Постанова

від 17.12.2020 по справі 383/1115/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 грудня 2020 року м. Кропивницький

справа № 383/1115/18

провадження № 22-ц/4809/1520/20

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А. М., Карпенка О. Л.

за участі секретаря - Тимошенко Т.О.

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційними скаргами Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2020 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2020 року у складі судді Замши О. В. і

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ) та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просили:

-встановити на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійний безоплатний сервітут з правом вільного проходу для обстеження, обслуговування, здійснення ремонту, встановлення будівельних риштувань при здійсненні ремонту, влаштування відведення дощових вод, вимощення зовнішньої стіни гаражу літ. В , розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , на частину земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3520810100:50:087:0017, площею 46,50 кв. м., що обмежується замкненою лінією 1-2-3-4-5-1, з наступними координатами точок: точка 1 Х=5315403,399 Y=4275199,048; точка 2 X=5315405,021 Y=4275200,217; точка 3 Х=5315391,414 Y=4275219,017; точка 4 Х=5315389,762 Y=4275217,890; точка 5 Х=5315402,808 Y=4275199,858, що графічно зображена на рисунку 6 та у додатку Б до Висновку експерта, складеного за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 28.08.2019 № 218;

-зобов`язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 демонтувати за власний рахунок ліхтарі, камери відеоспостереження, електропроводку, розподільчі короби встановлені на зовнішній задній стіні гаражу літ В , розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та утриматись від їх повторного встановлення.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками в рівних частках житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 .

Власником суміжної земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3520810100:50:087:0017 є Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , а межа цієї земельної ділянки проходить по стіні належних позивачам гаражів літ В і Г , розташованих на належній їм земельній ділянці.

На даний час позивач обмежив прохід до задньої стіни належним позивачам гаражів літ В і Г , що знаходиться на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , таким чином позбавивши їх можливості здійснювати поточний ремонт, обслуговування, зовнішнє утеплення стіни, влаштування відведення дощових вод, вимощення та виконання інших заходів, необхідних для підтримання будівлі в належному технічному стані.

20 липня 2018 року та 11 вересня 2018 року ОСОБА_1 звертався до ОСОБА_3 з письмовою пропозицією про встановлення земельного сервітуту щодо частини її земельної ділянки, що межує з гаражем, однак відповідач відмовляється отримувати на пошті будь-яку кореспонденцію від ОСОБА_2 , на пропозицію надати доступ до задньої стіни належного позивачам об`єкта нерухомості.

Позивачі вважають, що задоволення їхніх потреб як власників будівлі гаражу літ В не можливе без встановлення сервітуту на частині земельної ділянки відповідача, що примикає до їхнього гаражу.

Частина земельної ділянки відповідача, на якій пропонується встановити сервітут, є незначною за розміром, знаходиться з краю земельної ділянки на відстані будівель і споруд відповідача, тому встановлення сервітуту не перешкоджатиме ОСОБА_3 використовувати свою земельну ділянку за цільовим призначенням.

Обтяження невеликої частини земельної ділянки буде пропорційним і відповідатиме необхідному балансу інтересів сторін.

Окрім того, відповідач самовільно без згоди відповідачів встановив на задній стіні належного їм гаражу освітлювальні прилади, камери відеоспостереження, проклав по ній електропроводку, що також унеможливлює проведення робіт з поточного ремонту стіни, її утеплення, а також створює підвищену пожежну небезпеку на об`єкті нерухомості.

Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2020 року позов задоволено.

