Постанова

від 24.12.2020 по справі 520/272/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2020 р.Справа № 520/272/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Калиновського В.А. ,

за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.

представника позивача Шрамко І.С.

представника відповідача Лютянського М.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 08.04.20 року по справі № 520/272/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРІАЛ"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРІАЛ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 00001580501; №00001590501; №00001600501; №00001610501; №00001620501 від 28.12.2019.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що у спірних правовідносинах відповідач діяв не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, без з`ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішень, чим порушено законні інтереси платника податків.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРІАЛ" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення №00001580501; №00001590501; №00001600501; №00001610501; №00001620501 від 28.12.2019.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, відповідач, в апеляційній скарзі зазначає, що у період з 01.01.2017 по 30.06.2019 ТОВ ФАКТОРІАЛ фактично не здійснював діяльність, яка відповідно КВЕД 22.29 - Виробництво інших виробів із пластмас,- відноситься до класу С Переробна промисловість , а здійснював виключно діяльність з реалізації покупних запасів, надання послуг з доставки вантажу, оренди приміщення та обладнання, налагодження обладнання, перевезення вантажів, прорізки алюмінієвих профілів, полірування поверхонь, прорізка матеріалу, що не відповідають КВЕД 22.29 - Виробництво інших виробів із пластмас. Відповідно до загального правила діяльність у виробничій секції стосується перероблення матеріалів для виробництва продукції, її кінцевим результатом є якісно нова продукція.

Відповідач наголошує, що відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПКУ.

Відповідач зауважує, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Законодавчі положення свідчать про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Відповідач наголошує, що необгрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена у податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо,

Платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у достовірності наведених у цих документах відомостей, в інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин. Платник податку повинен враховувати обставини щодо прояву розумної обережності при, укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але й ділова репутація, платоспроможність, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, які за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

На думку відповідача, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, які є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності.

Суд першої інстанції не перевірив, чи були обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру) господарські операції позивача та його контрагента. Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судім слід з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у, зв`язку з тим, що його контрагент має дефекти правового статусу, оцінити дотримання учасниками господарської операції норм цодаткового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Зокрема, суди не з`ясували, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, не допитано осіб, задіяних у такому процесі, як свідків з метою з`ясування характеру та змісту здійснених операцій, а також достовірності їх пояснень, наданих у рамках розслідування кримінальної справи.

Представник відповідача наголошує, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В іншому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит у силу відсутності належним чином" оформлених первинних документів. Надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечлцві.

На думку відповідача, судом першої інстанції не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладенця й виконання угод, з якими пов`язане нарахування податкового зобов`язання, обставини справи встановлено неповно, вимоги процесуального законодавства щодо безпосереднього, всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів виконано не було, що і потягло за собою прийняття рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

Позивач надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що на його думку, суд першої інстанції правомірно піддав критиці посилання на Податкову інформацію як доказ у справі про вчинення податкового правопорушення; що доводи апелянта щодо відсутності у контрагентів позивача необхідних трудових та інших ресурсів є необґрунтованими, оскільки зазначене не виключає можливості реального виконання господарської операції, враховуючи, що залучення ресурсів, у тому числі працівників, є можливим за договорами цивільно - правового характеру, в тому числі не зазначених у звітності контрагента.

Контролюючий орган не проводив документальні перевірки контрагентів - постачальників позивача, позаяк висновки контролюючого органу про нереальність операцій ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи.

Відповідач наголошує, що акти про результати проведення податкових перевірок контрагентів позивача не доводять обставин, з якими відповідач пов`язує висновки акту перевірки позивача та прийняті на підставі нього спірні податкові повідомлєння-рішення. Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем.

Податкове законодавство де ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі реальності господарської операції, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

На думку позивача, судом першої інстанції вірно встановлено з матеріалів справи, що для здійснення замовлених позивачем робіт, ним було закуплено всі необхідні матеріали, які зберігались безпосередньо на місці виконання робіт і не передавались виконавцю робіт окремим актом.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцями контролюючого органу, на підставі наказу №1726, проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Факторіал , податкового законодавства за період з 01.07.2016 по 30.06.2019, з урахуванням п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, валютного та іншого законодавства - за період з 01.07.2016 по 30.06.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.07.2016 по 30.06.2019.

За результатами проведеної перевірки складено акт № 994/20-40-05-01-08/23002272(а.с.18-62 том 1).

