Рішення

від 02.12.2020 по справі 523/8405/20

СУВОРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 523/8405/20

Провадження №2/523/3134/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2020 р. Суворовський районний суд міста Одеси в складі

головуючого судді Сувертак І.В.

за участю секретаря Круглікова О.О.

розглянув в відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження, в залі суду №5 в місті Одесі, цивільну справу за позовом -

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, 6) про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

Установив:

Позивач в червні 2020 року звернувся до суду із позовом до Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, та просив суд ухвалити рішення котрим стягнути з відповідача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 749591 грн. 76 коп.

В обґрунтування вимог посилався на те, що 14 грудня 2015 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу у Державне підприємство Морський торговельний порт Чорноморськ на посаду начальника служби безпеки.

Відповідно до наказу 11.09.2017 № 508/0-1, виданого виконуючим обов`язки директора Відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади з 11 вересня 2017 року на підставі статті 38 КЗпП України - за власним бажанням. Підставою для звільнення стала моя заява від 07 вересня 2017 року, доповнена заявою від 11 вересня 2017 року про звільнення за власним бажанням з 11 вересня 2017 року за частиною третьою статті 38 КЗпП України - у зв`язку з порушенням трудового законодавства з боку роботодавця - Відповідача.

ОСОБА_1 звернутися до Суворовського районного суду міста Одеси з позовною заявою про визнання незаконним наказу Відповідача від 11.09.2017 № 508/0-1 про припинення трудового договору в частині визначення підстави звільнення, а також з проханням зобов`язати Відповідача змінити підставу його звільнення зі ст. 38 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року у справі № 523/13833/17 мої позовні вимоги залишено без задоволення у повному обсязі.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року у апеляційному провадженні № 22-ц/785/5447/18 рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року, в частині відмови у визнанні незаконним наказу Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ від 11.09.2017 року № 508/0-1 про припинення трудового договору за ст. 38 КЗпП України було скасовано та прийнято Постанову, якою визнано незаконним і скасовано наказ Відповідача від 11.09.2017 № 508/0-1 про припинення трудового договору за ст. 38 КЗпП України.

Згодом, висновки суду апеляційної інстанції були підтверджені і судом касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 384 Цивільного процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Таким чином, постанова апеляційного суду Одеської області від 19.07.2019 у справі № 523/13833/17 набрала чинності 19 липня 2020 року.

Як зазначив позивач в своєму позові, в порушення вказаної норми Закону Відповідач фактично не виконав рішення суду апеляційної інстанції та не допустив його до роботи, у зв`язку з чим він не мав можливості виконувати свої службові обов`язки та не отримував заробітну плату.

У зв`язку з вказаними обставинами, 22 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до адміністрації Відповідача із заявою про звільнення за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 22.04.2020 року та з вимогою щодо відшкодування на користь ОСОБА_1 належних йому коштів, а саме оплати за час вимушеного прогулу.

У відповідь на зазначену вище заяву, позивачем отримано листа Відповідача від 18.05.2020 № 568/71.2-71/967 з інформацією про припинення трудового договору за згодою сторін, що підтверджується наказом в.о. директора Відповідача від 22.04.2020 № 153-о.

Однак, жодних належних виплат з оплати за час вимушеного прогулу адміністрацією Відповідача, станом на дату подачі цієї позовної заяви, так і не здійснено.

На думку позивача, у зв`язку із його незаконним звільненням, незаконність якого встановлено апеляційним судом Одеської області та Верховним судом України, він має право на стягнення на свою користь заробітної плати за весь час вимушеного прогулу з 12 вересня 2017 року по 22 квітня 2020 року.

Відповідно до довідки Відповідача № 948 датованої листопадом 2017 року, середньогодинна заробітна плата ОСОБА_1 , обчислена згідно з Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 та становить: 143,49 гривні (сто сорок три гривні 49 копійок)

На момент фактичного звільнення, ОСОБА_1 перебував у вимушеному прогулі з 12 вересня 2017 року по 22 квітня 2020 року. За цей час Відповідач зобов`язаний виплатити на користь позивача заробітну плату в сумі 749 591 (сімсот сорок дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто одну) грн. 76 коп., виходячи із наданого позивачем розрахунку.

