Постанова

від 28.12.2020 по справі 910/9234/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" грудня 2020 р. Справа№ 910/9234/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Ткаченка Б.О.

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБК Київбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020

у справі № 910/9234/20 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБК Київбуд"

про стягнення 176 400,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБК Київбуд" (надалі - відповідач) про стягнення 176 400,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про наявність підстав для стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 176 400,00 грн., сплачених на підставі рахунків за зобов`язанням щодо надання послуг за договором що був укладений у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийнятих до виконання замовлень.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі № 910/9234/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБК Київбуд" на користь Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" 176 400,00 грн. попередньої оплати та 2 646,00 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідачем не надано суду жодного доказу на спростування доводів і тверджень позивача, не надано ні доказів повернення позивачу сплачених грошових коштів за непоставлений товар, ні доказів поставки такого товару.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду від 31.08.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТБК Київбуд" звернулось до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду, відновити пропущений строк на подання апеляційної скарги. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі № 910/3294/20 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" відмовити повністю у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, висновок суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, а оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, враховуючи наступне:

- 13.07.2020 скаржник надіслав до суду заяву із запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, однак, судом першої інстанції проігноровано як посилання скаржника, так і норми ГПК України. Відповідач не отримав окрему ухвалу у справі на свою заяву із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження і не міг знати, як саме та за якими нормами ГПК України буде розглядатись справа. Скаржник вважає, що судом першої інстанції було позбавлено скаржника можливості надати обґрунтовані заперечення на позовну заяву, витребувати докази, які підтверджують факт поставки товару;

- договір поставки між сторонами у формі єдиного документу не складався, договір було укладено у спрощений спосіб;

- факт передачі плит позивачу свідчать товарно-транспортні накладні № РТН-000641 від 22.05.2019, № РТН-00640 від 14.05.2019, № РТН-000639 від 17.05.2019, № РТН-000654 від 25.05.2019 та акти виконаних робіт до них підписані перевізниками ТОВ "Полігон" № ОУ-0000106 від 22.06.2019, ТОВ "Деалекс" № 112 від 26.06.2019, ТОВ "Лев-Компані" № 372 від 14.06.2019 та № 408 від 17.08.2019;

- також на підтвердження поставки скаржник має зареєстровані податкові накладні № 13 від 07.05.2019, № 14 від 07.05.2019, № 11 від 10.05.2019, № 12 від 07.05.2019, які були включені позивачем до своєї податкової декларації, відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

04.11.2020 від позивача через відділ канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, вказав на те, що:

- оскільки позивач звернувся з вимогою про стягнення 176 400,00 грн., що є сумою, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, це є беззаперечною підставою для розгляду справи № 910/9234/20, як малозначної та лише в порядку спрощеного позовного провадження;

- у випадку необхідності скаржника витребувати судом докази у сторонніх осіб, його не було обмежено у правах надати до суду відповідне клопотання (ст.81 ГПК України) у спрощеному позовному провадженні, так само, як і долучити письмові свідчення свідків (ст. 88 ГПК України), подати клопотання про залучення третіх осіб (ст. 50 ГПК України), тощо;

- суд першої інстанції в ухвалі від 01.07.2020 посилався на ч. 5 ст. 252 ГПК України - суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Натомість скаржник жодним зі своїх прав не скористався;

- скаржник бездоказово стверджує, що ним згідно із ряду видаткових накладних з метою перепродажу позивачу було придбано у ТОВ "ЖБЗ" плити залізобетонні та згідно товарно-транспортних накладних і актів виконаних робіт, підписаних ТОВ "Полігон", ТОВ "Деалекс", ТОВ "Лев-Компані" доставлено і передано ці плити. Жодних із перелічених доказів скаржником не надано як в суді першої інстанції в порядку п.п. 5, 6 ч. 3 ст. 165 та ст. 175 ГПК України, так і в апеляційному суді в порядку п. 6 ч. 2 ст. 258 ГПК України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно із витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/9234/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

В тексті апеляційної скарги скаржник просить поновити йому пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі № 910/9234/20. Клопотання мотивоване тим, що позивачем отримано повний текст рішення 06.09.2020.

Згідно з ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 3 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлено, що з 01.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2 102,00 грн.

Отже, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує 210 200,00 грн. (2 102,00 грн.*100 = 210 200,00 грн.).

Враховуючи те, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення 176 400,00 грн. вказана справа, відповідно до приписів ГПК України, відноситься до малозначних справ.