Згідно висновків акту перевірки встановлено наступні порушення:

пп.134.1.1. п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 пп.140.5.4 п.140.5 ст.140 з урахуванням ст.39, п. 44.2, п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI , (із змінами та доповненнями) у редакції чинній з 01.01.2015 року, п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, п. 5, п. 7, п. 19 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. №318, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за N 27/4248, ст. 9, ст.12 Закону України від 01.07.2004 №1955-ІУ Про транспортно-експедиторську діяльність , в результаті порушень наведених у розділах 3.1.1.1 акту перевірки внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 947459 грн.;

п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.3, ст.198, ст. 201 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (із змінами та доповненнями) Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI з урахуванням змін та доповненнями (в редакціях, які були чинні у відповідні періоди), внаслідок порушень наведених у розділах 3.1.2.1 та 3.1.2.2 акту перевірки встановлено заниження податку на додану вартість у загальній 353 760 грн.;

п.п. 176.2 «б» п. 176.2 ст.176 Податкового кодексу України ТОВ Факторіал не відображено у довідках за формою №1ДФ за перевіряємий період отримання та повернення позики працівниками підприємства від ТОВ Факторіал за ознакою доходу 153 Основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку (підпункт 165.1.31 пункту 165.1 статті 165 розділу IV Кодексу) ;

ч. 2.1 ст.6 розділу II, ч.1.1 ст.7 та ч.5 ст.8 розділу III ЗУ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , підприємством самостійно донараховано та відображено у звіті за липень 2018 року сума єдиного внеску за травень 2017 року 63,15 грн.

Відповідно до пп.11.3 п.11 ст.25 розділу 4 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із змінами та доповненнями за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску передбачено накладення штрафної санкції у розмірі 10% зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період за який донараховано таку суму, але не більше 50% такої суми;

п.п.266.1.1 п.266.1, п.п.266.2.1 п.266.2, п.п. 266.7.5 п. 266.7 ст.266 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (із змінами та доповненнями), підприємством занижено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період, що перевіряється у сумі 126997,91 грн.;

п.п.49.18.3 п.49.18 ст.49, п. 46.1 ст. 46, п.п 266.7.5, п. 266.7, ст.266 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VІ (зі змінами і доповненнями), в частині неподання до Державної Фіскальної Служби декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік по строку 20.02.2017 року, за 2018 рік по строку 19.02.2018 року, за 2019 рік по строку 20.02.2019 року за формою затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 10 квітня 2015 року №408;

п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п.85.2 ст. 85 Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755-VI (зі змінами і доповненнями) - підприємством до перевірки надано документи не в повному обсязі.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

№00001580501 від 28.12.2019, яким ТОВ "ФАКТОРІАЛ" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 881279,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 220319,75 грн.

№ 00001590501 від 28.12.2019, яким ТОВ "ФАКТОРІАЛ" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 333559,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 83389,75 грн.

№ 00001600501 від 28.12.2019, яким ТОВ "ФАКТОРІАЛ" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 126997,91 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 31749,48 грн.

№ 00001620501 від 28.12.2019, яким до ТОВ "ФАКТОРІАЛ" застосовано штрафну санкцію в сумі 510 грн. на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України і пункту 121.1 статті 121 розділу 2 Податкового кодексу України.

№ 00001610501 від 28.12.2019, яким до ТОВ "ФАКТОРІАЛ" застосовано штрафну санкцію в сумі 510 грн. за порушення зобов`язань з подання податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРІАЛ" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень суб`єкт владних повноважень діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з`ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішень, чим порушено законні інтереси позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі по тексту - ПК України) цей кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства..

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Розділом V ПК України врегульовані питання, пов`язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У пункті 198.6 статті 198 ПК України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з пунктом 201.6 статті 201 ПК України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПК України).

Податкова накладна відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 ПК України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 статті 201 ПК України) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Вказане також закріплене у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, згідно з п. 2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов`язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватися відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку, при цьому визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що що 21.09.2017 року між ФОП ОСОБА_1 (в якості експедитора) та ТОВ ФАКТОРФАЛ (в якості замовника) укладено договір-доручення №21091 на транспортно-експедиційне обслуговування(а.с.63-65 том 1).