Встановлено на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , постійний, безоплатний, земельний сервітут з правом вільного проходу для обстеження, обслуговування, здійснення ремонту, встановлення будівельних риштувань при здійсненні ремонту, влаштування відведення дощових вод, вимощення зовнішньої стіни гаражу літ В , розташованого на земельній ділянці АДРЕСА_1 , на частину земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3520810100:50:087:0017, площею 46.50 кв.м., що обмежується замкненою лінією 1-2-3-4-5-1, з наступними координатами точок: точка 1 Х=5315403,399, Y=4275199,048; точка 2 Х=5315405,021, Y=4275200,217; точка 3 X=5315391,414, Y=4275219,017; точка 4 Х=5315389,762, Y=4275217,890; точка 5 Х=5315402,808, Y=4275199,858, що графічно зображена на рисунку 6 та у додатку Б до Висновку експерта, складеного за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 28.08.2019 року №218.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Зобов`язано ФОП ОСОБА_3 демонтувати за власний рахунок ліхтарі, камери відеоспостереження, електропроводку, розподільчі короби, встановлені на зовнішній задній стіні гаражу літ В , розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У частині позовної вимоги про утримання ФОП ОСОБА_3 від повторного встановлення предметів на стіні відмовлено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 понесені судові витрати, що складаються з судового збору та оплати судової експертизи в розмірі 9 057 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачі позбавлені можливості обслуговування частини належної їм будівлі іншим способом, а ніж з боку земельної ділянки відповідача та проходу через вказану земельну ділянку, тобто інших варіантів земельного сервітуту не встановлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що наявність спору та недосягнення компромісу вказує на те, що порушене право підлягає захисту шляхом постановлення судового рішення про задоволення позовних вимог та встановлення земельного сервітуту.

Визначаючи умови сервітуту, суд першої інстанції вважав, що він має бути постійним та безоплатним, оскільки частина земельної ділянки, на яку він встановлюється, є незначною за розмірами, використання сервітуту для потреб обстеження, ремонту є тимчасовим та нетривалим, а тому не спричинить перешкоди відповідачу.

Задовольняючи позовні вимоги в частині зобов`язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 демонтувати за власний рахунок ліхтарі, камери відеоспостереження, електропроводку, розподільчі короби встановлені на зовнішній задній стіні гаражу літ В , суд першої інстанції виходив з того, що установлене обладнання унеможливлює для позивачів проведення робіт з поточного ремонту стіни, її утеплення, а також може створювати підвищену пожежну небезпеку на об`єкті нерухомості.

Оскільки, позивачі не мають доступу до стіни гаражу, на якому установлені вказані об`єкти та заперечують їх належність позивачам, порушене право власників майна підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача усунути наявні перешкоди.

Разом з тим, суд першої інстанції вважав, що позовна вимога про зобов`язання відповідача утриматися від подальшого встановлення об`єктів на стіні гаража не підлягає задоволенню, оскільки суду не надано достатніх доказів на можливе повторне, після постановлення рішення суду, допущення аналогічного порушення відповідачем.

Додатковим рішенням Бобринецького районного суду від 14 вересня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з ФОП ОСОБА_3 судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 грн відмовлено.

Додаткове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 порушено порядок та строки для подання доказів понесення витрат на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_3 просить скасувати рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2020 року.

Апеляційна скарга ФОП ОСОБА_3 мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи.

Зокрема, подана до суду заява про уточнення позовних вимог не підписувалась ОСОБА_2 , а в угоді про захист (представництво) та надання правової допомоги в шапці зазначено обох позивачів, в той час як в кінці договору підпис ОСОБА_2 відсутній.

Подане Гранкіним В. В. клопотання про витребування доказів, не містить доказів того, що позивачі звертались до відповідних органів чи осіб та їм було відмовлено у наданні таких доказів, тому судом першої інстанції в порушення статті 12 ЦПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод було задоволено вказане клопотання.

При зверненні до суду, позивачі не надали суду доказів, що відповідач обмежив їм прохід до задньої стіни за межами своєї ділянки або побудував щось саме на території ділянок позивачів.

Також позивачі не надали доказів того, що їм необхідно здійснювати поточний ремонт, обслуговування, зовнішнє утеплення стіни, влаштування відведення дощових вод, вимощення та виконання інших заходів, необхідних для підтримання будівлі в належному технічному стані.

Оскільки позивачами було заявлено дві позовні вимоги про встановлення сервітуту та зобов`язання демонтувати обладнання, не пов`язані між собою, суд зобов`язаний був повернути заяву.

Також, позивачі на адресу відповідача не направляли жодних пропозицій для укладення договору земельного сервітуту.

Надані позивачем докази направлення пропозиції, свідчать про те, що пропозиція направлялась лише від одного позивача, а не від двох співвласників.