Частиною 10 ст. 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи із зазначених правових норм, перегляд оскаржуваного рішення підлягає здійсненню без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ТБК Київбуд" пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі № 910/9234/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБК Київбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі № 910/9234/20 дію рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі № 910/9234/20 на час апеляційного провадження. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБК Київбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі № 910/9234/20 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Товариством з обмеженою відповідальністю "ТБК Київбуд" було виставлено Приватному акціонерному товариству "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту":

- рахунок-фактуру № СФ-0000749 від 06.05.2019 за 5 плит залізобетонних ПАГ - 14 на суму 44 100,00 грн. з ПДВ;

- рахунок-фактуру № СФ-0000753 від 07.05.2019 за 5 плит залізобетонних ПАГ - 14 на суму 44 100,00 грн. з ПДВ;

- рахунок-фактуру № СФ-0000754 від 07.05.2019 за 5 плит залізобетонних ПАГ - 14 на суму 44 100,00 грн. з ПДВ;

- рахунок-фактуру № СФ-0000755 від 07.05.2019 за 5 плит залізобетонних ПАГ - 14 на суму 44 100,00 грн. з ПДВ.

Загальна сума зазначених рахунків складає 176 400 грн. з ПДВ.

07.05.2019 позивачем було перераховано на рахунок відповідача передоплату за надання послуг, за платіжними дорученнями від 07.05.2019 року №4566, №4567, №4568, №4570, на загальну суму 176 400 грн. При цьому, в графі "призначення платежу" наведених платіжних доручень, зазначено: оплата за ПАГ згідно відповідного рахунку - фактури.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступного.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В ч. 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

З матеріалів позовної заяви та викладених позивачем пояснень вбачається, що договір поставки між сторонами у формі єдиного документу не складався, таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що між позивачем та відповідачем 07.05.2019 укладено договір поставки товару (купівлі-продажу) в спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Звертаючись до суду, позивач зазначає, що відповідач своїх зобов`язань з поставки оплаченого позивачем товару не виконав, у зв`язку з чим 09.04.2020 позивач направив відповідачу лист № 1596 з вимогою повернути передплату в розмірі 176 400,00 грн. та прохання підписати та повернути один екземпляр звірки взаємних розрахунків.

Однак, така вимога відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не надано як до господарського суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції жодного доказу на спростування доводів і тверджень позивача, не надано ані доказів повернення позивачу сплачених грошових коштів за непоставлений товар, ані доказів поставки такого товару.

З огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати у розмірі 176 400,00 грн. є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.

Колегія суддів вважає рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі № 910/9234/20 про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача попередньої оплати у розмірі 176 400,00 грн. законним та таким, що підлягає залишенню без змін.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження першочергово призначене для розгляду малозначних справ (ч. 3 ст. 12 ГПК України).

Тобто, основними положеннями господарського судочинства визначено мету запровадження спрощеного позовного провадження - розгляд малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

На підставі ч. 2 ст. 247 ГПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

У випадку, передбаченому ч. 2 ст. 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження (ч.ч. 1, 1 ст. 250 ГПК України).

Таким чином, законодавцем розмежовано підстави для прийняття рішення стосовно розгляду справи у прядку спрощеного позовного провадження.

Наявність клопотання позивача є обов`язковим у випадку ініціювання розгляду у порядку спрощеного провадження будь - якої іншої справи, окрім малозначної.

Віднесення судом відповідної справи до категорії малозначних є підставою для її розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, з огляду на основні засади здійснення господарського судочинства.

Питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 247 ГПК України, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд, зокрема, враховує: думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Водночас, приписами ч.ч. 2-6 ст. 250 ГПК України, визначено процесуальний порядок висловлення сторонами думки з приводу необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. А саме, шляхом подачі позивачем клопотання, а відповідачем заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Однак, ч.ч. 2-6 цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження (ч. 7 ст. 250 ГПК України).

Оскільки, в силу ч. 1 ст. 247 ГПК України, саме малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, дана норма містить чітку та однозначну дефініцію, то вирішення питання про розгляд малозначних справ у порядку спрощеного позовного провадження віднесено до виключної компетенції господарського суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними, зокрема, є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи положення ст.ст. 12, 247, 250 ГПК України, оскільки ціна позову у справі № 910/9234/20 не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Скаржником, в свою чергу не обґрунтовано, яким чином розгляд справи у порядку спрощеного провадження позбавило його можливості надати обґрунтовані заперечення на позовну заяву, надати та витребувати докази, які підтверджують факт поставки товару.

Скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято відповідно до вимог матеріального та процесуального права, підстав його зміни або скасування не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБК Київбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі № 910/9234/20 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі № 910/9234/20 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБК Київбуд" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 у справі № 910/9234/20 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТБК Київбуд".

4. Справу № 910/9234/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді А.Г. Майданевич

Б.О. Ткаченко