Відповідно до п. 1.2 договору експредитор діючи за дорученням і за рахунок коштів Замовника, в межах даного договору надавала послуги по організації перевезення найманим вантажним транспортом, довіреною особою власника якого вона є, відповідно до чинного законодавства України, вимог міжнародних Конвенцій і угод в галузі міжнародних перевезень.

Пунктом 5.6 договору передбачено право експедитора на залучення інших осіб до виконання договору транспортного експедирування та визначено, що витрати на оплату їхніх послуг та на оплату зборів (обов`язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування, не є його власністю.

На підтвердження відносин з іншими особами, яких було залучено до виконання договору Експедитором надано Замовнику копії договорів з третіми особами.

Оплата на користь ФОП ОСОБА_1 здійснювалась на підставі рахунків, в склад яких входили витрати на залучення третіх осіб. Послуги виконані та прийняті в повному обсязі, і в повному ж обсязі оплачені, що підтверджено матеріалами справи.

В листі Міністерства фінансів України від 16.02.2017 р. № 31-11410-06-5/4339 зазначено, що належним чином оформлений рахунок-фактура, якщо він (1) оплачений і (2) дозволяє ідентифікувати господарську операцію, є достатньою підставою для відображення в бухобліку операцій з постачання товарів, робіт, послуг.

ФОП ОСОБА_2 , за дорученням ТОВ Факторіал за власний рахунок організовував обслуговування та організацію відправок товару від партнерів-нерезидентів, обсяг наданих послуг визначено актами наданих послуг, які є достатніми первинними документами для відображення в бухгалтерському обліку, та додатково підтверджені звітами виконавця.

Таким чином, суд приходить до висновку, що підстави вважати послуги такими, що не пов`язані з господарською діяльністю, відсутні.

ФОП ОСОБА_3 на виконання умов договору транспортно-експедиторського обслуговування № 0103 від 01.03.2016 здійснював транспортно-експедиційне обслуговування вантажів ТОВ «Факторіал» на територію РФ. Операції поставлені під сумнів відповідачем у зв`язку з відсутністю оригіналів перевізних документів (СМR).

Колегія суддів погоджується з позицією позивача, що до паперової версії перевізного документу, оформленого в електронній формі, неможливо застосовувати термін «Оригінал» і діюче законодавство не містить вимог щодо їх обов`язкового посвідчення.

Згідно з пунктом 201.12 статті 201 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Вимоги до оформлення митних декларацій, на підставі яких декларуються товари, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України підприємствами, визначено у Положенні про митні декларації, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 р. № 450 (далі - Положення).

Митна декларація на паперовому носії вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах відбитка особистої номерної печатки посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення (пункт 16 Положення).

Електронна митна декларація вважається оформленою за наявності внесеної до неї посадовою особою митного органу, яка завершила митне оформлення, за допомогою автоматизованої системи митного оформлення відмітки про завершення митного оформлення та засвідчення такої декларації електронним цифровим підписом посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення. Оформлена електронна митна декларація за допомогою автоматизованої системи митного оформлення перетворюється у візуальну форму, придатну для сприйняття її змісту людиною, у форматі, що унеможливлює у подальшому внесення змін до неї, засвідчується електронним цифровим підписом посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення, та надсилається декларанту або уповноваженій ним особі.

Положенням не передбачено вимоги щодо завірення електронних митних декларацій, перетворених на візуальну форму, печатками митного органу, яким здійснено митне оформлення.

Така електронна митна декларація, оформлена за допомогою автоматизованої системи митного оформлення, є підставою для формування податкового кредиту.

Про фактичне виконання умов договорів свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні і п. 2.4. ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Щодо збільшення платежів з податку на прибуток та податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій зумовлено тим, що відповідач поставив під сумнів реальність господарських операцій з контрагентом ТОВ Будівельна компанія Мегабуд-2012 (код ЄДРПОУ 39816473), та визнав витрати по відносинам з контрагентами ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ФОП ОСОБА_2 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) такими, що не пов`язані з господарською діяльністю.

Під час розгляду справи встановлено, що 24.05.2016 року між ТОВ ФАКТОРІАЛ (в якості замовника) та ТОВ Будівельна Компанія Мегабуд-2012 (в якості підрядника) укладено договір підряду №24/05(а.с.79-81 том 1).