З невідомих причин пропозиція була направлена не за місцем проживання та реєстрації позивача, але суд першої інстанції в порушення вимог законодавства не дослідив надані позивачами докази.

Суд першої інстанції не перевірив, чому з 2003 року, після стільки років користування будівлями, позивачі вирішили встановити земельний сервітут та обтяжити право власності відповідача, хоча жодних змін з їх майном не відбулось і таких доказів не було надано.

У висновку експерта зазначено, що у відповідачів двоповерхова будівля, хоча з наданих позивачами технічного паспорту та плану земельної ділянки вбачається висота будівлі 3,9 метра, що підтверджує приналежність до одноповерхової будівлі.

З огляду на це, позивачами була здійснена добудова поверху гаража, а це є доказом того, що позивачі мали можливість добудувати та використовувати гараж без встановлення сервітуту.

Також відповідачу не зрозуміло, чому суд першої інстанції обмежив її право та встановив безоплатний сервітут без жодного клопотання позивачів щодо неможливості оплати використання такої землі.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 , в якому він просить залишити апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 без задоволення, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2020 року без змін.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому він у повному обсязі визнає апеляційні вимоги ФОП ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить закрити провадження у справі № 383/111518, у зв`язку з відсутністю предмету спору, а у разі неможливості закриття - скасувати рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 21.08.2020.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, судом було неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи та не перевірено права осіб, які мають право на звернення та їх волевиявлення.

ОСОБА_2 зазначає, що він позовну заяву від 01.10.2018 та заяву про уточнення позовних вимог від 12.12.2019 він не підписував.

Окрім того, в Угоді про захист (представництво) та надання правової допомоги від 01.10.2018 в шапці зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте в кінці договору його підпис відсутній.

Повідомлення (пропозиція) щодо встановлення сервітуту направлялась лише від одного співвласника - ОСОБА_1 , а не від двох, що не є належним повідомленням, у зв`язку з чим, на цей момент жодного спору не виникло.

Таким чином, суд першої інстанції зобов`язаний був закрити провадження у справі, оскільки відсутній предмет спору.

Також ОСОБА_2 зазначає, що в нього відсутня необхідність у встановленні земельного сервітуту, а жодних проблем з доступом до гаражів з боку відповідача у нього немає.

До того ж, зазначене ОСОБА_5 про необхідність здійснення поточного ремонту не відповідає дійсності, оскільки таку потребу вони як співвласники не обговорювали, а гаражі знаходяться у належному стані і не потребують ремонту.

Щодо наявності освітлювальних приладів та камер відео спостереження на задній стіні, то ОСОБА_2 не має заперечень щодо їх наявності та розташування.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому він зазначає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, а рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2020 року може бути скасовано лише в частині встановлення земельного сервітуту на користь ОСОБА_2 у зв`язку з його відмовою від своїх позовних вимог.

Від ФОП ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якій вона визнає його апеляційну скаргу та просить суд скасувати рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2020 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати додаткове рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 14 вересня 220 року та ухвалити нове, яким задовольнити заяву про стягнення з відповідача витрат, понесених на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000 грн.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що додаткове рішення суду першої інстанції не ґрунтується на нормах процесуального закону.

ОСОБА_1 у зв`язку з розглядом справи поніс витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму 15 000 грн.

Заяву щодо наміру подання доказів понесення судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення у справі ОСОБА_5 було зроблено у позовній заяві, тобто до закінчення судових дебатів у справі.

Позивач вважає, що така заява є належним способом повідомлення суду про намір подати відповідні докази після рішення суду, адже положеннями статей 141 та 246 ЦПК України не визначено обов`язку сторони подавати разом з заявою про стягнення судових витрат клопотання про поновлення строку на подання доказів понесення таких витрат, якщо відповідна заява подається протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про можливість стягнення судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог лише за умови заявлення клопотання про поновлення пропущеного строку на подання доказів понесених витрат або подання таких доказів виключно до закінчення судових дебатів.