Таким чином, позивач просив його позові вимоги задовольнити в повному обсязі з обґрунтувань, що викладені в позовній заяві та відповіді на відзив, кота надійшла на адресу суду 28 жовтня 2020 року.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 09 червня 2020 року суддею прийнято справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. (а.с. 46,47).

Стороною відповідача 19 жовтня 2020 року надано на адресу суду відзив на позовну заяву (а.с. 54-60) в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову, оскільки апеляційний суд зауважив, що роботодавець не вправі змінювати підставу розірвання трудового договору на ч. 1, або просто ст. 38 КЗпП України за відсутності на те волевиявлення позивача. Саме з цих підстав, наказ № 508/0-1 від 11.09.2017 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за ст. 38 КЗпП України було визнано незаконним і скасовано. При цьому, не вирішувалось питання про поновлення його на роботі, однак суд зазначив, що позивач ОСОБА_1 не вважається таким, що припинив трудові відносини з відповідачем. В задоволенні позовних вимог про виплату позивачу ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні і середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні відмовлено через їх безпідставність. В іншій частині рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року касаційні скарги ОСОБА_1 і ДП МТП Чорноморськ залишено без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року в частині, що не скасована апеляційним судом та постанову апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року залишено без змін. При цьому, Верховний Суд зазначив судами встановлено не було, крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що власник або уповноважений ним орган не виконував законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, тому правильним є висновки судів про необґрунтованість позовних вимог щодо зміни причин звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України. ОСОБА_1 не вважається таким, що припинив трудові відносини з відповідачем, у зв`язку з чим останній не повинен сплачувати йому вихідну допомогу при звільненні .

Після звільнення з ДП МТП Чорноморськ ОСОБА_1 працював в ТОВ ДРАФТХОРС на посаді керівника (ЕДРПОУ 41118440), і не бажав працювати в ДП МТП Чорноморськ , що слідує з його особистих пояснень у судовому засіданні під час розгляду справи 523/13833/17 в суді першої інстанції.

Окрім того, відповідач зазначив, що позивач звернувся з некоректними позовними вимогами, оскільки КЗпП України передбачає виплату працівникові за час вимушеного прогулу середнього заробітку, а не середньої заробітної плати, як просить позивач.

Як зазначено в відзиві на позовну заяву, позивач ОСОБА_1 на момент звільнення 22 квітня 2020 року за угодою сторін, фактично не працював з 12 вересня 2017 року, тобто на час звільнення 22 квітня 2020 року жодних сум, які б належали йому від ДП МТП Чорноморськ не має, тому просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 свої позовні вимоги жодними належними та допустимими доказами не обґрунтував.

Позивач в судове засідання не прибув та його представником-адвокатом Гриценюк Владиславом Олександровичем надано на адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про розгляд справи обізнаний заздалегідь, причин неявки суду не сповістив та з заявою про відкладення розгляду справи не звертався. Свою правову позицію висловив у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи вимоги ст. 223 ЦПК України та ст.6 Конвенції Про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом України 17.07.1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести за відсутності відповідача.

Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд доходить висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1. ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1. ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12 , 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом установлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до наказу 11.09.2017 № 508/0-1, виданого виконуючим обов`язки директора Відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади з 11 вересня 2017 року на підставі статті 38 КЗпП України - за власним бажанням.

Не погодившись із формулюванням причин звільнення ОСОБА_1 звернутися до Суворовського районного суду міста Одеси з позовною заявою про визнання незаконним наказу відповідача від 11.09.2017 № 508/0-1 про припинення трудового договору в частині визначення підстави звільнення, а також з проханням зобов`язати Відповідача змінити підставу його звільнення зі ст. 38 КЗпП України на ч. 3 ст. 38 КЗпП України. (а.с. 12).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року у справі № 523/13833/17 позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення у повному обсязі. (а.с. 13-18).

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року у апеляційному провадженні № 22-ц/785/5447/18 рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року, в частині відмови у визнанні незаконним наказу Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ від 11.09.2017 року № 508/0-1 про припинення трудового договору за ст. 38 КЗпП України було скасовано та прийнято Постанову, якою визнано незаконним і скасовано наказ Відповідача від 11.09.2017 № 508/0-1 про припинення трудового договору за ст. 38 КЗпП України.