Відповідно до п. 1 договору підрядник зобов`язується виконати за завданням замовника зварювально-монтажні роботи з виготовлення сходового маршу у приміщенні, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за договірною ціною і рахунком, а замовник зобов`язується прийняти та сплатити виконані роботи.

На підтвердження здійснення господарської операції позивачем до матеріалів справи долучено та судом досліджені копії первинних документів, які в повній мірі підтверджують здійснення господарської операції.

Вказані документи також досліджені податковою під час перевірки, про що вказує зміст акту від 02.12.2019.

При цьому, відповідачем зазначено, що:

відсутнє документальне підтвердження руху матеріалів від Замовника до Підрядника, необхідних для здійснення робіт, наведених в актах виконаних робіт, складеними ТОВ БК Мегабуд-2012 на адресу ТОВ ФАКТОРІАЛ ;

зміст операцій, що наведено в даних бухгалтерського обліку по взаємовідносинах між ТОВ БК Мегабуд-2012 та ТОВ ФАКТОРІАЛ не завжди відповідає змісту актів виконаних робіт та кошторисів (додаток 8 та додаток 9), а саме: в актах наведено перелік виконаних робіт, а в бухгалтерському обліку оприбутковуються будівельні матеріали;

в актах виконаних роботах не завжди зазначена особа, що підписувала акти виконаних робіт;

дослідженням ланцюга постачання підрядних робіт встановлено, що ТОВ БК Мегабуд-2012 до виконання робіт залучало наступні Субпідрядників: ПП "ЛАКШМГ код ЄДРПОУ 32435969, ТОВ "БОЙЛСТОН " код ЄДРПОУ 41076922, ТОВ "БК АРТБУД код ЄДРПОУ 41371073, які не мали трудових ресурсів для виконання підрядних робіт за адресою: вул. Киргизька, 19.

Доводи податкового органу щодо недостатності ресурсів у субпідрядників контрагента позивача для виконання господарських операцій, є необґрунтованими, оскільки засновані лише на аналізі звітності з ПДВ, а підприємства не позбавлені можливості залучати до робіт осіб за цивільно-правовими договорами або замовляти роботи у юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які не є платниками ПДВ.

Відповідно до постанови Касаційного адміністративного суду від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Під час проведення перевірки встановлено факт здійснення відповідних робіт, а також підтверджено отримання реального результату в процесі зазначеної діяльності.

Судом встановлено, що для здійснення замовлених позивачем робіт, ним було закуплено всі необхідні матеріали, які зберігались безпосередньо на місці виконання робіт і не передавались виконавцю робіт окремим актом.

Також про факт виконання робіт свідчить наявний відбудований сходовий марш, що підтверджується наданою позивачем фототаблицею.

Відносно податкової інформації, суд вказує, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Вказана позиція суду викладена у постанові Верховного суду від 29.03.2019 р. №808/3412/16.

Доводи податкового органу про не підтвердження реальності зазначених господарських операцій з огляду на не підтвердження поставок в ланцюгу до товаровиробника, не можуть бути підставою для позбавлення платника права на формування податкового кредиту. Сума податку на додану вартість, яка включена до ціни товару, є податковим зобов`язанням продавця товару і саме продавець товару несе обов`язок сплатити суму податку до бюджету, а у разі, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

При цьому слід зазначити і те, що факт допущення порушень контрагентами платника податків при сплаті своїх податкових зобов`язань сам по собі не є доказом недобросовісності платника податків.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено обставини здійснення господарських операцій, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, підтверджено здійснення руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлена спеціальна податкова правосуб`єктність учасників господарської операції та зв`язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідач не надав належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем підприємства-контрагенти були фіктивними, вчиняли порушення в сфері оподаткування, документували безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту для інших суб`єктів господарювання.

Водночас, реальність виконання вказаних вище господарських зобов`язань, безпосередньо пов`язаних з основною статутною діяльністю позивача, підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом жодним чином не були доведені його твердження відносно не реальності здійснених господарських операцій, хоча це передбачено п. 56.4. ст. 56 ПК України.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Так, контрагенти позивача під час здійснення господарських операцій та складення первинних документів були зареєстрованими суб`єктами підприємницької діяльності та платниками податків, а їхня правосуб`єктність на укладення вищевказаних договорів не була обмежена діючим законодавством чи судовими рішеннями.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А тому, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел позивача або його контрагентів на укладення правочинів без наміру створити наслідки, які передбачені ним. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, що свідчить про необґрунтованість висновків відповідача про фіктивний характер проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Отже, між позивачем та його контрагентами дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися лише в цілях заниження об`єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок неправильного формування податкового кредиту та валових витрат, відшкодування з державного бюджету ПДВ тощо.