Також суд першої інстанції зазначивши, що квитанції до прибуткових касових ордерів датовані 2018 та 2019 роками та 27.02.2020, що не перешкоджало подати їх до суду у встановлений строк, не врахував, що самі лише квитанції не були б достатніми доказами понесення витрат на правничу допомогу, адже не містять детального опису робіт, виконаних адвокатом, а також даних про обсяг таких робіт та час, витрачений на їх виконання.

Від ФОП ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якій вона просить закрити апеляційне провадження у даній справі, а у разі неможливості - відмовити в задоволенні вимог, а додаткове рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2020 року залишити в силі, а у разі неможливості - зупини даний розгляд до вирішення питання за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , оскільки це прямо впливає на розгляд даної справи.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Гросул Ю. О. підтримала доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та заперечувала проти доводів апеляційних скарг ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 .

Позивач ОСОБА_2 підтримав доводи своєї апеляційної скарги та апеляційної скарги ФОП ОСОБА_3 та заперечував проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 .

ФОП ОСОБА_3 та її представник адвокат Гінцар В. В. підтримали доводи апеляційної скарги ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та заперечували проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга ФОП ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.09.2010, зареєстрований в реєстрі № 1581 успадкував 1/2 частку майна, яке складається з житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а. с.7).

Відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.09.2010, зареєстрованого в реєстрі № 1586 успадкував 1/2 частку майна, яке складається з житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 8).

Відповідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 06.12.2011 № 2097, посвідченого нотаріусом Бобринецького районного нотаріальною округу Кіровоградської області, є власником земельної ділянки площею 0,0383 розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а. с. 16).

Зазначені земельні ділянки згідно технічної документації є суміжними.

Пропозицією від 20 липня 2018 року на встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту на право проходу, встановлення будівельних риштувань та складання будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд позивачем ОСОБА_5 запропоновано ОСОБА_3 укласти договір на встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту на земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_2 (том №1 а.с.17-18).

Поштовим конвертом та повідомленням підтверджено направлення листа ОСОБА_3 , який повернуто з відміткою "закінчення терміну зберігання" (том 1 а. с. 19).

Висновком судового експерта Хомутенка Дениса Геннадійовича ТОВ "Науково-виробниче підприємство Укрспецбудекспертиза", складеного за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 28.08.2019 за № 218 встановлено, що технічна можливість встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки кадастровий номер 3520810100:50:087:0017 за адресою АДРЕСА_2 , з правом вільного проходу для обстеження, обслуговування, здійснення ремонту, встановлення будівельних риштувань при здійсненні ремонту зовнішньої стіни гаражів літ В та Г , розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , наявна.

За результатами проведених досліджень, експертом на розгляд суду пропонується технічно можливий варіант встановлення земельного сервітуту, а саме: встановлення земельного сервітуту, з правом вільного проходу для обстеження, обслуговування, здійснення ремонту, встановлення будівельних риштувань при здійсненні ремонту зовнішньої стіни гаражів літ В та Г , розташованих на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , на частину земельної ділянки кадастровий номер 3520810100:50:087:0017, площею 46,50 кв. м., обмежену замкненою лінією 1-2-3-4-5-1, з наступними координатами точок: точка 1 Х=5315403,399, Y=4275199,048; точка 2 Х=5315405,021, Y=4275200,217; точка 3 X=5315391,414, Y=4275219,017; точка 4 Х=5315389,762, Y=4275217,890; точка 5 Х=5315402,808, Y=4275199,858 (том 2 а.с.41-63).

Згідно копії договору оренди № 200715/1 від 20.07.2015 ФОП ОСОБА_3 уклала договір з ТОВ ДНК ГРУПП та передала у тимчасове оплачуване користування майно - нежитлове приміщення - будівлю загальною площею 116 кв. м. та приміщення складу 94,2 кв. м. на земельній ділянці 383 кв. м. по АДРЕСА_2 . Термін оренди об`єкта встановлено до 20 липня 2018 року (том 1 а. с. 106-111).

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до частини 4 статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність ).

За змістом частини першої статті 27 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до поданої до суду позовної заяви, в графі для підпису позивачів, на місці підпису ОСОБА_2 зазначена літера В (том 1, а. с. 1-6).

