Рішення

від 24.12.2020 по справі 313/297/20

ВЕСЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 313/297/20

Провадження № 2/313/226/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.12.2020 р. смт. Веселе

Веселівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого судді Нагорного А.О., при секретарі судового засідання Кравцовій О.В., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права постійного користування земельною ділянко в порядку спадкування за законом,

ВCТАНОВИВ:

Позивач звернулася в суд з позовом, у якому просять визнати за нею у порядку спадкування за законом право постійного користування земельною ділянкою площею 19,9034 га кадастровий номер 2321255100:09:017:0022 для ведення селянського (фермерського) господарства, розміщеної на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області, яка на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗП № 003793, виданого Веселівською районною державною адміністрацією 23 травня 2000 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 158, перебувала в постійному користуванні ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати залишити за позивачем.

Позивач про час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, але у судове засідання не з`явилися. До суду звернувся з письмовою заявою представник адвокат Шубін О.П., який просить розглянути справу, у зв`язку з карантином, без його участі та позивача, позовні вимоги підтримує повністю. Рішення ухвалити у підготовчому судовому засіданні з врахуванням положень ч. 3 ст. 200 ЦПК України. Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору залишити за позивачем.

Представник відповідача Веселівської селищної ради Запорізької області Рєдкозубов О.А., у судове засідання не з`явився, але звернувся до суду із клопотанням № 02-01-17/4565 про розгляд справи без участі їхнього уповноваженого представника на підставі доказів, наявних в матеріалах справи з урахуванням того, що Веселівська селищна рада не заперечує проти задоволення позову.

Треті особи звернулися в суд з заявами справу розглянути без їхньої участі. Викладені у позові фактичні обставини в повній мірі відповідають дійсності та визнаються ними у повному, у зв`язку з чим вони не заперечують проти задоволення позовної заяви та просять суд позов задовольнити.

Суд вважає, що в справі є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, тому можливо розглянути справу по суті у відсутності сторін по наявним у справі доказам, відповідно до вимог ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 81 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов`язки.

Відповідно до ч. ч. 3, 5 вказаної правової норми цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 1 ст. 12, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ЦК України).

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 47 років, помер позивачки батько ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1 , виданим 27.06.2017 р. Веселівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис про смерть № 156.

Після смерті батька відкрилась спадщина, спадкову масу якої в тому числі складає юридична особа - фермерське господарство Лунін В.І. , код ЄДРПОУ 31016529, місцезнаходження господарства: вулиця Патріотична (колишня назва - вул. Пролетарська), буд. 8, смт Веселе Веселівський район Запорізька область 72201, право на яке визнано за позивачкою згідно рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 25.05.2018 р. у справі № 313/463/18, а також земельна ділянка площею 20,33 гектарів, яка розташована на території Веселівської селищної ради, надана спадкодавцеві для ведення селянського (фермерського) господарства, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-ЗП № 003793, виданого Веселівською районною державною адміністрацією 23.05.2000 р. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 158.

У встановлений законом строк позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, в зв`язку з чим була заведена спадкова справа №204/2017.

Усі вище зазначені позивачкою факти встановлені рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 25.05.2018 р. у цивільній справі № 313/463/18.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Внаслідок відсутності чітко визначеного механізму нотаріального оформлення, а також остаточної правової визначеності судової практики у питанні спадкування права постійного користування землею, позивачка не змогла оформити це право до даного часу, незважаючи на те, що сама земельна ділянка до даного часу використовується з метою ведення фермерського господарства Лунін В.І. .

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 20.11.2019 р. справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19), визначено, що користувачі земельних ділянок, право яких посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, не можуть бути позбавлені права користування, а їх спадкоємці позбавлені права бути учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння. З чого можливо прийти до висновку що право довічного успадковуваного володіння землею є об`єктом спадкування.

Окрім того, згідно правової позиції викладеної у Постанові Верховного Суду від 11.12.2019 р. у справі № 188/1124/15-ц (провадження № 61-24785св18) суд касаційної інстанції зазначив, що враховуючи очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, право постійного користування земельною ділянкою може бути визнано таким, що успадковане позивачем, оскільки право постійного користування земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

З огляду на вище зазначене суд вважає, що позивачка має право звернутися до суду з позовом про визнання цього права, так як у позасудовому порядку (зокрема нотаріальному) реалізація цього права не є можливою внаслідок відсутності чіткого правового механізму його реалізації.

Відповідно до листа Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області від 10.04.2019 р. за вих. № 02-05-11/0910 позивачку повідомлено про перехід права власності від держави до Веселівської об`єднаної територіальної громади на вказану земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 19,9034 га, кадастровий номер 2321255100:09:017:0022, при цьому із листа відповідача вбачається, що відповідачем прийнято у комунальну власність земельну ділянку, площа якої зменшена на 0,4266 га.

Станом на день звернення до суду площа спірної земельної ділянки складає 19,9034 га з кадастровим номером 2321255100:09:017:0022.

Крім того, 22.03.2019 р., з даного приводу позивачкою було направлено на адресу відповідача письмове повідомлення про наявність у ф/г ОСОБА_4 , головою якого вона є, речових прав на земельну ділянку кадастровий номер 2321255100:09:017:0022, загальною площею 19,9034 га (згідно відомостей Державного земельного кадастру).

Іншими спадкоємцям першої черги, крім позивачки є син спадкодавця ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_3 , які відмовилися від спадщини на користь позивачки та не оскаржують таку відмову.

Спір про право на спадщину в судовому порядку не розглядається.

Згідно зі ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з пунктом а ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Ст.31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Стаття 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 92 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України та частини другої статті 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

За змістом статей 6, 50 ЗК України (у редакції, чинній на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України N 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадкованого володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка користується земельною ділянкою на праві постійного користування за Законом не може бути позбавлена права на таке користування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у статті 1219 ЦК України, спадкоємець стає учасником правовідношення з довічного успадковуваного володіння.

При цьому згідно із частиною 2 статті 395 ЦК України законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Крім того, відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Враховуючи вище зазначене, суд вважає, що право постійного користування земельною ділянкою може бути визнано таким, що успадковане позивачем, оскільки право постійного користування земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 р. у справі № 368/54/17 (провадження № 14-487цс19), в якій Велика Палата відступила від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31.10.2018 р. у справі № 178/447/16-ц та постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 р. у справі № 181/698/14-ц та від 23.11.2016 р. у справі № 668/477/15-ц, відповідно до яких право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акту на право володіння земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 11.12.2019 р. у справі № 188/1124/15-ц (провадження № 61-24785св18).

Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 13 45 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 р. № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідач, та треті особи позов визнають повністю, що підтверджується письмовими заявами, що долучена до справи.

Згідно ст. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав є визнання права.

Питання із судовими витратами вирішити з врахуванням думки позивача, яка просить судові витрати залишити за нею.

На підставі викладеного, ст. ст. 15, 16, 392, 1261, 1267, 1268 ЦК України, керуючись ст. ст. 1-13, 81, 89, 141, 200, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , у порядку спадкування за законом право постійного користування земельною ділянкою площею 19,9034 га кадастровий номер 2321255100:09:017:0022 для ведення селянського (фермерського) господарства, розміщеної на території Веселівської селищної ради Веселівського району Запорізької області, яка на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗП № 003793, виданого Веселівською районною державною адміністрацією 23 травня 2000 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 158, перебувала в постійному користуванні ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасована, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 28.12.2020 р.

Суддя

Веселівського районного суду

Запорізької області А.О. Нагорний

24.12.20