Податкове законодавство України не ставить у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права па формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10.09.18 у справі №826/8016/13-а, від 10.09.18 у справі №826/25442/15. від 11.09.18 у справі №810/2677/17, від 29.03.19 у справі №808/3412/16.

Щодо заниження показника різниць, на які збільшується фінансовий результат по рядку 3.1.6.1 Сума 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг, придбаних у нерезидентів (у тому числі пов`язаних осіб - нерезидентів), зареєстрованих у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 розділу І Податкового кодексу України (підпункт 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 розділу III Податкового кодексу України) та по рядку 3.1.6.2 Сума 30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг, придбаних у нерезидентів, організаційно-правова форма яких включена до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту г підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 розділу І Додатку РІ до податкової декларації з податку на прибуток.

Оскільки вартісні критерії визнання операції (операцій) контрольованою для цілей виконання вимог статті 39 Кодексу обраховуються за результатами податкового (звітного) року, то коригування фінансового результату до оподаткування за операціями з нерезидентами, визначеними в абзаці третьому та четвертому пп. 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Кодексу, здійснюються за результатами податкового (звітного) року, то перевіркою цього питання охоплено період з 01.07.2016 по 31.12.2018.

Перевіркою встановлено, що у період з 01.07.2016 по 31.12.2018 ТОВ Факторіал отримувало товар від нерезидентів:

1) які зареєстровані у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до пп. 39.2.1.2 Податкового Кодексу, а саме:

- BINCOLOR GROUP CO.LIMITED, Hong Kong;

- Foamalite Limited, Ireland;

- JOYHONEST TECHNOLOGY LIMITED, Hong Kong;

- YOEQING АВВЕYСОN ЕLЕСТRІС СО, LTD, Hong Kong.

2) організаційно-правова форма яких включена до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту "г" підпункту 39.2.1.1 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 цього Кодексу, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи, а саме (за період з 01.01.2018 по 31.12.2018):

- Klckner Pentaplast Europe GmbH & Co. KG;

- Alfred Kirsten OHG, Germany.

Контрагент ТОВ Факторіал Klckner Pentaplast Europe GmbH & Co. KG має організаційно-правову форму GmbH & Co. KG (Gesellschaft mit beschrnkter Haftung & Co. Kommanditgesellschaft або Товариство з обмеженою відповідальністю та обмежене партнерство).

Така організаційно-правова форма як GmbH & Co. KG відсутня в переліку вищезазначеної Постанови кабінету міністрів, а отже вимоги статті 140.5.4 п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України на відносини вказаним контрагентом не розповсюджуються. В цій частині податковий орган погодився із запереченнями позивача і не включив в донарахування обсяги по відносинам з Klckner Pentaplast Europe GmbH & Co. KG.

Придбання товарів у інших контрагентів за звичайною ціною підтверджено розрахунками позивача, які ґрунтуються на інформації з відкритих джерел в мережі інтернет та наявні в матеріалах справи.

У контрагента BINCOLOR GROUP CO., LIMITED (Hong Kong) придбані контролери для напруги до 1000В та для керування яскравості світлодіодних ламп і стрічок, код товару 8537101000.

Товари придбані з метою подальшої реалізації. Ціна аналогічних товарів на європейських та українських ринках вдвічі вища.

У Joyhonest technology Limited (Hong Kong) ТОВ Факторіал придбало фрези з вмістом штучних алмазів, код товару 6804210000; 8207709000 з метою розширення асортименту комплектуючих, пошук нових напрямків в процесах обробки пластику, необхідність в комплектуючих на реалізоване обладнання

Митна вартість ввезеного ТОВ Факторіал товару складає 394,37 дол. США,

Ринкова ціна України та Європи від 1335,5 дол. США

У контрагента YUEQING ABBEYCON ELECTRIC (Hong Kong) придбані вимикачі кнопкові для напруги, код товару 8536501190.

Митна вартість ввезеного ТОВ Факторіал товару складає 1,95 дол. США, а ринкова ціна України та Європи від 28,27 дол. США.