Пропозиція про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту, якою обґрунтовуються позовні вимоги, підписана тільки ОСОБА_5 (том 1 а. с. 17-18).

Заява про витребування доказів, подана до суду першої інстанції, також підписана ОСОБА_5 (том 1 а. с. 21-22).

Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, з яким надсилалась на адресу ОСОБА_2 копія ухвали про відкриття провадження та повістка про виклик до суду, не містить підпису одержувача (том 1 а. с. 33, 41).

Заява про уточнення позовних вимог, подана до суду першої інстанції, підписана позивачем ОСОБА_5 та представником позивача ОСОБА_2 адвокатом Лінченським Д. Ю. (том 1 а. с. 99-100).

В копії угоди про захист (представництво) та надання правової допомоги від 01.10.2018 укладеного між адвокатським об`єднанням Адвокатська фірма Волосян Пільгуй і партнери з однієї сторони та ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , в графі, де зазначені реквізити та підписи сторін угоди, підпис ОСОБА_2 відсутній (том 3 а. с. 45, на звороті).

Матеріалами справи підтверджується, що під час розгляду справи в суді першої інстанції в судових засіданнях ОСОБА_2 присутнім не був, самостійно з будь-якими заявами та клопотаннями до суду не звертався та поштову кореспонденцію від суду не отримував.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що в інтересах ОСОБА_2 діяв представник, тому обґрунтованими і доведеними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що він не звертався до суду з вказаним позовом та про розгляд вказаної справи йому не було відомо.

За таких обставин суд першої помилково відкрив провадження у справі та розглянув спір в частині вимог ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 .

За змістом частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Оскільки ОСОБА_2 не звертався до суду з вказаним позовом, а від його імені діяла особа, яка не має повноважень на ведення справи, суд вважає, що рішення Бобринецького районного суду Кіровоградській області від 21 серпня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 про встановлення земельного сервітуту та зобов`язання вчинити певні дії підлягає скасуванню, а позов у вказаній частині залишенню без розгляду.

Задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення земельного сервітуту, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі позбавлені можливості обслуговування частини належної їм будівлі іншим способом, а ніж з боку земельної ділянки відповідача та проходу через вказану земельну ділянку, а виходячи з наявності спору та недосягнення компромісу, порушене право підлягає захисту шляхом постановлення судового рішення про задоволення позовних вимог та встановлення земельного сервітуту.

Проте з висновками суду першої інстанції у вказаній частині погодитися неможна з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вказані норми процесуального права, кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Подібні положення містяться й у статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Питання встановлення, дії та припинення земельного сервітуту передбачено главою 32 ЦК України та главою 16 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Статтею 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Відповідно до положень частин першої-третьої статті 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (частини).

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (частина перша, друга статті 404 ЦК України).

Стаття 98 ЗК України визначає право земельного сервітуту як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Стаття 99 ЗК України визначає перелік, який не є вичерпним, земельних сервітутів, встановлення яких можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок.

Статтею 100 ЗК України встановлено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

У пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ роз`яснено, що види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому, слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що: правове регулювання дій щодо встановлення сервітуту має здійснюватися виключно між власником (володільцем) земельної ділянки та особою, яка має намір нею користуватися, а тому необхідно визначити суб`єктивний склад спірних правовідносин відповідно до частини другої статті 402, частини другої статті 404 ЦК України (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2018 року у справі № 642/3165/17 (провадження № 61-14776св18); метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови (правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 351/1146/16-ц (провадження № 61-14776св18).

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 надсилав ФОП ОСОБА_3 пропозицію від 20 липня 2018 року про встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту на право проходу, встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд (в порядку досудового врегулювання спору) за адресою по АДРЕСА_2 (том 1 а. с. 19).

Копією поштового конверта та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення підтверджується, що за вказаною адресою лист відповідачу не було вручено, причина не вручення - за закінченням терміну зберігання (том 1 а. с. 19).

Крім того, земельна ділянка, на яку просить позивач встановити сервітут розташована за адресою АДРЕСА_2 (том 1 а. с. 16), а місце проживання відповідача зареєстроване за адресою АДРЕСА_3 (том 1 а. с.26).