Окрім того, апеляційний суд зауважив, що роботодавець не вправі змінювати підставу розірвання трудового договору на ч. 1, або просто ст. 38 КЗпП України за відсутності на те волевиявлення позивача. Саме з цих підстав, наказ № 508/0-1 від 11.09.2017 про припинення трудового договору з ОСОБА_1 за ст. 38 КЗпП України було визнано незаконним і скасовано. При цьому, не вирішувалось питання про поновлення його на роботі, однак суд зазначив, що позивач ОСОБА_1 не вважається таким, що припинив трудові відносини з відповідачем. В задоволенні позовних вимог про виплату позивачу ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні і середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні відмовлено через їх безпідставність. В іншій частині рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року залишено без змін. (а.с. 19-25).

Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року касаційні скарги ОСОБА_1 і ДП МТП Чорноморськ залишено без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2018 року в частині, що не скасована апеляційним судом та постанову апеляційного суду Одеської області від 19 липня 2018 року залишено без змін. При цьому, Верховний Суд зазначив судами встановлено не було, крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що власник або уповноважений ним орган не виконував законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, тому правильним є висновки судів про необґрунтованість позовних вимог щодо зміни причин звільнення позивача за частиною третьою статті 38 КЗпП України. ОСОБА_1 не вважається таким, що припинив трудові відносини з відповідачем, у зв`язку з чим останній не повинен сплачувати йому вихідну допомогу при звільненні . (а.с. 29-39).

22 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до адміністрації Відповідача із заявою про звільнення за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 22.04.2020 року та з вимогою щодо відшкодування на користь ОСОБА_1 належних йому коштів, а саме оплати за час вимушеного прогулу.

У відповідь на зазначену вище заяву, позивачем отримано листа Відповідача від 18.05.2020 № 568/71.2-71/967 з інформацією про припинення трудового договору за згодою сторін, що підтверджується наказом в.о. директора Відповідача від 22.04.2020 № 153-о. (а.с. 63).

Позивачем, жодними належними та допустимими доказами, не доведено того, що відповідач - Державне підприємство Морський торговельний порт Чорноморськ не виконав рішення суду апеляційної інстанції та не допустив його до роботи, у зв`язку з чим він не мав можливості виконувати свої службові обов`язки та не отримував заробітну плату.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

В відповіді на відзив стороною позивача зазначено, що відповідач скасував перепустку, яка надавала право позивачу заходити на територію Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ та позбавив його робочого місця. Однак позивачем не доведено, що він намагався приступити до виконання своїх посадових обов`язків на ДП МТП Чорноморськ .

Таким чином, позивач самостійно і добровільно не робив відповідних дій направлених на виконання рішення суду, тобто продовження його роботи та суд вважає встановленим факт того, що відповідач не чинив будь-яких перешкод щодо виконання рішення суду, а посилання позивача в обґрунтування позову є недоведеними. Позивач не з`являвся на робочому місці, про свою відсутність з будь-яких причин не попереджав, заяв, лікарняних листів не надавав.

Підстав вважати, що відповідачу чинились перешкоди в допуску до місця роботи, у суду не має та матеріалами справи не встановлено. Таким чином, при вимушеному прогулі працівник не може працювати з вини власника (підприємства), а в даному випадку було відсутнє волевиявлення ОСОБА_1 працювати в ДП МТП Чорноморськ .

Таким чином, позивач ОСОБА_1 на момент звільнення 22 квітня 2020 року за угодою сторін, фактично не працював з 12 вересня 2017 року, тобто на час звільнення 22 квітня 2020 року тому жодних сум, які б належали йому від ДП МТП Чорноморськ не має.

Обґрунтовуючи дане судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст.6 (право на справедливий суд), ст.13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст.17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), ст.1 Протоколу 1 (захист власності, право мирно володіти своїм майном).

Крім того, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 Про судове рішення у цивільній справі , враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України (Заява №26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

З урахуванням встановлених обставин, суд вважає позовні вимоги недоведеними, тому відмовляє в їх задоволенні повністю.

Керуючись ст.ст. 3, 4-7,11-13,17- 18,109,131,137, 141, 211, 223, 263-265, 268, 352,354 , ЦПК України, суд,-

Вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства Морський торговельний порт Чорноморськ (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, 6) про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду через Суворовський районний суд міста Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня проголошення, а особами які не були присутні з дня отримання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя