу роботу; затримки видачі трудової книжки з вини власника чи уповноваженого ним органу; затримки виконання рішення про поновлення на роботі; необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу; несвоєчасного укладення трудового договору; унаслідок неправильного формулювання причин звільнення у трудовій книжці, що перешкоджало подальшому працевлаштуванню працівника.

Вказані висновки свідчать про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

За змістом статей 94, 116, 117 КЗпПУ та статей 1, 2 Закону України Про оплату праці середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпПУ і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпПУ випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Склад трудового майнового правопорушення утворюють його елементи, що одночасно є умовами матеріальної відповідальності роботодавця, а саме: неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов`язків (протиправні дії або бездіяльність); наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; причинний зв`язок між неналежним виконанням роботодавцем трудових обов`язків і заподіяною шкодою; вина роботодавця.

Для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності необхідні усі чотири вищезазначені умови.

При цьому навіть у випадках зміни дати звільнення відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця. Причинами того, що працівник не виконував свої трудові обов`язки і не отримував заробітну плату, є тимчасова непрацездатність, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Ураховуючи викладене, навіть зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

У випадку зміни дати звільнення середній заробіток за весь час вимушеного прогулу не виплачується, а працівникові за його заявою чи за позовом до суду за період тимчасової непрацездатності виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності відповідно до положень Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

В даному випадку позивачем не заявлено позовні вимоги про поновлення на роботі, не пов`язані такі вимоги і з фактами неможливості позивача приступити до роботи з вини роботодавця, оскільки встановлено, що саме позивач не бажала виходити на роботу. Отже позовні вимоги про визнання періоду з 10.05.2019 року до 16.05.2019 року та з 11.06.2019 року до 05.09.2019 року (дата видачі трудової книжки ОСОБА_2 ) часом вимушеного прогулу - не ґрунтуються на законі, який владає інший зміст у визначення поняття вимушеного прогулу, і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 24 Закону Украі?ни Про відпустки , ст. 83 КЗпПУ у разі звільнення працівника и?ому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічноі? відпустки, а також додатковоі? відпустки працівникам, які мають дітеи? або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Крім того, статтею 57 Закону України Про освіту гарантовано педагогічним працівникам виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні їм щорічної відпустки.

Заявляючи позовні вимоги про стягнення перерахунку за невикористану відпустку - 1 175 грн. 99 коп., позивач не конкретизувала яка саме частина відпустки нею не використана і не надала відповідний розрахунок, а також не надала доказів наявності невикористаної відпустки, із клопотаннями про витребування таких доказів до суду також не зверталась. При цьому представник позивача в судовому засіданні визнав, що фактично позивачем отримувались відпускні за липень 2019 року, однак не уточнив яку саме частину відпуски позивач вважає невикористаною.

Разом з тим в судовому засіданні представник відповідача визнала, що матеріальна допомога позивачу на оздоровлення мала б становити 4708, 20 грн. в розмірі її місячного посадового окладу, однак така допомога не була виплачена через відсутність відповідної заяви ОСОБА_2 .

При цьому останнє твердження спростовується дослідженими судом доказами, а саме: змістом заяви ОСОБА_2 від 10.06.2019 року, в якій міститься вимога про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, а також фактом надання ОСОБА_2 частини щорічної основної відпустки на 17 календарних днів з 15.07.2019 року по 31.07.2019 року на підставі наказу № 253-к Начальника відділу освіти Харківської районної державної адміністрації від 27.06.2019 року. Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, і приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 суму матеріальної допомоги на оздоровлення за 2018/2019 роки в розмірі 4708, 20 грн.

Отже в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

На підставі положень ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з частковим задоволенням позову, з відповідача на користь позивача підлягає частковому стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 86,44 грн., тобто пропорційно задоволеним позовним вимогам щодо стягнення всіх сум, заявлених в позові (на 11,25 %).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.16, 21, 43 Конституції України, ст. ст. 1, 5 1 , 8 1 , 17, 24, 36, 38, 40, 83, 116, 117, 182 1 , 235, 236 КЗпП України, Законом Украі?ни Про відпустки , Законом України Про оплату праці , Законом України Про освіту , ст.ст. 1-18, 76-82, 95, 133, 137, 141, 142, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації про визнання трудового договору розірваним, визнання наказу незаконним, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення сум - задовольнити частково .

Стягнути з Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 суму матеріальної допомоги на оздоровлення за 2018/2019 роки в розмірі 4708 (чотири тисячі сімсот вісім) гривень 20 копійок.

В іншій частині в задоволенні позову ОСОБА_2 до Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації про визнання трудового договору розірваним, визнання наказу незаконним, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення сум - відмовити.

Стягнути з Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 86 (вісімдесят шість) гривень 44 копійки.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Жовтневий районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ,

Відповідач: Відділ освіти Харківської районної державної адміністрації, ЄДРПОУ: 02146191, місцезнаходження: 62461, Харківська область, Харківський район, м. Південне, вул. Гагаріна, буд. 82.

Повне рішення складено 29.12.2020 року.

Суддя Н.В. Баркова