У ALFRED KIRSTEN OHG (Germany), a придбані таблички з недорогоцінного металу, логотипи для нанесення на виріб з ціллю маркування, код товару 8310000000.

Аналогічний товар на ринку України відсутній.

Митна вартість ввезеного ТОВ Факторіал товару складає 0,72 евро.

У виробника Foamailte Ltd (Ireland), придбано плити з поліетилентерефталату, код товару 3920629000, більш на 20% дорожчі на ринку України та Європи.

Таким чином відповідність рівня цін за приципом "витягнутої руки" підтверджується не просто порівнянням аналогічних цін в країні постачальника за звичайних умов, але й тим, що ціна постачальника є нижчою від аналогічних пропозицій з європейських країн, які не увійшли до відповідного переліку до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Щодо встановленого актом перевірки заниження позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період, що перевіряється у сумі 126997,91 грн і стверджуване порушення п.п.266.1.1 п.266.1, п.п.266.2.1 п.266.2, п.п. 266.7.5 п. 266.7 ст.266 Податкового кодексу України судом встановлено, що питання стосується нежитлових приміщень за адресою м. Харків, вул. Киргизька, 19, які належить ТОВ Факторіал на праві власності.

Підпункт є підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, встановлює, що не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Колегія суддів зазначає, що системне тлумачення п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від а до л ) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування цим податком. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв`язок об`єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами е та і , на відміну від пункту є . Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ( д ), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ( е ), сільськогосподарський товаровиробник ( ж ), громадські організації інвалідів та їх підприємства ( з ), релігійні організації ( и )), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ( ґ ), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ( і ), будівлі промисловості ( є ) тощо).

Буквальний аналіз пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств . При цьому законодавець використав прислівник зокрема , який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб`єкта власності.

Отже, застосування пункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Наведені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі №822/2614/16.

Нежитлові приміщення, за адресою м. Харків, вул. Киргизька, 19, які належить ТОВ Факторіал на праві власності згідно з технічним паспортом є виробничим будинком.

Оригінали технічного паспорту на виробничий будинок №19 літ."Ч-3", витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, були досліджені в ході перевірки.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

В законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначила поняття промислового підприємства. Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо.

КВЕД є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B Добувна промисловість та розроблення кар`єрів , C Переробна промисловість , D Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря , E Водопостачання; каналізація, поводження з відходами та F Будівництво .

Серед видів діяльності ТОВ Факторіал дійсно є КВЕД 22.29 який відноситься до класу C Переробна промисловість .

Згідно з класифікатором видів економічної діяльності, цей клас включає:

виробництво столових, кухонних виробів і виробів для туалетних кімнат із пластмас

виробництво різних виробів із пластмас:

головних уборів, ізоляційної арматури, частин освітлювальних приладів, канцелярського або шкільного приладдя, предметів одягу (суцільних, без швів), фурнітури для меблів, статуеток, конвеєрних стрічок і привідних пасів, стрічок самоклейних, підборів для взуття, мундштуків для сигарет і сигар, гребінців і бігуді, інших дрібних предметів із пластмас;

виробництво замінників шкіри з пластмас;

виробництво рулонних виробів із пластмас (самоклеючих пластин, листів, плівки, фольги, смуг, стрічок);

виробництво гребінців, шпильок для волосся та подібної продукції з твердої гуми.

Фактичне здійснення ТОВ Факторіал діяльності за КВЕД 22.29 підтверджується зокрема зареєстрованими податковими накладними, згідно з якими Товариство реалізовувало послуги з порізки матеріалів з пластмас та готові вироби.

Колегією суддів також досліджено наданий позивачем акт про результати планової невиїзної перевірки ТОВ Факторіал за період з 01.01.2014 по 31.12.2015.

В пункті 3.5.7 зазначеного акту перевірки встановлено, що підприємство не має об`єктів оподаткування на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Ні призначення будівлі, ні види діяльності позивача з моменту попередньої перевірки не змінились.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з вказаного питання, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАКТОРІАЛ" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.

Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 00001580501; №00001590501; №00001600501; №00001610501; №00001620501 від 28.12.2019 Головне управління ДПС у Харківській області діяло всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з`ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішень, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення, чим порушено законні інтереси платника податків.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 року по справі № 520/272/20 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.04.2020 року по справі № 520/272/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) Я.М. Макаренко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 30.12.2020 року