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ФОП ОСОБА_3 зазначала, що вона не заперечує та не обмежує прохід до задньої стіни належного позивачам гаражу.

Наведене свідчить про те, що позивачем не надано беззаперечних доказів про те, що він безпосередньо звертався до відповідача з пропозицією про укладення договору сервітуту, а остання, отримавши пропозицію, відмовилась від укладення договору сервітуту в добровільному порядку.

Позивач ОСОБА_2 не надав належних доказів того, що у відповідності до вимог частини третьої статті 402 ЦК України він вчинив всі необхідні дії стосовно досудового врегулювання відносин укладенням договору сервітуту, зокрема звертався належним чином до ФОП ОСОБА_3 з відповідною пропозицією про укладення сервітуту з наданням відповідного пакету документів.

Крім того, суду не надано доказів на підтвердження того, що нормальне використання позивачем ОСОБА_2 своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки та не доведено, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Наявний в матеріалах справи висновок судової земельно-технічної експертизи від 28.08.2019 за № 218 підтверджує лише технічну можливість встановлення земельного сервітуту, але не підтверджує, що позивач ОСОБА_1 позбавлений можливості обслуговувати належну йому будівлю без встановлення земельного сервітуту.

В судовому засіданні апеляційної інстанції співвласник домоволодіння ОСОБА_2 пояснив, що немає потреби у встановленні земельного сервітуту, оскільки обслуговування належної йому та позивачу ОСОБА_1 будівлі гаражу можливе без встановлення земельного сервітуту і у нього ніяких проблем з приводу обслуговування будівлі немає.

Відповідач ФОП ОСОБА_3 також пояснила, що ніколи не чинила позивачу перешкод для обслуговування належної йому будівлі гаражу.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про встановлення земельного сервітуту підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Звертаючись до суду ОСОБА_1 , посилаючись на статтю 391 ЦК України, також просив зобов`язати ФОП ОСОБА_6 демонтувати за власний рахунок ліхтарі, камери відеоспостереження, електропроводку, розподільчі короби встановлені на зовнішній задній стіні гаражу літ В , розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та утриматись від їх повторного встановлення.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до положень статті 391 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Матеріалами справи не підтверджується та позивачем не доведено, що саме відповідач ФОП ОСОБА_3 встановила ліхтарі, камери відеоспостереження, електропроводку, розподільчі короби на зовнішній задній стіні гаражу літ В що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Договором оренди №200715/1 від 20 липня 2015 року підтверджується, що ФОП ОСОБА_3 передала ТОВ ДНК ГРУПП будівлю магазину розташовану в АДРЕСА_2 (т.1 а.с.106-111).

Відповідно до п.3.3 зазначеного договору, якщо жодна сторона не пізніше ніж за 60 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору не заявить про намір його розірвати, цей договір автоматично пролонгується на тих же умовах на два роки. Правило цієї статті може застосовуватися неодноразово.

Оскільки доводи ФОП ОСОБА_3 , що вона не встановлювала ліхтарі, камери відеоспостереження, електропроводку, розподільчі короби на зовнішній задній стіні гаражу літ В , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не спростовано належними доказами, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову про зобов`язання відповідача здійснити за власний рахунок демонтаж зазначених ліхтарів, камери відеоспостереження, електропроводки та розподільчого коробу.

За таких обставин рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову у вказаній частині.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_3 про встановлення земельного сервітуту та зобов`язання вчинити певні дії підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог, додаткове рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2020 року підлягає скасуванню.

Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За змістом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання апеляційної скарги ФОП ОСОБА_3 сплатила 1 585 грн 50 коп судового збору, які підлягають стягненню на її користь з ОСОБА_1 . Керуючись ст.ст. 257, 374, 375,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 21 серпня 2020 року та додаткове рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 14 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов про встановлення сервітуту та зобов`язання вчинити певні дії в частині вимог ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без розгляду.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про встановлення сервітуту та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (код ЄДРПОУ 43142606) 1 585 (одна тисяча п`ятсот вісімдесят п`ять) грн 50 коп судових витрат.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 24.12.2020.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді А. М. Головань

О. Л. Карпенко